Від усього серця

23 вересня. Проста віра винагороджена

“І пізнає вся громада те, що Господь спасає не мечем та списом, — бо це війна Господа, і Він віддасть вас у нашу руку” (1 Сам. 17:47). ВУС 282.1

Яку мужність і яку піднесену віру виявив цей простий пастух перед ізраїльським військом і перед филистимлянами! У його голосі звучали нотки безстрашності, а відкрите обличчя сяяло тріумфом і радістю... ВУС 282.2

Коли Давид виразно виголосив своє слово, сповнене віри та урочистості, гнів Голіята не знав меж. Охоплений лютощами, він зірвав шолом, який захищав йому чоло, і кинувся вперед, сповнений рішучості помститися ненависному противникові. Син Єссеїв підготувався до зустрічі зі своїм ворогом. Обидва війська стежили за цим дійством, не відриваючи погляду. “Коли филистимлянин устав і пішов, і зблизився до Давида, то Давид поспішив і побіг до лави навпроти филистимлянина. І простяг Давид руку свою до торби, і взяв звідти каменя, та й кинув із пращі, — і вдарив филистимлянина в чоло його. І той камінь втявся йому в чоло, — і він упав на обличчя своє на землю”. ВУС 282.3

Рядами обох армій прокотилася хвиля подиву. Вони були впевнені, що Давид загине, але коли в повітрі просвистів камінь і чітко влучив у ціль, вони побачили, як могутній Голіят здригнувся та простяг руки вперед, ніби раптово вражений сліпотою. Велетень захитався, зробив кілька невпевнених кроків і, як скошений, звалився на землю. Давид не зволікав ні хвилини. Він не знав, що життя вже згасало у филистимлянинові. Він підскочив до його простягненого тіла й обома руками вхопився за важкий меч Голіята. Ще кілька миттєвостей тому велетень розмахував ним перед обличчям Давида, зухвало заявляючи, що цим мечем відітне йому голову, а тіло віддасть небесному птаству. І ось тепер цей меч опинився в руках слуги Божого. Він блиснув у повітрі — і голова самовпевненого велетня покотилася по землі, а табір ізраїльтян наповнився криками радості. ВУС 282.4

Филистимляни завмерли від жаху. Вони знали, що їхня сторона зазнала поразки й у паніці взялися тікати. Сповнені тріумфу євреї... кинулися в погоню за ворогами-утікачами, і “погнали филистимлян аж доти, де йдеться до Гаю, і аж до брами Екрону... А Давид узяв голову филистимлянина і приніс її до Єрусалиму, а зброю його склав у своєму наметі” (Ознаки часу, 10 серпня 1888 р.). ВУС 282.5