Велика боротьба між Христом і Його ангелами та сатаною і його ангелами

Розділ 24. Вістка другого ангела

Церкви не побажали прийняти світло вістки першого ангела, і коли вони відкинули небесне світло, то втратили Боже благовоління. Вони сподівалися на власну силу і внаслідок опору першій вістці опинилися в такому становищі, що не могли побачити світла вістки другого ангела. Проте пригноблені улюблені Божі відгукнулися на вістку: “Упав Вавилон” і залишили невірні церкви. ВБ58 118.1

Незадовго до закінчення вістки другого ангела я бачила велике світло з неба, яке освічувало Божий народ. Промені цього світла здавалися яскравими, як сонце. І я чула голоси ангелів, які вигукували: “Ось Молодий, виходьте йому назустріч!” ВБ58 118.2

Цей опівнічний поклик прозвучав для того, щоб надати сили вістці другого ангела. З Небес були послані ангели, аби пробудити розчарованих святих та підготувати їх до прийдешньої великої роботи. Найбільш обдаровані мужі не були першими, хто прийняв цю вістку. Ангели були послані до покірних посвячених душ та спонукали їх піднести поклик: “Ось Молодий, виходьте Йому назустріч!” Люди, котрим був довірений поклик, поспішили, в силі Святого Духа поширюючи вістку та пробуджуючи своїх розчарованих братів. Поклик звіщався не з допомогою мудрості й ученості людської, а силою Божою, і Його святі, почувши поклик, не могли опиратися йому. Найбільш духовні першими прийняли цю звістку, а колишні керівники Божої справи були останніми, хто прийняв її і допомагав проголошувати поклик: “Ось Молодий, виходьте Йому назустріч!” ВБ58 118.3

У кожній частині країни було дароване світло щодо вістки другого ангела, і поклик зворушив серця тисяч. Він переходив від міста до міста, від села до села, доки Божий народ, що очікував, не був цілком пробуджений. Багато хто не дозволили, щоб вістка проникла в церкви, і велика група людей, яка мала живе свідчення, залишила ці невірні церкви. Через Опівнічний поклик була здійснена велика робота. Вістка випробовувала серця, спонукуючи віруючих набувати особисті живі досвіди. Вони знали, що не зможуть покладатися один на одного. ВБ58 119.1

Святі з нетерпінням очікували свого Господа в пості, пильнуванні і безперестанній молитві. Навіть деякі грішники із жахом очікували цієї години, у той час як велика маса людей, здавалося, опиралася вістці, виявляючи дух сатани. Вони знущалися й насміхалися над святими, і всюди було чути: “Про той же день і годину не знає ніхто”. Злі ангели раділи навколо них, спонукаючи їх зробити жорстокими свої серця й відкинути кожний промінь небесного світла, щоб міцніше тримати їх у пастці. Багато людей, котрі стверджували, що очікують свого Господа, не мали жодної частки у цій справі. Слава Божа, свідками якої вони були, покора й глибоке посвячення вірних душ, а також незаперечна сила доказів спонукала їх стверджувати, що вони прийняли Істину. Проте ці люди не були навернені, не були готові. Усюди серед святих відчувався дух піднесеної серйозної молитви. На них спочивала свята урочистість. Ангели з глибокою зацікавленістю спостерігали за наслідками, облагороджуючи тих, хто прийняв небесну вістку, відволікаючи їх від усього земного, щоб вони рясно черпали з джерела спасіння. Народ Бога був прийнятий Ним. Ісус дивився на них із задоволенням. Його образ відображався в них. Вони принесли повну жертву, виявили досконале посвячення й очікували перевтілення у безсмертя. Проте Божим дітям належало знову пережити гірке розчарування. Час, в який вони очікували визволення, минув. Вони все ще залишалися на Землі, і наслідки прокляття ніколи ще не здавалися їм більш очевидними. Вони полюбили Небо і в солодкому очікуванні скуштували безсмертного визволення, проте їхні сподівання не здійснилися. ВБ58 119.2

Страх, що охопив багатьох людей, минув не відразу. Вони не відразу висловили своє торжество над розчарованими. Проте, не відчуваючи жодних видимих ознак Божого гніву, оправилися від страху, відновивши свої знущання й насмішки. Божий народ знову був перевірений і випробуваний. Світ сміявся, глумився і дорікав їм; а ті, хто непохитно вірив, що Ісус прийде тепер, воскресить мертвих, перетворить живих святих, прийме Царство і володітиме ним навіки, почували себе подібно до учнів Христа: “Узяли мого Господа і не знаю, де поклали Його!” ВБ58 120.1

Див. Матвія 24:36; 25:6; Івана 20:13; Об'явлення 14:8 ВБ58 120.2