Відображаючи Христа

5 жовтня. Найвищий доказ благородства

“Хто собою володіє, ліпший від завойовника міста” (Прип.16:32). ВХ 315.1

Хто панує над собою, той переміг найбільшого свого ворога — самого себе. ВХ 315.2

Найбільшим доказом благородства християнина є самовладання. Хто непохитно стоїть серед натиску образ, той належить до числа Божих героїв. ВХ 315.3

Керувати своїм духом — означає тримати себе в руках, чинити опір злу, порівнювати кожне слово і вчинок з великим Божим ідеалом праведності. Хто навчиться панувати над своїм духом, той підійметься вище зневаг, неприйняття, дратівливості, яких щоденно зазнаємо; і тоді вони перестануть засмучувати його дух. ВХ 315.4

Господь бажає, аби в житті людей панувала вища сила освяченого розуму, контрольованого божественною благодаттю. Хто панує над своїм духом, той має таку силу. ВХ 315.5

У дитинстві та юності характер найбільш сприйнятливий. У цей час виробляється сила самовладання. Вплив сімейного оточення призводить до результатів, незгладимих, як вічність. Набуті в ранні роки звички більше ніж природні дари визначають, ким буде людина: переможцем у життєвій боротьбі чи переможеним. ВХ 315.6

Найбільш поширеною вадою мови, на яку і молодь, і люди похилого віку майже не звертають уваги, є поквапність, нетерпіння. Люди гадають, що достатньо лише вибачитися і сказати: “Я втратив контроль над собою і просто не усвідомлював, що говорив”. Однак Боже Слово ставиться до цієї проблеми більш серйозно... ВХ 315.7

Переважна частина життєвих неприємностей, душевних мук та роздратування викликана неприборканою натурою. В одну мить нестриманими, різкими, нерозважними словами можна зробити зло, яке неможливо буде виправити протягом всього подальшого життя. Люди, які могли б допомагати і зціляти, своїми грубими, невиваженими словами розбивають серця, руйнують дружбу, гублять життя! ВХ 315.8

Часом втрата самовладання викликана перевтомою. Проте Господь ніколи не примушує до непотрібного ускладнення життя. Багато людей “впрягаються” в ярмо, якого люблячий Небесний Отець не покладав на них. Обов'язки, яких Він ніколи не доручав, змушують їх неймовірно метушитися. Бог хоче, аби всі зрозуміли: ми не прославляємо Його імені, якщо покладаємо на себе надто багато турбот, які призводять до перевтоми, виснаження фізичного і духовного, що в свою чергу робить нас дратівливими, неспокійними і буркотливими. Нам слід цілковито довіритися Господеві і виконувати лише ті обов'язки, які Він покладає на нас, — і таким чином збережемо свої серця чистими, радісними та співчутливими (Рев'ю енд Геральд, 31 жовтня 1907 р.). ВХ 315.9