Від усього серця

18 липня. Покликання Мойсея

“А тепер іди ж, і Я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих” (Вих. 3:10). ВУС 214.1

Пригнобленим і багатостраждальним євреям здавалося, що день їхнього звільнення відкладається надовго, але Богу визначений Ним Самим час мав намір здійснити для них велику справу могутньою силою. Мойсеєві не потрібно було, як він спочатку припускав, ставати на чолі війська з лопотливими прапорами та блискучою зброєю. Народові, з яким так довго жорстоко поводилися і який так пригноблювали, не потрібно було для здобуття перемоги вставати на захист своїх прав. Божий намір мав здійснитися так, щоб засоромити людську гординю та славу. Спаситель повинен був виступити як скромний пастир з одним лише жезлом у руці, Бог же наділить цей жезл силою звільнити Його народ від утисків і захистити його від переслідування ворогів. ВУС 214.2

Перш ніж Мойсей вирушив у дорогу назад, він отримав призначення на свою велику працю способом, який наповнив його благоговінням і глибоким почуттям власної немочі та недостойності. Займаючись своїми звичайними справами, він раптом побачив кущ, гілки якого, листя і стовбур були охоплені полум'ям, але не згорали. Він підійшов ближче, щоб розглянути це дивовижне явище, коли почув голос, який звертався до нього з полум'я. Це був Божий голос. Це був Той, Хто в образі Ангела Завіту відкривався праотцям в минулі віки. Мойсей затремтів усім тілом, його охопив жах, коли Господь назвав його на ім'я. Тремтливими губами він промовив у відповідь: “Ось я!” Йому було наказано не наближатися до свого Творця без належного вшанування: “Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш ти, — земля це свята!” ВУС 214.3

Смертні творіння мають засвоїти урок, який ніколи не можна забувати, — приступати до Бога з благоговінням. Ми можемо сміливо входити в Його присутність з Іменем Ісуса, нашої праведності й нашого заступника, але в жодному разі не із самовпевненою зухвалістю, неначе Він був на одному рівні з нами. Ми чули, як деякі звертаються до великого, всемогутнього та святого Бога так, як вони не звернулися б до рівного чи навіть підлеглого... До Бога слід ставитися з великою повагою; щоразу, ясно усвідомлюючи Його присутність, грішники повинні схилитися перед Ним у покірному благоговінні (Ознаки часу, 26 лютого 1880 р.). ВУС 214.4