Велика боротьба між Христом і Його ангелами та сатаною і його ангелами

Розділ 8. Суд над Христом

Залишивши Небеса, ангели відразу ж із сумом зняли свої сяючі вінці. Вони не могли носити вінці в той час, коли їхній Повелитель страждав і мав носити терновий вінок. Сатана і його ангели були зайняті в тому судовому залі, намагаючись знищити будь-які гуманність і співчуття. Сама атмосфера була важкою й опоганеною їхнім впливом. Вони спонукували первосвящеників і старійшин ображати Ісуса та знущатися над Ним найнестерпнішим для людської природи чином. Диявол сподівався, що такі образи і страждання викличуть у Божого Сина скаргу чи нарікання або ж Він виявить Свою Божественну владу, вирветься з рук натовпу і таким чином План спасіння нарешті зазнає невдачі. ВБ58 37.1

Петро прямував за Своїм Господом після того, як Він був схоплений. Його непокоїла думка про долю Ісуса. Петра звинуватили, що він є одним з Його учнів, та він заперечив це. Апостол боявся за своє життя, і коли його вдруге звинуватили в належності до учнів, він заявив, що не знає цієї Людини. Учні були відомі чистотою своєї мови, тому Петро, бажаючи обманути й переконати оточуючих, що не належить до учнів Христа, із клятвою і божбою втретє відрікся від Господа. Ісус, Котрий стояв на деякій відстані від Петра, звернув на нього сумний докірливий погляд. Тоді учень згадав слова, сказані йому Ісусом у світлиці, і своє палке запевнення: “Навіть якщо всі спокусяться в Тобі, то я ніколи не спокушуся!” Він зрікся свого Господа навіть з клятвою і божбою; але цей погляд Ісуса відразу пом'якшив і врятував Петра. Він гірко плакав і каявся через свій великий гріх, був навернений і потім приготований зміцнити своїх братів. ВБ58 37.2

Натовп із криком вимагав крові Ісуса. Вони жорстоко бичували Його, зодягли в стару царську багряницю і поклали на Його святе чоло терновий вінок. Вони вклали тростину в руку Христа і, глузуючи, кланялися й вітали Його: “Радій, Царю Юдейський”. Потім, узявши тростину з Його руки, били нею Господа по голові, від чого тернини впиналися в Його чоло і кров тонким струмочком стікала по Його обличчю і бороді. ВБ58 38.1

Ангелам важко було знести це видовище. Вони звільнили б Ісуса з рук ворогів, проте керівні ангели заборонили їм, сказавши, що це великий викуп, який потрібно заплатити за людину. Та цей викуп буде досконалий і потягне за собою смерть того, хто має державу смерті. Ісус знав, що ангели були свідками Його приниження. Я бачила, що найслабший ангел міг би звільнити Ісуса, змусивши натовп безсило впасти. Спаситель знав: якби Він тільки попросив Свого Отця, ангели негайно звільнили б Його. Проте Ісусові необхідно було зазнати великих знущань від нечестивих, аби здійснити План спасіння. ВБ58 38.2

Покірний і лагідний, Ісус стояв перед оскаженілим натовпом, у той час як вони поводилися з Ним найобразливішим чином. Вони плювали Йому в лице — лице, від якого колись забажають сховатися і яке засяє яскравіше від сонця, будучи світлом для Божого Міста, — однак Господь не кинув на кривдників жодного сердитого погляду. Він покірно підніс руку й витер лице. Насмішники накинули Йому на голову старий одяг, зав'язали очі, а потім били по обличчю з вигуками: “Пророкуй нам, хто Тебе вдарив?” Серед ангелів виникло хвилювання. Вони звільнили б Господа негайно, однак ангел-командувач стримував їх. ВБ58 39.1

Учням дозволили увійти туди, де був Ісус, і стати свідками суду над Ним. Вони очікували, що Спаситель виявить Свою Божественну силу, звільниться з рук ворогів і покарає їх за виявлену до Нього жорстокість. Їхня надія то воскресала, то згасала в залежності від того, що відбувалося. Часом вони сумнівалися й боялися, що виявилися обманутими. Проте почутий на горі Переображення голос і побачена там слава зміцнили їхню віру в те, що Ісус — Божий Син. У пам'яті учнів оживали хвилюючі сцени, свідками яких вони були, чудеса, які вчинив на їхніх очах Ісус, зціляючи хворих, відкриваючи очі сліпим та вуха глухим, забороняючи бісам і виганяючи їх, воскрешаючи мертвих до життя і навіть утихомирюючи вітер, що підкорявся Йому. Вони не могли повірити, що він помре. Вони сподівалися, що Він ще зміцниться в силі і Своїм могутнім голосом розжене кровожерливий натовп. Як тоді, коли Господь увійшов до храму і вигнав з нього тих, хто перетворив Божий дім на місце торгівлі, тоді вони втікали від Нього, неначе їх переслідував загін озброєних воїнів. Учні надіялися, що Ісус виявить Свою силу і переконає всіх, що Він — Цар Ізраїлю. ВБ58 39.2

Юда сповнився гіркого жалю й сорому за своє віроломство і зраду Ісуса. Побачивши жорстокість, якої Він зазнавав, зрадник був вражений. Він любив Ісуса, однак гроші любив більше. Юда не думав, що Ісус дозволить юрбі, яку він привів, схопити Його. Він вважав, що Ісус здійснить чудо і звільниться. Проте, споглядаючи в залі суду розлючену юрбу, що прагнула Його крові, Юда глибоко відчув свою провину. У той час як багато хто несамовито звинувачував Ісуса, Юда пробрався крізь натовп і зізнався, що згрішив, видавши невинну кров. Він запропонував священикам гроші і благав відпустити Ісуса, заявляючи, що Він невинний. Відчуваючи досаду і збентеження, священики на якийсь час замовкли. Вони не хотіли, аби люди зрозуміли, що вони найняли одного з послідовників Ісуса віддати Його в їхні руки. Священики хотіли приховати той факт, що полювали за Ісусом як за розбійником і таємно схопили Його. Але визнання Юди, його змарніле лице і винуватий вигляд викрили священиків перед народом, виявляючи, що схопити Ісуса їх примусила ненависть. Коли Юда гучно оголосив, що Ісус невинний, священики відповіли: “А що нам до того? Сам дивися”. Ісус перебував у їхній владі, і вони були сповнені рішучості домогтися свого. Сповнений душевного болю, Юда кинув гроші, які тепер зневажав, до ніг тих, хто найняв його, та, відчуваючи муки й жах від усвідомлення свого злочину, пішов і повісився. ВБ58 40.1

Багато хто в натовпі співчував Ісусу, і Його мовчання у відповідь на численні запитання дивувало людей. Незважаючи на всі образи й глузування, вираз Його обличчя не був ані похмурим, ані стурбованим. Він зносив усе з гідністю і спокоєм. Його зовнішність була благородною. Глядачі дивилися на Христа з подивом. Порівнюючи Його благородство та спокійну гідну поведінку з тими, хто сидів у суді навпроти Нього, вони говорили між собою, що Ісус більше нагадував Царя, достойного володіти царством, аніж будь-хто з правителів. Його обличчя не було схоже на обличчя злочинця. Його погляд був лагідний, ясний і безстрашний, чоло — широке й високе. Кожна риса обличчя була відзначена милістю і благородством. Його терпіння і витримка були настільки не подібними на людські, що багато хто тремтів. Навіть Ірод і Пилат відчували велике занепокоєння, споглядаючи Його благородну Богоподібну поведінку. ВБ58 40.2

Пилат від початку зрозумів, що Ісус — незвичайна Особистість, Яка володіє високими якостями характеру. Правитель був переконаний у Його абсолютній невинності. Ангели — свідки всього, що відбувалося, — відзначили переконання Пилата, його симпатію і співчуття до Ісуса. Щоб застерегти його від участі в жахливій справі розп'яття Ісуса, до дружини Пилата був посланий ангел. Він повідомив їй у сні, що Пилат бере участь у суді над Божим Сином — невинним Мучеником. Вона відразу ж відіслала звістку Пилатові про те, що багато постраждала уві сні за Ісуса, і попередила, аби він нічого не робив цьому святому Чоловікові. Посланець, поспішаючи, протиснувся крізь натовп і вручив листа Пилатові. Прочитавши лист дружини, правитель затремтів і зблід. Він відразу вирішив, що не буде втягуватися в цю справу, і якщо юдеї вимагатимуть крові Ісуса, він не підтримає їх, а спробує визволити Його. ВБ58 41.1

Коли Пилат почув, що Ірод перебуває в Єрусалимі, він зрадів, сподіваючись, що взагалі звільниться від цієї неприємної справи і не братиме участі в засудженні Ісуса. Він послав Христа з Його обвинувачами до Ірода. Ірод був запеклий. Страта Івана залишила на його сумлінні пляму, від якої він не міг звільнитися. Почувши про Ісуса та Його могутні діла, він подумав, що це Іван воскрес із мертвих. Він боявся і тремтів, адже совість його була нечиста. Пилат віддав Ісуса до рук Ірода. Ірод сприйняв це як визнання з боку Пилата його влади, авторитету й суду. Вони раніше були ворогами, але тепер стали друзями. Побачивши Ісуса, Ірод зрадів, оскільки очікував, що Він здійснить якесь велике чудо, щоб задовольнити його. Проте справа Ісуса не полягала в тому, аби задовольнити цікавість царя. Божественна і чудотворна сила Спасителя мала виявлятися для спасіння інших, а не для Самого Себе. ВБ58 41.2

Ісус нічого не відповідав на безліч поставлених Іродом запитань, як і не звертав уваги на Своїх ворогів, які наполегливо звинувачували Його. Ірод шаленів, бо Ісус, здавалося, не боявся його влади. Разом зі своїми воїнами він насміхався, знущався і глумився над Божим Сином. Ірод дивувався з благородної, Богоподібної поведінки Ісуса, у той час як із Ним так жорстоко й ганебно поводилися, проте побоявся засудити Його, відіславши назад до Пилата. ВБ58 42.1

Сатана і його ангели спокушали Пилата, намагаючись підштовхнути його назустріч власній загибелі. Вони вселяли йому думку: якщо він не візьме участі в засудженні Ісуса, це зроблять інші. Натовп жадав Його крові, і якщо він не засудить Ісуса на розп'яття, то втратить владу, світську славу і його звинуватять як того, хто вірить в обманщика (так вони називали Ісуса). Через страх втратити владу й авторитет Пилат дав згоду на смерть Ісуса. Однак кров Ісуса він поклав на Його обвинувачів, і натовп сприйняв це, вигукуючи: “Його кров на нас і на наших дітях!” Та Пилат не залишився чистим, він був винний у крові Христа. Через егоїстичні інтереси й любов до пошани з боку великих світу цього, він віддав на смерть невинну людину. Якби Пилат керувався своїм переконанням, то жодним чином не був би причетний до засудження Ісуса. ВБ58 42.2

Суд над Ісусом та Його вирок вплинули на розум багатьох людей, і наслідки цього впливу виявилися після Його воскресіння: до Церкви приєдналося багато осіб, чиє навернення бере початок від часу суду над Ісусом. ВБ58 43.1

Великою була лють сатани, коли він побачив, що вся жорстокість, яку первосвященики за його напоумленням застосували до Ісуса, не викликала в Нього ані найменшого нарікання. Я бачила: хоч Ісус прийняв людську природу, Богоподібна сила та стійкість підтримували Його і Він ані в найменшому не відхилився від волі Отця. ВБ58 43.2

Див. Матвія 26:57—75; 27:1—31; Марка 14:53—72; 15:1—20; Луки 22:47—71; 23:1—25; Івана 18 розд.; 19:1 ВБ58 43.3