Пророки і царі

Розділ 15. Йосафат

Перед тим як стати на царство в тридцятип'ятирічному віці, Йосафат міг бачити добрий приклад царя Аси, котрий під час навіть найбільшої кризи “робив те, що було Господеві до вподоби”.¹ Упродовж свого двадцятип'ятирічного царювання Йосафат старався “ходити в усьому дорогою батька свого Аси, — не звертав із неї”. Намагаючись мудро управляти країною, Йосафат бажав переконати своїх підданих у необхідності твердо протистати ідолопоклонству. Багато з його народу “іще приносили жертви й кадили на висотах”.² Цар не відразу зруйнував ці жертовники, але вже від самого початку силкувався вберегти Юду від гріхів, які були притаманні Північному царству, де в той же час царював Ахав. Йосафат був вірний Богові. Він “не шукав Ваалів, а звертався до Бога свого батька, і чинив за його Заповідями, а не за вчинками Ізраїлю”. Завдяки його непорочності Господь був із ним та “зміцнив його царство в руці його”. ПЦ 127.1

“Всі Юдеї давали Йосафатові дари, так що в нього було багато добра і слави. А коли серце його стало сміливішим на Господніх дорогах”, відбулася реформа, і цар “викорінив в Юдеї узвишшя й астарти”.³ “А решту блудодіїв, які залишилися ще від днів його батька Аси, він вигубив із Краю”.⁴ ПЦ 127.2

Так поступово мешканці Юди звільнилися від багатьох небезпек, які були серйозною перешкодою на шляху їхнього духовного розвитку. ПЦ 127.3

Народ усього царства мав потребу в знанні Закону Божого. Від цього залежала їхня безпека; узгоджуючи своє життя з вимогами Закону, вони могли залишатися вірними Богові і ближнім. Усвідомлюючи це, Йосафат намагався робити все необхідне, щоб його народ був навчений Святого Письма. Він звелів князям, управителям різних областей царства запровадити служіння вірних священиків, які б навчали народ. Згідно з царським наказом, такі вчителі, що працювали під безпосереднім наглядом князів, “ходили по всіх Юдиних містах і навчали народ”. ПЦ 127.4

Багато людей бажали знати Божі вимоги, щоб звільнитися від гріха, що сприяло духовному пробудженню народу. Своїми успіхами в правлінні країною Йосафат багато в чому завдячував мудрому рішенню задовольнити духовні потреби своїх підданих. У послусі Божому Законові — велике надбання. Послух Божественним вимогам — це та перетворююча сила, що несе людям мир і добро. Якби вчення Божого Слова було вирішальним чинником у житті кожної людини, якби розум і серце перебували під його стримуючим впливом, тоді злу, яке існує нині в національному чи соціальному житті, не знайшлося б місця. У такому разі кожна сім'я стала б джерелом впливу, який зміцнював би людей духовно і морально; це послужило б на користь як нації, так і деяким особистостям. ПЦ 128.1

Упродовж багатьох років Йосафат насолоджувався спокійним життям, сусідні народи не турбували його. “І був страх Господній на всіх царствах краю, що навколо Юди”. З Филистимського краю він отримував данину грішми й дарунками, з Аравії — великими отарами овець та кіз. ПЦ 128.2

“Йосафат поволі підносився дедалі вище. І побудував він в Юді фортеці та міста для запасів... Мужі військові, хоробрі вояки... служили цареві, крім тих, яких цар поставив по містах-фортецях по всій Юдеї”.⁵ Щедро благословенний “багатством та славою”, він міг вести людей до істини і праведності. ПЦ 128.3

Через кілька років після сходження на престол, коли Йосафат досягнув вершини успіху, він дав згоду на шлюб свого сина Егорама з Аталією, донькою Ахава та Єзавелі. Завдяки цьому шлюбові між царствами Юди та Ізраїлю всупереч Божій волі було укладено союз, який у критичний час обернувся лихом для царя і багатьох його підданих. ПЦ 128.4

Одного разу Йосафат відвідав ізраїльського царя в Самарії. До царственного гостя з Єрусалима було виявлено особливу пошану і наприкінці візиту його умовили укласти з ізраїльським царем воєнний союз проти сірійців. Ахав сподівався, що разом з юдейським військом він зможе відвоювати Рамот, — одне зі стародавніх міст-сховищ, яке, на його думку, по праву належало ізраїльтянам. ПЦ 129.1

Хоч Йосафат виявив малодушність, необачно пообіцявши об'єднатися з царем Ізраїлю в його війні з сірійцями, здоровий глузд усе ж підказував: необхідно довідатися про Божу волю щодо цього наміру... “Спитай, будь ласка, сьогодні, що скаже Господь”, — запропонував він Ахаву. У відповідь на його прохання Ахав скликав чотириста фальшивих пророків із Самарії і запитав їх: “Йти нам війною на Рамот гілеадський, чи стриматись?” Вони сказали: “Іди! Бог видасть його в цареві руки”. ПЦ 129.2

Однак Йосафат, не задовольнившись цим, вирішив отримати більш певну відповідь щодо Божої волі. “А чи немає тут ще й Господнього пророка? — запитав він. — Спитаємо в нього?”. “Є ще один такий, через якого можна було б спитати Господа, — відповів Ахав, — та я його не люблю, бо він нічого доброго мені не пророкує, а саме лихе. Це — Міхей, син Імлин”. Йосафат виявив непохитне бажання бачити цього Божого мужа. Коли той з'явився перед ними, Ахав закляв його не говорити “нічого, а тільки правду в ім'я Господа”. На це Міхей сказав: “Я бачив усього Ізраїля, розпорошеного по горах, немов овець, що не мають пастуха. І сказав Господь: немає в них господаря. Нехай кожний з миром повертається до свого дому”.⁶ ПЦ 129.3

Слів цього пророка мало б бути достатньо, аби зрозуміти, що Небо не схвалює їхнього наміру, однак жоден з правителів не бажав прислухатися до цього застереження. Ахав вже наперед визначив хід своїх дій і твердо вирішив дотримуватися свого плану. Йосафат же дав слово честі: “Буду з тобою на війні”; після такої обіцянки йому не хотілося відкликати своє військо назад. “І вирушили цар Ізраїльський та Йосафат, цар Юдейський, на гілеадський Рамот”. ПЦ 129.4

Під час битви Ахав був поранений стрілою й увечері помер. “А як сонце заходило, рознісся по таборі крик: ‘Кожен повертайся до свого міста, і кожен — у свою землю’”.⁷ Так виконалося слово пророка. ПЦ 129.5

Після цієї невдалої битви Йосафат повернувся до Єрусалима. Коли він наблизився до міста, його зустрів пророк Єгу зі словами докору: “Чи слід було тобі допомагати нечестивцеві й любити тих, хто ненавидить Господа? Ось тому й упав на тебе гнів Господній. Однак і добре знайшлося у тобі, бо ти знищив Астарти у краю, і спрямував своє серце, щоб шукати Господа”. ПЦ 130.1

Останні роки свого царювання Йосафат присвятив зміцненню національної й духовної безпеки Юдеї. Він “знову почав виходити в народ від Беер-Шеви аж до Єфремових гір, і навертав їх до Господа, Бога їхніх батьків”. ПЦ 130.2

Одним з найважливіших заходів царя було запровадження та утвердження справедливих судів. Він “настановив суддів у Краю, по всіх укріплених Юдиних містах, для кожного міста”. Наголошуючи на відповідальності суддів, цар говорив: “Дивіться, що ви робите: ви звершуєте суд не для людини, а для Господа; Він біля вас, коли чините суд. Тож нехай буде страх Господній на вас. Дійте обережно, бо в Господа, Бога нашого, немає ні неправди, ні сторонності, ні підкупу”. ПЦ 130.3

Судова система була вдосконалена запровадженням в Єрусалимі апеляційного суду, де Йосафат “настановив декого з левитів, священиків та голів ізраїльських родин до Господнього суду й до позовів”. ПЦ 130.4

Цар напучував усіх суддів бути вірними. “Чиніть усе в страсі Господньому, справедливо і з чистим серцем. А щодо всякої справи, що прийде до вас від ваших братів, які живуть по своїх містах, чи йдеться про те чи інше пролиття крові, чи про Закон та Заповіді, чи про постанови та обряди, ви маєте їх навчати, щоб вони не провинились перед Господом, і не було гніву Його на вас та на ваших братів. Так робіть, і не згрішите! А ось первосвященик Амарія — над вами в кожнім Господнім ділі, а Завадія, син Ізмаїлів, князь Юдиного дому, в кожній царській справі; писарями маєте левитів — розпоряджайтесь ними. Беріться, отже, мужньо до роботи, і Господь буде з добрими”.⁸ ПЦ 130.5

Дбаючи про захист прав і свобод своїх підданих, Йосафат пам'ятав про увагу й турботу, які кожний член людської сім'ї отримує від справедливого Бога, Правителя усіх. “Бог стоїть серед Божої громади, серед богів Він судить”. Люди, які призначені бути суддями на землі, повинні “судити справедливо бідного і сироту, виправдовувати вбогого та пригніченого, рятувати бідного й нужденного, визволяти з рук нечестивих”.⁹ ПЦ 131.1

Наприкінці царювання Йосафата до Юдейського царства вдерлося військо, перед яким не без підстав тремтів кожний мешканець Краю. “Пішли моавітяни та аммонітяни, а з ними деякі з маонїїв, на Йосафата війною”. ПЦ 131.2

Цар довідався про це від посланця, котрий повідомив приголомшливу вістку: “Велика сила йде на тебе з того боку моря, з Едому, і ось вони в Хаццон Тамарі, тобто в Ен-Геді”. ПЦ 131.3

Йосафат був хоробрим, доблесним воїном. Упродовж багатьох років він дбав про зміцнення своєї армії та захист фортець. Він був добре підготовлений до війни з будь-яким ворогом, однак у цей критичний час цар не покладався на людську міць. Отримати перемогу над язичниками, котрі вихвалялися, що упокорять Юдею на очах всіх народів, він міг не за допомогою добре вишколеної армії чи укріплених міст, але живою вірою в Бога Ізраїлю. ПЦ 131.4

“Злякався Йосафат, і вирішив звернутися до Господа. Він проголосив піст по всій Юдеї. І зібралися юдеї просити допомоги від Господа; приходили зі всіх юдейських міст кликати до Господа”. ПЦ 131.5

Йосафат став перед народом у дворі храму і вилив свою душу в молитві, благаючи про виконання Божих обітниць та визнаючи цілковиту беззахисність Ізраїлю. “Господи, боже батьків наших! — благав він. — Чи ж не Ти Бог на небесах? Чи не Ти пануєш над усіма царствами народів? У Твоїй руці така сила і потуга, що ніхто не встоїть проти Тебе! Чи ж не Ти, Боже наш, прогнав мешканців цього Краю перед народом Твоїм, Ізраїлем, і дав його Авраамовому насінню, Твоєму приятелеві навіки? І вони оселилися у ньому, збудували в ньому святиню імені Твоєму, кажучи: Якщо прийде на нас нещастя, меч-месник, пошесть, або голод, то ми станемо перед цим храмом та перед Твоїм обличчям, бо ім'я Твоє в цьому храмі, і ми будемо кликати до Тебе в нашому горі, і Ти почуєш нас і врятуєш. ПЦ 131.6

А тепер ось сини Аммонові й Моавові та мешканці гори Сеір, через край яких Ти не дозволив ізраїльтянам перейти, коли вони вийшли з єгипетського краю; вони обминули їх, і не вигубили, — і оце вони платять нам навалою, щоб вигнати нас із спадщини Твоєї, яку Ти віддав нам. Боже наш, чи ж Ти не осудиш їх? Немає в нас сили перед цією навалою великою, що прийшла на нас; ми не знаємо, що маємо робити; тільки до Тебе наші очі!” ПЦ 132.1

З упевненістю Йосафат міг сказати Господеві: “Тільки до Тебе наші очі”. Упродовж багатьох років він навчав народ покладатися на Того, Хто в минулі віки так часто рятував Своїх вибраних дітей від повного знищення; і зараз, коли царству загрожувала небезпека, Йосафат був не один: “Всі юдеї стояли перед Господом разом з малими дітьми, жінками та їхніми синами”.¹⁰ Вони постилися і молилися, разом благали Господа подолати їхніх ворогів, щоб таким чином Ім'я Єгови було прославлене. ПЦ 132.2

“Боже, не будь мовчазним, не мовчи, і не залишайся спокійним, о Боже! Бо ось зашуміли Твої вороги, а Твої ненависники голови попіднімали! ПЦ 132.3

Проти народу Твого підступно змовляються і радяться проти тих, кого Ти бережеш! ПЦ 132.4

Вони кажуть: ‘Ходімо та винищимо їх із народів, щоб не згадувалось більше ім'я Ізраїля!’ Вони однодушно радилися, проти Тебе умови складають, — намети Едома й ізмаїльтян, Моав та агаряни, Гевал і Аммон, і Амалик... ПЦ 132.5

Зроби з ними так, як з Мадіамом, з Сисарою, як з Явіном в долині Кішон... Нехай будуть вони засоромлені й залякані навіки; нехай вони ганебно загинуть! ПЦ 132.6

Нехай вони знають, що Ти, Якого ім'я Господь, Всевишній, над усією землею”.¹¹ ПЦ 132.7

Коли увесь народ разом з царем упокорилися перед Богом, прохаючи в Нього допомоги, дух Господній зійшов на Яхозіїла, “левита із Асафових синів”, і він сказав: “Послухайте, усі юдеї й мешканці Єрусалиму, і ти, царю Йосафате! Так говорить до вас Господь: Не бійтеся і не жахайтеся цієї ведикої навали, бо не ваша це війна, але Божа! Узавтра ви виступите проти них, — ось вони виходять на пагорб Ціцу; ви їх знайдете на краю долини, навпроти пустелі Єруїл. ПЦ 132.8

Не ви будете воювати цим разом; станьте твердо, стійте, і побачите, що перемога Господня буде з вами, Юдо й Єрусалиме! Не бійтеся і не лякайтесь! Завтра виступите їм назустріч, а Господь буде з вами!” ПЦ 133.1

“І припав Йосафат обличчям до землі, і всі юдеї та єрусалимські мешканці впали перед Господом, щоб поклонитись Йому. Встали левити з потомків Кегата та з потомків Кораха, щоб славити Господа, Бога Ізраїлевого, вельми сильним голосом”. ПЦ 133.2

Рано-вранці ізраїльтяни піднялися і вирушили до пустелі Текоя. Коли вони вже були готові розпочати бій, Йосафат сказав: “‘Послухайте мене, Юдеї та мешканці Єрусалиму! Віруйте в Господа, Бога вашого, і будете безпечні; вірте пророкам Його, і пощастить вам’. Порадившись з народом, він поставив співаків Господніх, щоб вони у святих шатах славили Господа”.¹² Ці співаки йшли перед військом і голосно славили Бога за обітницю перемоги. ПЦ 133.3

Це була незвичайна справа — вийти на ворога зі співом — йти, прославляючи Господа та звеличуючи Бога Ізраїлевого. Це був їхній військовий марш. Вони володіли красою святості. Якби нині люди більше і голосніше прославляли Бога, наскільки більше зросли б їхні надія, мужність і віра! Хіба це не зміцнило б руки доблесних воїнів, які нині ведуть бій за Істину? ПЦ 133.4

“У той час як голосно зазвучала пісня хвали, Господь викликав незгоду між синами Аммоновими і Моавовими та мешканцями гори Сеір, так що вони виступили одні проти інших. Аммонітяни та моавітяни повстали на мешканців гори Сеір, щоб винищити їх. А коли вони покінчили з мешканцями Сеіру, стали воювати один проти одного і вигубили себе. ПЦ 133.5

Коли ж юдеї прийшли на вершину в напрямку пустелі і глянули на ту навалу, то побачили на землі одні трупи; ніхто з них не врятувався!”.¹² ПЦ 133.6

Тієї критичної години Бог був силою для Юди. В наш час Він також є силою для Свого народу. Ми не повинні покладатися на сильних цього світу або ставити людей на місце Бога. Маємо пам'ятати, що люди здатні помилятися і грішити, але нашою неприступною рятівною баштою є Той, Хто володіє повнотою сили. В час найгірших життєвих обставин потрібно усвідомлювати, що це — Божа війна; Його можливості — необмежені, а, здавалося б, нездоланні перешкоди зроблять нашу перемогу тільки ще блискучішою. ПЦ 133.7

“Спаси нас, Боже нашого спасіння! Збери нас і врятуй від народів, щоб ми дякували Святому Імені Твоєму і хвалилися славою Твоєю!”.¹³ ПЦ 134.1

З багатою здобиччю війська Юди повернулися “з радістю, бо звеселив їх Господь спасінням від їхніх ворогів. І прибули вони до Єрусалима з арфами й з цитрами та сурмами до Господнього дому”.¹⁴ У них була величезна причина для радості. Послухавшись наказу: “Стійте і побачите, що перемога Господня буде з вами... Не бійтеся й не жахайтеся!” вони повністю довірилися Богові — своїй Твердині та Визволителю. Тепер, сповнені святого натхнення, вони впевнено співали гімни Давида: ПЦ 134.2

“Бог — наша охорона та сила, швидка допомога в біді... ламає Він лука й трощить списа, палить вогнем колісниці! Вгамуйтесь і пізнайте, що Я — Бог, піднесуся між народами й прославлюся на землі! З нами Господь сил небесних, наша твердиня — Бог Якова”.¹⁵ ПЦ 134.3

“Яке ім'я Твоє, Боже, така й хвала Твоя аж до країв землі. Правиця Твоя повна справедливості! Нехай веселиться Сіонська гора, нехай радіють дочки юдейські через Твоє правосуддя!.. Бо Цей Бог — то наш Бог на вічні віки, Він буде провадити нас аж до смерті!”.¹⁶ ПЦ 134.4

Віра Юдейського царя та його війська призвела до того, що “був Божий страх на всі сусідні царства, коли вони почули, що Господь воював з Ізраїлевими ворогами. Отак царство Йосафата зазнало миру, і його Бог дав йому спокій звідусіль”.¹⁷ ПЦ 134.5