Велика боротьба між Христом і Його ангелами та сатаною і його ангелами

Розділ 9. Розп'яття Христа

Божий Син був відданий народові на розп'яття. Вони повели дорогого Спасителя. Він був слабий і немічний через болі й страждання, викликані перенесеними бичуванням та ударами, та вони поклали на Нього тяжкий хрест, до якого незабаром приб'ють Його. Під цим тягарем Ісус упав без свідомості. Тричі вони клали на Нього тяжкий хрест, і тричі Він втрачав свідомість. Тоді вони схопили одного з Його послідовників, який не визнавав відкрито Христа, але вірив у Нього. Вони поклали на нього хрест, і він приніс його до фатального місця. Групи ангелів витали в повітрі над цим місцем. Багато хто з Його учнів із сумом та гіркими сльозами прямували за Ним до Голгофи. Вони згадували урочистий в'їзд Ісуса до Єрусалима та як вони йшли за Ним з вигуками “Осанна в вишніх”, стелячи по дорозі свій одяг і гарні пальмові гілки. Тоді вони думали, що Він прийме царство і буде панувати як світський правитель над Ізраїлем. Проте як усе змінилося! Якого краху зазнали їхні сподівання! Вони йшли за Ісусом не з тріумфом і радісними надіями, а з серцями, переповненими страху й відчаю, поволі сумно прямували за Ним, зганьбленим, приниженим, Який незабаром має померти. ВБ58 44.1

Там була і мати Ісуса. Її серце пронизували такі муки й біль, які може пережити тільки любляча мати. Її розбите серце все ще сподівалося, як і серця учнів, що її Син учинить велике чудо і звільниться від убивць. Вона не могла знести думки, що Він дозволить Себе розп'ясти. Проте приготування були зроблені й Ісуса поклали на хрест. Принесли молоток і цвяхи. Серця учнів завмерли. Мати Ісуса відчувала майже нестерпні душевні й фізичні страждання, і коли Ісуса поклали на хресті, аби безжальними цвяхами прибити Його руки до дерев'яних брусків, учні відвели її від цього місця, щоб вона не чула, як цвяхи впиваються в м'язи Його ніжних рук і ніг. Ісус не нарікав, тільки болісно стогнав. Його лице було блідим, великі краплі поту виступили на чолі. Сатана радів, бачачи, які страждання переносив Божий Син, проте боявся, що його царство буде втрачене, а йому доведеться померти. ВБ58 45.1

Прибивши Ісуса, воїни підняли хрест і з силою встромили його в підготовлене місце в землі, що завдало Спасителеві сильних страждань через розрив тіла. Його смерть зробили настільки ганебною, наскільки було можливо. Разом з Ним розіп'яли двох розбійників по обидва боки від Ісуса. До розбійників необхідно було застосувати силу, і після відчайдушного опору злочинців їхні руки відвели назад і прибили до хрестів. Однак Ісус підкорився смиренно. Не було необхідності в тому, щоб силою покласти Його руки на хрест. У той час як розбійники проклинали своїх катів, Ісус в агонії молився за Своїх ворогів: “Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять!” Ісус терпів не просто тілесні муки — на Ньому лежали гріхи всього світу. ВБ58 45.2

Коли Ісус висів на хресті, деякі з перехожих лихословили Його, киваючи головами, неначе кланяючись Цареві і кажучи: “Ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси Себе Самого! Якщо Ти є Син Божий, то зійди з хреста!” Диявол скористався тими самими словами, з якими звертався до Христа в пустелі: “Якщо Ти Божий Син”. Первосвященики, старійшини і книжники глузливо говорили: “Інших спасав, а Себе Самого не може спасти?! Він, Цар ізраїльський, нехай зійде тепер з хреста — і повіримо в Нього”. Ангели, що витали над місцем розп'яття Христа, обурилися, коли правителі висміювали Його й говорили: “Якщо Він Божий Син, хай звільнить Себе”. Вони бажали прийти на допомогу Ісусові та звільнити Його, але їм не було дозволено це зробити. Мета Його місії була майже досягнута. Висячи на хресті в ті жахливі години агонії, Ісус не забув про Свою матір. Вона не могла залишатися віддалік сцен страждання. Останній урок Ісуса був уроком співчуття й людяності. Він подивився на свою матір, чиє серце було готове розірватися від горя, а потім на свого улюбленого учня Івана. Господь сказав до Своєї матері: “Жінко, ось твій син!” Потім звернувся до Івана: “Ось твоя мати!” І відтоді Іван узяв її до себе. ВБ58 46.1

Під час мук Ісус відчував спрагу, але кати піддали Його ще одній образі, запропонувавши оцет і жовч для пиття. Ангели бачили жахливу сцену розп'яття свого улюбленого Повелителя, проте, будучи не в силах дивитися далі, вони закрили свої обличчя від цього видовища. Сонце відмовилося стати свідком такої жахливої сцени. Ісус вигукнув гучним голосом, який вселив жах у серця Його вбивць: “Звершилося!” Тоді завіса в храмі роздерлася згори додолу, земля затряслася і каміння розсілося. Велика темрява огорнула Землю. Здавалося, зі смертю Ісуса зникла остання надія учнів. Багато хто з Його послідовників були свідками Його страждання і смерті, їхня чаша горя була переповнена. ВБ58 46.2

Сатана більше не радів. Він сподівався, що зможе зруйнувати План спасіння, однак цей План був дуже міцно заснований. І тепер диявол знав, що внаслідок смерті Ісуса йому врешті-решт доведеться померти, а його царство буде забране від нього й віддане Ісусові. Сатана радився зі своїми ангелами. Він не здолав Божого Сина, і тепер вони мають примножити свої зусилля, аби з хитрістю й енергією взятися за послідовників Ісуса. Вони повинні перешкоджати всім, кому тільки можливо, прийняти спасіння, здобуте для них Ісусом. Таким чином, сатана міг продовжувати діяти проти Божого правління. Це буде і в його власних інтересах — втримати від Ісуса якомога більше людей, бо в кінці гріхи всіх викуплених кров'ю Христа переможців будуть покладені на винуватця гріха — диявола, і він повинен буде понести їхні гріхи, тоді як ті, хто не прийняв спасіння через Ісуса, самі понесуть свої гріхи. ВБ58 47.1

Життя Ісуса було вільне від світської пишноти і блиску. Його скромне самовіддане життя являло собою великий контраст із життям священиків та старійшин, які любили задоволення й світську шану; строге святе життя Ісуса було постійним докором для них через їхні гріхи. Вони зневажали Христа за Його покору й чистоту. Однак ті, хто зневажав Його тут, одного разу побачать Його в небесній величі і неперевершеній славі Отця. У залі суду Він був оточений ворогами, які жадали Його крові; проте жорстокі люди, що кричали: “Кров Його на нас і на наших дітях!”, побачать Його як славного Царя. Усе небесне воїнство супроводжуватиме Господа піснями перемоги: велич і сила Тому, Хто був заколений і тепер живий, — могутньому Переможцеві. Нещасна, слабка, жалюгідна людина плювала в обличчя Царя слави, а чернь, що була свідком цього приниження, видавала звірячі звуки торжества. Жорстокими ударами вони спотворили обличчя, яке викликало захоплення всього Неба. Вони знову побачать це обличчя, що сяятиме неначе полуденне сонце, і спробують сховатися від нього. Замість цих звірячих вигуків торжества, вони з жахом голоситимуть. Ісус покаже Свої руки зі слідами розп'яття на хресті. Він завжди носитиме сліди цієї жорстокості. Кожний шрам від цвяхів розповідатиме історію дивовижного Викуплення людини і великої ціни, якою воно було здобуте. Кати, котрі пробили списом бік Господа життя, побачать шрам від списа і гірко ридатимуть, що спотворили Його тіло. Його вбивці були дуже роздратовані написом, поміщеним на хресті над Його головою: “Цар юдейський”. Однак тоді вони змушені будуть побачити Його у всій славі і царській владі. Вони побачать на Його одязі і стегні ім'я “Цар над царями і Господь над господарями”, написане неначе живими літерами. Коли Він висів на хресті, вони глузливо кричали: “Христос, Цар Ізраїлю, нехай зійде тепер з хреста, щоб ми побачили і повірили в Нього!” А тоді вони споглядатимуть Його, зодягнутого в царську силу і владу. Тоді вони не вимагатимуть жодного доказу, що Він Цар Ізраїлю, але вражені Його величчю й надзвичайною славою, змушені будуть визнати: “Благословенний той, хто йде в ім'я Господнє!” ВБ58 47.2

Землетрус, що зруйнував скелі, темрява, яка оповила Землю, і гучний сильний вигук Ісуса: “Звершилося!”, коли Він віддав Своє життя, налякали Його ворогів і привели в тремтіння Його вбивць. Учні дивувалися з цих надзвичайних явищ, проте всі їхні надії зруйнувалися. Вони боялися, що юдеї спробують знищити також і їх. Така виявлена проти Божого Сина ненависть, думали вони, не завершиться на цьому. Учні проводили цілі години, самотньо сумуючи, оплакуючи своє розчарування. Вони очікували, що Ісус владарюватиме як світський цар, однак їхні надії померли разом з Ісусом. У смутку й розчаруванні вони навіть подумували, чи не обманув їх Ісус. Його мати була принижена, і навіть її віра в те, що Він був Месією, похитнулася. ВБ58 48.1

Але, незважаючи на розчарування учнів у своїх надіях щодо Ісуса, вони, втім, любили Його і бажали благопристойно поховати Його тіло, та не знали, як це зробити. Йосип з Ариматеї, шанований впливовий радник, був одним з істинних учнів Ісуса. Неофіційно, але сміливо прийшовши до Пилата, він просив зняти тіло Ісуса. Він не наважився йти відкрито, оскільки ненависть юдеїв була такою великою, що учні побоювалися, аби вони не перешкодили тому, щоб поховати тіло Ісуса в почесному місці спочинку. Але Пилат задовольнив прохання Йосипа, і коли вони зняли тіло Ісуса з хреста, їхній смуток відновився і вони, глибоко тужачи, оплакували свої нездійснені мрії. Учні обгорнули тіло Ісуса плащаницею, і Йосип поклав Його у своїй новій гробниці. Жінки, які покірно ходили за Господом при Його житті, залишалися біля Нього і після Його смерті, поки не побачили, що святе тіло Спасителя покладене в гробницю і до входу привалений важкий камінь, щоб вороги не забрали Його тіло. Однак їм не слід було боятися, — я бачила, що сонм ангелів з невимовною зацікавленістю оберігав спокій Ісуса. Вони стерегли гробницю, із нетерпінням очікуючи наказу виконати свою роль у звільненні Царя слави з Його темниці. ВБ58 49.1

Убивці Христа боялися, що він оживе і сховається від них. Вони просили в Пилата варту, яка б охороняла могилу до третього дня. Пилат дав їм озброєних воїнів, щоб стерегти гробницю; привалений до входу камінь був запечатаний через побоювання, щоб учні не вкрали тіло Ісуса і не сказали потім, що Він воскрес із мертвих. ВБ58 49.2

Див. Матвія 21:1—11; 27:32—66; Марка 15:21—47; Луки 23:26—56; Івана 19:17—42; Об'явлення 19:11 ВБ58 50.1