Пророки і царі

Розділ 23. Ассирійський полон

Останні роки приреченого на занепад Ізраїльського царства були позначені таким насильством і кровопролиттям, яких не було навіть у найгірші часи розбрату і розрухи за днів царювання дому Ахава. Упродовж понад двох століть правителі десяти племен сіяли вітер, а тепер пожинали бурю. Один за одним унаслідок змов гинули царі, поступаючись місцем іншим честолюбним правителям. “Вони ставлять царів, — говорить Господь про цих узурпаторів, — але не від Мене; вони князів обирають, але Я не знаю”.¹ Усяка справедливість була відкинута, а ті, хто перед лицем народів землі мав бути хоронителем Божественної благодаті, “зрадили Господа”² й один одного. ПЦ 187.1

Найсуворішими докорами Бог намагався пробудити у відпавшому народі усвідомлення небезпеки повного знищення. Через Осію й Амоса Він посилав вістку за вісткою десятьом племенам, закликаючи до повного розкаяння, попереджаючи про нове лихо за порушення Божої волі. “Ви беззаконня орали, — говорить Осія, — пожинали кривду, їли плід брехні. Ти надіявся на твої колісниці, на кількість війська свого. Метушня у твоїм війську підніметься; і всі твердині твої поруйновані будуть... Удосвіта з царя Ізраїлю і сліду не стане!”.³ ПЦ 187.2

Про Єфрема^* пророк повідомляє: “Його силу чужинці поїдають, а він про те й не знає. Вже й волосся посивіло в нього, а він того не знає”. “Відкинув Ізраїль добро!”, “Судом побитий”. Не здатні усвідомити згубні наслідки свого гріховного життя, десять племен повинні були незабаром “блукати між народами”.⁴ ПЦ 187.3

Деякі вожді Ізраїлю болісно переживали втрату престижу і бажали повернути його. Однак замість того, щоб змінити спосіб життя, який призвів до послаблення царства, вони вперто продовжували чинити беззаконня і тішили себе надією, що при нагоді досягнуть бажаної політичної могутності через укладання союзів з язичниками. “Коли ж побачив Єфрем свою неміч у а Юда — свою рану, то пішов Єфрем до Ашшура”. “Єфрем став, наче голубка, — проста й немудра: кличе Єгипет, а йде в Ассирію”. “Умову укладають з Ашшуром”.⁵ ПЦ 188.1

Через Божого мужа, котрий постав перед жертовником у Бет-Елі, через Іллю та Єлисея, Амоса й Осію Господь неодноразово попереджав десять племен про згубні наслідки непослуху. Однак, незважаючи на докори й благання, Ізраїль все глибше занурювався у відступництво. “Ізраїль зробився упертим, немов та телиця”, — говорив Господь. “Народ Мій схильний відпадати від Мене”.⁶ ПЦ 188.2

Не раз важкі суди Неба уражали непокірний народ. “Я навчав їх через пророків, — скаржився Бог, — грозив їм словами Моїх уст, і суд Мій виходить наче світло. Бо Я милости хочу, а не жертви, і Богопізнання — більше від цілопалень. Але вони Заповіт Мій порушили і зрадили Мене там”.⁷ ПЦ 188.3

Нарешті їм було сказано: “Послухайте слова Господнього, Ізраїлеві сини... Тому, що забув ти Закон свого Бога, забуду і Я синів твоїх. Чим більше розмножуються, тим більше грішать проти Мене. їхню славу переміню на ганьбу!... Я покараю його за його поведінку, відплачу йому згідно вчинків його”.⁸ ПЦ 188.4

Беззаконня Ізраїлю за останні півстоліття перед ассирійським полоном було подібне до беззаконня днів Ноя та кожної іншої епохи, коли люди відкидали Бога і повністю віддавалися гріху. Звеличення природи понад Богом природи, поклоніння творінню замість Творця завжди призводило до великого зла. Так сталося і з ізраїльським народом, який, поклоняючись Ваалові й Астарті та віддаючи шану силам природи, розірвав свій зв'язок з усім тим, що підносить людину, ушляхетнює її, а тому став легкою здобиччю спокуси. Ці заблудлі поклонники чужих богів зруйнували будь-який захист душі, тому не могли вже опиратися гріху й опинилися у полоні порочних людських пристрастей. ПЦ 188.5

Пророки підносили свої голоси проти тогочасних утисків, кричущої несправедливості, надмірної розкоші і марнотратства, безсоромних гульбищ і пияцтва, жахливої аморальності і розпусти, та їхні протести і викриття гріха були даремними. “Вони ненавидять суддю у брамі, — звіщав Амос, — і бридяться тими, хто говорить правду... Ви утискаєте праведника, берете викуп і відпихаєте убогого у брамі”.⁹ ПЦ 189.1

Такими були наслідки встановлення Єровоамом двох відлитих із золота тельців. Початкове відхилення від усталених форм поклоніння призвело до запровадження непристойних язичеських обрядів, поки, врешті-решт, усі мешканці краю не стали обожнювати природу, залишивши свого Творця, “глибоко зіпсулися вони”.¹⁰ ПЦ 189.2

Пророки продовжували протестувати проти такого беззаконня, благаючи народ повернутися на шлях праведності. “Засійте собі правду, жніть плід любові, — благав Осія, — оріть собі цілину, бо час навернутися до Господа, поки Він прийде і виллє вам дощем правду”. “А ти до Бога свого навернись, пильнуй любов та правду і завжди надійся на Бога свого” “Повернися, Ізраїлю, до Господа, Бога свого, бо ти спіткнувся через провину свою... скажіть Йому: ‘Прости нам усяку провину, та прийми те, що добре’”.¹¹ ПЦ 189.3

Порушники Божого Закону отримали багато можливостей покаятися. Навіть в час їхнього найбільшого відступництва та крайньої нужди Бог посилав їм вістку прощення і надії: “Погубив ти себе, о Ізраїлю, — проголосив Він, — бо лише в Мені — опора твоя! Де цар твій тепер? Нехай він спасе тебе”.¹² ПЦ 189.4

“Ходіть і повернемося до Господа, — благав пророк, — бо Він поранив, Він і вилікує, Він ударив, Він і рани перев'яже! Оживить Він нас через два дні, а на третій на ноги поставить, — і будемо жити перед обличчям Його. І пізнаймо, намагаймося пізнати Господа! Його прибуття певне, мов зірниця; Він прийде до нас, як дощ, немов весняний дощ, що зрошує землю”.¹³ ПЦ 189.5

Господь пропонував зцілення і мир усім, котрі опинилися у тенетах сатани і втратили з поля зору віковічний План визволення грішників. “Я вилікую їхню зраду; Я полюбив їх добровільно, — говорить Господь, — бо Мій гнів від них відвернувся. Я буду для Ізраїля росою, розцвіте він, неначе лілея, і пустить коріння своє, мов Ліван. Далеко розростуться його паростки, і буде його краса, мов оливне дерево, а пахощі його — мов Ліван. Навернуться ті, що сиділи під тінню його, пшеницю оброблятимуть вони й зацвітуть, неначе лоза виноградна, будуть згадувати його, немов ліванське вино. Єфрем скаже: що мені до ідолів? Я відповідаю і дивлюсь на нього. Я для нього немов кипарис зелений, від Мене буде твій плід. ПЦ 190.1

Хто мудрий, нехай зрозуміє! Розумний нехай це знає! Бо праві Господні дороги, і праведні ходять по них, а грішні на них спіткнуться”.¹⁴ ПЦ 190.2

Бог обіцяє благословення усім, хто шукатиме Його. “Наверніться до Мене, — запрошує Господь, — і живіть. І не шукайте Бет-Елу, та до Гілгалу не ходіть, і через Версавію не проходьте, бо Гілгал таки піде в неволю, і марнотою стане Бет-Ел... Шукайте добра, а не зла, щоб могли ви жити, і буде із вами Господь, Бог Саваот, так, як кажете ви. Ненавидьте зло й полюбіть добро, і правосуддя поставте у брамі, — може, змилується Господь, Бог Саваот, над решткою Йосифа”.¹⁵ ПЦ 190.3

Але більшість із тих, хто чув ці запрошення, відмовилися скористатися ними. Слова Божих вісників настільки суперечили нечестивим бажанням нерозкаяних сердець, що язичницький священик із Бет-Елу послав сказати ізраїльському цареві: “Амос змовився на тебе серед ізраїлевого дому. Країна вже не може терпіти всіх його слів!”.¹⁶ ПЦ 190.4

Через пророка Осію Господь сказав: “Коли Я лікую Ізраїля, то виявляю гріх Єфремів та зло Самарії. Гордість Ізраїля свідчить проти нього, але вони не повертаються до Господа, Бога свого. І уважні на все те, Його не шукають”.¹⁷ ПЦ 190.5

Від покоління до покоління Господь терпів Своїх свавільних дітей; навіть тепер під час явного заколоту Він мав намір відкритися їм як Бог, Який бажає врятувати їх. “Що Мені робити з тобою, Єфреме? Як Мені діяти з тобою, Юдо? — вигукує Він. — Ваша любов, немов мряка уранці, і мов роса, що зникає уранці”.¹⁸ ПЦ 190.6

Беззаконня, яке поширилося по всій країні, не піддавалось викоріненню, тому Ізраїлю був виголошений жахливий вирок: “Прилучився до ідолів Єфрем, — залиш його!” “Прийшли дні відвідин, прийшли дні відплати! Ізраїль мусить пізнати це”.¹⁹ ПЦ 191.1

Тепер десять племен Ізраїлю мали пожинати плоди відступництва, започаткованого встановленням чужих жертовників у Бет-Елі і Дані. До них були звернені Божі слова: “Відкинув Я теля твоє, Самаріє! Мій гнів палає над ними. Коли, нарешті, вони очистяться від провини своєї? Бо він (ідол) від Ізраїля походить. Зробив його ремісник, і він — не Бог. Теля самарійське на кавалки розлетиться”. “Через теля Бет-Авену будуть у страсі мешканці Самарії; в жалобі опинився через нього народ його, а жерці плакатимуть над ним... Та й його самого віднесуть в Ассирію цареві великому в дар”²⁰ (Сеннахириму). ПЦ 191.2

“Ось очі Господа Бога на грішне це царство, — з поверхні землі Я його вигублю. Однак, не вигублю я цілковито дому Якова, — говорить Господь, — бо ось Я звелів, і серед усіх народів пересію дім Ізраїлю, як пересівають у решеті, але жодне зернятко на землю не випаде! Усі грішні народу Мого від меча поляжуть — ті, що говорять: Не наблизиться і не прийде на нас нещастя.” ПЦ 191.3

“Будуть зруйновані доми із слонової кості, і не стане великих домів, — говорить Господь”. “Бо коли Господь Бог Саваот доторкнеться до землі, то розтане вона, і в жалобу впадуть всі мешканці її”. “Сини твої та дочки твої від меча поляжуть, а поле твоє буде поділене шнуром, і ти помреш на нечистій землі. Ізраїль напевне піде в полон далеко від свого краю!” “А що так Я зроблю з тобою, то приготуйся, Ізраїлю, зустрічати Бога свого”.²¹ ПЦ 191.4

Провіщені суди виконалися не відразу. Під час тривалого царювання Єровоама II ізраїльські війська не раз отримували блискучі перемоги, однак час позірного благополуччя не спричинив жодної зміни в серцях нерозкаяного народу і, врешті решт, Амос проголосив: “Єровоам помре від меча, а Ізраїль напевно піде в неволю зі свого краю”.²² ПЦ 191.5

Незважаючи на чіткість і ясність проголошеної вістки, вона не справила належного враження ні на царя, ні на народ; надто далеко вони зайшли у своєму нерозкаянні. Амасія, верховний язичницький жрець у Бет-Елі, обурений відвертими словами пророка, виголошеними проти народу та їхнього царя, так сказав Амосові: “Іди, ясновидцю, тікай геть до Юдиного краю; їж собі там хліб і там пророкуй. А в Бет-Елі вже більше не будеш пророкувати, бо то царська святиня і дім царський”. ПЦ 192.1

На це пророк твердо відповів: “Так каже Господь:... Ізраїль напевно піде в полон, геть зі свого краю!”.²² ПЦ 192.2

Слова, проголошені проти бунтівних племен, виконалися буквально, однак занепад царства відбувався поступово. Здійснюючи справедливість, Господь не забував про милість, а тому спочатку, коли “напав на край ассирійський цар Пул”, ізраїльський цар Менахем не був узятий у полон. Йому було дозволено залишатися на престолі, але як васалові Ассирійського царства. “І дав Манахем Пулові тисячу талантів срібла, щоб він тримався його та щоб скріпив у його руках царську владу. А Менахем розклав ті гроші на Ізраїля, тобто на всіх заможних людей, щоб дати ассирійському цареві по п'ятдесят шеклів срібла від кожного чоловіка”.²³ Ассирійці, підкоривши десять племен, повернулися на деякий час до свого краю. ПЦ 192.3

Менахем, залишаючись далеким від розкаяння за гріх, що призвів до занепаду його царства, “не відступив від гріхів Єровоама, Неватового сина, що впровадив у гріх Ізраїля”. Пекахія та Пеках, його наступники, також “робили зло в Господніх очах”. “За днів Пекаха”, який царював двадцять років, ассирійський цар Тіглат-Піл есер напав на Ізраїль і забрав із собою велику кількість бранців із племен, що жили в Галілеї та на схід від Йордану. “Рувимляни, покоління Гада та половина Манасіїного племени” з іншими мешканцями “Гілеада і Галілеї, усього краю Нефталимів”²⁴ були розпорошені серед язичників у віддалених від Палестини землях. ПЦ 192.4

Північне царство вже ніколи не підвелось від такого жахливого удару. Слабкий залишок підтримував колишні форми правління, однак йому бракувало колишньої могутності. Лише один цар, на ім'я Осія, мав прийти на зміну Пекахові. Невдовзі царство мало зникнути назавжди. Але в цей скорботний час Бог залишався милостивим, а тому послав народові ще одну можливість залишити ідолопоклонство. На третій рік царювання Осії царем Юдеї став побожний Єзекія, котрий за досить короткий час запровадив важливі зміни в храмовому служінні в Єрусалимі. Було відновлене свято Пасхи, на яке запрошувалися не тільки покоління Юди та Веніямина, над якими Єзекія був помазаний на царя, а й усі північні племена. Було “оголошено по всьому Ізраїлю від Беер Шеви й аж до Дана, щоб приходили справляти Пасху для Господа, Ізраїлевого Бога, в Єрусалим, бо не часто святкували її так, як написано. ПЦ 192.5

І пішли гінці з листами від царя та його зверхників по всьому Ізраїлі та Юдеї”, наполегливо запрошуючи: “Ізраїлеві сини, верніться до Господа, Бога Авраамового, Ісаакового та Ізраїлевого, — і Він повернеться до останку, позосталого від рук ассирійських царів... не будьте твердошиї, як ваші батьки. Покоріться Господеві, і увійдіть у Святиню Його, яку Він освятив навіки, і служіть Господеві, Богові вашому; Він відверне від вас полум'я гніву Свого. Якщо ви навернетесь до Господа, то брати ваші і ваші діти знайдуть милосердя у тих, що взяли їх у полон, і зможуть вони вернутися до цього краю, бо милостивий і милосердний Господь, Бог ваш; Він не відверне обличчя Свого від вас, якщо ви навернетеся до Нього”.²⁵ ПЦ 193.1

“З міста й до міста по краю Єфрема та Манасії і аж до краю Завулона” несли цю вістку послані Єзекією гінці. Ізраїль мав би розпізнати в ній заклик до покаяння і навернення до Бога. Однак залишок десяти племен, що продовжував населяти територію колись квітучого північного царства, поставився до царських послів з Юдеї байдуже і навіть зневажливо. Вони “глузували з них, і висміювали їх”. І все ж декотрі з радістю відгукнулися. “Люди з Асира, і Манасії та із Завулона впокорилися, і поприходили до Єрусалиму... щоб справити свято Опрісноків”.²⁵ ПЦ 193.2

Приблизно через два роки ассирійські війська під командуванням Салманасара напали на Самарію. Під час цієї облоги багато людей загинули від голоду, хвороб і меча. Місто і держава впали, а розгромлений залишок десяти племен був захоплений у полон і розпорошений по всіх провінціях Ассирійського царства. ПЦ 193.3

Спустошення північного царства було безпосереднім судом Небесним. Ассирійці були лише знаряддям, за допомогою якого Бог виконав Свій намір. Через Ісаю, котрий почав пророкувати напередодні падіння Самарії, Господь називав ассирійські війська “палицею гніву Мого, києм пересердя Мого!”.²⁶ ПЦ 194.1

Ізраїлеві сини тяжко “грішили проти Господа, Бога свого... і робили злі речі... Не слухали вони... і знехтували вони постановами Його, і заповітом Його, що Він уклав з їхніми батьками, і перестороги Його, якими застерігав їх ”. Через те, що вони “залишили всі Заповіді Господа, Бога свого, і зробили собі литих ідолів — двох бичків; зробили собі Астарту, і поклонялися усьому небесному військові^* та служили Ваалові”, уперто відмовляючись каятися, Господь “впокорював їх, віддаючи у руки грабіжників, аж поки не залишив їх”, як застерігав їх “через усіх своїх слуг пророків. ПЦ 194.2

Він виселив Ізраїля з його землі в Ассирію” “за те, що не слухалися вони голосу Господа, Бога свого, і порушували Заповіт Його; з усього, що заповідав Мойсей, слуга Господній, вони не слухали і не робили нічого”.²⁷ ПЦ 194.3

Допускаючи жахливі суди, що спіткали десять племен, Господь бажав здійснити Свій мудрий і водночас милостивий намір. Те, чого Він не міг зробити через них, коли вони жили в країні їхніх батьків, тепер Він бажав звершити через розпорошення їх серед язичників. Його План спасіння щодо усіх, хто обере прощення через Спасителя людського роду, мав повністю виконатися; допускаючи нещастя на Ізраїль, Він готував шлях для відкриття Своєї слави усім народам Землі. Не всі полонені залишалися нерозкаяними. Чимало з них зберігали вірність Богові і впокорилися перед Ним. Через цих “синів Бога живого”²⁸ Він бажав відкрити народам Ассирійського царства чесноти Свого характеру та благодійність Свого Закону. ПЦ 194.4