Виховання та освіта

Школи пророків

“Сіли вони біля Твоїх ніг. Кожний одержить від Твоїх слів”.

Де б тільки в Ізраїлі не запроваджувався в життя Божий план виховання й освіти, його результати свідчили про його Автора. Але в дуже багатьох сім'ях визначене Небом виховання було рідкістю, як і характери, котрі мали сформуватися внаслідок такого виховання. Божий план виконувався лише частково і недосконало. Унаслідок невір'я та нехтування Господніми вказівками ізраїльтяни оточили себе спокусами, котрим мало хто міг опиратися. Оселившись у Ханаані, “вони не познищували тих народів, що Господь говорив їм про них, — і помішались з поганами, та їхніх учинків навчились. І божищам їхнім служили, а ті пасткою стали для них”. Серце ізраїльтян не було щире перед Богом, “і не були вони вірні в Його заповіті. Та Він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів... І Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається” (Псал. 105:34-36); (Псал. 77:37-39). Батьки й матері в Ізраїлі стали байдужими до свого обов'язку щодо Бога, байдужими до свого обов'язку щодо власних дітей. Через відсутність вірності в сім'ї та ідолопоклонницький вплив ззовні чимало єврейської молоді отримали виховання, котре дуже відрізнялося від запланованого для них Богом. Вони навчилися шляхів язичників. ВО 37.2

Аби протистояти цьому зростаючому злу, Бог передбачив також інші засоби для допомоги батькам у справі виховання й освіти. Від найдавніших часів пророків уважали призначеними Богом учителями. Пророком у найвищому розумінні цього слова був той, хто промовляв під безпосереднім Божественним натхненням, передаючи людям отримані ним від Бога вістки. Водночас так називали осіб, хоч і не настільки безпосередньо натхненних, однак покликаних Богом навчати людей Його діянь та шляхів. Для підготовки саме такої категорії вчителів Самуїл, згідно з вказівкою Господа, заснував школи пророків. ВО 38.1

Ці школи мали служити перешкодою для вельми поширеного зіпсуття, піклуватися про розумовий і духовний розвиток молоді та сприяти процвітанню нації, забезпечуючи її мужами, здатними діяти в страху Божому як лідери й порадники. З цією метою Самуїл організував групи побожних, розумних, старанних у навчанні юнаків. Їх називали пророчими синами. Коли вони вивчали Слово та діяння Бога, Його життєдайна сила оживляла сили розуму й душі і учні отримували мудрість згори. Наставники були не тільки знавцями Божественної Істини, вони також раділи спілкуванню з Богом та отримали особливий дар Його Духа. Завдяки своїй ученості й побожності вони користувалися повагою і довірою народу. За днів Самуїла існували дві такі школи — одна в Рамі, де жив пророк, а друга — у Кір'ят-Єарімі. Пізніше були засновані інші школи. ВО 38.2

Учні цих шкіл утримували себе власною працею, обробляючи землю або займаючись ремісництвом. В Ізраїлі це не вважалося дивним або принизливим заняттям, навпаки, гріхом уважали дозволяти дітям зростати необізнаними з корисною працею. Кожний юнак, незалежно від того, були його батьки багатими чи бідними, був навчений якогось ремесла. Навіть якщо він мав отримати освіту для святого служіння, знання практичних навичок уважалося суттєвим для принесення більшої користі. Багато вчителів також утримували себе працею своїх рук. ВО 39.1

Навчання як у школі, так і вдома було переважно усним, але юнаки навчалися також читати єврейські письмена, перед ними розгортали і пергаментні сувої Писання Старого Завіту для дослідження. Основними навчальними предметами в цих школах були Закон Божий з даними Мойсеєві вказівками, священна історія, духовна музика та поезія. У записах священної історії учні простежували діяння Єгови. Великі істини, представлені символами в служінні святині, оживали перед учнями, і віра давала їм розуміння, що центром усієї цієї системи є Агнець Божий, Який мав узяти на Себе гріх світу. В учнях плекали дух посвячення. Їх навчали не тільки обов'язку молитися, а також як потрібно молитися, як наближатися до свого Творця, розвивати віру в Нього, розуміти повчання Його Духа й коритися їм. Освячений розум виносив з Божої скарбниці нове і старе, а Дух Божий виявляв Себе в пророцтві й духовних піснях. ВО 39.2

Ці школи виявилися одним з найефективніших засобів у формуванні праведності, котра “люд підіймає” (Прип. 14:34). Вони надали чималу допомогу в закладанні підвалин чудового процвітання, котрим вирізнялося царювання Давида і Соломона. ВО 40.1

Принципи, яких навчали в школах пророків, були тими самими принципами, які формували характер і життя Давида. Його наставником було Слово Боже. “Від наказів Твоїх, — говорив він, — я мудрішим стаю... Я серце своє нахилив, щоб чинити Твої постанови” (Псалми 118:104-112). Саме це спонукало Господа назвати Давида “людиною Мого серця”, коли Він посадив молодого Давида на престол (Дії 13:22). ВО 40.2

У житті молодого Соломона також були помітні результати Божого методу виховання. У молодості Соломон зробив такий же вибір, що й Давид. Понад усяке земне добро він просив у Бога мудрого й розумного серця. І Господь дав йому не тільки те, чого він прагнув, а й те, чого Соломон не домагався, — і багатство, і славу. Його сила розуму, широта знань, слава царювання стали дивом для світу. ВО 40.3

За царювання Давида й Соломона Ізраїль досягнув найбільшої величі. Виконалася обітниця, дана Авраамові і повторена через Мойсея: “Бо якщо будете ви конче виконувати всі ті заповіді, що я наказав вам чинити їх, — щоб любити Господа, Бога свого, щоб ходити всіма дорогами Його і щоб горнутись до Нього, — то Господь вижене всі ті народи перед вами, і ви посядете народи більші й міцніші від вас. Кожне місце, що на нього ступить ваша нога, буде ваше. Від пустині й Ливану, від Річки, річки Ефрату й аж до моря Останнього буде ваша границя. Не встоїть ніхто перед вами...” (П. Зак. 11:22-25). ВО 41.1

Проте в добробуті криється небезпека. Гріх, якого припустився Давид у пізніший період життя, в якому він хоч щиро розкаявся та за який був тяжко покараний, заохочував народ до порушення Божих Заповідей. І життя Соломона, котре на своєму світанку було таким багатообіцяльним, затьмарилося відступництвом. Прагнення до політичної влади і самозвеличення призвело до союзу з язичеськими народами. Срібло Таршішу та золото Офірське здобувалися коштом принесення в жертву непорочності, ціною зради священної довіри. Товариство ідолопоклонників, шлюб з язичеськими жінками знівечили віру Соломона. Таким чином були зруйновані перешкоди, споруджені Богом для безпеки Його народу, і Соломон віддався поклонінню фальшивим богам. На вершині Оливної гори, навпроти храму Єгови, споруджувалися величезні ідоли й жертовники для служіння язичеським божествам. Із втратою своєї вірності Богові Соломон утратив здатність панувати над собою. Його моральна чутливість притупилася. Дух його раннього правління, котрому були притаманні чисте сумління й уважне ставлення до людей, змінився. Гордість, честолюбство, марнотратність, потурання власним бажанням породили жорстокість і здирство. Той, хто був справедливим, співчутливим та богобоязливим правителем, став тираном і гнобителем. Той, хто під час посвячення храму молився за свій народ, щоб їхні серця були цілковито віддані Господу, став для них спокусником. Соломон зганьбив себе, зганьбив Ізраїль, зганьбив Бога. ВО 41.2

Народ, який ним пишався, пішов його слідами. Хоч Соломон пізніше розкаявся, його каяття не запобігло посіяному ним злу. Дисципліна і виховання, призначені Богом для Ізраїлю, привели б до того, що своїм життям вони відрізнялися б від інших народів. Ця особливість, котру потрібно було вважати особливим привілеєм і благословенням, була для них небажаною. Простоту і стримання, необхідні для найвищого розвитку, вони намагалися проміняти на властиві язичникам помпезність та потурання своїм бажанням. Ізраїльтяни прагнули бути “як всі народи” (1 Сам. 8:5). Божий план виховання був відкинутий, Божий авторитет — невизнаний. ВО 42.1

З відкинення Божих шляхів задля шляхів людських почався занепад Ізраїлю. І продовжувався він доти, доки єврейський народ не став жертвою саме тих народів, чиї звичаї вирішив наслідувати. ВО 42.2

Синам ізраїльським як нації не вдалося одержати ті переваги, котрі Бог бажав їм дати. Вони не цінували Його наміру та не співпрацювали з Ним для виконання цього наміру. Але хоч окремі люди і народ можуть таким чином розділити себе з Ним, Його намір щодо вірних Йому залишається незмінним. “Все, що Бог робить, воно зостається навіки” (Екл. 3:14). ВО 43.1

Хоч існують різні ступені розвитку та різні вияви Його сили для вдоволення потреб людей у різні віки, діяння Бога в усі часи залишаються тими ж самими. Учитель — той самий. Божий характер і Його план — ті ж самі. У Нього “нема зміни, ні тіні переміни” (Якова 1:17). ВО 43.2

Досвіди Ізраїлю були записані, як уроки для нас. “[Усе] це сталося з ними як прообраз, і записано як пересторога для нас, для яких настав кінець віків” (1 Кор. 10:11). Для нас, як і для стародавнього Ізраїлю, успіх у вихованні залежить від нашої вірності у виконанні плану Творця. Відданість принципам Божого Слова принесе нам такі ж великі благословення, які могла принести єврейському народові. ВО 43.3