Відображаючи Христа

3 вересня. Наша сила тільки в Христі

“Але я не бажаю хвалитися, хіба що тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, на якому світ розп'ятий для мене, а я — для світу” (Гал.6:14). ВХ 276.1

З вірою, яка відкидає найменшу самовпевненість, нужденний повинен покластися на безмежну силу Бога. ВХ 276.2

Жодні формальні обряди не можуть замінити простої віри і цілковитого самозречення... Лише Христові ми можемо дозволити зробити цю роботу. Наша душа повинна благати: “Господи, візьми моє серце, бо я сам неспроможний віддати його Тобі. Воно належить Тобі за правом. Очисти його, бо я сам не можу зберегти його чистим для Тебе. Врятуй мене всупереч прагненням мого слабкого ‘я’, що втратило Твій образ. Перетвори мене й віднови, піднеси мене до чистих і святих небесних висот, де щедрий потік Твоєї любові зможе омити мою душу”. ВХ 276.3

Подібне зречення свого “я” повинно відбуватися не тільки на початку нашого християнського життя. Ми повинні відновлюватися з кожним новим кроком на шляху до Небес. Усі наші добрі вчинки залежать від сили, яка знаходиться поза нами. Звідси — необхідність у постійному звертанні нашого серця до Бога, у щирому, палкому визнанні провин та в покорі душі перед Ним. Тільки завдяки постійному самозреченню та довірі Христові ми можемо жити в безпеці. ВХ 276.4

Чим ближче ми до Ісуса і чим ясніше бачимо чистоту Його характеру, тим краще розуміємо жахливу мерзенність гріха і тим менше нам захочеться підносити себе. Ті, кого Небо визнає святими, менш за все схильні пишатися своїми чеснотами. Апостол Петро став вірним служителем Христа, який найвищою мірою був відзначений божественними світлом і силою; він брав активну участь у заснуванні Христової Церкви, однак ніколи не забував свого страшного падіння; його гріх був прощений, але він добре розумів, що та слабкість його характеру, яка призвела до падіння, остаточно була переможена лише Христовою благодаттю. У собі він не знаходив нічого, чим можна було б пишатися. ВХ 276.5

Ніхто з апостолів чи пророків ніколи не заявляв про свою безгрішність. Люди, які перебували найближче до Бога і готові були швидше пожертвувати своїм життям, ніж свідомо зробити неправильний вчинок; ті, кого Бог відзначив божественним світлом і силою, усвідомлювали гріховність власної природи. Вони не довіряли своєму тілу, не захоплювалися власного праведністю, але цілковито покладалися на праведність Христа. ВХ 276.6

З кожним новим кроком у християнському житті наше покаяння буде дедалі поглиблюватися... Тоді наші уста не розкриються для самопрославлення. Ми будемо знати, що наша сила тільки в Христі. (Наочні уроки Христа, c. [159-161]). ВХ 277.1