Христос — надія світу

Розділ 28. Левій Матвій

(На підставі Євангелія від Матв.9:9—17; Марк.2:14—22; Луки 5:27—39)

З усіх римських урядовців найненависнішими у Палестині були митники. Людей оподатковували чужинці, і це було приводом для постійного роздратування юдеїв, нагадувало про втрачену незалежність. Збирачі податків не тільки були знаряддям римського гноблення, а й здирниками, які збагачувалися за рахунок народу. Кожен юдей, який погоджувався на таку посаду, що пропонували римляни, вважався зрадником нації. Його зневажали як відступника і прирівнювали до найнікчемніших зловмисників. ХНС 250.1

До цього класу належав і Левій Матвій, покликаний Христом на служіння услід за першими чотирма учнями біля Ге- нісаретського озера. Фарисеї судили про Матвія у відповідності до його посади, але Ісус бачив, що серце цього чоловіка відкрите для прийняття істини. Матвій чув проповіді Спасителя. Коли Божий Дух відкрив Матвієві його гріховність, він почав шукати допомоги в Христа, але, пам'ятаючи про недоступність рабинів, навіть не сподівався, що Цей Великий Учитель помітить його. ХНС 250.2

Одного дня. сидячи у своїй конторі по збиранню податків, цей митник побачив Ісуса, Котрий наближався до нього. Яким же великим було здивування, коли він почув звернені до нього слова: “Іди за Мною”! Матвій, покинувши все, “устав і пішов слідом за Ним”.¹ Не було ані вагань, ані сумнівів; він навіть не подумав про те, що міняє прибуткову посаду на бідність і труднощі. Для нього було достатньо перебувати поруч з Ісусом, слухати Його слова і допомагати в Його праці. ХНС 250.3

Так сталося і з іншими, покликаними раніше учнями. Коли Ісус звелів Петрові та його друзям іти за Ним, вони відразу ж залишили свої човни і сіті. Деякі з цих учнів утримували родини, але, почувши заклик Спасителя, не вагалися і не питали, як будуть жити і за рахунок чого годуватимуть сім'ї. Вони відгукнулися на поклик. І коли пізніше Ісус запитав їх: “Коли Я послав вас без гаманця, і без торби, і без взуття, чи чогось вам бракувало? Вони ж сказали: нічого”.² ХНС 251.1

Як для заможного Матвія, так і для бідних Андрія й Петра, випробовування було однаковим: кожен із них мав пожертвувати усім. Саме тоді, коли їм найкраще велося, коли сіті наповнялися рибою і принадність звичного способу життя була найбільшою, Ісус просто на березі моря попросив учнів залишити все задля проповіді Євангелія. Так само випробовується кожна людина: що для неї важливіше — земні блага чи спілкування з Ісусом? ХНС 251.2

Принцип завжди вимогливий. Ніхто не матиме успіху в служінні Богові, доки його серце не буде цілковито віддане цій роботі та доки він не вважатиме все, крім пізнання Христа, марнотою. Жодна людина, котра дуже жаліє себе, не може бути учнем Христа, а тим більше, Його співпрацівником. Якщо люди цінують великий дар спасіння, то самопожертва Христа обов'язково буде помітною і в їхньому житті. І куди б Він не йшов, вони з радістю наслідуватимуть Його приклад. ХНС 251.3

Покликання Матвія в число учнів Христа викликало велике обурення. Обрання митника одним зі своїх безпосередніх помічників було для будь-якого тодішнього релігійного наставника порушенням усіх релігійних, громадських і національних звичаїв. Уміло використовуючи людську упередженість, фарисеї сподівалися спровокувати в народі незадоволення Ісусом. Серед митників цей факт викликав велике зацікавлення; їхні серця потягнулися до божественного Вчителя. Матвій тішився, що став учнем, і бажав привести своїх колишніх товаришів до Ісуса. З цією метою він влаштував учту у своєму домі, скликавши своїх родичів і друзів. Тут були не лише митники, а й багато інших людей сумнівної репутації, котрих цуралися їхні вимогливі сусіди. ХНС 251.4

Гостина була влаштована на честь Ісуса, і Він, не вагаючись, прийняв запрошення. Христос усвідомлював, що це образить фарисеїв і якоюсь мірою скомпрометує Його в очах людей, але Його діяльність не залежала від дипломатичних міркувань. Для Ісуса суспільне становище людей не мало жодного значення. Його серце завжди зворушували душі, спраглі живої води. ХНС 252.1

Ісус сидів як почесний гість за одним столом з митниками. Його співчуття, товариськість і доброзичливість свідчили про те, що Він визнає людську гідність. І люди намагалися стати гідними Його довір'я. Слова Христа зливалися благословенним, життєдайним струменем на спрагнені серця. У людях, яких вважали покидьками суспільства, прокидалися нові прагнення; перед ними відкривалася можливість жити новим життям. ХНС 252.2

Чимало людей на подібних зібраннях були зворушені вченням Спасителя, хоч і не визнавали Його аж до самого вознесіння. Але коли зійшов Святий Дух і одного дня навернулося більш як 3000 людей, серед них було чимало тих, хто вперше почув істину, сидячи за столом з митниками. Згодом деякі з них стали вісниками Євангелія. ХНС 252.3

Для самого Матвія поведінка Ісуса на цій гостині була постійним прикладом. Зневажений усіма, митник став одним із найбільш посвячених євангелістів. Виконуючи своє служіння, він ішов слідами свого Господа. ХНС 252.4

Коли рабини почули, що Ісус гостює у Матвія, вони вхопилися за нову можливість осудити Його, але вирішили діяти через учнів. Збуджуючи упередження, вони сподівалися відвернути учнів від Учителя. Їхня тактика полягала в тому, щоб звинуватити Христа перед учнями, а учнів — перед Христом, спрямовуючи свої стріли в найбільш уразливі місця. Саме так діє сатана, відколи виникло незадоволення на небі; і всі, хто намагається посіяти розбрат і відчуження, керовані його духом. ХНС 252.5

“Чому це ваш Учитель їсть [і п'є] з митниками та грішниками?” — запитували заздрісні рабини. ХНС 253.1

Ісус не чекав, доки учні дадуть відповідь на таке звинувачення, а відповів Сам: “Не здорові потребують лікаря, а хворі. Ідіть же й навчіться, що то значить: ‘хочу милосердя, а не жертви’; бо Я прийшов закликати не праведників, а грішників [до покаяння] ”.³ Фарисеї вважали себе духовно здоровими і тому не потребували лікаря; водночас вони були переконані, що митники та язичники гинуть від душевної недуги. То ж хіба не в цьому полягало завдання Ісуса як Лікаря, щоб іти до тих, хто потребував Його допомоги? ХНС 253.2

Хоча фарисеї були високої думки про себе, насправді ж вони перебували в гіршому становищі, ніж ті, кого вони зневажали. Митники, менш фанатичні, хоч і самовпевнені, були більш відкритими для впливу істини. Ісус сказав рабинам: “Ідіть же й навчіться, що то значить: ‘хочу милосердя, а не жертви’”.³ У такий спосіб Він показав їм, що вони, вважаючи себе тлумачами Божого Слова, зовсім не розуміють його духу. ХНС 253.3

Фарисеї на деякий час замовкли, але їхня ворожість до Ісуса стала ще сильнішою. Вони негайно розшукали учнів Йоана Хрестителя, намагаючись підбурити їх проти Спасителя. У той же час самі фарисеї не визнавали місії Хрестителя, зневажливо відгукувалися про його аскетичне життя, прості манери та грубий одяг, називаючи його фанатиком. Оскільки ж він викривав лицемірство фарисеїв, вони противились його словам і намагалися підбурити проти нього народ. Хоча Божий Дух торкнувся сердець цих огудників, переконуючи їх у власних гріхах, вони відкинули Божий заклик і оголосили Йоана біснуватим. ХНС 253.4

Тепер же, коли Ісус спілкувався з народом, їв і пив з ними за одним столом, фарисеї звинуватили Його в обжерливості та пияцтві. Однак ті, котрі звинувачували, самі були винні в зазначених ними гріхах. Подібно до сатани, котрий фальшиво представляє Бога, приписуючи Йому свої якості, ці нечестиві мужі завжди зводили наклепи на Господніх посланців. ХНС 253.5

Фарисеї не хотіли враховувати, що Ісус їв із митниками й грішниками з метою відкрити небесне світло тим, котрі перебували в темряві. Вони не бажали розуміти й того, що кожне слово з уст божественного Вчителя було живим насінням, яке мало прорости й принести плід для слави Божої. Фарисеї твердо вирішили не приймати світла. Хоч вони й противилися служінню Хрестителя, тепер були готові завести дружбу з його учнями, сподіваючись заручитися їхньою підтримкою в боротьбі проти Ісуса. Вони представляли Ісуса руйнівником стародавніх традицій, протиставляючи суворе благочестя Хрестителя поведінці Ісуса, Який їв разом із митниками й грішниками. ХНС 254.1

Учні Йоана у той час переживали велику скорботу. Це було якраз перед тим, як вони збиралися прийти до Ісуса з дорученням від Йоана. їхній улюблений учитель був у в'язниці, і впродовж усіх цих днів вони сумували. Ісус не робив нічого для звільнення Йоана і навіть, здавалося, піддавав сумніву його вчення. Якщо ж Йоан посланий Богом, то чому Ісус та Його учні йдуть іншим шляхом? ХНС 254.2

Учні Йоана не мали чіткого уявлення про діяльність Христа. Вони навіть гадали, що звинувачення фарисеїв, можливо, мають якусь підставу. Самі ж вони дотримувалися багатьох рабинських постанов і навіть сподівалися виправдатися ділами Закону. Юдеї дотримувалися посту, вважаючи це особливою заслугою, а найгорливіші з них постили двічі на тиждень. Якраз під час посту фарисеї разом з учнями Йоана прийшли до Ісуса із запитанням: “Чому ми й фарисеї постимо багато, а Твої учні не постять?”⁴ ХНС 254.3

Ісус відповів їм дуже лагідно. Він не намагався виправити їхнє помилкове розуміння посту, а лише пояснив Свою місію. З цією метою Він використав той самий образ, з допомогою якого сам Йоан свідчив про Ісуса. Йоан говорив: “Хто має наречену, є нареченим; друг нареченого, стоячи поряд і слухаючи його, радіє від голосу нареченого. Оце і є моя радість, вона тепер сповнилася”.⁵ Учні Йоана не могли не пригадати цих слів свого вчителя, коли Ісус сказав: “Чи можуть весільні гості постити, коли з ними наречений?”⁴ ХНС 254.4

Цар Неба був серед Свого народу. Світ отримав найбільший Божий дар: радість для бідних, тому що Христос прийшов зробити їх спадкоємцями Свого Царства; радість для багатих, оскільки Він прагнув навчити їх, як здобути вічне багатство; радість для неосвічених, тому що Він бажав зробити їх мудрими для спасіння; радість для вчених, бо Він хотів відкрити їм таємниці, глибші за ті, що були відомі їм. Спаситель відкривав людям істини, приховані від створення світу. ХНС 255.1

Для Йоана Хрестителя було щастям бачити Спасителя. Як же тішилися учні, котрі мали перевагу ходити й розмовляти з Величчю небес! Для них цей час не був часом смутку й посту. Вони відкривали свої серця, аби прийняти світло Його слави, зливаючи його пізніше на тих, хто перебував у темряві й тіні смертній. ХНС 255.2

Христос змалював радісну картину, проте на неї вже лягла чорна тінь, помітна тільки для Його очей. ХНС 255.3

“А прийдуть дні, — сказав Він, — коли заберуть від них нареченого, тоді й будуть постити”.⁶ Коли учні побачать свого Господа зрадженим і розп'ятим, вони сумуватимуть і поститимуть. Ось якими були останні слова, сказані Ним у верхній світлиці: “Незабаром не побачите Мене, і знову — незабаром побачите Мене. Істинно, істинно запевняю вас, що ви будете плакати й ридати, а світ буде радіти; ви будете сумувати, але ваш смуток на радість зміниться”.⁷ ХНС 255.4

Після воскресіння Христа з могили смуток учнів мав обернутися на радість. Після вознесіння Він особисто не буде присутній з ними, але через Утішителя повернеться до них, а тому їм не потрібно сумувати, оскільки саме цього хотів сатана — навіяти думку, що вони обмануті й розчаровані. Але вони повинні були вірою спрямовувати погляд до Небесної Святині, де задля них звершує служіння Ісус. Вони мали відкрити свої серця Святому Духові — Його Представникові — і радіти у світлі Його присутності. Однак на учнів чекали дні випробовувань і спокуси: вони мали зіткнутися із сильними світу цього та правителями царства темряви. Коли Христа не буде з ними особисто, а вони не зможуть розпізнати Утішителя, саме тоді настане час для посту. ХНС 255.5

Фарисеї намагалися звеличувати себе завдяки суворому дотриманню обрядів, у той час як їхні серця були сповнені заздрощів і ворожнечі. “Ви постите на те, щоб правуватися та сваритися, — свідчить Писання, — і щоб немилосердно кулаком бити… Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на Небі! Хіба такий піст Мені до вподоби, — той день, коли морить людина душу свою, свою голову гне, як та очеретина, і стелить верету та попіл? Чи ж оце називаєш ти постом та днем уподоби для Господа?”.⁸ ХНС 256.1

Справжній піст — це не просто формальне виконання обряду. Писання вказує на визнаний Богом піст, коли треба “розбити кайдани несправедливості, пута ярма розв'язати й пустити на волю пригноблених, і всяке ярмо розірвати, дати голодному хліб і душу знедоленого наситити”.⁸ У цих словах явлений дух і характер діяльності Христа. Усе Його життя було жертвою задля спасіння світу. І коли Він постив у пустелі спокушення чи разом з митниками їв на гостині в Матвія, Він віддавав Своє життя для спасіння тих, що гинуть. Не в бездіяльному смутку, не в упокоренні тіла, не в численних жертвах виявляється справжній дух посвячення, а в добровільній віддачі всього себе на служіння Богові й людям. ХНС 256.2

Відповідаючи учням Йоана, Ісус розповів притчу: “Бо ніхто не пришиває латки з нової тканини до старого одягу, тому що латка збіжиться на одязі і діра стане ще більша”.⁹ Вістка Йоана Хрестителя не повинна була змішуватися з традиціями й забобонами. Спроба поєднати показне благочестя фарисеїв з посвяченням Йоана могла тільки зробити ще більш очевидною прірву, котра досі існувала між ними. ХНС 256.3

Так само і принципи Христового вчення не могли бути поєднані з постановами фарисеїв. Христос не мав наміру ліквідовувати прірву, котра виникла внаслідок проповіді Йоана. Він ще ясніше показував розбіжність між старим і новим. Продовжуючи цю тему, Ісус сказав: “І не вливають нового вина до старих бурдюків, бо бурдюки розірвуться — і вино розіллється, і бурдюки пропадуть”.⁹ Шкіряні бурдюки, які використовувалися для збереження молодого вина, з часом усихали, тріскалися і ставали непридатними для подальшого використання. За допомогою цієї знайомої ілюстрації Ісус показав стан юдейських вождів. Священики, книжники і юдейські правителі закосніли в обрядах і традиціях, їхні серця потріскались, як сухі бурдюки, з якими Ісус їх порівняв. І доки вони задовольнятимуться законницькою релігією, доти не зможуть стати провідниками живої Небесної істини. Вони вважали себе бездоганно праведними і не бажали вносити нічого нового у свою релігію. ХНС 256.4

Добру волю Бога щодо людей вони не визнавали як незаслужений дар, але пов'язували її зі своїми заслугами та праведними вчинками. ХНС 257.1

Віра, що діє любов'ю й очищує душу, не могла мати нічого спільного з релігією фарисеїв, яка складалася з церемоній і людських постанов. Спроба поєднати вчення Ісуса з офіційною релігійною доктриною була марною. Жива Божа істина, як молоде вино, розірвала б старі бурдюки фарисейських традицій. ХНС 257.2

Фарисеї вважали себе надто мудрими, щоб у когось учитись, надто праведними, щоб потребувати спасіння, і надто шанованими, щоб чекати пошани від Христа. Спаситель відвернувся від них, щоб знайти інших, котрі прийняли б Небесну вістку. В особі неосвічених рибалок, митника з ринкової площі, жінки із Самарії та інших простих людей, які з радістю слухали Його, Він знаходив ті нові посудини для Небесного “вина”. Знаряддя, які переважно використовуються в євангельській праці, — це живі душі, котрі з радістю приймають послане Богом світло. Це Його знаряддя для передачі істини світові. Якщо за допомогою благодаті Христової Його народ стане новим посудом, Він наповнить його новим вином. ХНС 257.3

Учення Христа не було новим, хоч Він і порівняв Його з новим вином. Воно було лише відкриттям того, що сповіщалося від початку. Однак для фарисеїв Божа істина втратила своє первісне значення й красу. Для них учення Христа було новим майже в усіх відношеннях, і тому вони не прийняли його. ХНС 257.4

Ісус наголосив, що фальшиве вчення здатне вбити бажання пізнати істину. “І ніхто, покуштувавши старого, не схоче молодого, бо скаже: старе краще!”.¹⁰ Повна Істина, яка передавалася світові через патріархів і пророків, у словах Христа засяяла новою красою. Але книжники й фарисеї не бажали прийняти це нове дорогоцінне вино. Поки вони не звільнилися від старих традицій, звичаїв та обрядів, у їхніх серцях і умах не було місця для вчення Христа. Вони трималися за мертві форми і відверталися від живої істини і Божої сили. ХНС 258.1

Саме це й призвело юдеїв до загибелі; і нині те ж саме призводить багатьох до загибелі. Сьогодні тисячі людей припускаються тієї самої помилки, що й фарисеї, котрим Христос докоряв на гостині в Матвія. Замість того, щоб зректися якоїсь улюбленої ідеї або поступитися власною думкою, чимало людей відкидають істину, яка походить від Отця світла. Вони покладаються на самих себе, на власну мудрість і не усвідомлюють свого духовного зубожіння. Вони наполягають на тому, що спасіння так чи інакше залежить від виконання якоїсь важливої роботи. Коли ж бачать, що не можуть бути задіяними в такій справі, то відкидають запропоноване їм спасіння. ХНС 258.2

Законницька релігія ніколи не приведе душу до Христа, бо в ній немає любові, як і Самого Христа. Піст чи молитва, звершувані заради самовиправдання, — це огида в Божих очах. Урочисті молитовні зібрання, релігійні церемонії, показне смирення, щедрі жертвоприношення свідчать: ті, хто на усе це покладається, впевнені у своїй праведності і в тому, що мають право на Небо. Але все це обман. Своїми ділами ми у жодному разі не здобудемо спасіння. ХНС 258.3

Як було за днів Христа, так є й сьогодні. Фарисеї не усвідомлювали власного духовного зубожіння. До таких звернені слова: “… Ти кажеш: Я багатий, розбагатів і нічого не потребую! А не знаєш, що ти і нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий! Раджу тобі купити в Мене золото, очищене у вогні, щоб збагатитися, та білу одіж, щоб зодягнутися, аби не видно було сорому твоєї наготи…”.¹¹ Віра і любов — це очищене вогнем золото. На жаль, в багатьох це золото потьмяніло, а дорогоцінний скарб утрачений Для них праведність Христа — це щось на зразок одягу, якого ніхто не одягав, або незайманого джерела До них сказано “Маю проти тебе те, що ти залишив свою першу любов Тому згадай, звідки ти впав, покайся і роби попередні діла, коли ж ні, то прийду до тебе [незабаром] і зрушу твого світильника з його місця, якщо не покаєшся”.¹² ХНС 258.4

“Жертва Богові — сокрушенний дух, серцем сокрушенним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!”.¹³ Людина повинна звільнитись від свого “я”, перш ніж зможе стати віруючою у Христа в повному розумінні цього слова Якщо ж людина зрікається власного “я”, Господь може зробити А новим творінням Новий посуд може вмістити нове вино Любов Христова надихатиме віруючих новим життям А в тому, хто споглядає Засновника і Звершителя нашої віри, відобразиться характер Христа. ХНС 259.1