Пророки і царі
Розділ 16. Падіння дому Ахава
Згубний вплив Єзавелі на Ахава протягом усього його царювання обернувся страшною ганьбою і насильством, яких не знала священна історія. “Ще не було нікого такого, як Ахав, що так запродався чинити зло в Господніх очах, до чого намовляла жінка його Єзавель”. ПЦ 135.1
Зажерливий від природи Ахав, перебуваючи під постійним впливом Єзавелі, настільки звик потурати бажанням власного злого серця, що дух егоїзму повністю опанував ним. Він не відмовляв собі ні в чому, вважаючи, що йому, цареві, дозволено задовольняти усі свої забаганки. ПЦ 135.2
Ця домінуюча риса характеру Ахава, що так згубно позначилася на долі царства в часи його наступників, виявилася ще за життя ізраїльського пророка Іллі. ПЦ 135.3
Поряд з царським палацом знаходився виноградник ізреелянина Навота. Ахав прагнув заволодіти цим виноградником і запропонував Навотові плату за нього або іншу ділянку землі. “Відступи мені свій виноградник, — сказав він Навоту, — і я зроблю з нього собі огород, оскільки він дуже близько від мого палацу. Я дам тобі замість нього кращого виноградника або, якщо хочеш, заплачу тобі грошима”. ПЦ 135.4
Навот дорожив своїм виноградником, тому що він був спадщиною його батьків, а тому відмовився поступитися своєю власністю. “Борони мене, Господи, — сказав він до Ахава, — щоб я віддав тобі спадщину моїх батьків”. Згідно з левитським кодексом, земля не могла переходити у вічне володіння іншої особи шляхом продажу або обміну. Кожний ізраїльтянин повинен був “залишатися при спадщині батьківського племені”.1 ПЦ 135.5
Відмова Навота призвела до того, що самолюбний монарх захворів. “Повернувсь Ахав у свій палац сумний та сердитий через відповідь, отриману від Навота... Кинувся на ліжко, відвернув своє обличчя й не хотів нічого їсти”. ПЦ 136.1
Єзавель швидко довідалася про всі подробиці. Обурена тим, що хтось наважився відмовити цареві в його проханні, вона запевнила Ахава, що йому недовго доведеться сумувати. “Добрий мені з тебе цар над Ізраїлем! — сказала вона. — Устань, їж, і не журися; я дам тобі виноградник ізреелянина Навота”. ПЦ 136.2
Ахава зовсім не цікавило, як дружина досягне його омріяної мети. Єзавель же негайно взялася за здійснення свого підступного задуму. Від імені царя вона написала листи, запечатала їх його печаткою і відіслала до старійшин та вельмож міста, де жив Навот. У листах зазначалося: “Оголосіть піст, і посадіть Навота на чолі народу. Навпроти нього посадіть двох негідних людей, які свідчили б проти нього, кажучи: Ти зневажив Бога й царя. Після цього виведіть його і побийте камінням на смерть”. ПЦ 136.3
Наказ було виконано. “І зробили мужі його міста, старійшини та вельможі... так, як наказала їм Єзавель і як було написано в листах, які вона послала їм”. Після того Єзавель пішла до царя і наказала йому прийняти у володіння виноградник. Ахав же, зовсім не замислюючись про наслідки і сліпо підкоряючись її пораді, пішов, аби заволодіти таким жаданим майном. ПЦ 136.4
Та цареві не судилося безкарно користуватися тим, що було надбане ціною обману й кровопролиття. “І було слово Господнє до Іллі: ‘Устань і піди назустріч Ахавові, Ізраїлевому цареві, що в Самарії. Саме зараз він у Навотовому винограднику, куди пішов, щоб забрати його. Скажи йому: Так говорить Господь: Ти вбив, а тепер ще хочеш посісти?’” Господь звелів Іллі виголосити Ахавові жахливий вирок. ПЦ 136.5
Пророк негайно виконав Божественне повеління. Винний монарх, зустрівшись у винограднику віч-на-віч із суворим посланцем Єгови, злякано запитав: “Ти таки знайшов мене, мій вороже?” ПЦ 136.6
Не вагаючись, вісник Господній відповів: “Ти запродався чинити зло в Господніх очах. Ось Я наведу на тебе лихо; Я вимету тебе геть”. Це означало, що до нього не буде виявлено жодного милосердя. Дім Ахава мав бути остаточно знищений, як “дім Єровоама, Наватового сина, і як дім Баші, Ахієвого сина, — сповістив Господь через Свого слугу. — Ти довів Мене до гніву і ввів у гріх Ізраїля”. ПЦ 137.1
Про Єзавель Господь сказав: “Пси з'їдять Єзавель на передмур'ї Ізреелу. Хто в Ахава помре в місті, того пожеруть пси, а хто помре на полі — клюватиме птаство небесне”. ПЦ 137.2
Коли цар почув цю жахливу звістку, то “роздер він шати свої, і зодягнув на тіло своє веретище, постив, спав у веретищі, і ходив сумовито”. ПЦ 137.3
“І було Господнє слово до тішб'янина Іллі: ‘Чи ти зауважив, що Ахав упокорився передо Мною? За те, що він упокорився передо Мною, не наведу Я лиха за Його життя; За життя його сина наведу Я лихо на його дім’”. ПЦ 137.4
Не минуло й трьох років, як цар Ахав був убитий сірійця ми. Ахазія, його наступник, “робив те, що Господеві не до вподоби, і ходив дорогою батька свого й дорогою своєї матері, та дорогою Єровоама... І служив він Ваалові, поклонявся йому і гнівив Господа, Бога Ізраїлевого, — так само, як чинив його батько”. Але непокірного царя спіткали суди Божі за його гріхи. Виснажлива війна з Моавітянами, а згодом нещасний випадок, який мало не коштував йому життя, свідчили про Боже незадоволення. ПЦ 137.5
“Ахазія випав через поруччя у своїй верхній світлиці” і серйозно покалічився; наляканий загрозою трагічного кінця, він послав слуг до екронського бога Ваал-Зевува, аби довідатися, чи видужає. Люди вірили, що екронський бог через своїх жерців може сповістити майбутнє. Багато людей зверталися до нього, але всі провіщення та відповіді походили від князя темряви. ПЦ 137.6
Слуг Ахазії зустрів Божий чоловік і звелів їм повернутися до царя з такою вісткою: “Хіба нема в Ізраїлі Бога, що ви йдете питати Ваал-Зевува, екронського бога? Тому так сказав Господь: ‘За це ти не встанеш з ліжка, на якому лежиш; ти маєш померти!’” Передавши свою звістку, пророк відійшов. ПЦ 137.7
Вражені слуги поспішили до царя і переказали йому слова чоловіка Божого. Цар запитав: “Як був одягнений той чоловік?” Вони відповіли: “Той чоловік був одягнений у волохату одежу, підперезаний шкіряним поясом”. “Це тішб'янин Ілля!” — вигукнув Ахазія. Він знав: якщо незнайомець, котрого зустріли його посланці, був Іллею, то проголошений ним вирок неодмінно виконається. Бажаючи, наскільки було можливо, відвернути загрозу покарання, він послав за пророком. ПЦ 138.1
Двічі Ахазія посилав загін воїнів, щоб залякати пророка, і двічі вони були покарані від Божого гніву. Воїни третьої групи упокорили себе перед Богом, а їхній начальник, наблизившись до Господнього вісника, “упав на коліна свої перед Іллею і став його благати: ‘Чоловіче Божий, нехай моє життя й життя оцих п'ятидесяти твоїх рабів буде цінне в очах твоїх!’” ПЦ 138.2
“Ангел Господній сказав до Іллі: ‘Зійди з ним, не бійся його!’” Він піднявся, пішов з ним до царя, і сказав йому: “Так говорить Господь: За те, що ти послав послів питати Ваал-Зевува, екронського бога, — як ніби в Ізраїлі нема Бога, щоб про таке питати, — не встанеш з ліжка, на якому лежиш, ти мусиш померти!” ПЦ 138.3
Під час царювання свого батька Ахазія бачив надзвичайні діла Всевишнього. На прикладі бунтівного Ізраїлю він спостерігав, як суворо Бог ставиться до тих, хто відкидає вимоги Його Закону. Ахазія ж поводився так, як ніби ця жахлива реальність була безглуздою вигадкою. Він не упокорив свого серця перед Господом, натомість тримався Ваала і, врешті-решт, відважився на той зухвалий нечестивий учинок. Непокірний, нерозкаяний Ахазія помер “за словом Господнім, що промовив Ілля”. ПЦ 138.4
Гріх царя Ахазії та його наслідки є застереженням для тих, хто думає, що подібні вчинки можуть залишатись безкарними. Хоча нині люди не виявляють пошани язичеським богам, однак тисячі, подібно до ізраїльського царя, схиляються перед вівтарем сатани, як це робив цар Ізраїлю. Дух ідолопоклонства заполонив усі прошарки суспільства, хоча під впливом науки й освіти набув більш витончених і привабливих форм, ніж за днів, коли Ахазія звертався до екронського бога. Кожний новий день додає сумні докази послаблення віри в найпевніше пророче слово, свідчить про засліплення людського розуму забобонами і сатанинськими чарами. ПЦ 138.5
У наш час на зміну таїнствам язичницького культу прийшли таємні товариства, спіритичні сеанси та загадкові явища медіумів. Тисячі людей, відкидаючи світло Божого Слова та Його Духа, охоче поринають у диявольську темряву. Прихильники спіритизму можуть кепкувати зі стародавніх магів, однак великий ошуканець, тріумфуючи, кепкує із сучасних спіритистів, оскільки й вони піддалися його хитрощам, хоча й видозміненим. Чимало людей здригаються від самої лише думки про спілкування з медіумами, однак водночас вони захоплюються більш приємними формами спіритизму. Чимало людей під впливом вчення “Християнської науки”*, містицизму, теософії та східних релігій виявились у непроглядній темряві. ПЦ 139.1
Керівники майже всіх течій спіритизму претендують на вміння лікувати хвороби. Вони пояснюють це дією магнетизму, так званими симпатетичними засобами або ж потенційним резервом людського розуму. ПЦ 139.2
Навіть у наш християнський вік є чимало людей, які замість того, щоб довіритися силі живого Бога та майстерності висококваліфікованих лікарів, звертаються за допомогою до подібних зцілителів. Мати, котра не одну ніч сидить біля ліжечка своєї хворої дитини, доведена до відчаю, починає розпитувати своїх знайомих, чи, випадково, не знають вони якогось цілителя, котрий міг би вилікувати її дитину. Їй розповідають про чудодійні методи оздоровлення якогось ясновидця або цілителя, що застосовує магнетизм; після цього жінка поспішає довірити своє дорогоцінне дитя людині, а фактично — сатані. У багатьох випадках усе майбутнє життя такої дитини проходить під впливом сатанинської сили, звільнитися від якої практично неможливо. ПЦ 139.3
Бог мав підставу для незадоволення нечестивими діями Ахазії. До яких тільки засобів Господь не вдавався, аби навернути серця ізраїльтян та вселити в них довіру до Нього! Упродовж багатьох віків Він виявляв до свого народу нечувану доброту й любов. Від самого початку Він показав, що Його “радість була з людськими синами”.2 ПЦ 140.1
Усім, хто шукає Його від щирого серця, Він посилає допомогу найбільш слушної для цього пори. Проте, незважаючи на це, ізраїльський цар відвернувся від Бога, аби шукати допомоги в найбільшого ворога Його народу; цим він засвідчив перед язичниками, що довіряє більше їхнім ідолам, аніж Небесному Богові. Коли люди відвертаються від Джерела сили і мудрості, шукаючи допомоги й поради в сил темряви, вони цим ганьблять Його. Якщо вчинок Ахазії викликав Божий гнів, то як Він може ставитися до тих, котрі, володіючи ще більшим світлом, обирають такий самий шлях? ПЦ 140.2
Люди, котрі займаються сатанинською магією, можливо, і впевнені у своїй власній вищості, однак цей факт аж ніяк не свідчить про їхню мудрість і передбачливість. Можливо, навіть буде продовжене їхнє життя і вони отримають тимчасове полегшення, але хіба можна усім цим виправдати нехтування Божою волею? Врешті-решт, усі ці уявні надбання обернуться непоправною втратою. Ми не можемо безкарно руйнувати навіть одну перешкоду, поставлену Богом для захисту Свого народу від сатанинської сили. ПЦ 140.3
Оскільки Ахазія не мав сина, то на зміну йому царем став його брат Єгорам, який протягом дванадцяти років царював над десятьма племенами. Його мати, Єзавель, усі ці роки все ще була живою і продовжувала негативно впливати на стан справ у країні. Чимало людей продовжували дотримуватися ідолопоклонства. Та й сам Єгорам “чинив лихе в Господніх очах, однак же не так, як його батько й мати; він викинув Ваалового боввана, що поставив його батько. Проте гріхів Єровоама, Наватового сина, що вводив у гріх Ізраїля, він тримався і не відступав від них”.3 ПЦ 140.4
Коли Єгорам ще був царем над Ізраїлем, помер Йосафат, і на престол Юдейського царства зійшов його син, також на ім'я Єгорам. Завдяки своєму шлюбові з донькою Ахава та Єзавелі, юдейський цар Єгорам підтримував тісні стосунки з царем Ізраїлю; він служив Ваалові, “як робив Ахавів дім... Він також спорудив узвишшя на горах Юдиних, і завів розпусту серед єрусалимських мешканців, розбестив Юду”.4 ПЦ 140.5
Час безкарності для юдейського царя закінчувався. Пророк Ілля ще залишався на землі, і він не міг мовчати, спостерігаючи, як юдейський цар йшов шляхом, який майже призвів північне царство на край загибелі. Пророк надіслав юдейському царю Єгораму послання, в якому нечестивий цар прочитав жахливі слова: “Так говорить Господь, Бог Давида, твого батька: За те, що не ходив ти дорогами Йоса фата, свого батька, і дорогами Аси, Юдиного царя, а ходив дорогою Ізраїльських царів, і завів розпусту в Юдеї та серед мешканців Єрусалиму, як завів розпусту дім Ахавів, та ще й повбивав братів своїх, — дім твого батька, — які були кращими від тебе, то Господь ударить великою поразою народ твій, синів твоїх, жінок твоїх і все майно твоє”. ПЦ 141.1
На підтвердження виконання цього пророцтва “збудив Господь проти Єгорама дух филистимлян та арабів, які межують з ефіопами. І виступили вони проти Юдеї, і напали на неї, забрали геть усе майно, яке було в царському домі, а також синів його і жінок його. І не зосталося в нього сина, окрім Йоахаза, наймолодшого з синів його. ПЦ 141.2
А до того усього наслав Господь на його нутрощі невигойну хворобу. По певному часі, в кінці двох років... він помер у великих муках”. “А замість нього став царем син його Ахазія”.5 ПЦ 141.3
Єгорам, син Ахава, продовжував царювати над Ізраїлем; у той час на юдейський трон сів його племінник Ахазія. Він царював тільки один рік, протягом якого, перебуваючи під впливом своєї матері Аталії, “його дорадниці на беззаконні справи”, “ходив дорогою Ахавого дому, і робив зло в Господніх очах”.6 ПЦ 141.4
Його бабуся Єзавель все ще жила, і він підтримував родинні зв'язки зі своїм дядьком Єгорамом, царем Ізраїлю. ПЦ 141.5
Незабаром життя Ахазії, царя юдейського, трагічно обірвалося. Члени дому Ахава, що залишилися серед живих, і справді “були йому дорадниками після смерті його батька, але на погибель йому”.6 В той час як Ахазія гостював у свого дядька в Ізреелі, пророк Єлисей, за Божественною вказівкою, послав одного з пророчих синів до Рамоту гілеадського помазати Єгу на царя Ізраїлю. Якраз у той час об'єднані сили Юди й Ізраїлю воювали з сірійцями в Рамоті гілеадському. Єгорама було поранено в бою і він повернувся до Ізреелу, доручивши Єгу командувати царськими військами. ПЦ 141.6
Посвячуючи Єгу, посланець Єлисея сказав: “Помазую тебе царем над народом Господнім, Ізраїлем!” Після цього він урочисто передав Єгу особливе доручення Неба. “Ти поб'єш дім Ахава, пана свого, і Я відомщу за кров слуг Моїх пророків і за кров усіх слуг Господніх, пролиту рукою Єзавелі. Увесь Ахавів дім загине”.7 ПЦ 142.1
Після того як військо проголосило Єгу царем, він поспішив до Ізреелу, де став винищувати тих, котрі свідомо грішили і вводили в гріх інших. Ізраїльський цар Єгорам, юдейський цар Ахазія, Єзавель, цариця-мати, й “усі позосталі з Ахавового дому в Ізреелі, всі вельможі його, і знайомі його, і священики його” — усі були знищені. “Усі пророки Ваала, усі, хто служив йому, та всі жерці”, котрі жили в центрі поклоніння Ваалові поблизу Самарії, загинули від меча. Язичеських бовванів було розбито і спалено, а храм Ваала перетворено на руїни. Так “викорінив Єгу Ваала з Ізраїлю”.8 ПЦ 142.2
Звістка про таке тотальне винищення дійшла до Аталії, дочки Єзавелі, котрій усе ще належало керівне становище в Юдиному царстві. Побачивши, що її син, цар юдейський, помер, вона “встала й вигубила увесь царський рід юдиного дому”... Під час цієї різанини загинули всі нащадки Давида, котрі мали право на престол, окрім однієї дитини — Йоаса, якого дружина первосвященика Єгояди сховала на території храму. Дитину переховували протягом шести років, поки “Ата лія... царювала над краєм”.9 ПЦ 142.3
Наприкінці цього часу “левити та весь Юда”9 разом із первосвящеником Єгоядом помазали хлопчика Йоаса на царя. “Усі плескали в долоні, вигукуючи: ‘Нехай живе цар!’”.10 ПЦ 142.4
“І почула Аталія голос народу, що зібрався і славив царя, і прийшла до народу в Господній дім”.9 “І бачить — стоїть цар за звичаєм на підвищенні, а при царі співаки й сурмачі, і увесь народ Краю веселиться й сурмить у сурми. ПЦ 142.5
І роздерла Аталія шати свої та й крикнула: ‘Зрада! зрада!’”.10 Але Єгояда наказав воїнам схопити Аталію та всіх її прихильників і вивести їх з храму на місце страти, де вони й загинули. ПЦ 143.1
Так загинув останній член Ахавового дому. Зі знищенням останнього з його нащадків було покладено край страшному нещастю, яке спіткало країну через шлюб Ахава з Єзавеллю. Навіть в юдейському краї, де поклоніння правдивому Богові ніколи не було офіційно відмінено, Аталія спромоглася звести багатьох. Одразу після страти нерозкаяної цариці “пішов увесь народ Краю до ваалового храму і зруйнував його; Він розбив на друзки жертовники його, і бовванів його, а Матта на, Ваалового жерця, убили перед жертовниками”.10 ПЦ 143.2
Надійшов час великих реформ. Учасники коронації Йо аса урочисто поклялись, що “будуть народом Господнім”. І тепер, коли Юдейське царство звільнилося від згубного впливу доньки Єзавелі, коли священиків Ваалових було знищено, а їхній храм зруйновано, “радів увесь народ Краю, заспокоїлось і місто”.9 ПЦ 143.3