Від усього серця

10 липня. Віра Авраама (частина 1)

“І промовив Господь: ‘Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі’” (Бут. 22:2). ВУС 206.1

Аврааму було сто двадцять років, коли він у нічному видінні почув це жахливе й дивне повеління. Перед ним був триденний шлях — достатньо часу для роздумів. П'ятдесят років тому за Божественним повелінням він залишив батька та матір, родичів та друзів і став мандрівником і прибульцем у чужій землі. Він виконав Боже повеління, відправивши свого сина Ізмаїла в пустелю. Його душа сумувала під час розставання, а віра зазнала суворого випробування, однак він підкорився, адже так наказав Бог... ВУС 206.2

Авраам зіткнувся зі спокусою подумати, що все це йому почулося. Убитий горем, він схилився перед Богом і молився, як ніколи раніше, про підтвердження цього дивного повеління, про більше світло, якщо він має виконати це жахливе доручення. Він згадав про ангелів, посланих повідомити йому про намір Божий винищити Содом, вони передали йому вістку про народження цього самого сина Ісака... ВУС 206.3

Отож, він ніжно розбудив Ісака і сказав йому, що отримав від Бога повеління принести жертву на віддаленій горі та що він має супроводжувати його. Закликавши слуг, він зібрав усе необхідне для довгої дороги. Якби він міг поділитися своїм тягарем із Саррою та розділити з нею свої муки й відповідальність, це принесло б йому деяке полегшення, але він вирішив, що не буде цього робити, адже вона була прив'язана до сина всім серцем і могла завадити йому. Він вирушив у дорогу, а поруч невідступно слідував сатана, вселяючи йому невіру та сумнів щодо цього повеління... ВУС 206.4

Настав третій день дороги. Авраам піднімає очі до гір і над однією з них бачить обітований знак. Він уважно дивиться — і ось яскрава хмара осяяла вершину гори Моріа... ВУС 206.5

До гори було ще досить далеко, але він зняв ношу з плечей слуг і звелів їм залишатися на місці, поклав дрова на плечі сину, а сам узяв ніж і вогонь (Ознаки часу, 1 квітня 1875 р.). ВУС 206.6