Пророки і царі

Розділ 24. “Загине через брак знання”

Божа милість до Ізраїлю завжди була обумовлена його послухом. Біля підніжжя Синаю ізраїльтяни уклали з Ним Заповіт, аби стати Його “особливою власністю з-поміж усіх народів”. Вони урочисто пообіцяли бути слухняними Йому в усьому. “Усе, що Господь говорив, зробимо”¹ — сказали вони. І коли через кілька днів Бог проголосив на Синаї Свій Закон, а також сповістив через Мойсея додаткові вимоги у вигляді постанов і законів, ізраїльтяни в один голос пообіцяли: “Усе, про що говорив Господь, зробимо! ” При затвердженні Заповіту народ ще раз однодушно підтвердив: “Усе, про що говорив Господь, зробимо й послухаємо!”.¹ Бог обрав Ізраїля Своїм народом, а вони Його — своїм Царем. ПЦ 196.1

Коли поневіряння в пустелі закінчувались, були ще раз повторені умови Заповіту. Біля Ваал-Пеору, на самому кордоні Обітованого краю, де чимало ізраїльтян стали жертвою замаскованої спокуси, ті, котрі залишилися вірними, поновили свої обітниці. Через Мойсея вони були попереджені щодо майбутніх спокус; вождь палко переконував їх відокремитися від оточуючих народів і служити виключно Богові. ПЦ 196.2

“А тепер, Ізраїлю, послухай, — навчав Мойсей, — постанови та закони, що я навчаю вас виконувати, щоб ви жили, увійшли й заволоділи країною, яку Господь, Бог батьків наших, дає вам. Не додавайте до того, що я вам наказую, і не віднімайте нічого, щоб дотримуватись Заповідей Господа, Бога вашого, що я вам заповідаю... Пильнуйте і виконуйте їх, бо це мудрість ваша та ваш розум перед очами народів, які почують про усі ці постанови і скажуть: справді, це мудрі і розумні люди — цей великий народ!”.² ПЦ 196.3

Ізраїльтяни отримали особливу настанову: пам'ятати Заповіді Божі, у виконанні яких вони знайдуть силу і благословення. “Тільки стережися і дуже пильнуй свою душу, — навчав їх Господь через Мойсея, — щоб не забув ти усього того, що бачив на власні очі, і щоб воно міцно закоренилось у твоєму серцю по всі дні життя твого; ти ж перекажи їх синам твоїм та синам твоїх синів”.² Надзвичайно урочисті сцени, які супроводжували проголошення Закону на Синаї, мали назавжди залишитися в пам'яті народу. ПЦ 197.1

Ізраїль отримав ясні і конкретні застереження не запозичувати язичеських звичаїв, поширених серед оточуючих народів. “І будете ви сильно берегти свої душі, — отримали вони пораду, — щоб ви не зіпсувалися, і не зробили собі ідола на подобу якоїсь постаті... і щоб ти, звівши очі свої до неба, і побачивши сонце, місяць і зорі, — усю оздобу небес, не захотів припасти лицем до землі і служити їм; бо Господь, Бог твій, дав їх (для служіння) усім народам під усім небом... Вважайте, щоб не забули ви Заповіту Господа, Бога вашого, якого уклав Він з вами, та щоб не витесали ви собі якогось кумира на подобу будь-кого, що заборонив тобі Господь, Бог твій”.² ПЦ 197.2

Мойсей списав усе зло, яке стане результатом ухилення від постанов Єгови. Закликаючи небо і землю за свідків, він проголосив: якщо після тривалого перебування в Обітованому краї народ запозичить фальшиві форми поклоніння, служитиме ідолам і відмовиться навернутися до поклоніння істинному Богові, то запалиться гнів Господній, і вони підуть у рабство, будуть розпорошені серед язичників. “Ви неодмінно скоро пропадете із землі, для успадкування якої ви переходите Йордан; — застерігав Мойсей, — не довго житимете там, оскільки будете вигублені. Розпорошить вас Господь між народами, і будете ви нечисленні поміж людьми, куди попровадить вас Господь. Ви служитимете там богам, — витвору рук людських, дереву та каменю, що не бачить, не чує, не їсть і не нюхає”.² ПЦ 197.3

Частково це пророцтво виконалося за днів суддів, а в повному буквальному значенні — тоді, коли Ізраїль став бранцем Ассирії, а Юда — Вавилону. ПЦ 198.1

Відступництво Ізраїлю відбувалося поступово. Із покоління в покоління сатана намагався примусити вибраний народ забути “Заповіді, постанови та закони”³ які вони не раз обіцяли постійно виконувати. Лукавий знав: якщо йому вдасться примусити Ізраїль забути Бога, “піти за іншими богами, служити їм і поклонятися”, то вони “неодмінно загинуть”.⁴ ПЦ 198.2

Проте ворог Божої Церкви на землі помилився у своїх розрахунках, випустивши з уваги співчутливий характер Того, Котрий, хоч і “не вважає чистим винного”, однак славиться як “Бог милосердний і ласкавий, довготерпеливий, многомилостивий і правдивий, Який зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, злочини й гріхи”.⁵ Незважаючи на спроби сатани перешкодити виконанню Божого наміру щодо Ізраїлю, навіть у найпохмуріші години його історії, коли сили зла, здавалося, отримають перемогу, Господь милостиво відкривався Своєму народові. Він пропонував Ізраїлю те, що могло послужити йому на добро. “Хоч би Я написав йому і безліч Моїх законів, — проголосив Він через Осію, — вони б їх за щось чуже вважали!” “Я вчив Єфрема ходити, Я брав їх на руки Свої, але вони не розуміли, що то Я їх доглядав”.⁶ Господь чуйно ставився до них, навчаючи через Своїх пророків заповідей і постанов. ПЦ 198.3

Якби Ізраїль прислухався до слів пророків, то ніколи не зазнав би такого приниження, з яким йому довелося зустрітися. Оскільки ж вони продовжували ухилятися від виконання Його Закону, Бог був змушений допустити, щоб вони були взяті в рабство. “Народ Мій гине через брак знання, — сказав Він через Осію. — Оскільки ти відкинув знання, то й Я тебе відкину... забув ти про Закон Бога твого”.⁷ ПЦ 198.4

У кожному столітті порушення Божого Закону призводило до подібних наслідків. За днів Ноя, коли був сплюндрований кожний принцип істини, а беззаконня поширилося настільки, що Бог не міг більше змиритися з цим, Він прийняв рішення: “Знищу людину, яку Я створив, з поверхні землі”.⁸ За днів Авраама мешканці Содому відкрито повстали проти Бога та Його Закону, що призвело до нечестя, розпусти і розбещеності, характерних для допотопного світу. Мешканці Содому переступили межу Божественного довготерпіння, і вогонь гніву Його запалився проти них. ПЦ 198.5

Час напередодні полону десяти ізраїльських племен також позначився подібними непослухом і нечестям. Люди за ніщо мали Божий Закон, а це широко відчинило двері беззаконню в Ізраїлі. “У Господа суд із мешканцями землі, — проголосив Осія, — бо нема на землі ані правди, ні милости, ані богопізнання. Невірні клятви, неправда, душогубство, крадіж та перелюбство! Зруйновано усякі перепони, а кров ллється безупину”.⁹ ПЦ 199.1

Пророцтва Амоса та Осії про суд перепліталися з провіщеннями про майбутню славу. Десятьом племенам, запеклим у непокорі нерозкаяності, не було обітниці щодо повного відродження їхньої колишньої могутності в Палестині. До кінця часу вони мали бути “мандрівниками серед народів”. Але через Осію їм було дане пророцтво, яке свідчить, що вони матимуть перевагу участі в остаточному відновленні Божого народу наприкінці історії землі перед поверненням Христа як Царя царів і Пана панів. “Довгий час, — говорить пророк, — сини Ізраїля залишатимуться без царя, без князя, без жертви й без пам'ятника, без ефода та без терафимів. Після того, — продовжує пророк, — Ізраїлеві сини навернуться, і шукатимуть Господа, Бога свого, та царя свого Давида; в останні дні з тремтінням прийдуть до Господа та до Його доброти”.¹⁰ ПЦ 199.2

Осія мовою символів викладає перед десятьма племенами Божий план відродження кожної розкаяної душі, яка об'єднається з Його Церквою на землі; пророк нагадує про благословення, даровані Ізраїлю за днів їхньої вірності Богові в Землі Обітованій. Звертаючись до Ізраїлю, якому Він так прагнув виявити милість, Господь говорить: “Я намовлю її і попроваджу у пустелю, і промовлятиму до серця її. І дам їй виноградники звідти та долину Ахор, як двері надії, і вона буде там співати, як за днів своєї молодості, як у день виходу з єгипетського краю. Того дня — говорить Господь — ти кликатимеш: ‘Чоловіку мій’, і не будеш більше кликати Мене: ‘Мій Ваале’ [‘Мій пане’]. Я викину з її уст імена Ваалів, їхні імена не будуть більше згадуватись”.¹¹ ПЦ 199.3

В останні дні історії землі буде поновлений Божий Заповіт з народом, який дотримується Його Заповідей. “І укладу для них Заповіт того дня з дикою звіриною, і з птаством небесним, та з плазуючими по землі; лук, меч і війну знищу з землі, і вони лежатимуть безпечно. Я заручу тебе собі навіки, заручуся з тобою в справедливості, правосудді, милості та любові. Я заручуся з тобою в вірності, і ти пізнаєш Господа. ПЦ 200.1

І станеться того дня, Я відповім, — говорить Господь, — відповім небу, а воно відповість землі, а земля відповість збіжжям, виноградним соком, оливою, які задовольнять Ізреела. Я його засію для Себе на землі, і помилую Непомилувану, і скажу до Лo-Амі [‘не Мій народ’]: Ти — народ Мій, а він скаже: ‘Ти — Бог мій!’”.¹¹ ПЦ 200.2

“В той день останок Ізраїля і ті, котрі врятуються з дому Якова... обіпруться у правді на Господа, Святого Ізраїлевого”.¹² У “кожному народі, поколінні, племені і народності” є люди, які з радістю приймуть вістку: “Побійтеся Бога й віддайте Йому славу, бо прийшла година суду Його”. Ці люди залишать усяких ідолів, які прив'язували їх до землі, і “поклоняться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і водні джерела”. “Вони звільняться від усяких зв'язків і стоятимуть перед світом як пам'ятники Божої милості. Слухняні Божественним вимогам, вони будуть визнані ангелами й людьми такими, котрі дотримуються Заповідей Божих і мають Ісусову віру”.¹³ ПЦ 200.3

“‘Настане час, — говорить Господь, — коли орач женця застане, а той, хто топче виноград — сіяча. Гори закрапають виноградним соком, а всі узгір'я добром потечуть. Я відновлю народ Мій, Ізраїля, і вони відбудують спустошені міста й будуть у них жити. Насадять виноградники, і питимуть їхнє вино. І розведуть сади, і їстимуть їхні плоди. Я посаджу їх на їхній землі, і їх більше не вирвуть з їхньої землі, яку Я їм дав’, — каже Господь, Бог твій!”.¹⁴ ПЦ 200.4