Дії апостолів

Розділ 4. П'ятидесятниця

(Підставою цього розділу є Дії 2:1-39)

Оливної гори до Єрусалима, люди сподівалися побачити на їхніх обличчях сум, збентеженість або розгубленість, натомість зауважили радість і торжество. Тепер учні не журилися з приводу несправджених надій. Вони бачили воскреслого Спасителя, а слова Його прощальної обітниці усе ще звучали у їхніх вухах. ДА 22.1

Слухняні наказові Христа, вони чекали в Єрусалимі на обіцяне від Отця злиття Духа. їхнє чекання не було бездіяльним. У Святому Письмі записано: “І були постійно в храмі, [хвалячи і] прославляючи Бога” (Луки 24:53). Вони також зустрічалися, аби заносити свої прохання до Отця в Ім'я Ісуса, знаючи, що в них є Представник на Небі, Заступник біля престолу Бога. В урочистій шанобливості схилялися вони в молитві, повторюючи обітницю: “Чого тільки попросите від Отця в Моє ім'я, — дасть вам. Дотепер ви не просили нічого в Моє ім'я. Просіть — і отримаєте, щоб ваша радість була повна” (Йоан.16:23-24). Усе вище й вище простягали вони руки віри, маючи могутню підставу: “Христос, Який помер і воскрес; Який по правиці Бога, — Він і заступається за нас!” (Римл.8:34). ДА 22.2

Чекаючи на виконання обітниці, учні впокорювали свої серця в щирому розкаянні та визнавали своє невір'я. Пригадуючи слова, сказані Христом перед Його смертю, вони краще розуміли їхнє значення. ДА 22.3

У їхній пам'яті оживали забуті істини, вони переказували їх один одному. Вони докоряли собі за те, що мали неправильне уявлення про Спасителя. Одна за одною перед ними проходили сцени з Його дивовижного життя. Роздумуючи про це чисте й святе життя, вони усвідомлювали, що жодна праця не видаватиметься їм надто важкою, жодна жертва не буде надто великою, аби тільки своїм життям вони могли б засвідчити про красу Христового характеру. О, якби можна було наново прожити ці три роки, наскільки іншою була б їхня поведінка! О, якби можна було знову побачити Вчителя, як віддано намагалися б вони довести Йому Свою любов, як щиро жалкували б із приводу того, що засмучували Його своїми словами та вчинками невір'я. Але їх потішала думка, що вони прощені. Вони вирішили наскільки можливо спокутувати своє невір'я, безстрашно свідкуючи світові про Спасителя. ДА 23.1

Учні щиро й серйозно молилися, прохаючи Господа приготувати їх до роботи з людьми, щоб у своєму щоденному спілкуванні з ними вони могли знаходити слова, котрі приводили б грішників до Христа. Усунувши усі розбіжності, усяке прагнення до першості, вони згуртувалися в християнське братство. Чим ближче вони ставали до Бога, тим більше усвідомлювали, яким великим привілеєм було для них тісне спілкування із Христом. Печаль наповнювала їхні серця, коли вони думали про те, як часто засмучували Його своєю нетямущістю, своєю нездатністю засвоїти науку, котру Він намагався викласти їм задля їхнього добра. ДА 23.2

Ці дні приготування були для них днями глибокого дослідження серця. Усвідомлюючи свою духовну потребу, учні благали Господа про святе помазання, яке зробило б їх здатними трудитися задля спасіння людських душ. Вони просили благословення не лише для себе. Вони розуміли, що на них лежить відповідальність за спасіння душ і що Євангеліє має бути проповідуване світові, тому просили в Христа обіцяної їм сили. ДА 23.3

У часи патріархів сила Святого Духа часто виявлялася помітним чином, але ніколи вона не була виявлена в усій своїй повноті. Тепер же слухняні слову Спасителя учні звершували молитви про цей дар, а Христос на Небі додавав до неї Своє клопотання перед Отцем. Він просив обіцяного дару Духа, щоб злити Його на Свій народ. ДА 23.4

“Коли настав день П'ятидесятниці, всі вони були однодушно разом. Раптом з неба долинув шум, наче подув бурхливий вітер, і наповнив увесь дім, де вони сиділи”. ДА 24.1

Дух зійшов на учнів, котрі чекали й молилися, в усій повноті, досягнувши кожного серця. Безмежний відкрився Церкві у Своїй силі. Здавалося, що ця сила протягом віків стримувалася, і тепер Небо раділо можливості злити на Церкву багатства благодаті Духа. Під впливом Духа слова покаяння і сповідання змішувалися з похвальними піснями за прощені гріхи. Лунали слова подяки й пророцтва. Усе Небо низько схилилося над землею, щоб споглядати мудрість цієї незрівнянної, незбагненної любові та захоплюватися нею. Глибоко вражені апостоли вигукнули: “У цьому Божа любов!” Вони прийняли посланий дар. Якими ж були результати? Меч Духа, наново відточений і загартований сяйвом небесних блискавок, торував шлях крізь невір'я. Тисячі наверталися за один день. ДА 24.2

“Краще для вас, щоб Я пішов. Бо якщо Я не піду, то Утішитель не прийде до вас. Якщо ж піду, — пошлю Його до вас. Коли ж прийде Він, Дух Істини, то поведе вас до повної істини, бо не від Себе буде говорити, але що почує, те й говоритиме, і сповістить вам, що має настати” (Йоан.16:7, 13). ДА 24.3

Вознесіння Христа на Небо було знаком того, що Його послідовники отримають обіцяне благословення. На нього вони мали чекати, перш ніж узятися за виконання своєї справи. Христос, увійшовши небесними ворітьми, був посаджений на престол при загальному поклонінні ангелів. Як тільки ця церемонія була завершена, Святий Дух щедрими потоками зійшов на учнів і Христос був воістину прославлений тією славою, котру мав у Отця від віковічних часів. Злиття Духа в день П'ятидесятниці було ознакою Неба, що коронація завершилася. Згідно зі Своєю обітницею Він послав Своїм послідовникам Святого Духа з Неба на знак того, що прийняв усяку владу на Небі й на Землі як Цар і Священик та є Помазаником над Своїм народом. ДА 24.4

“І з'явилися їм поділені язики, наче вогняні, й осіли на кожного з них. І всі вони сповнилися Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як Дух велів їм промовляти”. Святий Дух, прийнявши форму вогненних язиків, спочив на зібраних. Це був символ даного учням дару, який виявився в тому, що вони вільно заговорили досі незнайомими для них мовами. Вогонь символізував той гарячий запал, з яким апостоли повинні були працювати, і ту силу, котра мала супроводжувати їхню працю. ДА 25.1

“А в Єрусалимі перебували юдеї та побожні люди з кожного народу, що під небом”. Внаслідок розпорошення юдеї опинилися майже в усіх куточках населеного світу; перебуваючи на чужині, вони навчилися розмовляти різними мовами. Чимало цих юдеїв прибули в той час до Єрусалима з нагоди релігійного свята. Зібрані розмовляли усіма відомими на той час мовами. Така різномовність могла б стати великою перешкодою для проповіді Євангелія, тому Бог чудовим чином задовольнив потребу апостолів. Святий Дух учинив для них те, чого вони не змогли б самі досягти протягом усього свого життя. Тепер вони могли звіщати істини Євангелія в інших краях, вільно розмовляючи мовами тих народів, для яких працювали. Цей чудодійний дар переконливо свідчив світові про те, що дане їм доручення несло на собі печатку Неба. Відтепер мова учнів була чистою, простою й точною, незалежно від того, розмовляли вони рідною чи чужою мовою. ДА 25.2

“Коли ж стався цей шум, зібрався натовп, і були збентежені, коли почули, що кожний говорить до них їхньою власною мовою. Вони в нестямі дивувалися і говорили [одне до одного]: Хіба всі ці, що говорять, не галилейці? Як же це, що ми чуємо кожний своєю рідною мовою, в якій народилися ?” ДА 25.3

Це чудо викликало лють священиків і начальників, проте вони не наважилися дати волю своїй злості, боячись гніву народу. Вони віддали Назарянина на смерть, а тепер Його слуги, неосвічені галилейці, розповідали на всіх відомих у той час мовах історію Його життя й служіння. Священики намагалися пояснити чудодійну силу, що діяла в учнях, природним походженням, запевняючи, що вони сп'яніли, випивши надто багато нового вина, приготовленого для свята. Деякі з найбільш неосвічених серед присутніх повірили в це, але мудріші розуміли, що це була неправда. Люди, котрі розуміли інші мови, свідчили, що учні досконало володіли ними. ДА 25.4

У відповідь на звинувачення священиків апостол Петро проголосив, що це чудо є прямим виконанням пророцтва Йоіла про те, що така сила зійде на людей, аби приготувати їх до особливої роботи. “Мужі юдейські й усі мешканці Єрусалима!— сказав він. — Нехай це буде вам відоме, — прислухайтеся-до моїх слів! Вони не п'яні, як ви гадаєте, бо щойно третя година дня. Але це те, що провістив пророк Йоіл: І буде останніми днями, — каже Бог, — Я виллю від Духа Мого на всяке тіло, і будуть пророкувати ваші сини і ваші дочки, а ваші юнаки видіння побачать, і вашим старцям будуть снитися сни. І в ті дні виллю від Духа Мого на Моїх рабів і на Моїх рабинь, і будуть пророкувати”. ДА 26.1

Свідчення Петра про смерть і воскресіння Христа відзначалося силою й виразністю: “Мужі ізраїльські, послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, мужа, про Котрого вам засвідчив Бог могутніми проявами, чудесами й ознаками, які Бог вчинив через Нього серед вас, як самі знаєте; Його, виданого згідно з Божим задумом і передбаченням, ви вбили, прибивши до хреста руками беззаконників; та Бог Його воскресив, звільнивши від пут смерті, бо не під силу було їй втримати Його”. ДА 26.2

Для обґрунтування своєї позиції Петро не посилався на вчення Христа, оскільки знав: упередженість його слухачів була настільки великою, що всі його слова з цього приводу будуть марними. Натомість він згадав Давида, котрого юдеї вважали за одного з патріархів свого народу. “Давид говорить про Нього: ‘Бачив я Господа переді мною завжди, бо Він є по моїй правиці, щоб я не захитався. Тому звеселилося серце моє і зрадів мій язик, ще й тіло моє сповниться надією, бо Ти не залишиш душі моєї в аду, і не даси Своєму Святому побачити тління...’ ДА 26.3

Мужі-брати! Потрібно сміливо сказати вам про патріарха Давида, який помер і був похований, і його гріб у нас аж дотепер. Будучи пророком і знаючи, що Бог клятвою пообіцяв йому з його нащадків [підняти Христа за тілом і] посадити на його престолі, пророче говорив він про воскресіння Христа, що Він не залишиться в аду, і тіло Його не побачить тління. Цього Ісуса воскресив Бог, свідками чого є ми всі”. ДА 26.4

Яка дивовижна картина! Люди приходять звідусіль, аби почути свідчення учнів про істину, якою вона є в Ісусі. Вони юрмляться, заповнюючи весь храм. Там також є священики й начальники; їхні похмурі обличчя і далі зберігають вираз злоби, серця сповнені ненависті до Христа, а руки заплямовані кров'ю розп'ятого ними Викупителя світу. Вони гадали, що переслідування та вбивства залякають апостолів, але бачать, що ті вільні від будь-якого страху, сповнені Духом і переконливо проповідують про Божественність Ісуса з Назарета. Вони чують сміливе свідчення учнів: Той, Хто нещодавно був принижений, зганьблений, битий жорстокими руками і розп'ятий, є Князем Життя, Котрий нині перебуває по правиці Бога. ДА 27.1

Декотрі зі слухачів апостолів брали активну участь у засудженні й страті Христа. Їхні голоси зливалися з вигуками черні, котра домагалася Його розп'яття. Коли Ісус і Варавва стояли перед ними в судилищі і Пилат запитав: “Кого хочете, щоб я відпустив вам?” — вони кричали: “Не Його, а Варавву!” (Матв.27:17; Йоан.18:40). Коли Пилат віддав Христа в їхні руки, сказавши: “Візьміть і розіпніть Його ви, бо я не знаходжу в Ньому провини. Невинний я в крові цього Праведника”, — вони закричали: “Кров Його на нас і на наших дітях!” (Йоан.19:6; Матв.27:24-25). ДА 27.2

Тепер, почувши від учнів, що розп'ятий був Син Божий, священики й начальники затремтіли. Люди відчували сором і муки сумління. “Почувши, вони розчулилися серцем і сказали Петрові й іншим апостолам: Що ж нам робити, мужі-брати?” Серед тих, хто слухав учнів, були побожні юдеї, щирі у своєму віруванні. Сила, якою супроводжувалися слова промовця, переконала їх у тому, що Ісус — воістину Месія. “А Петро [сказав] їм: Покайтеся, і нехай охреститься кожний з вас в Ім'я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів, і приймете дар Святого Духа! Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх тих, що далеко, кого лиш покличе Господь, Бог наш!” ДА 27.3

Петро переконував людей, котрі почали усвідомлювати свою вину, що вони відкинули Христа, бо були обмануті священиками й начальниками; і якщо вони й далі шукатимуть поради цих мужів та зволікатимуть прийняти Христа, чекаючи, коли ті першими визнають Його, то вони ніколи не приймуть Його. Ці впливові люди, які мали лише вигляд благочестя, прагнули земних багатств та слави. Вони не бажали прийти до Христа, щоб отримати світло. ДА 28.1

Під впливом цього небесного світла тексти Писань, які Христос пояснював учням, постали перед ними в повному сяйві досконалої істини. Завіса, котра заважала їм повністю побачити те, що було скасоване, тепер піднялася, і вони чітко усвідомили мету місії Христа, а також природу Його Царства. Вони тепер могли із силою свідчити про Спасителя, і коли пояснювали своїм слухачам План спасіння, чимало з них переконувалися в правдивості слів апостолів. Учення Спасителя витісняло з їхньої свідомості традиції й забобони, прищеплені священиками. ДА 28.2

“Отже, вони, [з любов'ю] прийнявши його слово, охрестилися; і приєдналися до них того дня зо три тисячі душ”. ДА 28.3

Вожді єврейського народу сподівалися, що зі смертю Христа Його справа закінчиться, натомість стали свідками дивовижних подій Дня П'ятидесятниці. Вони чули, як учні, наділені незнаними досі силою й енергією, проповідували Христа, а їхні слова підтверджувалися ознаками й чудесами. В Єрусалимі, цій твердині юдаїзму, тисячі відкрито заявляли про свою віру в те, що Ісус із Назарета — Месія. ДА 28.4

Учні дивувалися й раділи таким великим жнивам душ. Вони не вважали, що цей чудовий збір урожаю був результатом їхніх зусиль, розуміючи, що прилучилися до праці інших людей. Від часу гріхопадіння Адама Христос доручав Своїм вибраним слугам насіння Свого Слова, щоб вони сіяли його в людських серцях. Під час Свого земного життя Він посіяв насіння істини, поливши Його власною кров'ю. Навернення в День П'ятидесятниці було результатом цього посіву, жнивом Христової праці, котре явило силу Його вчення. ДА 28.5

Самі лише аргументи апостолів, якими б ясними й переконливими вони не були, не могли б усунути упередженості, що протистояла таким сильним доказам. Але Святий Дух закарбував ці докази у серцях і свідомості людей Божественною силою. Слова апостолів були подібні до гострих стріл Всемогутнього; вони переконували людей у їхньому жахливому гріхові відкинення та розп'яття Господа слави. ДА 28.6

Завдяки навчанню в школі Христа учні прийшли до усвідомлення своєї потреби в прийнятті Духа. Дух остаточно підготував їх до виконання відповідальної справи, якій вони присвятили все своє життя. Вони вже більше не були неосвіченими і брутальними. Вони вже не діяли незалежно один від одного, не сперечались і не змагалися один з одним. Їхні надії вже не зосереджувалися винятково на земній величі. Вони стали одностайними, “мали одне серце й душу” (Дії 2:46; 4:32). Їхні думки заполонив Христос, а їхньою метою було розповсюдження вістки про Його Царство. Розумом і характером вони уподібнилися до свого Вчителя, і люди “пізнавали їх, що вони були з Ісусом” (Дії 4:13). ДА 29.1

П'ятидесятниця принесла апостолам небесне осяяння. Істини, яких вони не могли збагнути, коли з ними був Христос, тепер були їм відкриті. З незнаними досі вірою та впевненістю приймали вони вчення Святого Письма і вже не сумнівалися, що Христос був Сином Божим. Вони знали: хоча Він був зодягнутим у людське єство, однак це дійсно Месія; вони розповідали світові про свої досвіди з упевненістю, котра переконувала людей у тому, що Бог був із ними. ДА 29.2

Учні могли впевнено вимовляти ім'я Ісуса, оскільки Він був їхнім Другом і Старшим Братом! Близько спілкуючись із Христом, вони сиділи з Ним на небесах. Як же палко вони свідчили про Нього! Їхні серця були переповнені такою досконалою, глибокою та щирою любов'ю до людей, що вона спонукувала їх іти в усі куточки землі, свідкуючи про силу Христа. Вони палко бажали продовжувати почату Ним справу. Учні розуміли, чим вони зобов'язані Небесам, а тому відчували відповідальність за доручену їм роботу. Зміцнені силою Святого Духа, сповнені горливістю, вони йшли вперед, утверджуючи перемогу хреста. Дух животворив їх і промовляв через них. На їхніх обличчях сяяв мир Христа. Вони присвятили усе своє життя на служіння Йому, і навіть вираз їхніх облич свідчив, що вони цілковито підкорилися Йому. ДА 29.3