Наочні уроки Христа
Розділ 13. Фарисей і митник
“А для тих, що надіються на себе, ніби вони праведні й за ніщо мають інших”, Христос розповів притчу про фарисея та митника. Фарисей приходить до храму помолитися не тому, що відчуває себе грішником, котрий потребує прощення, але тому, що вважає себе праведним і сподівається одержати похвалу. Молитву він використовує як нагоду перелічити свої заслуги, аби зарекомендувати себе перед Богом та справити враження побожної людини на оточуючих. Він сподівається завоювати прихильність як Бога, так і людей. Його поклоніння мотивується егоїстичними інтересами. НУХ 98.1
Фарисей сповнений самопохвали. Про це свідчать його зовнішність, поведінка й молитва. Відокремившись від інших, ніби говорячи цим: “Не підходь до мене, бо я святий для тебе” (Ісаї 65:5), — він стоїть і молиться “про себе”. Цілком задоволений собою, він вважає, що Бог і люди також захоплюються ним. НУХ 98.2
“Боже, дякую Тобі, — каже він, — що я не такий, як інші люди, — грабіжники, несправедливі, перелюбники або як оцей митник”. Він оцінює свій характер у порівнянні не з Божим святим характером, а характерами інших людей. Розум його звернений не до Бога, а до людей. У цьому причина його самозадоволення. НУХ 98.3
Фарисей продовжує перелічувати свої добрі діла: “Я пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю”. Релігія цього фарисея не торкається його душі. Він не прагне досягти богоподібного характеру, не бажає наповнити своє серце любов'ю та милосердям. Він задоволений релігією, яка стосується лише зовнішньої сторони життя. Його праведність — плід власних зусиль, тобто це самоправедність, і оцінюється вона людськими мірками. НУХ 99.1
Хто вважає себе праведним, той зневажатиме інших. Як фарисей судить про себе в порівнянні з іншими людьми, так і про інших він судить по собі. Його праведність вимірюється їхньою праведністю, і чим гірші оточуючі, тим праведнішим у контрасті з ними виглядає він. Його самоправедність спонукує до засудження інших. “Інших людей” він звинувачує як порушників Божого Закону. Отже, він виявляє дух сатани, “обвинувача наших братів”. З таким духом він не може увійти в спілкування з Богом. Він повертається додому позбавлений Божих благословень. НУХ 99.2
Митник же прийшов до храму з іншими прочанами, але згодом став окремо від людей, відчуваючи себе негідним об'єднатися з ними в релігійному служінні. “Здалека стоячи”, він “не смів навіть очей звести до неба, але бив себе в груди”, відчуваючи сильні муки й огиду до самого себе. Він почував себе винним перед Богом, гріховним і нечистим. Він не міг сподіватися жалощів від оточуючих, бо вони дивилися на нього з презирством. Він знав, що не має жодних заслуг, аби похвалитися перед Богом, і з неприхованим відчаєм вигукував: “Боже, будь милосердний до мене, грішного!” Митник не порівнював себе з іншими. Переповнений почуттям провини, він стояв ніби сам на сам перед Богом. Його єдиним бажанням було одержати прощення і мир, його єдиним прагненням було прохання про Боже милосердя. І він отримав благословення. “Кажу вам, — сказав Христос, — що цей повернувся до свого дому оправданий більше, ніж той”. НУХ 99.3
Фарисей та митник представляють два великих класи, на які поділяються ті, що приходять на поклоніння Богові. Першими представниками цих класів були двоє дітей, першими народжені у цьому світі. Каїн вважав себе праведним і прийшов до Бога тільки з жертвою подяки. Він не визнав свого гріха і не відчував потреби в милості. Авель же прийшов із кровною жертвою, що вказувала на Агнця Божого. Він прийшов як грішник, визнаючи себе загиблим; його єдиною надією була незаслужена любов Бога. Господь зглянувся на його жертву, а на Каїна та його жертву не зглянувся. Відчуття нужди, визнання власної убогості та гріховності — перша умова прийняття Богом. “Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне” (Матв.5:3). НУХ 99.4
Для кожного із класів, представлених фарисеєм та митником, міститься урок в історії апостола Петра. На початку свого учнівства Петро вважав себе сильним. Подібно до фарисея, він у власних очах був “не такий, як інші люди”. Коли Христос напередодні Юдиної зради застерігав Своїх учнів: “Усі ви спокуситеся цієї ночі”, Петро впевнено заявив: “Хоч і всі спокусяться, — але не я!” (Марк.14:27, 29). Петро не бачив загрожуючої йому небезпеки. Самовпевненість обманула його. Він думав, що зможе протистати спокусі, однак лише через кілька годин прийшло випробування, і він клявся й божився, зрікаючись свого Господа. НУХ 100.1
Коли спів півня нагадав йому про слова Христа, вражений і приголомшений учиненим, він обернувся і глянув на свого Господа. У цей момент Христос подивився на Петра, і під цим сумним поглядом, у якому змішалися співчуття та любов, Петро зрозумів самого себе. Вийшовши геть, він гірко заплакав. Той погляд Христа скрушив його серце. Петро прийшов до поворотного моменту і гірко каявся у власному гріху. У своєму щирому покаянні він був подібний до того митника, і так само, як митникові, йому була дарована милість. Погляд Христа запевнив його в прощенні. НУХ 100.2
Відтоді самовпевненість покинула його. Більше ніколи не повторювалися минулі хвалькуваті заяви. НУХ 100.3
Після Свого воскресіння Христос тричі випробував Петра. “Симоне Йонин, — запитав Він, — чи ти любиш Мене більше від цих?” Тепер Петро вже не підносив себе над братами. Він звернувся до Того, Хто міг читати його серце. “Господи, — відповів він, — Ти все знаєш!” НУХ 100.4
Тоді він одержав доручення — виконувати роботу більш конкретну й делікатну, ніж та, якою займався досі. Христос звелів Йому пасти овець та ягнят. Доручаючи таким чином Петрові турботу про душі, за котрі Спаситель поклав власне життя, Христос дав йому найсильніший доказ упевненості в його відтвореній вірі. Колись невгамовний, хвалькуватий, самовпевнений учень став покірним, сповненим духом покаяння. З того часу він прямував за своїм Господом, наслідуючи Його в самозреченні і самопожертві. Він був учасником Христових страждань, і коли Христос сяде на престолі Своєї слави, Петро буде учасником Його слави. НУХ 101.1
Те зло, що спричинило падіння Петра та відмежувало фарисеїв від спілкування з Богом, призводить до руїни багато тисяч душ і нині. Ніщо так не ображає Бога і не загрожує людській душі, як гордість та самодостатність. З усіх гріхів — це найбільш безнадійний й невиліковний. НУХ 101.2
Падіння Петра було не моментальним, а поступовим. Самовпевненість утверджувала його в переконанні, що він уже спасенний, і крок за кроком штовхала його донизу по похилій, поки він не зрікся свого Вчителя. Ми ніколи не зможемо бути в безпеці, покладаючись на себе або вважаючи, що по цей бік небес(тобто на землі) ми захищені від спокус. Людей, котрі прийняли Спасителя, яким би щирим не було їхнє навернення, ніколи не слід навчати говорити або вважати, що вони вже спасенні. Це провадить до хибної самооцінки. Кожний має бути навчений плекати надію й віру; але навіть коли ми віддаємо себе Христові і знаємо, що Він приймає нас, ми не відмежовані від спокус. Слово Боже проголошує: “Багато хто будуть очищені, і вибіляться, і будуть перетоплені” (Дан.12:10). Тільки той, хто витримає випробування, одержить вінець життя (Якова 1:12). НУХ 101.3
Тим, хто приймає Христа й у своїй початковій упевненості говорить: “Я спасенний”. Загрожує небезпека покладатися на самих себе. Вони випускають з уваги власні слабості і постійну потребу в Божественній силі. Вони не підготовлені до вивертів сатани і під час спокуси, подібно до Петра, падають у глибини гріха. Нам дана перестрога: “Хто вважає, що він стоїть, нехай стережеться, щоб не впав” (1Кор.10:12). Наша єдина безпека — постійне недовір'я до себе та відчуття залежності від Христа. НУХ 101.4
Петрові необхідно було усвідомити вади свого характеру та потребу в силі і благодаті Христа. Господь не міг врятувати його від випробування, але міг врятувати його від поразки. Якби Петро прийняв до уваги застереження Христа, він пильнував би в молитві. Він ходив би зі страхом і тремтінням, аби не спіткнулися стопи його. Він би одержав Божественну допомогу і не був переможений сатаною. НУХ 102.1
Через самодостатність Петро впав, але через покаяння та пониження його стопи знову зміцнилися. Кожний пока- яний грішник може знайти підбадьорення у цьому досвіді Петра. Адже, незважаючи на те, що Петро тяжко згрішив, він не був покинутий. У його душі були записані слова Христа: “Я ж благав за тебе, щоб не забракло тобі віри” (Луки 22:32). У гірких муках докорів сумління ця молитва Христа і згадка про Його погляд любові й жалю дали Петрові надію. Після Свого воскресіння Христос пам'ятав про Петра і через ангела сповістив жінок: “Ідіть та скажіть Його учням і Петрові, що Він випередить вас у Галилеї. Там ви Його побачите” (Марк.16:7). Петрове покаяння було прийняте Спасителем, Котрий прощає гріхи. НУХ 102.2
Виявлене до Петра співчуття задля його спасіння, звернене до кожної душі, що впала під час спокуси. Особливий прийом сатани полягає в тому, щоб ввести людину в гріх, а потім покинути напризволяще, змусивши тремтіти і боятися просити прощення. Але чого нам боятися, якщо Бог сказав: “Хіба буде держатися міцно Мого він захисту, щоб мир учинити зо Мною, зо Мною щоб мир учинити!” (Ісаї 27:5). Все було зроблено, аби зміцнити нас, аби підбадьорити й заохотити нас прийти до Христа. НУХ 102.3
Христос віддав Своє знівечене тіло, щоб викупити Божу спадщину і дати людині можливість ще однієї спроби. “Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись” (Євр.7:25). Своїм бездоганним життям, Своєю покорою, Своєю смертю на Голгофському хресті Христос заступився за грішне людство. І тепер Вождь нашого спасіння заступається за нас не як простий прохач, а як Переможець, проголошуючи Свою перемогу. Його жертва — досконала; і як наш Заступник, Він здійснює взяте на Себе служіння, тримаючи перед Богом кадильницю, наповнену власними бездоганним заслугами, а також молитвами, покаянням і подяками Його народу. Цей ладан разом з ароматом Його праведності здіймається до Бога як любі пахощі. Ця жертва до вподоби Господеві, і Божественне прощення покриває всі переступи. НУХ 102.4
Христос пообіцяв бути нашим Заступником та Поручителем: Він не нехтує жодною людиною. Він не міг змиритися з тим, щоб люди були приречені на вічну загибель, і поклав за них Свою душу, тому дивитиметься з жалем та співчуттям на кожну душу, що усвідомлює свою неспроможність врятувати себе. НУХ 103.1
Він не зможе байдуже дивитися на жодного тремтячого прохача, а допоможе йому підвестися. Той, Хто Своєю жертвою примирення дав людині невичерпне джерело моральних сил, не перестане використовувати ці сили для нашого спасіння. Ми можемо покласти наші гріхи і скорботи до Його ніг, бо Він любить нас. Кожний Його погляд, кожне слово заохочують нас довіряти Йому. Він сформує наш характер згідно зі Своєю волею. НУХ 103.2
Усі сатанинські сили не здатні перемогти одну душу, котра з простим довір'ям цілковито покладається на Христа. “Він змученому дає силу, а безсилому — міць” (Ісаї 40:29). НУХ 103.3
“Якщо ж визнаємо свої гріхи, то Він, вірний і праведний, щоб простити нам гріхи й очистити нас від усякої неправед- ності”. Господь говорить: “Тільки пізнай же провину свою, бо ти проти Господа, Бога свого повстала”. “І покроплю вас чистою водою, — і станете чисті; зо всіх ваших нечистот і зо всіх ваших бовванів очищу вас” (1Івана 1:9; Єрем.3:13; Єзек.36:25). НУХ 103.4
Але, перш ніж ми одержимо прощення і мир, нам необхідно пізнати самих себе, щоб це пізнання привело до покаяння. Фарисей не усвідомлював свого гріха. Дух Святий не міг працювати над ним. Його душа була закута в панцир самоправедності, через котрий не могли проникнути, нагострені та вірно націлені руками ангелів Божественні стріли. Христос може спасти лише того, хто визнає себе грішником. Він прийшов “зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим — прозріння і пригноблених відпустити на волю” (Луки 4:18). “Лікаря потребують не здорові, а хворі” (Луки 5:31). Ми повинні усвідомлювати наш справжній стан, інакше не відчуватимемо потреби в допомозі Христа. Ми маємо бачити загрожуючу нам небезпеку, інакше не будемо шукати сховища. Ми повинні відчувати біль наших ран, інакше не захочемо зцілення. НУХ 103.5
Господь сказав: “Бо ти кажеш: Я багатий, розбагатів і нічого не потребую! А не знаєш, що ти і нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий! Раджу тобі купити в Мене золото, очищене у вогні, щоб збагатитися, та білу одіж, щоб зодягнутися, аби не видно було сорому твоєї наготи, та мазь, щоб помазати твої очі, аби ти бачив” (Об'явл.3:17—18). Золото, очищене у вогні, — це віра, що діє любов'ю. Тільки це може привести нас у гармонію з Богом. Ми можемо бути активними, виконувати багато роботи, проте без любові, тої любові, що наповнює серце Христа, ми ніколи не зможемо прилучитися до небесної сім'ї. НУХ 104.1
Жодна людина не може самостійно усвідомити свої гріхи. “Людське серце найлукавіше над усе та невигойне, — хто пізнає його?” (Єрем.17:9). Уста можуть говорити про убогість душі, а серце — не визнавати цього. У той час як уста говорять Богові про убогість духа, серце може надиматися від гордощів за свою особливу скромність і високу праведність. Існує тільки один шлях пізнання самого себе. Ми повинні дивитися на Христа. Саме незнання Його приводить людей до високої думки про власну праведність. Коли ми будемо роздумувати про Його чистоту і досконалість, то побачимо власні слабості, вади й мізерність такими, якими вони є насправді. Ми побачимо, що загублені, позбавлені надії, зодягнені в шати самоправедності, як і кожний інший грішник. Ми усвідомимо: якщо коли-небудь будемо спасенні, то це станеться завдяки не нашим чеснотам, а безмежній Божій благодаті. НУХ 104.2
Молитва митника була почута, бо вона свідчила про залежність, котра спонукала його цілком покластися на Всемогутнього. У собі митник не бачив нічого, крім сорому. Таким має бачити себе кожний, хто шукає Бога. Вірою нужденний прохач повинен покластися на безмежну силу — вірою, що відкидає будь-яку самовпевненість. НУХ 105.1
Жодні зовнішні обряди не можуть замінити простої віри й повного самозречення. Однак ніхто не може самостійно звільнитися від власного “я”. Ми можемо лише дозволити Христові здійснити цю роботу. Тоді душа буде благати: “Господи, візьми моє серце, бо я сам не можу його віддати. Це Твоя власність. Очисти його, бо я сам не можу зберегти його чистим для Тебе. Спаси мене, незважаючи на мій характер, мої слабості та нехристоподібні риси. Відтвори мене й обнови, піднеси мене до чистої, святої атмосфери, де щедрий потік Твоєї любові може омити мою душу”. НУХ 105.2
Це самозречення має здійснюватися не тільки на початку християнського життя. Його необхідно відновлювати з кожним наступним кроком на шляху до Неба. Усі наші добрі діла залежать від дії зовнішньої сили. А тому наша потреба — у постійному прагненні серця до Бога, у постійному, серйозному, щиросердечному визнанні гріха й упокоренні душі перед Ним. Лише завдяки постійному самозреченню та залежності від Христа ми можемо бути в безпеці. НУХ 105.3
Чим ближче ми підходимо до Христа і чим ясніше бачимо чистоту Його характеру, тим ясніше побачимо надмірну гріховність гріха і тим менше будемо бажати підносити себе. Ті, кого Небо визнає святими, найменше бажають афішувати власні чесноти. Апостол Петро став вірним служителем Христа; великою мірою він був удостоєний честі одержати небесне світло і силу, він брав активну участь у побудові Христової Церкви. Проте Петро ніколи не забував страшного досвіду свого пониження. Його гріх був прощений, але він добре розумів, що та слабкість характеру, яка спричинила його падіння, може бути переможена тільки благодаттю Христа. У собі він не знаходив нічого, чим можна було б хвалитися. НУХ 105.4
Жоден з апостолів чи пророків ніколи не заявляв про свою безгрішність. Люди, котрі перебували найближче до Бога; люди, котрі радше пожертвували б власним життям, аніж зумисно здійснили невірний учинок; люди, котрих Бог відзначив небесними світлом і силою, — визнавали гріховність своєї природи. Вони не довіряли власній плоті, не спиралися на свою праведність, але цілковито покладалися на праведність Христа. Так чинитимуть усі, хто споглядає Христа. НУХ 106.1
З кожним наступним кроком у християнському досвіді наше покаяння буде поглиблюватися. Саме до тих, кого Господь простив і кого визнає Своїм народом, звернені Його слова: “І згадаєте ви про ваші дороги лихі та про ваші вчинки, що не добрі, і будете бридитися самих себе” (Єзек.36:31). І знову Він говорить: “І відновлю Я Свого заповіта з тобою, і ти пізнаєш, що Я — Господь, щоб згадала ти й засоромилася, і не могла більше відкривати уста перед ганьбою своєю, коли прощу тобі все, що ти наробила, говорить Господь Бог” (Єзек.16:62—63). Тоді наші уста не відкриються для самопрославляння. Ми знатимемо, що наша достатність — лише у Христі. Тоді визнання апостола стане нашим власним: “Адже знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро” (Римл.7:18). “А я не став би хвалитися нічим іншим, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене розп'ятий світ, а я для світу” (Гал.6:14). НУХ 106.2
З цим досвідом узгоджується повеління: “Зі страхом і трепетом звершуйте своє спасіння. Адже то Бог за Своєю доброю волею викликає у вас і бажання і дію” (Филп.2:12—13). Бог не велить вам боятися, що Він не виконає Своїх обітниць, що Його терпіння вичерпається або Його співчуття забракне. Бійтеся того, що ваша воля може не підпорядкуватися волі Христа, що вашим життям можуть управляти ваші успадковані та набуті риси характеру. “Адже то Бог за Своєю доброю волею викликає у вас і бажання і дію”. Бійтеся, щоб ваше “я” не стало між вашою душею та великим Господом-Творцем. Бійтеся, щоб ваша егоїстична воля не затьмарила ту високу мету, яку Бог бажає досягти через вас. Бійтеся покладатися на власні сили, бійтеся забрати свою руку з руки Христа і спробувати пройти життєвий шлях без Його постійної присутності. НУХ 106.3
Нам потрібно уникати всього, що заохочує гордість і самодостатність; тому ми повинні остерігатися лестощів та похвали як щодо нас, так і інших. Лестити — робота сатани. Він займається лестощами поряд із звинуваченням та засудженням. Так він намагається привести душу до загибелі. Сатана використовує людей, котрі вихваляють інших, як своїх агентів. Нехай працівники Христа віддаляють від себе кожне слово похвали. Нехай власне “я” зникне з поля зору. Тільки Христос повинен бути піднесений. Кожний погляд нехай буде звернений на Того, “Котрий любить нас і омив нас від наших гріхів Своєю кров'ю” (Об'явл.1:5); Йому хай підноситься хвала з кожного серця. НУХ 107.1
Життя, в якому плекається страх Господній, не буде сумним та похмурим. Саме відсутність Христа кидає тінь смутку на обличчя людини і перетворює життя на паломництво зітхань. Люди, сповнені гордощів та любові до себе, не відчувають потреби в живому особистому єднанні з Христом. Серце, котре не впало на Скелю, пишається своєю цілістю. Люди бажають величної релігії. Вони прагнуть іти дорогою, достатньо широкою для того, аби прихопити із собою і власні атрибути. Їхня самозакоханість, любов до популярності і похвали не допускають Христа до їхніх сердець, а без Нього стає сумно й похмуро. Однак якщо Христос перебуває в душі людини, Він стає для неї джерелом радості. У всіх, хто приймає Його, сам тон Слова Божого викликає радість. НУХ 107.2
“Бо так промовляє Високий і Піднесений, повіки Живущий, і Святий Його Ймення: Пробуваю Я на височині та в святині, і з зламаним та з упокореним, щоб оживляти духа скромних і щоб оживляти серця згноблених!” (Ісаї 57:15). НУХ 107.3
Перш ніж Мойсей міг споглядати Божу славу, він був схований в ущелині скелі. Якщо і ми заховаємося в ущелині Скелі, Христос покриє нас Своєю пробитою рукою і ми почуємо, що Господь говорить Своїм слугам. Нам, як і Мойсеєві, Бог відкриває Себе як “милосердного і милостивого, довготерпеливого і многомилостивого та правдивого, що дотримує милість для тисяч, що вибачає провину, й переступ та гріх” (Вихід 34:6—7). НУХ 107.4
Справа викуплення має такі наслідки, які людині важко навіть уявити. “Чого око не бачило й вухо не чуло і що на серце людині не приходило — те приготував Бог тим, які люблять Його!” (1Кор.2:9). Коли грішник, навернутий силою Христа, наближається до Голгофського хреста і падає долілиць перед ним, відбувається нове творення. Йому дарується нове серце. Він стає новим створінням у Христі Ісусі. Святість не вимагає нічого більшого. Сам Бог “оправдує того, хто вірить в Ісуса” (Римл.3:26). А кого Він “оправдав, тих і прославив” (Римл.8:30). Якими великими були ганьба й пониження через гріх, такими ж і навіть більшими будуть слава й піднесення через викупну любов. Людським істотам, котрі прагнуть відтворення в них Божого образу, виділяються засоби з небесної скарбниці — перевага сили, котра піднесе їх вище навіть за ангелів, які ніколи не згрішили. НУХ 108.1
“Так говорить Господь, Спаситель Ізраїля і його Святий, до зневаженого людьми, до погордженого в народі… Царі побачать тебе і встануть, князі поклоняться заради Господа, що об'явивсь як вірний, заради Святого Ізраїля, що тебе вибрав” (Ісаї 49:7; СП). НУХ 108.2
“Бо кожний, хто підноситься, — буде понижений; а хто себе понижує, — піднесений буде!” НУХ 108.3