Христос — Переможець

20 травня. Один гріх часто тягне за собою інший

“Тоді Давид скипів великим гнівом на того чоловіка й скрикнув до Натана: ‘Як жив Господь! Чоловік, що зробив те, заслужив смерть’” (2Сам.12:5). ХП 151.1

Біблія досить стримана стосовно похвали людям. У ній вельми скупо розповідається про заслуги навіть найвидатніших мужів, які колись жили на Землі. Таке замовчування не випадкове, і з нього потрібно зробити висновки. Усі добрі якості, якими володіють люди, є Божим даром; добрі справи звершуються Божою благодаттю через Христа... ХП 151.2

Ніщо інше, як дух самовпевненості й самозвеличення приготував Давидові шлях до падіння... За звичаєм, поширеним серед правителів Сходу, цар не осуджувався за злочини, які вважались недопустимими для підлеглих. Закон про стриманість, обов'язковий для підданих, не поширювався на царя; усе це притупило уявлення Давида про огидну природу гріха... ХП 151.3

Як тільки сатані вдається відвернути душу від Бога — єдиного Джерела сили, він намагається викликати гріховні бажання тілесної природи... ХП 151.4

Перебуваючи в розкоші та безпеці, Давид перестав покладатися на Бога, а тому піддався спокусі сатани і заплямував свою душу гріхом... Вірсавія, згубна краса якої виявилася пасткою для царя, була дружиною хіттеянина Урії, одного з найхоробріших і найвірніших воїнів Давида... ХП 151.5

Будь-яка спроба Давида приховати свою провину не мала успіху. ХП 151.6

Він віддав себе у владу сатани. Вихід, здавалося, був лише один; у відчаї Давид поспішив додати до перелюбу ще й вбивство... ХП 151.7

Пророкові Натану було доручено піти до Давида зі словами докору. Це було нечувано страшне і суворе осудження. Лише декотрі з монархів здатні вислухати таку догану, щоб не віддати на смерть того, хто викрив злочин... Звертаючись до Давида як до Богом призначеного захисника прав людини, пророк розповів йому історію про кривду й насильство, що вимагали відплати... ХП 151.8

Спрямувавши проникливий погляд на царя, Натан підняв свою руку до неба й урочисто промовив: “Ти той чоловік!.. І чому ж ти, — продовжував він, — зневажив Господнє слово і вчинив те, що є злом в очах Його?” Винуватці можуть, подібно до Давида, приховати свій злочин від людей; можуть докладати усіх зусиль, аби навіки втаїти від людських очей вчинене ними зло, проте “все оголене і відкрите перед очима Його, — Йому дамо звіт” (Євр.4:13)... ХП 151.9

Слова пророка глибоко зворушили серце Давида; совість його прокинулась, і стала очевидною вся потворність його провини. Його душа схилилася в каятті перед Богом. Тремтячими вустами Давид промовив: “Згрішив я перед Господом”¹. ХП 151.10