Виховання та освіта

Виховання й освіта в Ізраїлі

“Господь Сам провадив його... уважав Він за ним, зберігав Він його, як зіницю оту Свого ока” (П. Зак. 32:12, 10).

Осередком системи освіти, заснованої в Едемі, була сім'я. Адам був “сином Бога” (Луки 3:38) і саме від свого Отця діти Всевишнього отримували настанови. Їхня школа була сімейною школою в буквальному розумінні слова. ВО 23.1

У Божественному плані виховання й освіти, пристосованому до умов людини після гріхопадіння, Христос є представником Отця, єднальною ланкою між Богом і людиною. Він — великий Учитель людства. І Він постановив, щоб чоловіки і жінки були Його представниками, сім'я — школою, а батьки — учителями. ВО 23.2

За днів патріархів осередком виховання й освіти також переважно була сім'я. Засновані таким чином школи Бог забезпечував найсприятливішими умовами для розвитку характеру. Люди, котрі перебували під Його керівництвом, продовжували дотримуватися плану життя, установленого Ним на початку. Ті, хто відступив від Бога, будували собі міста і, скупчуючись у них, величалися пишністю, розкішшю й пороком, які роблять сучасні міста гордістю і прокляттям світу. Але люди, котрі міцно трималися Божих принципів життя, мешкали серед полів і пагорбів. Вони були землеробами і пастухами; у своєму вільному, незалежному житті з його можливостями для праці, навчання та роздумів, вони пізнавали Бога та навчали своїх дітей щодо Його діянь і шляхів. ВО 24.1

Саме такий метод виховання й освіти Бог бажав запровадити в Ізраїлі. Але після виходу з Єгипту серед ізраїльтян було мало осіб, готових співпрацювати з Ним у справі виховання своїх дітей. Батьки самі мали потребу в навчанні та вихованні. Жертви тривалого рабства, вони були невігласами, невихованими, деградованими людьми. Ізраїльтяни мало знали Бога, мало вірили в Нього. Вони були спантеличені фальшивим ученням та зіпсуті внаслідок тривалого контакту з язичеством. Бог бажав піднести їх до вищого морального рівня, тому прагнув дати їм знання про Себе. ВО 24.2

У Своїх відносинах із мандрівниками в пустелі, у всіх їхніх блуканнях, голоді, спразі й утомі, у небезпеці з боку ворогів-язичників та в проявах Його Провидіння для надання їм допомоги Бог намагався зміцнити їхню віру, виявляючи силу, що постійно діяла для їхнього добра. Навчаючи їх довіряти Його любові й силі, Він бажав встановити перед ними в заповідях Свого Закону взірець характеру, якого вони мали досягти з допомогою Його благодаті. ВО 25.1

Дорогоцінні уроки були викладені Ізраїлеві під час його перебування біля Синаю. Це був період особливого виховання для успадкування Ханаану. Оточення ізраїльтян було сприятливим для виконання Божого задуму. На вершині Синаю, яка затіняла рівнину, де люди розкинули свої намети, спочивав хмарний стовп — їхній дороговказ під час мандрівки. Як і вогняний стовп уночі, він був для народу запевненням у Божественному захисті. Коли ж їх огортав сон, на табір тихо спадав хліб із неба. З усіх боків величезні зубчаті вершини у своїй урочистій грандіозності свідчили про власну вічну природу і велич. Людина починала усвідомлювати свої незнання і слабкість у присутності Того, Хто “гори ті зважив вагою, а взгір'я — шальками” (Ісаї 40:12). Тут через об'явлення Своєї слави Бог прагнув закарбувати у свідомості Ізраїлю святість Його характеру й вимог та величезну вину переступу. ВО 25.2

Однак народ повільно засвоював цю науку. В Єгипті ізраїльтяни звикли до матеріальних зображень божества (причому надзвичайно принизливих), тому їм було важко зрозуміти існування і характер Невидимого. Зглянувшись на їхню слабкість, Бог дав їм символ Своєї присутності. “Нехай збудують Мені святиню, — сказав Він, — і перебуватиму серед них” (Вих. 25:8). ВО 25.3

Під час побудови святині як місця перебування Бога Мойсеєві було наказано зробити всі речі за зразком небесних. Бог покликав Мойсея на гору, де показав йому небесні речі, і за їхнім зразком була створена скинія з усіма її предметами. ВО 26.1

Отож, Ізраїлеві, котрого Бог бажав зробити місцем Свого перебування, Він явив власний чудовий ідеал характеру. Зразок був показаний їм на горі, коли із Синаю був даний Закон і коли Бог, пройшовши перед Мойсеєм, проголосив: “Господь, Господь, — Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий” (Вих. 34:6). ВО 26.2

Але самі ізраїльтяни були безсилі досягнути цього ідеалу. Одкровення на Синаї могло тільки переконати їх в їхній нужді та безпорадності. Наступний урок мав бути викладений у скинії через служіння жертвоприношення — урок щодо прощення гріха та даної Спасителем сили для послуху на життя. ВО 26.3

Через Христа мала здійснитися мета, символом якої була скинія, — чудова споруда, у сяючих золотом стінах якої відображалися і вигравали веселкою кольори завіс із витканими на них херувимами. Тут пахощі постійно спалюваного кадила наповнювали собою все приміщення; тут у бездоганно білому одязі служили священики, а в глибокій таємниці внутрішньої скинії над віком, поміж фігурами схилених у поклонінні ангелів, перебувала слава Найсвятішого. Бог бажав, аби в усьому цьому Його народ читав Його задум щодо людської душі. Набагато пізніше апостол Павло, говорячи під впливом Святого Духа, мав на увазі той самий задум: ВО 26.4

“Хіба не знаєте, що ви — храм Божий і що Божий Дух живе у вас? Якщо хто нищить Божий храм, того знищить Бог, адже Божий храм святий, а ним є ви” (1 Кор. 3:16, 17). ВО 27.1

Великі привілеї та честь були виявлені Ізраїлю в приготуванні святині, великою була і відповідальність. Споруда неперевершеної пишноти, побудова котрої вимагала найкоштовніших матеріалів та найвищої художньої майстерності, мала бути споруджена в пустелі народом, який щойно вийшов із рабства. Це видавалося колосальним завданням. Але Той, Хто дав план споруди, обіцяв співпрацювати з будівничими. ВО 27.2

“І промовив Господь до Мойсея, говорячи: ‘Дивися, — Я покликав на ім'я Бецал'їла, сина Урієвого, сина Хура, Юдиного племени, і наповнив його Духом Божим, мудрістю, і розумуванням, і знанням, і здібністю до всякої роботи... І Я ото дав із ним Оголіява, Ахісамахового сина, Данового племени. А в серце кожного мудросердого Я дав мудрість, — і зроблять вони все, що Я наказав був тобі’” (Вих. 31:1-6). ВО 27.3

Якою ж чудовою була ця реміснича школа в пустелі, де вчителями були Христос та Його ангели! ВО 28.1

У приготуванні й облаштуванні святині мав брати участь увесь народ. Там була робота і для розуму, і для рук. Необхідно було багато різноманітного матеріалу, і всіх закликали жертвувати відповідно до спонукання їхнього серця. ВО 28.2

Таким чином і в праці, і в жертвуванні ізраїльтяни навчалися співпрацювати з Богом та один з одним. Вони мали також співпрацювати і в спорудженні духовної будівлі — Божого храму в душі. ВО 28.3

Від самого початку подорожі з Єгипту їм викладали уроки для їхнього навчання і виховання. Навіть ще до виходу з Єгипту було проведене тимчасове організування — люди об'єдналися в групи, очолювані призначеними керівниками. Біля Синаю ці організаційні заходи були завершені. Порядок, настільки чітко помітний у всіх діяннях Бога, виявився і в давньоєврейській системі. Бог був центром влади і правління. Мойсей, як Його представник, мав вершити правосуддя в Його Ім'я. Далі була рада сімдесятьох, потім священики і князі, а під їхнім керівництвом “тисячники і сотники, і п'ятдесятники і десятники” (Чис. 11:16, 17; П. Зак. 1:15), і, нарешті, служителі, призначені для виконання особливих обов'язків. В організації табору простежувався суворий порядок: скинія, місце перебування Бога, знаходилася посередині, навколо неї розташувалися намети священиків та левитів, а за ними таборилися племена — кожне під своїм прапором. ВО 28.4

Були запроваджені непорушні санітарні правила. Вони були приписані людям не тільки як правила, необхідні для здоров'я, але і як умова перебування серед них Святого. Божественною владою Мойсей проголосив: “Господь, Бог твій, ходить у середині табору твого, щоб тебе спасати... І буде табір твій святий” (П. Зак. 23:15). ВО 29.1

Виховання ізраїльтян охоплювало всі їхні життєві звички. Усе, що стосувалося їхнього добробуту, було предметом Божественної турботи і належало до компетенції Божественного Закону. Навіть у питанні їжі, котрою Бог їх забезпечував, Він прагнув їхнього найвищого добра. Манна, якою Він їх годував у пустелі, мала властивість підтримувати фізичну, розумову і моральну силу. Хоч так багато з них повстало проти обмежень у їхньому харчуванні, жадаючи повернутися до тих днів, коли, як вони сказали, “ми сиділи над горшком м'яса, як ми їли хліба досить!” (Вих. 16:3), однак мудрість Божого вибору щодо них була виправдана в такий спосіб, якого вони не могли заперечити. Незважаючи на труднощі їхнього життя в пустелі, у всіх їхніх племенах не було жодного слабого. ВО 29.2

У всіх мандруваннях їх мав провадити ковчег, в якому містився Закон Божий. Хмарний стовп, опускаючись, указував місце їхнього таборування. Доки хмара спочивала над скинією, табір залишався на місці. Коли ж вона підіймалася, народ продовжував свою подорож. Як зупинка, так і відправлення відзначалися урочистим зверненням: “І бувало, коли ковчег вирушав, то Мойсей промовляв: ‘Устань же, о Господи, і хай розпорошаться Твої вороги, і хай повтікають Твої ненависники з-перед Твойого лиця’. А коли він ставав, то говорив: ‘Вернися, о Господи, до десятьтисячок тисяч Ізраїля!’” (Чис. 10:35, 36). ВО 29.3

Подорожуючи пустелею, народ отримав багато дорогоцінних уроків, що закарбовувалися в пам'яті ізраїльтян з допомогою пісень. Під час їхнього визволення від фараонового війська весь ізраїльський табір об'єднав свої голоси в тріумфальній пісні. Далеко над пустелею і морем, відлунюючись у горах, линув радісний приспів: “Співайте Господеві, бо дійсно звеличився Він” (Вих. 15:21). Ця пісня часто звучала під час подорожі, підбадьорюючи серця та запалюючи віру мандрівників. Дані на Синаї заповіді разом з обітницями Божої милості та чудесами, вчиненими Ним задля їхнього визволення, за Божественною вказівкою оспівувалися в піснях і виголошувалися в співучій декламації під звуки інструментальної музики. Об'єднавши у хвалі голоси, народ продовжував свій шлях. ВО 30.1

Таким чином їхні думки підносилися над випробуваннями і труднощами подорожі, неспокійний, збентежений дух пом'якшувався та заспокоювався, принципи істини закарбовувалися в пам'яті, віра зміцнювалася. Узгодженість дій навчала людей порядку та єдності; вони ставали ближчими до Бога й один до одного. ВО 30.2

Про ставлення Бога до Ізраїлю під час сорокарічного блукання пустелею Мойсей каже: “Як навчає чоловік сина свого, так навчає тебе Господь, Бог твій”, “щоб упокорити тебе, щоб випробувати тебе, щоб пізнати те, що в серці твоїм, чи будеш ти держати заповіді Його, чи ні” (П. Зак. 8:5, 2). ВО 31.1

“Знайшов Він його на пустинній землі та в степу завивання пустельних гієн, та й його оточив, уважав Він за ним, зберігав Він його, як зіницю оту Свого ока. Як гніздо своє будить орел, як ширяє він понад своїми малятами, крила свої простягає, бере їх, та носить їх він на рамені крилатім своїм, — так Господь Сам провадив його, а бога чужого при нім не було” (П. Зак. 32:10-12). ВО 31.2

“Він пам'ятав за святе Своє слово, за Авраама, Свого раба. І Він з радістю вивів народ Свій, зі співом — вибранців Своїх, і їм землю народів роздав, і посіли вони працю людів, щоб виконували Його заповіді, та закони Його берегли!” (Псал. 104:42-45). ВО 31.3

Бог оточив ізраїльтян усіма благами, дав їм усі переваги, які зробили б їх славою для Його Імені та благословенням для оточуючих народів. Якщо вони підуть шляхом послуху, Він обіцяв поставити їх “найвищими понад усі народи, яких Господь учинив, на хвалу, і на ім'я, і на славу”. “Усі народи землі, — сказав Він, — побачать, що Господнє Ім'я кличеться на тобі, — і будуть боятися тебе”. Народи, почувши про всі ці постанови, скажуть: “Тільки він мудрий та розумний народ, цей великий люд!” (П. Зак. 26:19; 28:10; 4:6). ВО 31.4

У переданих Ізраїлеві законах міститься ясна настанова щодо виховання й освіти. На Синаї Бог явив Себе Мойсеєві, як “милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий” (Вих. 34:6). Батьки й матері в Ізраїлі мали навчати своїх дітей цих принципів, утілених у Його Законі. Мойсей, керуючись Божественною настановою, проголосив їм: “І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш” (П. Зак. 6:6, 7). ВО 32.1

Навчати цих принципів потрібно було не як сухої теорії. Люди, котрі передаватимуть істину, і самі повинні жити згідно з її принципами. Тільки відображаючи Божий характер у своєму житті, що виявляється в непорочності, благородстві та безкорисливості, вони зможуть справляти вплив на інших. ВО 32.2

Справжня освіта полягає не в примусовому навчанні непідготовленого та несприйнятливого розуму. Розумові сили повинні пробудитися, необхідно викликати зацікавленість. Для цього Бог передбачив метод навчання. Той, Хто створив розум і визначив його закони, подбав про його розвиток у відповідності з цими законами. Вдома й у святині, через природу і мистецтво, у праці та святкуванні, у священній споруді і камені-пам'ятнику незліченними способами, обрядами й символами Бог викладав Ізраїлеві уроки, які ілюстрували Його принципи та зберігали в пам'яті Його дивовижні діла. Таким чином, коли виникало питання, тоді дане у відповідь повчання справляло вплив на розум і серце. ВО 32.3

Із заходів, призначених для виховання й освіти вибраного народу, стає очевидним, що життя, у центрі якого перебуває Бог, — це повноцінне життя. Кожне викликане Ним бажання Він прагне задовольнити, кожну дану Ним здібність — розвинути. ВО 33.1

Творець усієї краси, Сам люблячи прекрасне, Бог подбав про те, щоб задовольнити любов Своїх дітей до краси. Він також передбачив їхні соціальні потреби, приємні корисні відносини, які великою мірою виховують співчуття, наповнюють життя радістю та приємними пахощами. ВО 33.2

У системі виховання й освіти важливе місце належало ізраїльським святам. У звичайному житті сім'я була і школою, і церквою, а батьки — наставниками як у світських, так і релігійних питаннях. Але тричі на рік призначеного часу народ збирався для громадського спілкування та поклоніння. Спочатку такі зібрання проводилися в Шіло, а пізніше в Єрусалимі. Обов'язок відвідувати ці зібрання покладався тільки на батьків і синів, але ніхто не бажав відмовитися від нагоди побувати на святі, тому по можливості вся сім'я була присутньою на ньому, а разом з ними, користуючись їхньою гостинністю, збиралися чужинці, левити й бідні. ВО 33.3

Подорож до Єрусалима звершувалася в простому, патріархальному стилі, серед краси весняної природи, багатства середини літа і слави зрілої осені, тому була насолодою. З подячними жертвами, від сивоголового чоловіка до малої дитини, усі приходили на зустріч із Богом у святій Його оселі. Під час подорожі єврейським дітям розповідали досвіди минулого, історії, котрі подобаються і старим, і молодим. Народ співав пісні, які звеселяли його під час мандрівки пустелею. Співуче виголошувалися Божі Заповіді, і в поєднанні з благословенним впливом природи та доброзичливого людського спілкування, вони назавжди закарбовувалися в пам'яті багатьох дітей і молоді. ВО 34.1

Церемонії, пов'язані з пасхальним служінням, свідками яких вони були в Єрусалимі, — нічне зібрання, чоловіки з підперезаними стегнами, взуттям на ногах і палицею в руці, кваплива трапеза, агнець, опрісноки, гіркі трави, переказ в урочистій тиші історії про кроплення кров'ю, про ангела-губителя та величний вихід із краю рабства, — усе це хвилювало уяву і справляло враження на серце. ВО 34.2

Свято Кучок, або врожаю, з його приношеннями із фруктових садів та поля, з його тижневим таборуванням у наметах із гілок листяних дерев, з його зустрічами з друзями та знайомими, зі священним пам'ятним служінням, зі щедрою гостинністю щодо Божих служителів — левитів святині — та до Його дітей — чужинців і бідних — усе це наповнювало серця вдячністю до Того, Хто коронував рік Своїм добром і стежки Котрого краплями товщу течуть. ВО 34.3

Щороку побожні ізраїльтяни проводили таким чином цілий місяць. Це був час, вільний від турбот і праці, майже повністю присвячений вихованню в істинному значенні цього слова. ВО 35.1

Розподіляючи спадщину між племенами Свого народу, Бог ставив за мету навчити їх, а через них і наступні покоління правильних принципів щодо володіння землею. Ханаанська земля була розділена між усім народом, виняток становили тільки левити — служителі святині. Хоч дехто на певний час міг позбутися свого володіння, проте не мав права обміняти спадщину своїх дітей. Коли він ставав спроможним, то міг будь-якого часу викупити її; борги прощали кожного сьомого року, а п'ятдесятого, або ювілейного року кожне земельне володіння поверталося до свого першого власника. Таким чином власність кожної сім'ї була захищена і були вжиті застережні заходи від крайнощів як у багатстві, так і бідності. ВО 35.2

Завдяки розподілу землі між людьми Бог забезпечив їх, як і мешканців Едему, найсприятливішим для розвитку заняттям — піклуванням про рослини і тварини. Ще однією можливістю для виховання й освіти було припинення сільськогосподарської праці кожного сьомого року, коли земля залишалася під паром, а її самовільно породжені плоди призначалися для бідних. Таким чином була надана можливість для додаткового навчання, спілкування і богослужіння, для вияву доброчинності — усього, що так часто витісняється життєвими турботами і роботою. ВО 35.3

Якби і сьогодні у світі дотримувалися принципів Божих законів щодо розподілу майна, наскільки іншим було б становище людей! Дотримання цих принципів запобігло б появі жахливого зла, породжуваного в усі віки гнобленням бідних багатими та ненавистю бідних до багатих. Перешкоджаючи накопиченню великого багатства, це запобігло б появі неосвіченості й деградації десятків тисяч людей, чия низько оплачувана рабська праця необхідна для створення таких колосальних багатств. Це сприяло б мирному вирішенню проблем, які сьогодні загрожують наповнити світ анархією та кровопролиттям. ВО 36.1

Посвячення Богові десятини від усіх прибутків, чи то від фруктового саду, жнива в полі, отари, чи від розумової й фізичної праці, посвячення другої десятини на допомогу бідним та іншу доброчинність мали на меті нагадувати людям істину про те, що все належить Богові і вони мають можливість бути каналами Його благословень. Таке виховання мало здатність знищити всякий егоїзм, який призводить до духовного зубожіння, та розвинути великодушність і шляхетність характеру. ВО 36.2

Пізнання Бога, єднання з Ним у навчанні і праці, подібність до Нього в характері мали бути джерелом, засобами та метою виховання й освіти в Ізраїлі; такі виховання й освіту батьки отримали від Бога і мали передати своїм дітям. ВО 37.1