Від усього серця

19 липня. Подвоєний тягар

“І сказав фараон: ‘Таж багато тепер цього простолюду, а ви здержуєте їх від їхніх робіт’” (Вих. 5:5). ВУС 215.1

Аарон, отримавши вказівку від ангелів, вийшов назустріч своєму братові, з яким не бачився багато років, і вони зустрілися в пустельній місцевості на Божій горі... Разом вони перетнули аравійські простори на шляху до Єгипту й, досягнувши землі Ґошен, зібрали старійшин Ізраїлю. Аарон, уміючи добре говорити, переказав їм усе, що було сказано Богом Мойсеєві, а потім вони представили народові дані Богом ознаки. “І повірив народ той. І почули вони, що згадав Господь Ізраїлевих синів, і що побачив біду їх, — і вони схилилися, і поклонилися до землі”. ВУС 215.2

Наступним завданням, яке стояло перед двома братами, було поспілкуватися із самим царем. Вони увійшли у величезний палац фараона як посланці Єгови, вони відчували, що з ними Бог, і говорили власно: “Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Відпусти народ Мій, — і нехай вони святкують Мені на пустелі”... ВУС 215.3

Цар раніше уже багато чув про них і про ту зацікавленість, яку вони викликали серед народу. Він був дуже роздратований... ВУС 215.4

Того ж дня цар наказав усім наглядачам, призначеним стежити за працею ізраїльтян, подвоїти їхній і без того важкий тягар. Будинки в тій країні будували й дотепер будують з висушених на сонці цеглин, виготовлених з глини, змішаної з нарізаною соломою. З такого матеріалу зводилися навіть найкращі з будівель, які потім облицьовувалися каменем. І ось тепер фараон заборонив видавати євреям солому, але при цьому від них суворо вимагали виготовляти ту саму кількість цегли... ВУС 215.5

Коли до відома людей дійшла ця нелюдська вимога царя, народ розсіявся по всій країні в пошуках стерні замість соломи, але при цьому виготовити звичний обсяг цегли було не під силу. За це наглядачів з євреїв, та й сам народ жорстоко били... ВУС 215.6

Євреї сподівалися, що вони будуть звільнені від рабства без будь-яких особливих випробувань своєї віри та без страждань і нестатків. Але вони ще не були готові до звільнення. У них було занадто мало віри, і вони не бажали терпляче зносити свої біди до часу славного Божого звільнення (Ознаки часу, 4 березня 1880 р.). ВУС 215.7