Велика боротьба між Христом і Його ангелами та сатаною і його ангелами

Розділ 10. Воскресіння Христа

Учні спочивали в суботу, сумуючи з приводу смерті свого Господа, у той час як Ісус, Цар слави, спочивав у гробниці. Ніч поволі добігала кінця; і хоча ще було темно, ангели, що витали над гробом, знали: час звільнення дорогого Божого Сина, їх улюбленого Повелителя, майже настав. Коли вони з глибоким хвилюванням очікували години Його тріумфу, величний могутній ангел швидко спустився з неба. Лик його був подібний до блискавки, а одяг — білий, як сніг. Світло, що виходило від нього, розсіяло темряву на його шляху, примусивши злих ангелів, котрі торжествували, претендуючи на тіло Ісуса, з жахом утікати від блиску й слави. Один із сонму ангелів, який був свідком приниження Ісуса й охороняв священне місце Його спокою, приєднався до ангела, що зійшов з небес, і разом вони наблизилися до гробу. Земля коливалася і здригалася від їхньої ходи, відбувся сильний землетрус. Величний могутній ангел узявся за камінь, швидко відкотив його від дверей гробниці і сів на ньому. ВБ58 51.1

Жах охопив варту. Куди ж зникла тепер їхня сила, щоб оберігати тіло Ісуса? Вони не думали ні про свій обов'язок, ні про те, що учні можуть Його вкрасти. Вони були вражені й налякані надзвичайно яскравим світлом, що виходило від ангелів та освічувало всіх яскравіше за сонце. Римська варта побачила ангелів і впала на землю, як мертва. Один ангел, торжествуючи, відкотив камінь і чистим могутнім голосом вигукнув: “Божий Сину! Твій Отець кличе тебе! Виходь!” Смерть не могла більше панувати над Ісусом. Він воскрес із мертвих. Інший ангел увійшов до гробниці, і коли Ісус урочисто повстав, він розв'язав плат, яким була оповита Його голова. Ісус вийшов як величний Переможець. У святому благоговінні небесне воїнство споглядало цю сцену. Коли Ісус у Своїй величі вийшов з гробу, сяючі ангели впали долілиць і поклонилися Йому, вітаючи Господа піснями перемоги і тріумфу, бо смерть не могла більше втримувати свого Божественного полоненого. Тепер сатана не торжествував. Його ангели розбіглися від яскравого пронизуючого світла небесних ангелів. Вони гірко скаржилися своєму повелителеві, що їхня здобич силою була забрана від них і Той, Кого вони так ненавиділи, воскрес із мертвих. ВБ58 52.1

Сатана і його ангели насолоджувалися моментом торжества, коли їхня сила над грішною людиною звела Господа життя в могилу; але їхній пекельний тріумф був коротким. Адже коли Ісус вийшов зі Своєї в'язниці як величний Переможець, сатана знав: скоро він повинен буде померти, а його царство перейде до Того, Хто мав на нього право. Диявол журився й лютував, що, незважаючи на всі його зусилля і владу, Ісус не був переможений, натомість проклав шлях спасіння для людини, тому кожний бажаючий може прямувати цим шляхом та отримати спасіння. ВБ58 52.2

Проте недовго сатана здавався сумним, недовго страждав. Він радився зі своїми ангелами, що їм робити далі проти Божого правління. Сатана сказав: “Ви повинні поспішити до первосвящеників та старійшин. Нам вдалося обманути їх, засліпити їхні очі і зробити жорстокими їхні серця проти Ісуса. Ми примусили їх повірити, що Він обманщик. Римська варта принесе ненависну вістку про те, що Христос воскрес. Ми спонукали священиків та старійшин ненавидіти Ісуса й убити Його. Тепер поясніть їм: оскільки вони були Його вбивцями і якщо стане відомо, що Ісус воскрес, народ каменує їх, бо вони вбили невинну Людину”. ВБ58 53.1

Я бачила: після того як небесне військо повернулося на Небо і славне світло згасло, римська варта піднялася, бажаючи впевнитися, що небезпека минула. Вони були вражені, побачивши, як великий камінь був відвалений від дверей гробниці й Ісус воскрес. Воїни поспішили до первосвящеників і старійшин з чудовою розповіддю про побачене; та коли ці вбивці почули дивовижну вістку, їхні обличчя зблідли. Жах охопив їх при думці про вчинене ними. Тепер керівники зрозуміли: якщо повідомлення вірне — вони загинули. Протягом деякого часу вони ніби заціпеніли, безмовно дивлячись одне на одного, не знаючи, що робити чи сказати. Прийняти цю вістку — означало накликати на себе осуд. Вони відійшли вбік, аби порадитися щодо своїх подальших дій. Старші вирішили: коли пошириться вістка про воскресіння Ісуса і повідомлення про дивовижну славу, що примусила варту замертво впасти на землю, дійде до народу, тоді люди, без сумніву, розлютяться і вб'ють їх. Тому вони вирішили підкупити воїнів, аби тримати це в таємниці. Вони запропонували їм багато грошей, кажучи: “Говоріть, що Його учні, прийшовши вночі, викрали Його, коли ми спали”. Воїни запитали, що їм буде за те, що вони спали на варті, і священики й старійшини відповіли, що переконають правителя та врятують їх. Заради грошей римська варта продала свою честь, погодившись послухатися поради священиків і старійшин. ВБ58 53.2

Коли Ісус, висячи на хресті, вигукнув: “Звершилося!”, скелі розкололися, земля захиталася і відкрилися деякі могили. Коли Ісус воскрес із мертвих, перемігши смерть і могилу, коли Він вийшов зі Своєї темниці урочистим Переможцем, а земля хиталася і тряслася й велична небесна слава освічувала священне місце, багато хто з померлих праведників, підкорившись Його поклику, вийшли зі своїх могил як свідки Його воскресіння. Ці привілейовані воскреслі святі вийшли з могил прославленими. Це були декотрі з вибраних, що жили в кожному столітті від створення світу до днів Христа. У той час як первосвященики й фарисеї прагнули приховати факт воскресіння Христа, Богові було угодно викликати цих людей з могил, щоб засвідчити про воскресіння Ісуса та проголосити Його славу. ВБ58 54.1

Воскреслі були різного зросту і статури. Мені було показано, що мешканці Землі піддалися виродженню, втрачаючи свою силу й привабливість. Сатана має владу над хворобою і смертю; у кожному столітті прокляття ставало дедалі помітнішим, а влада сатани — очевиднішою. Деякі з воскреслих були більш шляхетними на вигляд за інших. Мені було показано, що люди часів Ноя й Авраама були більше подібні до ангелів своєю зовнішністю, привабливістю й силою. Але кожне покоління ставало дедалі слабшим і хворобливішим, а тривалість життя скорочувалася. Сатана вчився, як докучати людям та послаблювати людський рід. ВБ58 54.2

Святі, що вийшли з могил після воскресіння Спасителя, з'явилися багатьом, повідомляючи, що жертва за людей була принесена і розп'ятий юдеями Ісус воскрес із мертвих; далі вони додавали: “Ми воскресли з Ним”. Вони несли свідчення про те, що завдяки Його могутній силі були викликані зі своїх могил. Незважаючи на поширення фальшивої звістки, факт воскресіння не міг бути прихований сатаною, його ангелами і первосвящениками, адже група воскреслих праведників проголошувала чудову радісну новину. Крім того, Сам Ісус з'явився Своїм засмученим, убитим горем учням, розвіявши їхній страх і даруючи радість. ВБ58 55.1

У міру того як вістка ширилася від міста до міста, від селища до селища, юдеї стали побоюватися за своє життя і затаїли ненависть до учнів. Їхня єдина надія полягала в поширенні свого фальшивого повідомлення. А ті, хто бажав, щоб ця неправда виявилася правдою, вірили їй. Пилат тремтів. Він повірив переконливому свідченню, що Ісус воскрес із мертвих, а разом з Ним воскресли багато інших померлих, — і назавжди втратив спокій. Задля світської слави і страху втратити владу й життя, він віддав Ісуса на смерть. Тепер правитель цілком переконався, що був винний у крові не просто звичайної невинної людини, а Божого Сина. Жалюгідним було життя Пилата, жалюгідним до самої смерті. Його розпач і муки руйнували будь-яку надію й радість. Він не хотів утішитися і помер найжалюгіднішою смертю. ВБ58 55.2

Серце Ірода все більше ставало жорстоким, і коли він почув, що Ісус воскрес, то не дуже стурбувався. Ірод убив Якова; побачивши, що це сподобалося юдеям, він схопив Петра, також маючи намір стратити його. Однак Бог ще мав роботу для Петра, тому послав Свого ангела та звільнив апостола. Ірода спіткала відплата. Бог уразив його на очах безлічі людей, коли він підносив себе перед ними, і він помер страшною смертю. ВБ58 55.3

Рано вранці, поки ще було темно, святі жінки прийшли до гробниці і принесли пахощі, аби помазати тіло Ісуса. Однак побачили, що важкий камінь відвалений від входу до гробниці і тіла Ісуса там немає, їхнє серце зомліло: вони злякалися, що вороги забрали тіло. Раптом два ангели в білому одязі із сяючими обличчями стали біля них. Ангели зрозуміли, з якою метою прийшли ці святі жінки, сказавши, що ті шукають Ісуса, але Його тут немає; Він воскрес, і вони можуть подивитися місце, де лежав Господь. Ангели також наказали жінкам піти й повідомити учнів, що Він чекатиме їх у Галилеї. Жінки були налякані і здивовані. Вони з поспіхом побігли до учнів, які сумували й не могли утішитися, бо їхній Господь був розп'ятий. Жінки з поспіхом повідомили їм усе, що побачили й почули. Учні не могли повірити, що Ісус воскрес, проте разом з жінками-вісницями швидко побігли до гробу і побачили, що Ісуса справді там не було. У гробниці лежали Його пелени, однак учні не могли повірити добрій новині про те, що Ісус воскрес із мертвих. Вони повернулися додому, дивуючись з усього, що побачили, а також зі слів жінок. А Марія затрималася біля гробу, розмірковуючи про побачене, пригнічена думкою, що може бути обманута. Вона відчувала, що її очікують нові випробування. Горе знову охопило її — і вона гірко заридала. Нахилившись, щоб ще раз подивитися в гробницю, Марія побачила двох ангелів у білому одязі. їхні обличчя були світлими й сяючими. Один сидів у головах, а другий — у ногах того місця, де лежав Ісус. Ангели ніжно заговорили з нею і запитали, чому вона плаче. Жінка відповіла: “Взяли мого Господа і не знаю, де поклали Його!” ВБ58 56.1

Обернувшись, Марія побачила Ісуса, що стояв поблизу, однак не впізнала Його. Ісус м'яко заговорив з Марією і поцікавився причиною її горя, запитавши, кого вона шукає. Марія попросила його: якщо це він забрав її Господа, то хай повідомить, куди поклав тіло, щоб вона могла забрати його. Ісус заговорив з нею Своїм небесним голосом і сказав: “Маріє”. їй була знайома інтонація цього дорогого голосу, і вона швидко відповіла: “Раввуні!” Радіючи і тішачись, вона була готова обійняти Його; але Ісус відсторонився і сказав: “Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Мого Отця. Іди до Моїх братів і скажи їм, що Я іду до Мого Отця і вашого Отця, до Мого Бога і вашого Бога!” З радістю Марія поспішила до учнів з доброю вісткою. Ісус же швидко вознісся до Свого Отця, щоб почути з Його вуст, що Він прийняв жертву Сина, Котрий вірно все здійснив і прийме всю владу на Небі й Землі від Свого Отця. ВБ58 56.2

Ангели подібно до хмари оточили Божого Сина, наказуючи вічним воротам підняти свої верхи, щоб міг увійти Цар слави. Я бачила: у той час як Ісус разом із цим світлим небесним сонмом перебував у присутності Отця й оточенні Божої слави, Він не забув про Своїх бідних учнів на Землі. Він прийняв силу від Отця, щоб повернутися до них і наділити їх цією силою. Того самого дня Спаситель повернувся і з'явився учням. Тепер Він дозволив їм доторкнутися до Себе, оскільки зійшов до Свого Отця і прийняв силу. ВБ58 57.1

Однак у той час Хома був відсутній. Він не забажав покірно прийняти від учнів вістку про воскресіння Господа, твердо і самовпевнено стверджуючи, що не повірить, поки не вкладе своїх пальців у рани від цвяхів і не вкладе своєї руки в Його пробитий жорстоким списом бік. Цим Хома виявив недовір'я до братів. Якби всі просили такого доказу, тоді тільки небагато хто прийняв би Ісуса і повірив у Його воскресіння. Проте воля Божа полягала в тому, щоб свідчення учнів переходило від одного до іншого і багато людей прийняли його з уст тих, хто бачив і чув. Бог не був задоволений таким невір'ям. Коли Ісус знову зустрівся зі Своїми учнями, Хома перебував разом з ними. Побачивши Ісуса, він відразу повірив. Проте раніше цей учень заявляв, що не повірить, доки до побаченого не додасть доказу, отриманого на дотик, тому Ісус надав йому такий доказ. Хома вигукнув: “Господь мій і Бог мій!” Та Ісус дорікнув Хомі за його невір'я, сказавши: “Тому що ти побачив Мене, ти повірив? Блаженні ті, що не бачили й повірили”. ВБ58 57.2

Отож, я бачила, що ті, хто не мав досвіду в першій і другій ангельських вістках¹, повинні прийняти їх від людей, які мали такий досвід та пішли за цими вістями. Я бачила: як Ісус був розп'ятий, так і ці вістки були розп'яті. Як учні проголошували, що під небом немає спасіння в жодному іншому імені, даному людині, так само й Божі слуги мають вірно і безстрашно проголошувати: хто приймає тільки частину істин, пов'язаних із третьою ангельською вісткою², повинні з радістю прийняти першу, другу і третю вістки, як Бог дарував їх їм, або ж не мати ні участі, ні частки в цій справі. ВБ58 58.1

Я бачила, коли святі жінки несли вістку про воскресіння Ісуса, римська варта поширювала вкладену в їхні уста первосвящениками і старійшинами неправду: вночі, у той час як римські воїни спали, учні прийшли і викрали тіло Ісуса. Сатана вклав цю неправду в уста первосвящеників, і люди були готові прийняти їхні слова. Та Бог потурбувався про цю справу і поставив вище всякого сумніву таку важливу подію, на якій будується спасіння, тому священики і старші не могли приховати її. Для проголошення воскресіння Христа були підняті з мертвих свідки. ВБ58 58.2

Протягом сорока днів Ісус залишався зі Своїми учнями, радуючи й утішаючи їхні серця, повніше відкриваючи їм реалії Божого Царства. Він доручив їм нести свідчення про те, що вони бачили й чули щодо Його страждань, смерті і воскресіння; про те, що Він приніс жертву за гріх і всі бажаючі можуть прийти до Нього та знайти життя. Відкрито, але співчутливо Господь сказав, що їх очікують переслідування і скорботи, проте вони знайдуть полегшення, згадуючи свій досвід і сказані Ним слова. Спаситель наголосив: Він подолав спокуси диявола, отримав перемогу у випробуваннях та стражданнях і сатана не може більше застосувати до Нього свою силу, натомість тепер спрямує свої спокуси й силу безпосередньо на них та всіх, хто повірив у Його Ім'я. Ісус сказав, що вони зможуть перемогти, як і Він переміг. Христос наділив Своїх учнів владою творити чудеса і сказав: хоч нечестиві матимуть владу над їхніми тілами, у деяких випадках Він пошле Своїх ангелів та звільнить їх; життя їхнє не буде відібране від них, доки вони не виконають свою місію. Коли ж їхнє свідчення завершиться, їхнє життя може знадобитися для запечатування проголошеного ними свідчення. Схвильовані послідовники Ісуса з радістю слухали Його настанови, насолоджуючись кожним словом, що виходило з Його святих уст. Тепер вони твердо знали, що Він — Спаситель світу. Кожне Його слово глибоко закарбовувалося в їхніх серцях, проте вони сумували, що повинні розлучитися зі своїм благословенним небесним Учителем і дуже скоро вже не почують утішливих благодатних слів з Його уст. Але знову їхні серця були зігріті любов'ю і надзвичайною радістю, коли Ісус сказав, що піде, приготує для них оселі, прийде знову і забере їх, щоб вони завжди могли бути з Ним. Він сказав, що пошле їм Утішителя, Святого Духа, Котрий буде керувати, благословляти і настановляти їх на всяку правду. Піднявши руки, Господь благословив учнів. ВБ58 58.3

Див. Матвія 27:52—53; 28 розд.; Марка 16:1—18; Луки 24:1—50; Івана 20 розд.; Дії 12 розд. ВБ58 60.1