Христос — Переможець

19 травня. Необхідно дорожити Божими настановами

“Докіль ти вболіватимеш за Саулом, якого Я відкинув, щоб він не царював над Ізраїлем? Наповни ріг твій оливою і вирушай в дорогу. Я посилаю тебе до віфлеємлянина Єссея, бо Я угледів собі царя між його синами” (1Сам.16:1). ХП 150.1

Коли Бог відкликав Давида від батьківських отар, щоб помазати його царем над Ізраїлем, Він побачив у ньому того мужа, на якого Він міг злити Свого Духа. Давид був сприйнятливим до впливу Святого Духа, і Господь у Своєму провидінні готував його бути служителем і виконавцем Його задумів... ХП 150.2

Як же радісно Давид торжествує в Бозі і дорожить своїми взаємовідносинами з Ним! “Мій Бог, моя Скеля, до Нього прибігаю. Мій щит і ріг мого спасіння, моя твердиня й моє прибіжище, мій Спаситель, Який від напасті рятує мене” (2Сам.22:3). Він моя сила та міць. Він джерело та основа всіх моїх благословень. Він схожий на тінь від великої скелі в землі безводній. Він моя сила, моя опора. Він береже мене у безпеці. На Нього надіюсь я... ХП 150.3

Коли Давид став ізраїльським царем, Бог не говорив йому облесливих слів про його високу посаду, великі повноваження та широту влади; Він почав давати йому вказівки щодо покладених на нього обов'язків. Усі, кому належало згодом змінити Давида на царському престолі, повинні були дорожити цими настановами як словом Господа. Божі слова неодмінно мали стати уроком для майбутніх поколінь... ХП 150.4

Чим серйозніша відповідальність, яку несуть на собі люди, тим скромнішими і вимогливішими до себе вони мають бути, аби цілковито довіряти Богові і у жодному разі не ставати гордовитими, владними, самовпевненими і самозадоволеними. Така небезпека загрожує всім, кого Бог вшановує особливим чином. Якщо ж вони не сповнятимуться Божою премудрістю, намагаючись постійно виявляти Божі риси характеру, їм загрожує небезпека уявити себе всесильними... ХП 150.5

Люди, котрі обіймають високі посади, мають бути богобоязливими і завжди пам'ятати, що вони лише люди, а не боги. їм потрібно здійснювати управління у Божому страху і для Його слави. Чи будуть вони для народу прикладом покори Божій волі? Чи дозволять вони егоїзмові заплямувати свої слова та вчинки? Невже вожді, завоювавши довіру людей, як мудрі та богобоязливі керівники, котрі дотримуються Божих Заповідей, недооцінять того високого становища, котре Божий народ покликаний займати в ці небезпечні дні? Невже через свою самовпевненість вони стануть фальшивими проводирями і замість того, щоб вказувати людям дорогу до Неба, будуть рекомендувати їм дружбу зі світом? ¹ ХП 150.6