Христос — Переможець

17 вересня. Христос без примусу поніс на Собі провину світу

“Перебуваючи у великій тривозі, Він ще ревніше молився; піт Його став як краплини крові, що капали на землю” (Луки 22:44). ХП 275.1

Ніхто не примушував Христа нести на Собі провину гинучого людства. Він добровільно погодився віддати Своє життя заради спасіння світу. Вимоги Божого правління неправильно тлумачилися через оманливі слова і вчинки сатани. Ось чому Отець і Син вирішили, що потрібний Посередник. ХП 275.2

Небесний Всесвіт із живою зацікавленістю спостерігав за життям Христа на Землі, за кожним Його кроком — від ясел до останньої жахливої сцени. Інші безгрішні світи спостерігали за результатом протистояння. Вони бачили, як Божий Син, їхній улюблений Повелитель, Який переносив надлюдські страждання, помирав на полі бою, аби спасти втрачений загиблий світ... ХП 275.3

Сатана з усіх сил напосідав на Нього зі своїми спокусами. Він вказував Ісусові на те, що гріх світу, такий образливий для Бога, — це непосильне покарання. Тепер на Нього ніколи більше не дивитимуться як на чистого, святого і непорочного, як на Єдинородного Сина Божого. ХП 275.4

Христос опинився у незвичному для Себе становищі. До цього Він Сам завжди клопотався за інших, тепер же Він прагне, щоб хтось інший поклопотався за Нього. Чи могла Його людська природа витримати таке напруження? Чи будуть гріхи відступницького світу, починаючи зі злочину Адама і до кінця часу, покладені на Нього?... ХП 275.5

У хвилину найжорстокішої кризи, коли душа Спасителя розривалася від непосильного тягаря гріха, архангел Гавриїл був посланий зміцнити Його. Після того як ангел підтримав Його ослаблене тіло, Христос остаточно вирішив узяти гірку чашу і випити її до дна. Страждалець почув стогін загубленого і гинучого світу, і Своїми закривавленими вустами промовив: Якщо тільки грішне людство має загинути, коли Я не вип'ю цю чашу, “то не Моя, але Твоя хай буде воля”. ХП 275.6

На Небі запанувала тиша, арфи замовкли. Мешканці Небес бачать свого Господа в оточенні легіонів сатанинських сил, Його людська природа обтяжена таємничим жахом... Зміцнений ангелом, посланим із Небес, Ісус у поті, крові і муках підводиться і втретє повертається до Своїх учнів... Як же Він був засмучений, побачивши, що у хвилину Його найжорстокіших мук вони сплять. Ангелів також засмутило таке видовище. Але так було передбачено. Пророцтво наперед сповістило, що наш Господь “топтатиме точило один, і нікого з людей не буде з Ним”¹. ХП 275.7