Поради для Церкви

Місіс Уайт очима тих, хто її знав

Дізнавшись про надзвичайний досвід місіс Еллен Уайт як вісниці Господа, декотрі запитують: “Якою людиною вона була? Чи мала ті самі проблеми, що й ми маємо? Вона була заможною чи бідною? Чи колись усміхалася?” ПДЦ 21.1

Місіс Уайт була вдумливою матір'ю, старанною домогосподаркою й гостинною господинею, котра часто приймала членів Церкви у своєму домі. Вона була дбайливою сусідкою, жінкою віри, приємної вдачі, лагідною в поведінці і словах. У житті Еллен Уайт не було місця для святенницької релігії без усмішок і радості. Кожен відчував себе по-справжньому легко в її присутності. Можливо, найкращий спосіб познайомитися з місіс Уайт — це завітати до її оселі в 1859 році, саме тоді вона почала вести свій щоденник. ПДЦ 21.2

Ми з'ясовуємо, що Уайти жили на околиці Батл-Кріка, у маленькому будиночку на великій ділянці землі, що давало змогу мати город та кілька фруктових дерев, тримати корову і курчат й обладнати місце для ігор та занять дітей. У той час місіс Уайт було 32 роки, Джеймсу Уайту 38, їхнім синам — відповідно 4, 9 і 12 років. ПДЦ 21.3

У домі ми могли також побачити приємну молоду жінку-християнку, яка допомагала в домашніх справах, оскільки господиня часто була відсутньою або зайнятою виступами й письменницькою працею. І все-таки Еллен Уайт несла на собі тягар домашніх обов'язків, готувала їжу, прибирала, прала, шила. Деколи вона ходила у видавництво, де могла спокійно займатися письменницькою роботою. В інші дні ми знаходимо її на городі, де вона садить квіти й овочі, а часом обмінюється розсадою квітів із сусідами. Вона була сповнена рішучості зробити дім для своєї сім'ї настільки приємним місцем, наскільки могла, щоб діти завжди вважали його найбільш бажаним місцем. ПДЦ 21.4

Еллен Уайт була уважним покупцем, а сусіди-адвентисти вважали за щастя піти з нею за покупками, бо вона розумілася на цьому, її мати була дуже практичною жінкою і навчила своїх дочок багатьох цінних уроків. Вона розуміла, що неякісні речі зрештою виявляться значно дорожчими за якісні товари. ПДЦ 22.1

Суботу робили найприємнішим днем тижня для дітей. Звичайно, сім'я ходила до церкви і, якщо батько й мати були вільні від виступів, сім'я сиділа разом під час богослужіння. На обід була якась особлива страва, якої не було в інші дні. А потім, якщо погода сприяла, місіс Уайт ішла з дітьми до лісу чи річки, де вони милувалися красою природи й вивчали Божі творіння. Якщо день був дощовим або холодним, вона збирала дітей навколо каміну й читала їм, часто з матеріалів, занотованих під час подорожей. Деякі з тих оповідань пізніше були надруковані в книгах, щоб інші батьки могли читати їх своїм дітям. ПДЦ 22.2

У цей час місіс Уайт не почувалася добре й часто протягом дня непритомніла, однак це не стримувало її від виконання ані своєї домашньої роботи, ані праці для Господа. Згодом, 1863 року, вона отримала видіння стосовно здоров'я й догляду за хворими, їй було показано, якими мають бути одяг та їжа, наголошено на необхідності фізичних вправ і відпочинку, а також на важливості довіри до Бога задля збереження міцного здорового тіла. ПДЦ 22.3

Світло від Бога щодо харчування й шкідливості м'ясної їжі перекреслило її особисті погляди про те, що м'ясо суттєво важливе для здоров'я й сили. Прийнявши це світло, вона сказала дівчині, котра допомагала їй у приготуванні їжі для сім'ї, ставити на стіл лише здорову просту їжу із зернових, овочів, горіхів, молока, вершків та яєць. У них було вдосталь фруктів. Фактично тоді сім'я Уайтів прийняла вегетаріанську дієту. 1894 року Еллен Уайт повністю виключила м'ясо зі свого раціону. Реформа здоров'я стала великим благословенням як для сім'ї Уайт, так і для сотень тисяч адвентистських сімей у світі. ПДЦ 22.4

Після видіння 1863 року про реформу здоров'я та прийняття простих методів лікування хворих сім'ю Уайт часто запрошували сусіди в час хвороби, щоб вони допомогли в лікуванні, і Господь вельми благословляв їхні зусилля. Іноді вони навіть забирали хворих до себе додому й ніжно доглядали їх, доки вони повністю не видужували. ПДЦ 23.1

Місіс Уайт насолоджувалася періодами відпочинку й відновлення сил у горах, біля озера чи у відкритому океані. У свої середні роки, коли вона жила біля видавництва Pacific Press у Північній Каліфорнії, було запропоновано провести день з метою відпочинку й відновлення сил. Місіс Уайт, членів її сім'ї та співробітників запросили приєднатися до працівників видавництва Pacific Press, і вона радо прийняла запрошення. Тоді її чоловік був на сході в справах Церкви. У листі до нього ми знаходимо її розповідь про цей досвід. ПДЦ 23.2

Після здорового обіду на пляжі вся група вирушила на судні затокою Сан-Франциско. Капітан парусного судна був членом Церкви, і стояла приємна погода. Тоді хтось запропонував вийти у відкритий океан. Згадуючи той досвід, Еллен Уайт писала: “Хвилі піднімалися високо й так приємно гойдали нас. Мої почуття були піднесеними, проте я не мала слів, щоб комусь про це сказати. Це було чудово! Над нами летіли бризки води. За Золотими Ворітьми віяв сильний вітер, і я ще ніколи не отримувала такого задоволення у своєму житті!” ПДЦ 23.3

Спостерігаючи за пильним поглядом капітана й готовністю екіпажу виконувати його накази, вона зазначила: “Бог тримає вітри у Своїх руках. Він має владу над водами. Ми — звичайні крупинки просто на широких і глибоких водах Тихого океану: проте ангели небесні послані охороняти цю маленьку парусну шлюпку, яку кидають хвилі. О, дивовижні Божі діла! Такі недосяжні для нашого розуміння! Одним поглядом Він охоплює височінь небес і глибину морів!” ПДЦ 23.4

Місіс Уайт з ранніх років мала життєрадісну вдачу. Одного разу вона запитала: “Ви коли-небудь бачили мене похмурою, незадоволеною? Моя віра забороняє мені це. Неправильне уявлення про справжній ідеал християнського характеру і християнського служіння призводить до таких умовиводів… Щире, охоче служіння Ісусові породжує сонячну релігію. Ті. хто найближче прямує за Христом, не бувають похмурими”. ПДЦ 23.5

Іншим разом вісниця Господа написала: “Інколи поширюється думка, що життєрадісність суперечить гідності християнського характеру; але це помилка. Небо — це вся радість!” Вона розуміла: якщо дарувати усмішки, вони повернуться до вас: якщо промовляти добрі слова, їх говоритимуть і вам. ПДЦ 24.1

Однак були часи, коли Еллен Уайт багато страждала. Один такий період настав незабаром після того, як вона поїхала до Австралії, щоб допомогти там у роботі. Вона була дуже хвора майже протягом року й сильно страждала. Еллен залишалася прикутою до ліжка протягом кількох місяців і могла спати вночі лише декілька годин. Про цей досвід у листі другові вона писала: “Уперше опинившись у безпорадному стані, я глибоко шкодувала, що перетнула океан. Чому я не в Америці? Чому потрапила до цієї країни такою ціною? Раз у раз я ховала обличчя в ковдрах ліжка й гірко плакала. Але таку розкіш, як сльози, дозволяла собі ненадовго. Я сказала собі: ПДЦ 24.2

— Еллен Уайт, чому ти це робиш? Хіба ти приїхала до Австралії не тому, що відчувала свій обов'язок їхати туди, куди Конференція вважає за найкраще для тебе? Хіба це не було звичною справою для тебе? ПДЦ 24.3

Я сказала: ПДЦ 24.4

— Так! ПДЦ 24.5

— Тоді чому ти відчуваєш себе майже покинутою і нещасною? Хіба це не робота ворога? ПДЦ 24.6

Я сказала: ПДЦ 24.7

— Вірю, що так! ПДЦ 24.8

Я якнайшвидше витерла сльози і сказала: ПДЦ 24.9

— Досить. Більше не дивитимусь на темний бік. Житиму чи помру, я доручаю збереження моєї душі Тому, Хто помер за мене. ПДЦ 24.10

Тоді я повірила, що Господь усе зробить добре і впродовж цих восьми місяців безпорадності не відчувала відчаю чи сумніву. Зараз дивлюся на цю справу як на частину великого Господнього плану для добра Його народу в цій країні і для тих, хто в Америці, а також для мого добра. Я не можу пояснити, чому чи як, але вірю в це. І я щаслива в моєму стражданні. Я можу довіряти своєму Небесному Батькові. Я не буду сумніватися в Його любові!” ПДЦ 24.11

Еллен Уайт жила у своєму домі в Каліфорнії протягом останніх 15 років життя і, хоч з роками старіла, однак цікавилася роботою на маленькій фермі та добробутом сімей тих людей, котрі допомагали їй у роботі. Ми бачимо її за письменницькою працею, яка часто починалася відразу після опівночі, оскільки вона рано йшла відпочивати. Якщо день був приємний і робота давала змогу, вона звершувала невелику прогулянку до села, зупиняючись, щоб поговорити з якоюсь матір'ю, котру могла побачити в городі чи на ґанку будинку, повз який проходила. Часом ця мати розповідала про свої потреби в їжі чи одязі. Тоді Еллен поверталася додому, щоб узяти дещо зі своїх домашніх запасів. Через багато років після її смерті сусіди в долині, де вона жила, згадували її як маленьку сивоголову жінку, котра завжди з любов'ю говорила про Ісуса. ПДЦ 25.1

На момент смерті вона мала трохи більше, ніж предмети першої необхідності та основні життєві зручності. Еллен Уайт була християнкою, адвентисткою сьомого дня, яка покладалася на заслуги свого воскреслого Господа й сумлінно намагалася виконувати призначену Ним справу. Отже, з упевненістю в серці вона досягла завершення свого життя, сповненого послідовного християнського досвіду. ПДЦ 25.2