Пророки і царі

Розділ 35. Наближення загибелі

У перші роки царювання Єгоякима було чимало попереджень про наближення загибелі. Незабаром мало виконатися слово Господнє... Ассирійському царству на півночі, яке так довго панувало над народами, надходив кінець. Єгипет на півдні, на силу якого марно покладався юдейський цар, також мав зазнати рішучого удару. Якось несподівано на сході міцніла нова світова сила — Вавилонська імперія, яка швидко затьмарила всі інші народи. ПЦ 278.1

Через кілька недовгих років цар Вавилону мав стати знаряддям Божого гніву проти нерозкаяної Юдеї. Єрусалим зазнає неодноразової облоги та вторгнення армій Навуходоносора. Спочатку невеликими групами, а потім тисячами і десятками тисяч, юдейський народ буде забраний у неволю до землі Шінеар — місця насильницького вигнання. Єгояким, Єхонія, Седекія — усі ці юдейські царі стануть васалами Вавилонського правителя, і кожний з них повставатиме проти гнобителя. Кари, одна суворіша за іншу, спіткають непокірний народ, доки, врешті-решт, увесь край не перетвориться на пустку. Єрусалим буде спустошений і спалений вогнем; збудований Соломоном храм — зруйнований, а Юдейське царство впаде, щоб ніколи більше не зайняти колишнього становища серед народів землі. ПЦ 278.2

Про всі ці зміни, такі небезпечні для ізраїльського народу, Небо неодноразово попереджало через Єремію. Таким чином Господь давав юдейському народові виняткову можливість звільнитися від обтяжливих союзів з Єгиптом та уникнути непорозумінь з вавилонськими правителями. У міру наближення небезпеки Єремія навчав народ через наочні притчі, сподіваючись пробудити в них почуття обов'язку щодо Бога, а також спонукати до підтримання дружніх відносин із Вавилоном. ПЦ 278.3

Для ілюстрації важливості беззастережного послуху Божим вимогам Єремія покликав декого з Рехавітів в одну із кімнат храму, поставив перед ними вино і запропонував випити його. Як і слід було сподіватися, його слова викликали протест і категоричну відмову. “Не будемо пити вина, — рішуче відповіли Рехавіти, — бо наш батько Йонадав, син Рехавів, наказав нам: Не пийте ані ви, ані ваші сини повіки”. ПЦ 279.1

“І було слово Господа до Єремії таке: ‘Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Іди та скажи мужам юдейським та мешканцям Єрусалима: Невже ж ви не візьмете для себе з того науки, щоб слухатися Моїх слів? — говорить Господь. Наказ Єгонадава, сина Рехава, що наказав своїм потомкам не пити вина, виконується, — і не п'ють вони аж по цей день, бо слухаються наказу свого батька’”.¹' ПЦ 279.2

Так Бог хотів показати різкий контраст між послухом Рехавітів та непокорою і бунтівливістю Свого народу. Рехавіти послухалися наказу свого батька і тому відкинули пропозицію, яка схиляла їх до переступу. Що ж до юдейських мужів, то вони не прислухалися до Господніх слів, а тому повинні були зазнати Його суворих судів. ПЦ 279.3

“Я посилав до вас раз-по-раз, — проголосив Господь, — та не слухалися Мене! І посилав Я до вас Своїх рабів пророків, говорячи: Зверніть кожен зі своєї лихої дороги, та виправте вчинки свої, і не ходіть за іншими богами, щоб їм служити, й житимете на тій землі, що Я дав вам і вашим батькам! Та ви не нахилили свого вуха й не послухалися Мене. Отож, потомки Єгонадава, сина Рехава, дотримали наказу свого батька, що наказав був їм, а народ цей не послухався Мене. Тому так говорить Господь Бог Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я пошлю на Юдею та на мешканців Єрусалима все те лихо, яким Я погрожував їм. Бо коли Я говорив до них, вони не слухали, і кликав їх, вони не відповідали”.¹ ПЦ 279.4

Коли спонукальний вплив Святого Духа пом'якшує і впокорює серця людей, вони прислухаються до порад; але відкидаючи напучування, вони роблять свої серця запеклими, і тоді Господь дозволяє їм зазнати силу іншого впливу. Відкидаючи Істину, такі люди приймають оману, яка стає для них пасткою на загибель. ПЦ 280.1

Бог благав юдеїв не гнівити Його, та вони не слухали. Нарешті їм було винесено вирок: вони мали піти у вавилонський полон. Халдеї стали знаряддям у руках Бога для покарання Його непокірного народу. Страждання юдеїв, що пізніше спіткали їх, були пропорціональні отриманому світлу і відкинутим із презирством застереженням. Бог довго відкладав Свої суди, але тепер Він був готовий злити на них Свій гнів як останню спробу зупинити їх на лихому шляху. ПЦ 280.2

Над домом Рехавітів було виголошене благословення. Пророк сповістив: “За те, що ви послухалися наказу вашого батька Єгонадава, і дотримуєтесь усіх наказів його та пильнуєте все, що він заповів вам, тому так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: не переведеться в Йонадава, сина Рехава, потомок, котрий стоятиме перед обличчям Моїм”¹. Таким чином Бог показав Своєму народові, що вірність і послух юдеїв обернулись би для них благословенням, як і для Рехавітів, котрі отримали благословення за вірність заповіту свого батька. ПЦ 280.3

У цьому міститься урок і для нас. Якщо вимоги доброго мудрого батька, котрий використав найкращі і найефективніші засоби, аби вберегти своїх нащадків від такого лиха, як пияцтво, були гідні суворого дотримання, то, безперечно, до авторитету Бога слід ставитися з настільки більшою шанобливістю, наскільки Він святіший за людину. Наш Творець і Повелитель, безмежний у силі і страшний у суді, усіма засобами намагається допомогти людині усвідомити свої гріхи та розкаятися. Устами своїх слуг Він попереджає про небезпеки непослуху; Він посилає попередження і беззастережно викриває гріх. Його народ користується благополуччям лише завдяки Божій милості та невсипущій пильності Його вибраних слуг. Він не може захищати й охороняти народ, який відкидає поради і нехтує Його докорами. Хоч на певний час Він може відкласти Свої караючі суди, однак не завжди стримуватиме Свою руку. ПЦ 280.4

Юдеї належали до тих, про кого Бог сказав: “А ви станете Мені царством священиків та народом святим”.² Єремія у своєму служінні ніколи не забував важливого значення святості серця в різних життєвих ситуаціях і особливо у служінні Всевишньому Богові. Він передбачав падіння Юдейського царства і розпорошення його мешканців серед інших народів, однак очима віри також бачив і час відродження. У його вухах лунали слова Божественної обітниці: “Я позбираю останок отари Своєї з усіх тих країв, куди Я повиганяв їх, і поверну їх на пасовиська їхні...” “Ось наступають дні, — говорить Господь, — і Я пробуджу для Давида праведний Пагін, Який владарюватиме як Цар і буде Він мудрим, чинитиме правосуддя та справедливість на землі. За днів Його Юда спасеться, й Ізраїль житиме безпечно. А ось Його ім'я, яким Його кликатимуть: Господь — Праведність наша”.³ ПЦ 281.1

Таким чином, пророцтва про скорий суд перепліталися з обітницями про остаточне славне визволення. Хто вирішить укласти мир з Богом і жити святим життям серед загального відступництва, ті зміцнюватимуться з кожним випробуванням і будуть здатні з великою силою свідчити про Нього. В прийдешніх віках їхнє визволення своєю славою навіть перевершить звільнення синів Ізраїлю з єгипетської неволі. “Надходять дні, — сказав Господь через пророка, — коли вже не говоритимуть: ‘Живий Господь, що вивів синів Ізраїлевих із краю єгипетського’, а тільки: ‘Живий Господь, що вивів і привів насіння дому Ізраїлевого з північної землі і з усіх тих країв, куди їх вигнав! І вони житимуть у рідній землі’”.³ Ось які чудові пророцтва звіщав Єремія в останні роки існування Юдейського царства, коли вавилоняни, домагаючись світового панування, уже почали підтягувати свої війська для облоги мурів Сіону. ПЦ 281.2

Для тих, хто був непохитним у своєму служінні Єгові, ці обітниці про звільнення звучали як найсолодша музика. В оселях знаті і простого народу, де шанобливо ставилися до порад вірного Заповітові Бога, слова пророка повторювалися знову і знову. Навіть діти були глибоко зворушені; на їхні юні сприйнятливі душі ці слова справляли велике враження. ПЦ 281.3

Саме сумлінне виконання повелінь Святого Письма дало можливість Даниїлові та його товаришам, котрі жили за днів служіння Єремії, звеличити правдивого Бога перед народами світу. Настанови, отримані цими єврейськими дітьми в батьківському домі, зробили їх сильними у вірі та непохитними в служінні живому Богові, Творцеві неба і землі. Коли на початку царювання Єгоякима Навуходоносор уперше здійснив облогу і захопив Єрусалим, полонивши Даниїла, його товаришів і вибраних спеціально для служіння при Вавилонському дворі юдеїв, віра єврейських бранців була випробувана найсуворішим чином. Але ті, котрі навчилися покладатися на Божі обітниці, знаходили в них достатньо сили, щоб витримати всі випробування, які випали на їхню долю в чужому краї. Писання стали для них дороговказом і опорою. ПЦ 282.1

Витлумачуючи значення судів, які вже почали вражати Юду, Єремія свято відстоював справедливі, проте милостиві наміри Бога навіть під час найжорстокіших покарань. Пророк невтомно працював. Бажаючи досягти всіх верств суспільства, він розширив сферу своєї діяльності поза Єрусалимом, відвідував його околиці та різні частини юдейського царства. ПЦ 282.2

У своїх свідченнях Церкві Єремія постійно посилався на вчення Книги Закону, яка була вельми вшанована і звеличена під час царювання Йосії. Він знову наголосив на важливості береження Заповіту з милостивим і співчутливим Богом, Котрий з вершини Синаю проголосив Заповіді Десятислів'я. Застереження й умовляння Єремії лунали в кожній частині країни, а тому всі мали можливість дізнатись про Божу волю щодо нації. ПЦ 282.3

Пророк пояснював, що Небесний Отець посилає Свої суди, щоб “знали народи, що вони тільки люди”.⁴ “А якщо підете проти Мене, і не захочете бути слухняними Мені, — попереджав Господь Свій народ — то Я... вас порозпорошую між народами, і вийму з піхов за вами меча, — і стане край ваш спустошенням, а міста ваші перетворяться в руїни”.⁵ ПЦ 282.4

Коли вістка про близьку загибель звіщалася князям і народові, їхній цар Єгояким, який мав би бути мудрим духовним керівником, а також прикладом у покаянні, відродженні й добрих ділах, проводив час в егоїстичних задоволеннях. “Збудую собі дім великий, світлиці широкі”, — задумав він. Цей дім, “викладений кедриною і мальований червоною фарбою”,⁶ був споруджений за рахунок коштів і праці, здобутих обманом і утиском. ПЦ 282.5

Пророк був обурений і, натхненний Святим Духом, виголосив вирок невірним правителям: “Горе тому, хто несправедливістю дім свій будує, а світлиці безправ'ям, хто силує ближнього даремно працювати й не дає йому... Гадаєш, що ти цар на те, щоб перевищити кедриною інших? Твій батько їв і пив так само, але чинив правосуддя та справедливість; ось чому було йому добре. Він розсуджував справу нужденного й бідного, тому й було йому добре... Твої ж очі й серце твоє лише дбають про власну користь, а також про те, щоб проливати кров невинну та утиск і насильство чинити... ПЦ 283.1

Тому так говорить Господь про Єгоякима, сина Йосії, царя юдейського: ‘Не будуть по ньому голосити: О пане! О величносте! Поховають його, немов того осла: витягнуть і викинуть геть за брами Єрусалима’”.⁶ ПЦ 283.2

Через кілька років над Єгоякимом мав виконатися цей жахливий суд, проте спочатку милостивий Господь про це Своє тверде рішення повідомив нерозкаяний народ. Четвертого року царювання Єгоякима пророк Єремія звернувся “до всього юдейського народу та до всіх мешканців Єрусалима, говорячи”, що вже понад двадцять років, “від тринадцятого року Йосії... й аж до цього дня”, він свідчив про бажання Бога спасати, але його словами нехтували. Тепер їм були передані такі слова Господа: “Тому так промовляє Господь Саваот: За те, що ви не слухалися слів Моїх, то Я пошлю й позбираю всі північні племена... навколо Навуходоносора, царя вавилонського, Мого раба, і приведу їх на цю землю й на її мешканців та на всі сусідні народи, і вигублю їх дощенту, і оберну їх на страхіття й на посміховище, та вічну наругу. Я знищу в них голос радощів та голос веселощів, спів молодого та спів молодої. Утихне гуркіт жорен і погасне світло каганця. І стане цей край руїною, спустошенням, а народи служитимуть вавилонському цареві сімдесят років”.⁷ ПЦ 283.3

Хоч вирок про загибель був проголошений зрозумілою мовою, однак для більшості слухачів його жахливий зміст залишався майже таємничим. Для посилення враження Господь вирішив ще й проілюструвати значення виголошених слів. Він наказав Єремії порівняти долю народу з келехом, наповненим вином Божественного гніву. Першими з келеха горя мали пити “Єрусалим та міста Юдеї, і царі його”. Цей келех був призначений також і для “фараона, царя єгипетського, і рабів його, і правителів його, та всього його народу”,⁷ і для багатьох інших народів землі, поки не виконається Божий намір. ПЦ 284.1

Щоб глибше розкрити зміст судів, які наближалися, пророкові було наказано: “Візьми з собою старших з народу й зі священиків. І вийдеш до долини Бен-Гіннома”. Там, вказавши на відступництво Юдеї, він повинен був розбити на шматки “глиняний глечик”, проголошуючи від імені Єгови, слугою Котрого був: “Отак розіб'ю Я народ цей та місто оце, як розбивають глечик, якого не можна більше зліпити докупи”. ПЦ 284.2

Пророк учинив так, як йому було наказано. Потім він повернувся до міста, став у дворі храму та оголосив усьому народові: “Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я наведу на це місто та на всі сусідні міста все те лихо, що ним погрожував йому, бо вони виявили себе тугошиїми і не слухали Моїх слів”.⁸ ПЦ 284.3

Слова пророка не привели до визнання гріхів і каяття, натомість викликали гнів можновладців, унаслідок чого Єремія був позбавлений волі. Ув'язнений, закутий у колодки, пророк продовжував проголошувати оточуючим небесні вістки. Його голос не замовк і під час переслідування. Він говорив, що Слово істини “стало в серці моїм, як вогонь палючий, замкнений у костях моїх; я змучився тамувати його”.⁹ ПЦ 284.4

Приблизно в цей час Господь наказав Єремії записати вістки і передати людям, котрих Він так прагнув спасти: “Візьми сувій, — наказав Господь Своєму слузі, — і напиши на ньому всі ті слова, що Я говорив тобі про Ізраїля і про Юду, та про всі народи з того дня, коли Я почав промовляти з тобою — від днів Йосії та аж до цього дня. Може, дім Юди, почувши про усі ті нещастя, які Я маю наслати на них, відвернеться кожен від своєї лихої дороги, і Я прощу їхню провину та їхній гріх”.¹⁰ ПЦ 284.5

Єремія послухався цього повеління і звернувся за допомогою до вірного друга — книжника Баруха та продиктував йому “всі Господні слова, що Він говорив йому”.¹⁰ Ці слова були старанно записані на пергаментному сувої, являли собою серйозну догану за гріх, попередження про неминучі наслідки тривалого відступництва і заклик залишити всяке зло. ПЦ 285.1

Коли Барух скінчив писати, усе ще ув'язнений Єремія послав його прочитати написане перед народом, який прийшов до храму з приводу національного дня посту “п'ятого року юдейського царя Єгоякима, сина Йосії, дев'ятого місяця”. “Може, — сказав пророк, — їхнє благання буде угодне Господеві, і вони відвернуться кожен зі своєї злої дороги, бо дуже великий гнів та обурення, якими Господь погрожує цьому народові”.¹⁰ ПЦ 285.2

Барух послухався, і сувій було прочитано перед усім юдейським народом. Після цього книжника покликали прочитати ці самі слова перед князями. Вони вислухали їх із великою цікавістю і пообіцяли розповісти цареві все почуте; однак книжникові порадили сховатися, побоюючись, що цар відмовиться прийняти свідчення і намагатиметься знищити тих, котрі написали і проголосили його. ПЦ 285.3

Коли князі повідомили царя Єгоякима про те, що читав Барух, він наказав негайно принести сувій та прочитати перед ним. Один із царських слуг, на ім'я Єгудія, приніс написане та почав читати слова докору і застереження. Тоді якраз була зима, і цар зі своїми державними мужами, князями Юди, сиділи біля палаючого вогнища. Коли була прочитана лише невеличка частина сувою, цар, далекий від почуття трепету перед лицем загрози, що нависла над ним і його народом, схопив сувій і в нападі шаленої люті “відрізував писарським ножем і кидав на вогонь... аж поки не згорів увесь сувій на вогні”.¹⁰ ПЦ 285.4

Ані цар, ані князі “не злякалися й не роздерли своїх шат”. Проте дехто із князів “просили царя не палити того сувою/але не послухався він їх”. Усе написане було знищене, гнів нечестивого царя запалився на Єремію й Баруха, і він послав схопити їх, “та Господь їх сховав”.¹⁰ ПЦ 285.5

Звертаючи увагу тих, котрі молились у храмі, князів і царя на застереження, записані в сувої, Бог милостиво попереджав мужів Юди задля їхнього ж добра. ПЦ 286.1

“Може, — сказав Він, — дім Юдин, почувши про усі ті нещастя, які Я маю наслати на них, відвернеться кожен від своєї лихої дороги, і Я прощу їхню провину та їхній гріх”.¹⁰ Бог жаліє запеклих у своїй сліпій упертості людей. Він прагне просвітити затьмарений розум докорами і погрозами, аби найбільш зарозумілі могли усвідомити свою обмеженість і почали оплакувати свої помилки. Він намагається допомогти самозакоханим відчути невдоволеність від своїх марних досягнень, щоб вони шукали духовного благословення через тісне єднання з Небом. ПЦ 286.2

Божий план полягає не в тому, аби посилати вісників, які тішили б та улещували грішників; Він не посилає заспокійливих вісток, щоб заколисувати неосвячене серце уявною безпекою. ПЦ 286.3

Навпаки, Він обтяжує сумління грішника, пронизуючи душу гострими стрілами докору. Ангели-служителі нагадують йому про страшні Божі суди, спонукаючи усвідомити його велику потребу і в розпачі вигукнути: “Що потрібно мені робити, аби спастися?”.¹¹ Однак Рука, яка повергає у порох, вказує на гріх та засоромлює гордість і честолюбство, — це та рука, котра піднімає з пороху розкаяну, скрушену душу. Той, Хто допускає покарання, із найглибшим співчуттям запитує: “Що ти хочеш, щоб Я зробив для тебе?” ПЦ 286.4

Якщо людина згрішила проти святого милостивого Бога, то найшляхетнішим її вчинком буде щире покаяння у своїх гріхах зі сльозами і душевним жалем. Цього Бог очікує від людини. Він не прийме нічого, окрім скрушеного серця і розкаяного духу. Але цар Єгояким та його вельможі у своїй зарозумілості і гордості відмовилися від Божого запрошення. Вони не бажали прислухатися до застереження, були далекі від покаяння. Час, протягом якого вони спалювали священний сувій, був для них останньою благодатною можливістю. Бог проголосив: якщо в той час вони все ж відмовляться слухатися Його голосу. Він пошле на них жахливі суди. Вони не прислухалися, і Господь виголосив Свій остаточний вирок над Юдою. Людина, котра у своїй гордості підноситься над Всемогутнім, зазнає Його особливого гніву. ПЦ 286.5

“Тому так говорить Господь про Єгоякима, юдейського царя: Не матиме він потомка, що сидів би на Давидовому троні, а його труп лежатиме, кинутий на денну спеку та на нічний холод. І покараю його та потомство його, і його слуг за їхні провини, і спроваджу на них та на мешканців Єрусалима й на мужів юдейських усе те лихо, яким Я їм погрожував”.¹² ПЦ 287.1

Спаленням сувою справа не закінчилася. Легше було позбутися написаних слів, аніж докорів і застережень, що містилися в них, а також Божого покарання, яке швидко насувалося на непокірний Ізраїль. Однак сувій був відновлений. “Візьми собі другий сувій, — наказав Господь Своєму слузі, — і напиши на ньому всі слова, що були вже написані на першому сувої, який спалив Єгояким, цар юдейський”. Пророчі писання про Юду та Єрусалим згоріли дотла, але записані на сувої слова залишалися в серці Єремії немов “вогонь палаючий”, і пророкові було наказано знову написати те, що наважився знищити людський гнів. ПЦ 287.2

Єремія взяв інший сувій, віддав його Барухові, котрий “написав на ньому з уст Єремії усі слова книги, яку спалив Єгояким, цар юдейський, у вогні. Крім того, до них було додано ще багато слів того ж значення”¹². Людина у своєму гніві намагалася перешкодити праці Божого пророка, однак саме ті засоби, якими Єгояким силкувався обмежити вплив слуги Єгови, відкрили ще одну можливість для пояснення Божественних вимог. ПЦ 287.3

Дух опору докорам, що призвів до переслідування й ув'язнення Єремії, існує і сьогодні. Чимало людей відмовляються звернути увагу на численні попередження і воліють слухати фальшивих учителів, які тішать їхнє марнославство, не докоряючи за беззаконня. У день випробування такі залишаться без надійного сховища, без допомоги з Неба. Божі вибрані слуги повинні мужньо й терпляче зносити переслідування і страждання, яких зазнають через зневагу, докори й фальшиві звинувачення. Вони мають сумлінно виконувати доручену їм Богом справу, завжди пам'ятаючи, що стародавні пророки, Спаситель людства та Його апостоли також зазнали образ і переслідування за Слово. ПЦ 287.4

Божий намір полягав у тому, щоб Єгояким, прислухавшись до порад Єремії, знайшов милість в очах Навуходоносора і через це уникнув багатьох нещасть. Молодий цар присягнув на вірність правителеві Вавилону, і якби дотримав слова, то завоював би повагу язичників, забезпечивши цим прекрасні можливості для навернення багатьох щирих душ. ПЦ 288.1

Нехтуючи даними йому надзвичайними перевагами, юдейський цар уперто прямував власним шляхом. Він порушив дане вавилонському правителеві слово честі і збунтувався. Через це він та його царство опинилися у скрутному становищі. Проти нього були послані “орди халдеїв, і орди сирійські, і орди моавські, та орди синів Аммона”;¹³ цар був безсилим захистити свій край від цих завойовників. Через кілька років вельми ганебно закінчилось його царювання. Він був відкинутий Небом, зненавиджений власним народом і погорджений вавилонськими правителями, довіру котрих не виправдав. Усе це було наслідком фатальної помилки, коли він відмовився підкоритися Божій волі, відкритій через Його вісника. ПЦ 288.2

Єгояхін (відомий також як Єхонія і Конія), син Єгоякима, царював лише три роки і десять днів, після чого здався халдейським військам, які через непокірність юдейського правителя знову здійснили облогу навколо приреченого міста. Цього разу Навуходоносор “привів до Вавилону Єгояхіна та матір царя, царських жінок, його євнухів, і видатних людей землі”, яких налічувалося кілька тисяч, а також “теслів та ковалів тисячу”. Крім людей вавилонський цар “забрав усі скарби Господнього храму та скарби царського палацу”.¹³ ПЦ 288.3

Хоч Юдейське царство після цього втратило свою могутність, силу, людей і багатства, однак отримало дозвіл на існування як автономна провінція. На чолі цієї автономії Навуходоносор поставив молодшого сина Йосії Маттанію, змінивши його ім'я на Седекію. ПЦ 288.4