Поради для Церкви

Життя і служіння Еллен Уайт

Еллен Ґ. Гармон та її сестра-близнючка народилися 26 листопада 1827 року в Горхемі, штат Мен, у північно-східній частині Сполучених Штатів. У дев'ятирічному віці Еллен зазнала травми, коли однокласниця бездумно кинула в неї каменем. Серйозне пошкодження обличчя мало не коштувало їй життя і настільки підірвало здоров'я, що вона не змогла продовжувати навчання в школі. ПДЦ 17.3

Коли Еллен було 11 років, вона віддала своє серце Богові, а в 14 прийняла хрещення через занурення в морі й стала членом методистської церкви. Разом зі своїми рідними відвідувала адвентистські зібрання в Портленді, штат Мен, повністю приймаючи вістку про близькість Другого приходу Христа, представлену Вільямом Міллером та його однодумцями. ПДЦ 17.4

Одного ранку в грудні 1844 року, коли Еллен молилася разом з чотирма іншими жінками. Божа сила спочила на ній. Спочатку вона повністю втратила відчуття навколишньої реальності й у сповненому образів одкровенні стала свідком подорожі адвентистського народу до Божого міста та винагороди вірних. Зі страхом і тремтінням ця 17-річна дівчина розповіла про це й подальші видіння своїм братам і сестрам по вірі в Портленді. Пізніше вона розповіла про свої видіння групам адвентистів у штаті Мен та в сусідніх штатах. У серпні 1846 року Еллен Ґулд Гармон вийшла заміж за молодого адвентистського служителя Джеймса Уайта. Протягом наступних 35 років її життя було тісно пов'язане із життям чоловіка в старанній євангельській праці аж до його смерті 6 серпня 1881 року. Вони звершували далекі поїздки по США, проповідуючи й пишучи, насаджаючи та будуючи, організовуючи й керуючи. ПДЦ 17.5

Час і випробування довели, наскільки широкими й твердими були підвалини, закладені Джеймсом, Еллен Уайт і їхніми сподвижниками, та як мудро й добре вони будували на цих підвалинах. Серед адвентистів, котрі святкували суботу, ці піонери очолили заснування видавничої справи в 1849-1850 роках, а також створення церковної організації з міцною системою церковних фінансів наприкінці 50-х років XIX ст. Апогеєм цього стало утворення 1863 року Генеральної Конференції адвентистів сьомого дня; 1866 рік ознаменувався початком нашої медичної роботи, а велика освітня справа Церкви була започаткована в 70-х роках. План проведення щорічних табірних зустрічей адвентисти сьомого дня розробили 1868 року, а 1874 року направили за кордон свого першого місіонера. ПДЦ 18.1

Усі ці починання здійснювалися під керівництвом багатьох усних та письмових порад, які Бог давав Своєму народові через Еллен Уайт. ПДЦ 18.2

Більшість ранніх вісток були написані як особисті листи або статті в “Істині для теперішнього часу” — нашому першому регулярному виданні. Лише 1851 року місіс Уайт опублікувала свою першу книгу на 64 сторінки під назвою “Нарис християнського досвіду та видінь Еллен Г. Уайт”. ПДЦ 18.3

Починаючи з 1855 року було видано серію пронумерованих брошур, кожна з яких називалася “Свідчення для Церкви”. Вони зробили доступними вістку з настановами й застереженнями, які час від часу Бог вважав за потрібне посилати Своєму народові. Щоб задовольнити постійний попит на ці настанови, перші 30 брошур були перевидані 1885 року чотирма книгами в палітурці. Разом з іншими томами, що з'явилися в 1889-1909 роках, тепер вони становлять дев'ять томів, відомих як “Свідчення для Церкви”. ПДЦ 18.4

У сім'ї Уайт народилося четверо дітей. Найстарший син Генрі прожив до 16 років; наймолодший Герберт помер у віці трьох місяців. Два середніх хлопчики Едсон та Уїльям жили до зрілого віку. Кожен був активно задіяний у служінні Церкви адвентистів сьомого дня. ПДЦ 19.1

У відповідь на прохання Генеральної Конференції місіс Уайт улітку 1885 року поїхала до Європи. Там вона провела два роки для утвердження нещодавно проведеної на континенті євангельської роботи. Обравши своєю домівкою Базель, Швейцарія, вона звершувала дальні подорожі Південною, Центральною і Північною Європою, відвідуючи загальні церковні зібрання. ПДЦ 19.2

Через чотири роки після повернення до Сполучених Штатів Еллен Уайт у віці 63 років у відповідь на прохання Генеральної Конференції вирушила до Австралії. Там служила дев'ять років, допомагаючи розпочати і звершувати роботу, особливо в освітній та медичній галузях. Місіс Уайт повернулася на батьківщину 1900 року, оселилася в західній частині Сполучених Штатів, у місті Сент-Гелена, штат Каліфорнія, де й прожила до своєї смерті в 1915 році. ПДЦ 19.3

Під час служіння Еллен Уайт упродовж 60 років в Америці й 10 років за кордоном їй було показано близько 2000 видінь, які завдяки її невтомним зусиллям як порадниці для окремих осіб, церков, громадських зібрань та сесій Генеральної Конференції багато в чому сформували цей великий рух та сприяли його розвитку. Завдання передати всім зацікавленим дані їй Богом вісті ніколи не було занедбане нею. ПДЦ 19.4

Твори Еллен Уайт — це близько 100 000 сторінок. Вісті з-під її пера досягли людей через особисте спілкування, щотижневі статті в наших конфесійних журналах та багато книг. Темами її творів були біблійна історія, повсякденний християнський досвід, здоров'я, освіта, євангелізм та інші практичні питання. Багато її книг видано провідними мовами світу й реалізовано мільйонними накладами. Одна лише книга “Дорога до Христа”, видана в період 1892-1990 роки, була перекладена 127 мовами й реалізована загальним накладом близько 50 млн примірників. ПДЦ 19.5

У віці 81 року місіс Уайт востаннє перетнула американський континент для участі в сесії Генеральної Конференції 1909 року. Решту шість років життя вона присвятила завершенню своєї літературної справи. Наприкінці життя Е. Уайт написала такі слова: “Буде моє життя збережене чи ні, мої твори продовжуватимуть говорити, звершуючи свою справу, доки триватиме час”. ПДЦ 20.1

З безстрашною мужністю й повною довірою до свого Викупителя Еллен Уайт померла у своєму домі в Каліфорнії 16 липня 1915 року й була похована поруч із чоловіком та дітьми на кладовищі Оук Хілл у Батл-Крік, штат Мічиган. ПДЦ 20.2

Колеги, церква та члени родини Еллен Уайт цінували й шанували її як віддану матір та серйозного невтомного релігійного діяча. Вона ніколи не мала офіційної церковної посади, однак і Церква, і сама Еллен знали, що вона була посланцем з Божою вісткою для Його народу. Вона ніколи не прагнула уваги інших, ніколи не користувалася своїм даром для поліпшення власного фінансового становища або здобуття популярності, її життя і все, що вона мала, були присвячені Божій справі. ПДЦ 20.3

З приводу смерті вісниці Господньої редактор популярного щотижневого журналу “Незалежний” у випуску від 23 серпня 1915 року завершив свої роздуми про її плідне життя такими словами: “Вона була абсолютно чесною у вірі у свої одкровення, її життя було гідне їх. Вона не виявляла жодної духовної гордості та не шукала ‘нікчемного металу’. Вона жила життям і виконувала працю, гідну пророчиці”. ПДЦ 20.4

За кілька років до своєї смерті місіс Уайт створила Раду опікунів, до складу якої входили церковні керівники, котрим вона залишила свої твори, доручивши турбуватися про них та їхню безперервну публікацію. Маючи офіс у приміщенні Всесвітнього центру Церкви адвентистів сьомого дня, ця Рада сприяє безперервному виданню книг Е. Г. Уайт англійською мовою та повній або скороченій публікації іншими мовами. Рада опікунів також випустила численні компіляції зі статей, узятих з періодики й рукописів, що відповідає настанові місіс Уайт. З дозволу вищезазначеної Ради видано і цей том. ПДЦ 20.5