Від усього серця

11 липня. Віра Авраама (частина 2)

“Бог нагледить ягня Собі на цілопалення, сину мій!” (Бут. 22:8). ВУС 207.1

Коли вони наблизилися до гори, “сказав Ісак до Авраама, свого батька, говорячи: ‘Батьку мій!’ А той відказав: ‘Ось я, сину мій!’ І промовив Ісак: ‘Ось огонь та дрова, а де ж ягня на цілопалення?’” Ці милі слова: “Батьку мій!” — прокололи його любляче серце, і він знову подумав: “Краще б я в моїх похилих літах помер замість Ісака”... ВУС 207.2

Ісак допоміг своєму батькові спорудити жертовник. Разом вони розклали на ньому дрова й виконали останні приготування до жертвоприношення. Тремтливими губами й зривистим голосом Авраам відкрив своєму синові вістку, яку він отримав від Бога... Ісак був тією самою жертвою, агнцем для заколення. Якби Ісак вирішив чинити опір батьківському наміру, він міг би зробити це, бо вже доволі змужнів, але він був настільки глибоко навчений у пізнанні Бога, що він мав досконалу віру в Його обітниці та вимоги... ВУС 207.3

Він заспокоїв батька, запевнивши його, що Бог надав йому велику честь, приймаючи його як жертву, що в цій вимозі він побачив не гнів і невдоволення Бога, а особливий знак того, що Бог полюбив його й тому дав вимогу присвятити себе Йому в жертву. ВУС 207.4

Він підбадьорював батька, коли той майже безсилими руками прив'язував його мотузками до жертовника. Останні слова взаємної любові батька і сина вже сказані, останні синівські та батьківські сльози вже пролиті, останні обійми, останній раз батько пригорнув свого улюбленого сина до своїх старечих грудей. Зметнулася вгору рука, міцно стискаючи знаряддя смерті, яким він мав позбавити життя Ісака, — аж раптом рука застигла... “А Авраам звів очі свої та й побачив, — аж ось один баран зав'яз у гущавині своїми рогами”... ВУС 207.5

Наш Небесний Отець віддав Свого улюбленого Сина на муки розп'яття. Легіони ангелів спостерігали приниження та душевні муки Сина Божого, але їм не було дозволено втрутитися, як у випадку з Ісаком. Ніхто не зупинив це жертвоприношення. Дорогий Син Божий, Визволитель світу, піддався образам, глузуванням і тортурам, поки Він не схилив бездиханно голову. Чи міг Всевишній запропонувати ще більший доказ Своєї Божественної любові та співчуття? (Ознаки часу, 1 квітня 1875 р.). ВУС 207.6