Пророки і царі

Розділ 19. Пророк миру

(На підставі 2Цар.4)

Праця пророка Єлисея значною мірою відрізнялася від того, що робив Ілля. Іллі було доручено нести вістку докору і суду; він сміливо дорікав царям і народові, закликаючи залишити шлях беззаконня. Місія Єлисея носила більш мирний характер; він мав зміцнити й розвинути розпочату Іллею роботу, навчаючи людей шляху Господнього. Богонатхненне Слово представляє його як пророка, котрий мав особистий контакт з народом; в оточенні пророчих синів він чинив чудеса, звершуючи служіння, що приносило уздоровлення і радість. ПЦ 158.1

Єлисей був лагідною, доброю людиною, але, при необхідності, міг бути й суворим. Саме про це свідчить випадок, що стався з ним дорогою до Бет-Елу, де з нього глузували нечестиві молодики, котрі вийшли з міста. Вони чули про вознесіння Іллі і перетворили цю урочисту подію на предмет глузувань; побачивши Єлисея, вони кричали: “Піднесися, лисий, піднесися, лисий!” Почувши такі насмішки, пророк обернувся і, під натхненням Всевишнього, виголосив на них прокляття, їх спіткало жахливе покарання від Бога. “І вийшли дві ведмедиці з лісу і роздерли сорок двоє дітей”.¹ ПЦ 158.2

Якби Єлисей не звернув уваги на таке глузування, то чернь і надалі дозволяла б собі насміхатися з нього, через що його місія навчання і спасіння народу в час серйозної небезпеки не могла б бути виконаною. ПЦ 158.3

Цього єдиного прояву страшної суворості було достатньо, щоб здобути загальну повагу на все життя пророка, що залишилось. Протягом п'ятдесяти років він входив і виходив Бет-Ельськими ворітьми. Подорожуючи країною, відвідуючи міста і села, він не раз зустрічався з бездіяльною, грубою, розпусною молоддю, однак уже ніхто не посмів глузувати з нього або принижувати пророка Всевишнього. ПЦ 159.1

Навіть доброта повинна мати свої межі. Авторитет у більшості випадків потрібно підтримувати непохитною суворістю, інакше не уникнути насмішок і презирства. Так звана ніжність, умовляння і потурання дітям з боку батьків і вихователів — найгірше лихо для молодого покоління. Кожна сім'я має керуватись принципами наполегливості, рішучості, розумної вимогливості. ПЦ 159.2

Пошана, якої так бракувало підліткам, котрі глузували з Єлисея, — це чеснота, яку необхідно старанно у собі викохувати. Кожна дитина має бути навчена з належною пошаною ставитися до усього божественного. Його Ім'я ніколи не повинно вимовлятися легковажно чи недбало. Ангели, вимовляючи Боже ім'я, закривають свої обличчя. З яким же благоговінням ми, грішні істоти, повинні вимовляти це святе Ім'я! ПЦ 159.3

Необхідно також виявляти шанобливість і до Божих представників — служителів, учителів, батьків, які покликані говорити й діяти замість Нього. Поважаючи їх, ми вшановуємо Бога. ПЦ 159.4

Люб'язність — це також одна з чеснот Святого Духа, яку мають виховувати в собі всі люди. Вона здатна пом'якшувати характер, який без неї зробився б холодним і черствим. Люди, які називають себе послідовниками Христа, але залишаються грубими і неввічливими, не знають Ісуса. Їхня щирість може бути незаперечною, а чесність — безсумнівною, однак щирість і чесність не можуть компенсувати нестачу доброти і люб'язності. ПЦ 159.5

Дух доброти, завдяки якому Єлисей справляв могутній вплив на життя багатьох людей в Ізраїлі, особливо помітний в історії його дружніх стосунків із сім'єю з Шунаму. ПЦ 159.6

Під час його мандрівок по ізраїльському царству, “коли Єлисей проходив через Шунам, одна багата жінка, котра там жила, дуже запрошувала його до себе щось попоїсти. І так щоразу, коли проходив він через це місто, заходив туди підкріпитись”. Господиня дому розуміла, що Єлисей був святим Божим пророком, тому сказала своєму чоловікові: “Збудуймо невелику верхню світлицю, і поставмо йому там ліжко, стола, стільця і свічника. І коли він приходитиме до нас, то заходитиме туди”. Єлисей часто приходив у цей дім, і був вдячний за такий спокійний і мирний притулок. Бог не залишив без уваги доброту цієї жінки. Вона була бездітною, але Господь винагородив її за гостинність, подарувавши їй сина. ПЦ 159.7

Минали роки. Дитина була вже великою, аби виходити із женцями в поле. Одного разу хлопчик перегрівся на сонці і сказав батькові: “Голова моя, голова моя болить”. Батько наказав слузі занести дитину матері. “І приніс його до його матері. І сиділо хлоп'я на її колінах аж до полудня, та й померло... тоді пішла вона на гору, і поклала його на ліжко Божого чоловіка, зачинила двері й вийшла”. ПЦ 160.1

У своєму горі жінка-шунамітянка вирішила звернутися за допомогою до Єлисея. Пророк у той час перебував на горі Кармел, а тому жінка в супроводі слуги негайно вирушила туди. “Коли ж Божий чоловік здалека побачив її, то сказав своєму слузі Гехазі: ‘Та це ж шунамітянка! Побіжи їй назустріч і запитай: Чи все гаразд із тобою? Чи все гаразд із твоїм чоловіком? Чи все гаразд із дитиною’. Слуга виконав повеління пророка, але убита горем мати розповіла про своє нещастя тільки тоді, коли наблизилася до Єлисея. Почувши про її втрату, Єлисей звелів Гехазі: ‘Підпережись, візьми мою палицю в руки та йди. Коли зустрінеш когось, не вітай його, а коли хтось вітатиме тебе, не відповідай йому. І покладеш мою палицю на обличчя хлопчика’”. ПЦ 160.2

Однак матір не заспокоїлась, поки Єлисей не пішов з нею сам. “Як живий Господь і жива душа твоя, — я не покину тебе!” — сказала вона. “Встав Єлисей і пішов слідом за нею. А Гехазі випередив їх і поклав палицю на обличчя хлопчика, та не було ані голосу, ані руху. І повернувся він назустріч Єлисеєві, і сповістив йому, говорячи: Не прокинулось хлоп'ятко!” ПЦ 160.3

Коли ж вони прийшли в дім, Єлисей увійшов до кімнати, де лежала мертва дитина, “замкнув двері, так що в кімнаті їх залишилось двоє, і молився до Господа. Після цього підійшов до ліжка, простягся над хлопчиком, притулив свої уста до його уст, свої очі до його оченят, і свої долоні положив на долоні його, і пригорнувся до нього, і зігрілось тіло тієї дитини!.. Піднявсь він знову, почав ходити по світлиці туди й сюди, потім підійшов знову й схилився над ним, — і аж хлоп'ятко чхнуло аж сім раз, і розплющило оченята!” ПЦ 160.4

Покликавши Гехазі, Єлисей звелів привести матір хлопчика. “І коли вона увійшла, сказав їй Єлисей: ‘Візьми свого сина!’ Підійшовши, вона впала йому в ноги і вклонилася до землі. Потім взяла вона сина свого й вийшла”... ПЦ 161.1

Так була винагороджена віра цієї жінки. Христос — великий Життєдавець, повернув їй сина. Так будуть винагороджені всі Його вірні послідовники, коли в день Другого пришестя смерть втратить своє жало, а влада могили буде переможена. Тоді Він поверне Своїм слугам дітей, яких забрала в них люта смерть. “Так говорить Господь: у Рамі чути голосіння, плач та гірке ридання: Рахиль плаче за дітьми своїми, не хоче бути потішеною, бо їх немає... Так говорить Господь: Годі тобі ридати та голосити; нехай твої очі сліз не проливають, бо є нагорода за біль твій, — говорить Господь, — діти твої повернуться з краю ворожого! Є ще надія для потомства твого, — говорить Господь, — діти твої повернуться до границь твоїх!”.² ПЦ 161.2

Коли ми сумуємо за своїми померлими, Ісус потішає нас словами глибокої надії: “З рук шеолу Я визволю їх, від смерті їх врятую. Де, смерте, жало твоє? Де, шеоле, твоя перемога?”.³ “Я Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки і маю ключі від смерті й від аду”.⁴ “Адже Сам Господь із наказом, при голосі Архангела та при Божій сурмі зійде з неба, і першими воскреснуть померлі в Христі. Потім ми, що живемо й залишимось, будемо підхоплені разом із ними на хмари на зустріч з Господом у повітрі, — і так завжди будемо з Господом”.⁵ ПЦ 161.3

Подібно до Спасителя людства, прообразом Якого був Єлисей, він у своєму служінні людям поєднував роботу зцілення з повчанням. Протягом довгих років свого вірного, невтомного, плідного служіння Єлисей робив усе, щоб сприяти зміцненню та розвитку важливої виховної роботи в пророчих школах. Завдяки Божому Провидінню його повчання для молодих людей, які там навчалися, супроводжувались могутнім впливом Святого Духа, а іноді й іншими незаперечними доказами його авторитету як слуги Єгови. ПЦ 161.4

Один із таких досвідів трапився під час одного з його візитів до школи в Гілгалі, коли він отруєну їжу зробив придатною для вживання. “В краю був голод. Одного разу, коли пророчі сини сиділи перед ним, він сказав своєму слузі: ‘Постав великого казана на вогонь і звари їжу пророчим учням’”. ПЦ 162.1

Один з них пішов у поле, аби назбирати зелені; він знайшов там рослину, що в'ється, і нарвав із неї повну свою одежу диких огірків. Він прийшов і накришив їх у казан з юшкою, хоча ніхто не знав, що то за плоди. І налили вони людям їжі. Як тільки вони скуштували ту їжу, то закричали й сказали: “‘Смерть у казані, чоловіче Божий!’ І не могли вони їсти... Тоді Єлисей сказав: ‘Принесіть муки’. І він всипав її в казан і сказав: ‘Наливай людям, і нехай їдять’. І вже не було нічого шкідливого в казані”. ПЦ 162.2

Так само під час посухи Єлисей нагодував у Гілгалі сто чоловік невеличким дарунком, який йому приніс “чоловік із Баал-Шапішу”. Це був “хліб первоплоду, — двадцять ячмінних хлібців та зерна в колосках”. Люди, які були з ним, потребували їжі. Отримавши таке приношення, він сказав своєму слузі: “‘Дай людям, і нехай вони їдять’. А слуга його сказав: ‘Що тут класти перед сотнею чоловік?’ Та Єлисей сказав: ‘Дай людям і нехай їдять, бо так сказав Господь: їстимуть, та ще й зостанеться!’ І він поклав перед ними. Вони їли і ще зосталося за словом Господнім”. ПЦ 162.3

Яке милосердя виявив Христос через Свого вісника, здійснивши чудо нагодування голодних! Таким чином, постійно і незмінно, можливо, не завжди таким помітним і відчутним способом, Господь Ісус турбується про задоволення людських потреб. Якби наш духовний зір був більш ясним, ми зауважили б, з яким співчуттям Бог ставиться до синів людських. ПЦ 162.4

Перетворити крихти, якими ми володіємо, на повний достаток здатна лише Божа благодать. Його рука може збільшити їх у стократ. Своєю силою і владою Він може накрити стіл і в пустелі. Одним дотиком Своєї руки Він може збільшити мізерний запас їжі, зробивши його достатнім для всіх. Завдяки Божій силі хлібці та зерна в руках пророчих синів намножувалися. ПЦ 162.5

Під час земного служіння Христа, коли Він здійснив подібне чудо нагодування народу, було виявлене таке ж невір'я, що й за днів стародавнього пророка. “Що тут класти перед сотнею чоловік?” — запитав Єлисеїв слуга. Так само, коли Ісус звелів Своїм учням нагодувати народ, ті відповіли: “Немає в нас більше нічого, окрім п'яти хлібів та двох рибин. Хіба підемо та й купимо поживи для всього цього народу”.⁶ Що то для такої кількості? ПЦ 163.1

Цей приклад містить повчання для Божих дітей усіх часів. Коли Господь доручає виконати якусь роботу, нехай люди не намагаються усвідомлювати, чи розсудливе це повеління, Чи ні, або якими можуть бути наслідки їхнього послуху. Ресурси, якими вони володіють, можуть видаватися надто малими, щоб задовольнити потребу, однак у Господніх руках їх виявиться навіть більше, ніж необхідно. “І він поклав перед ними. Вони їли і ще позосталося за словом Господнім”. ПЦ 163.2

Сьогодні Церква має велику потребу в кращому розумінні Божого ставлення до викуплених смертю Його Сина; потрібна і більша віра в успіх Його справи на Землі. Нехай ніхто не витрачає часу, щоб оплакувати обмеженість своїх видимих можливостей. На перший погляд, вони можуть видаватися мізерними, але енергія та віра в Бога намножать їх. Дар, принесений Йому з подякою та молитвою про Його благословення, буде намножений Ним так само, як і їжа для пророчих синів і стомленого народу. ПЦ 163.3