Віра, якою я живу

10 травня. Допомога для убогих духом

Народження згори

Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне (Матв. 5:3). ВЯЖ 159.1

Кожен, хто визнає себе убогим духом, хто відчуває, що в нього немає нічого доброго, може досягти праведності й сили, дивлячись на Христа (Небесні принципи щасливого життя, c. [8]). ВЯЖ 159.2

“Жертва Богові — зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!” (Псал. 51:19). Людина має звільнитися від свого “я”, перш ніж зможе стати віруючою в Христа в повному розумінні цього слова. Якщо людина зрікається власного “я”, Господь може зробити її новим творінням (Христос — надія світу, c. [280]). ВЯЖ 159.3

Якщо людина згрішила проти святого милостивого Бога, то найшляхетнішим її вчинком буде щире покаяння у своїх гріхах зі сльозами й душевним жалем. Цього Бог очікує від людини. Він не прийме нічого, окрім скрушеного серця та розкаяного духу (Пророки і царі, c. [435, 436]). ВЯЖ 159.4

Горді серцем намагаються заробити собі спасіння, однак і наше право на вічне життя, і наша придатність для Небес зосереджені в праведності Христа. Господь нічого не може вчинити для відновлення людини, доки вона не усвідомить власну немічність, не звільниться від усякої самовпевненості та не підкориться Божому керівництву. Тільки в такому разі вона зможе прийняти дар, який Бог бажає їй дати. Від душі, котра усвідомлює свою потребу, нічого не буде приховане. Така людина має безперешкодний доступ до Того, у Кому перебуває вся повнота (Христос — надія світу, c. [300]). ВЯЖ 159.5

Єдина причина, через яку нам, можливо, ще не відпущені минулі гріхи, полягає в тому, що ми не хочемо впокорити свої горді серця й погодитися з умовами Слова істини (Свідчення для Церкви, т. 5, c. [636]). ВЯЖ 160.1

Бог дуже співчутливий, бо розуміє наші слабкості і спокуси. Коли ми приходимо до Нього зі зламаним серцем та покірним духом, Він приймає наше покаяння й обіцяє нам: якщо ми будемо триматися Його захисту й учинимо з Ним мир, Він примириться з нами. О, яка подяка та радість мають переповнювати наші серця, коли ми думаємо про милосердя Бога! (Свідчення для Церкви, т. 3, c. [239, 240]). ВЯЖ 160.2

А найбільш радісним та прийнятним для Бога є приношення Йому серця, упокореного самозреченням, піднесенням хреста і прямуванням за Ісусом (Євангелізм, c. [510]). ВЯЖ 160.3