За прикладом Ісуса

28 липня. Ми повинні давати надію безнадійним

“Аби ваш розум оновлювався духом, щоб ви зодягнулися в нову людину, створену за подобою Божою, у праведності та святості істини” (Ефес. 4:23, 24). ЗПІ 271.1

Христос був вірним викривачем. Ще не жив ніхто, хто б так ненавидів зло; ніхто ще так безстрашно не викривав його. Уже сама Його присутність була докором усьому неправдивому та негідному. У світлі Його непорочності люди бачили себе нечистими, а свої життєві цілі низькими й хибними. І все ж Він приваблював їх. Той, Хто створив людину, знав її цінність. Він викривав зло як ворога тих, кого прагнув благословити і спасти. У кожній людській істоті, якою б грішною вона не була, Він бачив сина Божого, який може бути відновлений у привілеї його спорідненості з Божественним. ЗПІ 271.2

“Адже не послав Бог [Свого] Сина у світ, щоб судити світ, але щоби через Нього спасти світ” (Івана 3:17). Дивлячись на людей в їхніх стражданнях і деградації, Христос бачив підставу для надії там, де, здавалося, був тільки відчай і крах. Там, де люди усвідомлювали свою нужду, Він бачив можливість для духовного піднесення. Словами благословення, а не осуду Він зустрічав спокушувані душі, які зазнали поразки, відчували себе втраченими, близькими до загибелі. ЗПІ 271.3

Заповіді блаженства були Його привітанням усій людській родині. Дивлячись на численний натовп, що зібрався послухати проповідь на горі, Він, здавалося, на мить забув, що перебуває не на Небі, і виголосив привітання, звичне для світу світла. З Його уст полилися благословення, неначе потік води з давно запечатаного джерела. ЗПІ 271.4

Відвернувшись від честолюбних, самовдоволених улюбленців цього світу, Він сповістив, що блаженними були ті, хто, незважаючи на свою велику нужду, отримає Його світло й любов. Він простягав Свої руки до вбогих духом, скорботних, переслідуваних, закликаючи: “Прийдіть до Мене... — і Я заспокою вас!” (Матв. 11:28). ЗПІ 271.5

У кожній людині Він зауважував безмежні можливості. Він бачив людей такими, якими вони могли бути, — переображе-ними Його благодаттю — “у красі Господа нашого Бога” (Псал. 89:17). Дивлячись на них із надією, Він надихав їх надією. Зустрічаючи їх із довір'ям, Він надихав їх довір'ям... Не в одному серці, яке, здавалося, було мертвим до всього святого, пробуджувалися нові поривання. Не для однієї зневіреної душі відкрилися можливості для нового життя (Виховання, c. [79, 80]). ЗПІ 272.1