Христос — Переможець

18 вересня. Христа зраджено

“Вставайте, ходімо! Вже підійшов Мій зрадник!” (Марк.14:42). ХП 276.1

І ось вони чують у саду важку ходу воїнів... “Той, що зрадив Його, дав їм знак, кажучи: Кого я поцілую, то є Він; схопіть Його та уважно ведіть! І прийшовши, він відразу підійшов до Нього і каже: Учителю! — і поцілував Його” (Марк.14:44-45). “Ісус сказав йому: Юдо, то ти поцілунком видаєш Сина Людського?” (Луки 22:48). ХП 276.2

А до натовпу Ісус сказав: “Як проти розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб Мене схопити” (Марк.14:48). ХП 276.3

А от як описує цю подію Йоан: “Юда, взявши загін і слуг первосвящеників та фарисеїв, прийшов туди із смолоскипами, ліхтарями та зброєю. Ісус, знаючи все, що Його очікує, вийшов і запитує їх: Кого шукаєте? Відповіли Йому: Ісуса Назарянина! Каже їм: Це Я! Стояв з ними і Юда, зрадник Його. Коли ж Він сказав їм: Це Я! — вони подалися назад і попадали на землю... Тоді Симон-Петро, маючи меча, витягнув його, вдарив раба первосвященика й відтяв йому праве вухо; ім'я того раба — Малх. Та Ісус сказав Петрові: Сховай меча до піхов. Невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець?” (Йоан.18:3-6, 10-11). ХП 276.4

Після цих слів страх охопив учнів. І хоч вони ще були поруч із Господом, проте, за пропозицією Петра, залишивши Його, порозбігалися. ХП 276.5

Людська природа Христа була подібна до нашої. Однак Він гостріше відчував страждання, оскільки Його духовна природа була вільна від усякого гріха і пороку. Переживання, пов'язані зі стражданням, були прямо пропорційні його суворості. Прагнення Ісуса уникнути страждань залишалося таким же нездоланним, як і в інших людей... ХП 276.6

Наскільки ж сильно людська природа Христа бажала уникнути невдоволення зневаженого Бога! Як непереборно Його душа прагнула полегшення страждання! Це можна зрозуміти із таких слів Страждальця: “Отче, коли хочеш, зроби, щоб минула Мене чаша ця; однак не Моя хай буде воля, але Твоя!” (Луки 22:42). Увесь сукупний гріх нашого світу був покладений на Носія гріхів, Котрий, проте, не зробив жодного гріха. Лише Він міг стати умилостивленням за гріх людини, бо Сам залишався слухняний Законові. Його життя було одне ціле з Богом, і на Ньому не було жодної плями¹. ХП 276.7