Відображаючи Христа

28 січня. Христос перебував у думках Своїх учнів

“Побачивши сміливість Петра та Йоана, і примітивши, що вони люди некнижні і прості, дивувалися, і пізнали їх, що вони були з Ісусом” (Дії 4:13). ВХ 32.1

З часу гріхопадіння Адама Христос ввірив Своїм вибраним слугам насіння Свого Слова, котре мало сіятися в людських серцях. Під час Свого земного життя Він Сам посіяв насіння істини, поливши його Своєю кров'ю. Навернення, котрі мали місце в День П'ятидесятниці, буж результатом цього посіву, жнивами Христової праці, що явила силу Його вчення... ВХ 32.2

Завдяки науці Христа, учні усвідомили свою потребу в Дусі. Дух остаточно підготував їх до виконання справи цілого їхнього життя. Вони вже не були неосвіченими й безкультурними. Апостоли не були просто гуртом незалежних один від одного, конфліктуючих чоловіків, між якими існували розбіжності та суперечки. Їхні надії вже не обмежувалися лише земною величчю. Вони стали “однодушними”, “мат серце одне й одну душу” (Дії 2:46; 4:32). Їхніми думками заволодів Христос; їхньою Метою стало утвердження Його царства. Розумом і характером вони уподібнювались до свого Вчителя і люди “пізнали їх, що вони були з Ісусом”. ВХ 32.3

П'ятидесятниця принесла їм небесну просвіту. Істини, котрих вони не могли збагнути тоді, коли з ними був Христос, тепер були їм відкриті. З вірою та впевненістю, які досі їм були невідомі, приймали вони вчення Святого Писання. Вони більш не сумнівалися, що Христос був сином Божим. Апостоли знали: хоча і зодягнутий у людське єство, Він все ж був Месією. Вони розповідали світові про свої досвіди з повною впевненістю; це переконувало людей у тому, що Бог з ними. ВХ 32.4

Тепер вони могли впевнено вимовляти ім'я Ісуса. Хіба Він не був їхнім Другом і старшим Братом? Близько спілкуючись з Христом, вони вірою перебували разом з Ним в небесних оселях. Яким палким було їхнє свідчення про Нього! Серця учнів були переповнені такою глибокою і безмежною любов'ю, яка спонукувала їх іти в усі кінці світу, свідкуючи про силу Христа. Вони палко бажали продовжувати справу, розпочату Ним. Вони розуміли яким великим був їхній борг перед небом і відчували відповідальність за доручену їм роботу. Зміцнені силою Святого Духа, сповнені небесним запалом, вони йшли вперед, утверджуючи перемогу хреста. Дух оживляв їх і промовляв через них. На їхніх лицях сяяв мир Христа. Вони присвятили своє життя на служіння Йому, через що навіть вираз їхніх облич свідчив, що вони цілковито підкорилися Ісусу (Дії апостолів, c. [45]). ВХ 32.5