Пророки і царі

Розділ 21. Завершення служіння Єлисея

Покликаний до пророчого служіння ще за царювання Ахава, Єлисей став свідком багатьох змін в Ізраїльському царстві. Під час царювання Газаїла-сиріянина, котрому судилося стати бичем для непокірного народу, над ізраїльтянами неодноразово звершувалися Божі суди. Суворі заходи, до яких вдався Єгу при проведенні реформи, призвели до винищення усього Ахавового дому. У безперервних війнах із сирійцями Єгоахаз, наступник Єгу, втратив кілька міст на схід від Йордану. Часом навіть видавалося, що сирійці заволодіють усім царством. Однак реформація, розпочата Іллею і продовжена Єлисеєм, спонукала багатьох шукати Бога. Ваалові жертовники залишились зруйнованими; повільно, але впевнено Божий намір почав здійснюватися в житті тих, хто бажав служити Йому від усього серця. ПЦ 170.1

Через любов до заблудлого Ізраїлю Бог допустив, щоб сирійці стали бичем для нього. Співчуваючи морально ослаблим людям, Він поставив Єгу, щоб той уразив нечестиву Єзавель та весь дім Ахава. Завдяки милостивому Провидінню ще раз були усунуті священики Ваала й Астарти, а їхні жертовники зруйновані. Бог у Своїй премудрості передбачив, що за відсутності спокуси ідолопоклонства багато хто з народу залишать язичество і звернуть свій погляд до Неба. Ось чому Він допустив, щоб їх спіткали одне за одним нещастя. Однак Його суди були змішані з милістю; коли ж Його задум здійснився, Він обернув події на добро тим, котрі навчилися шукати Його. ПЦ 170.2

У той час як точилася боротьба між добром і злом, а сатана робив усе можливе, щоб довести до кінця розпочату ним за царювання Ахава та Єзавелі згубну справу, Єлисей продовжував свідчити про Бога. Йому доводилося зустрічати опір, однак ніхто не міг заперечити його слів. Його поважали і шанували в усьому царстві. Чимало людей приходило до нього за порадою. Ще за життя Єзавелі ізраїльський цар Йорам шукав його поради. Одного разу, коли Єлисей перебував у Дамаску, до нього прийшли посланці сирійського царя Бен-Гадада, котрий бажав довідатися, чи не закінчиться його хвороба смертю. У той час, як правду повсюдно спотворювали і більшість людей відкрито повстали проти Неба, пророк усім давав правдиве свідчення. ПЦ 171.1

Бог ніколи не залишав Свого вибраного вісника. Одного разу під час сирійської навали цар Сирії вирішив вбити Єлисея, оскільки той переказував ізраїльському цареві плани його ворога. Сирійський цар, наприклад, радився зі своїми слугами і говорив: “На такому-то й такому місці зробіть засідку”. Господь відкривав цей план Єлисеєві, котрий у свою чергу “посилав до ізраїльського царя й говорив: ‘Стережися переходити те місце, бо там сидять у засідці сиріяни’. І посилав ізраїлів цар вивідати те місце, про яке говорив йому Божий чоловік. Так попереджав він його, і цар устерігся не раз і не два”. ПЦ 171.2

“Занепокоїлося серце сирійського царя через таку справу; він покликав своїх слуг та й сказав до них: ‘Чи не могли б ви розповісти мені, хто з наших зраджує мене перед ізраїльським царем?’ Один з його слуг відповів: ‘Та ніхто ж інший, пане мій царю, як пророк Єлисей, що в Ізраїлі. Це він доносить ізраїлевому цареві навіть ті слова, що ти говориш у своїй спальні’”. ПЦ 171.3

Вирішивши розправитися з пророком, сирійський цар наказав: “Ідіть, і подивіться, де він. Я пошлю й візьму його!” Пророк у той час був у Дотані; цар, довідавшись про це, послав туди “коней, колісниць і чимало війська. Прибули вони вночі й оточили місто. Слуга Божого чоловіка встав уранці, вийшов, — аж ось військо з кіньми і колісницями оточує місто”. ПЦ 171.4

Охоплений жахом, слуга Єлисея негайно повідомив про це пророка. “Горе, мій пане, — вигукнув він, — що будемо робити?” ПЦ 172.1

“Не бійся, — відповів пророк, — бо тих, що з нами, більше, ніж тих, що з ними”. Щоб слуга міг переконатися в цьому, “Єлисей почав молитись: ‘Господи, розкрий йому очі, і нехай він побачить!’ І відкрив Господь очі слуги, й той побачив, що уся гора навколо Єлисея повна коней й вогненних колісниць”. Між Божим слугою та військом озброєних ворогів стояли небесні ангели. Вони зійшли на землю з великою силою, але не для того, щоб губити або вимагати шани, а щоб захищати і служити слабким, безпорадним Господнім дітям. ПЦ 172.2

Коли Божий народ опиняється в скрутному становищі і здається, що порятунку немає, тоді Один лише Господь має бути їхньою надією. ПЦ 172.3

У той час, як сирійські воїни сміливо просувалися вперед, нічого не знаючи про невидиме небесне воїнство, “Єлисей помолився до Господа й сказав: ‘Покарай цих людей сліпотою!’ І Він ударив їх сліпотою за Єлисеєвим словом... І сказав до них Єлисей: ‘Це не та дорога й не те місто. Ідіть за мною, і я проведу вас до того чоловіка, якого шукаєте’”. І привів їх у Самарію. ПЦ 172.4

А як прийшли вони в Самарію, Єлисей сказав: “Господи, відкрий їм очі, щоб вони побачили!” Господь відкрив їхні очі й вони зрозуміли, що виявились посеред Самарії! І сказав Ізраїльський цар до Єлисея, побачивши їх: “Чи мені побити їх, мій батьку?” А той відповів: “Не вбивай їх! Хіба можеш вбивати тих, котрих ти не взяв до неволі своїм мечем та списом? Поклади перед ними хліб та воду; нехай вони їдять і п'ють, і нехай після цього йдуть до свого пана”. “І справив цар для них велику гостину, а коли вони понаїдались й понапивались, відпустив їх; і вони пішли до свого пана”.¹ ПЦ 172.5

Деякий час після цього сирійці не нападали на Ізраїль. Але пізніше під керівництвом енергійного і рішучого царя Газаїла сирійські війська знову оточили Самарію. Ще ніколи ізраїльтяни не опинялися в такому скрутному становищі, як під час цієї облоги. Воістину діти несли покарання за гріхи своїх батьків і прабатьків. Коли ж ізраїльський цар, наляканий страхіттям тривалого голоду, готовий вже був до відчайдушного кроку, Єлисей передрік, що наступного дня прийде визволення. ПЦ 172.6

Уранці наступного дня, перш ніж зійшло сонце, “Господь зробив так, що сирійський табір почув гуркіт колісниць, іржання коней та шум великого війська”. Охоплені жахом, вони “кинулися смерком утікати, залишивши свої намети, коней і ослів, — увесь табір, як він був”, з його великими запасами провіанту. Вони “повтікали, спасаючи своє життя”; не зупинились, аж поки не перейшли Йордан. ПЦ 173.1

Тієї ночі, коли втекли сирійці, четверо прокажених, які перебували біля міських воріт, доведені голодом до відчаю, вирішили піти до сирійського табору і віддати себе на милість ворога; вони сподівалися викликати у ворогів співчуття й отримати їжу. Яким же було їхнє здивування, коли, увійшовши до табору, вони не побачили там “нікого”. Без жодних перешкод вони “увійшли до одного намету, і, наївшись та напившись, набрали срібла, золота й одежі, вийшли й заховали. Повернувшись, увійшли до іншого намету; повиносили усе звідти й знову заховали. Після цього сказали вони один до одного: ‘е так ми робимо. Цей день — то день доброї новини, а ми мовчимо’. І вони з радісною вісткою поспішили до міста. ПЦ 173.2

Здобич була величезною; провіанту виявилося так багато, що того дня міра пшеничного борошна коштувала по шеклю, і дві міри ячменю також по шеклю”, як напередодні передрік Єлисей. І знову ім'я Боже було звеличене перед язичниками “за словом Господнім”² через Його пророка в Ізраїлі. ПЦ 173.3

Так з року в рік працював Божий муж; вірне служіння зблизило його з народом, а в критичні часи він, як мудрий порадник, стояв поряд із царями. Довгі роки ідолослужіння правителів і народу зробили свою згубну справу: на всьому лежала похмура тінь відступництва. Однак знайшлися люди, котрі відмовилися схилити свої коліна перед Ваалом. Унаслідок проведеної Єлисеєм реформи багато хто залишив язичество, пізнавши радість служіння істинному Богові. Пророка тішили ці чудові прояви Божественної благодаті, і він палко бажав донести Божу істину до всіх чесних сердець. Де б він не перебував, всюди намагався навчати праведності. ПЦ 173.4

З людської точки зору перспектива духовного відродження нації здавалася такою ж безнадійною, як і сьогодні вона уявляється Божим слугам, котрі трудяться в темних куточках Землі. Однак Церква Христова — це Божий засіб проголошення істини; Він уповноважив її виконувати особливу роботу і, якщо вона залишиться вірною Богові і виконуватиме Його Заповіді, то матиме Божественну силу. Вірність покликанню — сила, якій ніщо не зможе протистояти. Ворожі зусилля виявляться перед нею такими ж безпорадними, як солома перед вихором. ПЦ 174.1

Якщо Церква зодягнеться в одяг Христової праведності і не буде пристосовуватися до світу, для неї засяє світанок славного світлого дня. ПЦ 174.2

Бог закликає Своїх вірних дітей нести слова підбадьорення тим, котрі живуть без віри й надії. Зверніться до Господа, бранці надії! Шукайте сили в Бога, — живого Бога! Виявіть свою непохитну, смиренну віру в Його силу і могутність; лише тоді Він чудесним способом звільнить нас від розпачу і розчарування. Господь зробить це задля слави Свого Імені. ПЦ 174.3

Поки Єлисей ще міг подорожувати по усьому ізраїльському царству, він виявляв живий інтерес до будівництва пророчих шкіл. Де б він не перебував, Бог залишався з ним, посилаючи потрібні слова і силу для звершення чудес. Одного разу “сказали пророчі сини до Єлисея: ‘Як бачиш, місце, де живемо при тобі, затісне для нас. Дозволь нам піти до Йордану, і взяти звідти кожному по одній деревині, щоб спорядити місце, де ми могли б осісти’”.³ Єлисей пішов з ними до Йордану, щоб своєю присутністю підбадьорювати їх, навчати, а за необхідності — здійснити чудо. “Коли один з них рубав деревину, його сокира впала у воду. У відчаї той скрикнув: ‘Ой, пане мій! Таж вона позичена!’ І сказав Божий чоловік: ‘Куди вона впала?’ Юнак показав йому те місце. Тоді Єлисей відрубав кусок дерева й шматок туди, — і сокира спливла. Пророк сказав: ‘Витягни її’. Той простяг руку і взяв”.³ ПЦ 174.4

Служіння Єлисея було успішним, а вплив настільки сильним, що навіть молодий цар Йоаш, бувши ідолопоклонником без найменшої поваги до живого Бога, назвав пророка, коли той лежав на смертній постелі, батьком Ізраїлю, визнаючи, що його присутність серед народу в критичний час була важливішою за все військо з кіньми та колісницями. ПЦ 174.5

У Святому Письмі повідомляється: “Коли Єлисей захворів на недугу, від якої мав померти, прийшов до нього Йоаш, Ізраїльський цар, і, плачучи над ним, говорив: ‘Батьку мій, батьку мій, коліснице Ізраїля та кіннота його!’”.⁴ ПЦ 175.1

Для багатьох страждаючих і нужденних пророк був мудрим співчутливим батьком. І нині він також не відвернувся від цього нечестивого юнака, котрий був негідним свого відповідального становища, але який конче потребував поради Єлисея. ПЦ 175.2

Богу Своєму Провидінні давав царю можливість спокутувати помилки минулого і зміцнити його царство на принципах істини і справедливості. Необхідно було дати відсіч сирійцям, які зайняли територію на схід від Йордану. Ще раз Божа могутність мала виявитися в захисті заблудлого Ізраїлю. ПЦ 175.3

Умираючий пророк звелів царю: “Візьми лука та стріли”. Йоаш послухався. Тоді пророк сказав: “Поклади свою руку на лука”. Коли Йоаш “поклав свою руку, Єлисей поклав свої руки на руку царя і сказав: ‘Відчини вікно на схід’”, тобто у напрямку захоплених сирійцями зайорданських міст. Цар відчинив заґратоване вікно, і Єлисей наказав йому вистрілити. Коли стріла полетіла, пророк, натхненний Святим Духом, виголосив: “Стріла перемоги від Господа! Стріла перемоги над Си рією. Ти розіб'єш Арама під Афеком вщент!” ПЦ 175.4

Потім пророк вирішив випробувати віру царя. Звелівши Йоашеві взяти стріли, він сказав: “Бий ними по землі”. Цар тричі вдарив по землі і зупинився. “Якби ти вдарив п'ять або шість разів, — вигукнув з тривогою Єлисей, — тоді розбив би Сирію вщент! Тепер же тільки тричі розіб'єш її”.⁴ ПЦ 175.5

У цій історії урок для всіх, кому Бог довірив відповідальне становище. Коли Бог відкриває дорогу для виконання певної роботи й обіцяє успіх, то для досягнення належного результату обрані Ним служителі мають зробити зі свого боку все можливе. У міру ентузіазму і наполегливості, з якими виконується робота, буде приходити й успіх. Бог готовий здійснювати чудеса для своїх дітей лише тоді, коли вони з неослабною енергією звершуватимуть свою частину роботи. ПЦ 175.6

До Своєї праці Господь закликає відданих мужів, які володіють моральною силою, палкою любов'ю до людей та невгасимою горливістю. Для таких працівників не існуватиме непосильних завдань чи безнадійних ситуацій. Вони продовжуватимуть безстрашно працювати, доки поразка не обернеться славною перемогою. ПЦ 176.1

Ані мури в'язниці, ані мученицька смерть на вогнищі не здатні примусити їх відмовитися від співпраці з Богом для збудування Його Церкви. ПЦ 176.2

Цією порадою та підбадьоренням Йоаша завершилося служіння Єлисея. Той, на кого повною мірою зійшов Дух Іллі, виявися вірним до кінця. Він жодного разу не похитнувся, не втратив віри у Всемогутнього. Щоразу, коли шлях перед ним видавався закритим, він з вірою продовжував іти вперед; Бог винагороджував його довіру, заздалегідь готуючи для нього дорогу. ПЦ 176.3

Єлисеєві не судилося піднестись за своїм паном у вогненній колісниці. Господь допустив, щоб тривала хвороба надовго прикувала його до ліжка. Протягом довгих годин страждань і безсилля його віра, як і раніше, міцно трималася за Божі обітниці; він завжди бачив біля себе небесних посланців утіхи й миру. Колись на пагорбах Дотану він бачив себе в оточенні небесного воїнства, вогняних колісниць Ізраїлю та вершників; тепер також присутність співчутливих ангелів постійно зміцнювала його. Усе своє життя Єлисей зберігав непорушну віру; чим далі він рухався в пізнанні Божественного Провидіння і Його милосердя, тим більше покладався на Нього. Коли ж смерть нарешті покликала його, він був готовий відпочити від своїх трудів. ПЦ 176.4

“Дорога в очах Господніх смерть святих Його”.⁵ “Праведний сповнений надії й при смерті своїй”.⁶ З цілковитою впевненістю Єлисей міг сказати разом із псалмистом: “Визволить Бог мою душу з-під влади шеолу, Він мене прийме до Себе”.⁷ З радістю цей Божий чоловік міг засвідчити: “Та я знаю, що мій Викупитель живий і останнього дня Він підій ме із пороху”⁸ мене. “А я в моїй правді обличчя Твоє побачу, і, збудившись, насичусь Твоєю подобою!”.⁹ ПЦ 176.5