Дії апостолів

Розділ 51. Вірний співпастир

(Підставою цього розділу є Перше Послання Петра)

У книзі Дії Апостолів мало згадується про подальшу діяльність апостола Петра. У роки активного служіння після злиття Духа в день П'ятидесятниці він був серед тих, хто невтомно працював для навернення юдеїв, котрі приходили на поклоніння до Єрусалима під час річних свят. ДА 354.1

У міру того як кількість віруючих у Єрусалимі та інших місцях, де побували вісники хреста, зростала, таланти Петра виявилися неоціненними для Ранньої християнської Церкви. Вплив його свідчення про Ісуса з Назарета поширився вшир і вглиб. На ньому лежала подвійна відповідальність. Він упевнено свідкував про Месію перед невіруючими, ревно працюючи для їхнього навернення, і водночас виконував особливу роботу для віруючих, зміцнюючи їх у вірі Христовій. ДА 354.2

Заклик до пасторського служіння Петро отримав тільки після того, як зрікся свого “я” і цілковито поклався на божественну силу. Христос сказав Петрові перед його зреченням: “Ти, коли навернешся, зміцни своїх братів” (Луки 22:32). Ці слова вказували на велику плідну роботу, котру цей апостол мав виконати в майбутньому для віруючих. До такої роботи Петро був готовий завдяки власному досвідові падіння, страждання й покаяння. Лише збагнувши свою слабкість, він зрозумів, наскільки віруючому необхідно покладатися на Христа. Зазнавши бурі спокуси, він усвідомив: людина може перебувати в безпеці тільки тоді, коли не довіряє собі, а повністю покладається на Спасителя. ДА 354.3

Під час останньої зустрічі Христа з учнями біля моря Петро, випробуваний триразовим питанням: “Чи ти любиш Мене?” (Йоан.21:15-17), знов зайняв своє місце серед Дванадцятьох. Йому була призначена робота пасти отару Господню. Нині, навернений і прийнятий, він мав не тільки рятувати заблудлих, але й бути пастирем вівцям. ДА 355.1

Христос назвав Петрові тільки одну умову покликання на служіння: “Чи ти любиш Мене?” Це суттєво необхідна риса. Хоча Петро міг володіти всіма іншими якостями, без Христової любові він не міг стати вірним пастирем Божої отари. Знання, доброта, красномовність, запал — усе це важливе для успішної роботи, але без Христової любові в серці праця християнського служителя зазнає невдачі. ДА 355.2

Любов Христова — це не поривчасте почуття, а живий принцип, який має постійно перебувати в серці. Якщо характер і поведінка пастиря узгоджуються з істиною, котру він відстоює, Господь скріпить його працю печаткою Свого схвалення. Пастир і отара стануть одним цілим, їх об'єднуватиме спільна надія у Христі. ДА 355.3

Те, як Спаситель повівся з Петром, було уроком і для нього, і для його братів. Хоча Петро зрікся свого Господа, Ісус не переставав любити його. І коли апостол почне служити Словом іншим, він також має ставитися до грішника з терпінням, співчуттям і всепрощаючою любов'ю. Пам'ятаючи власні слабкість і падіння, він мав поводитися з вівцями та ягнятами, довіреними його опіці, так само чуйно, як Христос повівся з ним. ДА 355.4

Хоч люди самі підвладні злу, однак схильні немилосердно поводитися зі спокушуваними й заблудними. Вони не можуть читати серця; їм невідомі внутрішня боротьба та болі. Вони повинні навчитися докоряти з любов'ю, зціляти сердечні рани, застерігати, даючи надію. ДА 355.5

Упродовж свого служіння Петро вірно пильнував довірену йому отару і таким чином виявився гідним цього до ручення й відповідальності, покладеної на нього Спасителем. Він завжди звеличував Ісуса з Назарета як Надію Ізраїлю, Спасителя людства. Усе своє життя він підкорив Господу жнив. Усіма доступними йому засобами він намагався приготувати віруючих до активного служіння. Його благочестивий приклад і невтомна діяльність надихали багатьох обдарованих молодих людей цілковито присвятити себе на служіння. З бігом часу вплив апостола як вихователя й керівника зростав, і хоч основні зусилля він віддав праці для юдеїв, однак ніс свідчення й іншим краям і зміцнював віру в Євангеліє багатьох людей. ДА 355.6

У подальші роки свого служіння Петро, натхнений Святим Духом, писав до віруючих “у розсіянні на чужині: в Понті, Галатії, Кападокії, Азії і Вітинії”. Його листи сприяли відновленню мужності та зміцненню віри людей, які зазнавали випробувань і страждань. Вони також спонукали знову чинити добро тим, кому загрожувала небезпека втратити своє уповання на Бога через різноманітні спокуси. Складається враження, що ці листи були написані людиною, котра багато постраждала за Христа й отримала щедре потішення від Бога: людиною, усе єство котрої зазнало перетворення під дією благодаті і котра мала тверду незмінну надію на вічне життя. ДА 356.1

На початку свого Першого Послання перестарілий слуга Божий віддав своєму Господеві належну хвалу й подяку. “Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, — вигукнув він, — Який зі Свого великого милосердя через воскресіння з мертвих Ісуса Христа відродив нас до живої надії, до нетлінної, непорочної і нев'янучої спадщини, що збережена на небі для вас, — що силою Божою зберігається через віру для спасіння, яке готове з'явитися в останній час”. ДА 356.2

Перші християни тішилися цією надією на нетлінну спадщину на новій землі навіть під час найсуворішого випробування та скорбот. “З того радійте, — писав Петро, — навіть якщо тепер ви маєте бути трохи засмучені всілякими випробовуваннями, щоб випробування вашої віри, — набагато ціннішої за золото, яке гине, хоч і випробовується у вогні, — виявилося для похвали, слави і честі при з'явленні Ісуса Христа. Ви Його любите, не бачивши... хоча не бачите нині, радієте невимовною і преславною радістю, бо досягаєте мети вашої віри — спасіння душ!” ДА 356.3

Апостол написав ці слова для повчання віруючих усіх віків. Вони мають особливе значення для людей останнього часу, коли “наблизився всьому кінець”. Його напучування й застереження, а також слова віри та мужності необхідні всім, хто бажає зберегти свою віру “твердо аж до кінця” (Євр.3:4). ДА 357.1

Апостол намагався навчити віруючих, наскільки важливо не дозволяти своїм думкам зосереджуватися на заборонених темах і не витрачати сил на дріб'язкові речі. Хто не бажає стати жертвою сатанинських вивертів, той має пильно охороняти підступи до своєї душі: не читати, не слухати і не дивитися те, що здатне викликати нечисті думки. Думки не повинні безладно блукати, зупиняючись на кожній запропонованій ворогом душ темі. Серце необхідно старанно охороняти, бо зовнішнє зло пробудить зло внутрішнє, і душа блукатиме в темряві. “Підперезавши стегна вашого розуму, — писав Петро, — будучи тверезими, цілком покладіть надію на благодать, що приноситься вам у з'явленніІсуса Христа. Як діти послуху, не потураючи в незнанні вашим попереднім пожадливостям, але як Той, Хто покликав вас, є святий, будьте й ви святі в усьому вашому житті, бо написано: Будьте святі, як Я Святий!” ДА 357.2

“У страсі проводьте час вашого життя, знаючи, що ви були викуплені від марного вашого життя, переданого батьками, не тлінним сріблом або золотом, а дорогоцінною кров'ю Христа, як непорочного й чистого Агнця, Який був передбачений ще перед заснуванням світу; але з'явився задля вас у кінці часів. Через Нього ви повірили в Бога, Який підняв Його з мертвих і дав Йому славу, щоб ваша віра й надія були на Бога”. ДА 357.3

Якби спасіння можна було купити за срібло чи золото, то як легко було б це зробити Тому, Хто говорить: “Мені належить срібло, Мені — золото” (Аггей 2:8). Але беззаконник може бути викуплений тільки дорогоцінною кров'ю Сина Божого. План спасіння був заснований на жертві. Апостол Павло писав: “Адже ви знаєте благодать нашого Господа Ісуса Христа, що, будучи багатим, заради вас став убогим, аби ви збагатилися Його убогістю” (2Кор.8:9). Христос віддав Себе за нас, щоб викупити нас від усякого беззаконня. І, як завершальне благословення спасіння, дарував “вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім” (Римл.6:23). ДА 357.4

“Очистивши [Духом] ваші душі на нелицемірне братолюбствочерез послух істині, — продовжував Петро, — ревно й щиросердечно любіть один одного”. Слово Боже — Істина, канал, яким Господь зливає Свій Дух і силу. Послух Слову породжує чудовий плід — “щиросердечне братолюбство”. Ця любов небесного походження, юна породжує благородні спонукання та безкорисливі вчинки. ДА 358.1

Коли істина стає незмінним принципом життя, тоді душа “відроджена не з тлінного насіння, а з нетлінного — живим Божим Словом, що пробуває вічно”. Таке нове народження — результат прийняття Христа як Слова Божого. Коли Божественні істини закарбовуються в серці Святим Духом, тоді з'являються нові поняття, а досі дрімаючі сили пробуджуються до співпраці з Богом. ДА 358.2

Так було з Петром та іншими учнями. Христос відкрив Істину світові. Нетлінне насіння — Слово Боже, було посіяне Ним у людських серцях. Але багато найдорогоцінніших уроків Великого Вчителя залишилися незрозумілими для Його слухачів. Коли після вознесіння Ісуса Святий Дух нагадав учням Його повчання, вони збудилися від духовної дрімоти. їхній розум осяяло світло нового одкровення; чиста, непорочна Істина знайшла там для себе місце. Тоді чудові досвіди життя Спасителя стали їхніми досвідами. Ці мужі, Божі обранці, проповідували Слово і звіщали велику істину: “Слово стало тілом, і перебувало між нами... повне благодаті й істини. Бо з Його повноти ми всі одержували благодать за благодаттю” (Йоан.1:14, 16). ДА 358.3

Апостол закликав віруючих досліджувати Писання, через правильне розуміння котрих вони можуть досягти вічності. Петро розумів: у житті кожної душі, котра врешті-решт переможе, будуть труднощі та випробування. Але він знав і те, що розуміння Писань допоможе спокушуваному пригадати обітниці, котрі потішать серце і зміцнять віру у Всемогутнього. ДА 358.4

“Бо кожне тіло, немов трава, — писав він, — і всяка слава людини, як квітка рослини: засохла трава — і цвіт її опав. А Слово Господнє пробуває вічно! А це те Слово, яке сповіщене вам у Євангелії. Отож, відкладіть усяке зло, і всякий обман, і лицемірство, і заздрість та всілякі обмови і, як новонароджені немовлята, жадайте чистого духовного молока, щоб на ньому ви зросли для спасіння, бо ви скуштували, що Господь добрий”. ДА 359.1

Чимало віруючих, до кого Петро адресував свої листи, жили серед язичників, і багато залежало від їхньої вірності своєму високому покликанню. Апостол нагадував їм про їхню перевагу, як послідовників Христа Ісуса. “Ви — рід вибраний, — писав він, — царське священство, святий народ, придбаний, аби звіщати чесноти Того, Хто вас покликав із темряви до дивного Його світла. Ви колись були ‘ненарод’, а тепер народ Божий; ви колись були ‘непомилувані’, а тепер ви помилувані. ДА 359.2

Улюблені, благаю вас, як чужинців і мандрівників, стримуватися від тілесних пожадливостей, що воюють проти душі, мати добру поведінку серед язичників, щоб за те, за що вас обмовляють, мов злочинців, побачивши добрі діла, прославили Бога в день відвідин”. ДА 359.3

Апостол ясно показав, як віруючі мають ставитися до громадянських властей: “Підкоріться всякій людській владі задля Господа, — чи цареві, як володареві, чи правителям, як від Нього посланих, аби карати злочинців та хвалити тих, що чинять добро. Бо така Божа воля, щоб вони добрими вчинками приборкували неуцтво немудрих людей, як вільні, — що не використовують свободу як прикриття для зла, — але як раби Божі. Шануйте всіх, любіть братерство, бійтеся Бога, поважайте царя”. ДА 359.4

Слугам була дана порада коритися своїм панам “із повним страхом... не тільки добрим та лагідним, а й прикрим. Бо це благодать, — пояснює апостол, — коли хто свідомо, задля Бога переносить злидні, страждаючи несправедливо. Бо яка честь, коли зазнаєте покарання за провини? Але коли терпите й страждаєте, роблячи добро, — це благодать перед Богом. На це ви були покликані, тому що й Христос постраждав за нас, залишивши нам приклад, щоб ми йшли Його слідами. Він не вчинив гріха, і не знайдено підступу в устах Його; коли Його лихословили, Він не лихословив; страждаючи, не погрожував,а передавав Тому, Хто судить справедливо. Він Сам Своїм тілом підняв наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для праведності; Його ранами ви оздоровлені. Бо ви були як блукаючі вівці, а тепер повернулися до Пастиря і Наставника ваших душ”. ДА 359.5

Апостол повчав віруючих жінок, щоб вони були стриманими в мові, скромними у вбранні й поведінці. “Хай окрасою для них, — радив він, — буде не зовнішнє, не заплітання волосся та навішування золота чи прикрашання одягу, а прихована сердечна людина, в нетлінності лагідного і мовчазного духа, що є дорогоцінним перед Богом”. ДА 360.1

Це повчання стосується віруючих усіх віків. “За їхніми плодами пізнаєте їх” (Матв.7:20). Внутрішня окраса лагідного і мовчазного духа — дорогоцінна. У житті справжнього християнина зовнішня окраса завжди гармоніює з внутрішнім миром і святістю. “Коли хто хоче йти за Мною, — сказав Христос, — хай зречеться самого себе, візьме свій хрест і йде за Мною” (Матв.16:24). Життя християнина буде позначене самозреченням і жертовністю. Одяг усіх, хто йде шляхом, прокладеним для викуплених Господом, свідчитиме про навернення їхнього смаку. ДА 360.2

Любити красу і прагнути її — добра справа, але Бог бажає, щоб ми перш за все любили та шукали вищу, нетлінну красу. Жодна зовнішня окраса не може зрівнятися своєю цінністю чи привабливістю з тим “лагідним і мовчазним духом”,“білим і чистим вісоном” (Об'явл.19:14), котрий матимуть усі святі землі. Цей одяг зробить їх прекрасними й приємними на землі, а в майбутньому стане їхньою перепусткою до палацу Царя. Його обітниця говорить: “Вони ходитимуть зі Мною в білому, бо є того гідні” (Об'явл.3:4). ДА 360.3

Пророчим поглядом дивлячись у майбутнє, на тривожні часи для Христової Церкви, апостол закликав віруючих бути непохитними перед лицем випробувань і страждань. “Любі, — писав він, — не дивуйтеся вогневі, що трапляється з вами для вашого випробування, — наче якомусь дивному випадкові”. ДА 360.4

Випробування — частина виховного процесу в школі Христа з метою очищення Божих дітей від земних домішок. Випробування випадають на їхню долю саме тому, що їх провадить Бог. Випробування й перешкоди — це Його вибрані методи виховання та призначені Ним умови успіху. Той, Хто читає серця людей, знає їхні слабкості краще за них самих. Він бачить, що деякі мають такі риси, котрі при правильному спрямуванні можуть бути використані для просування Його справи. У Своєму Провидінні Він ставить ці душі в таке становище, такі різноманітні обставини, щоб вони виявили вади, про які й не здогадуються. Він дає їм можливість перемагати їх і підготувати себе до служіння. Часто Він дозволяє палати вогню страждання, щоб вони могли очиститися. ДА 361.1

Бог постійно піклується про Свій спадок, допускаючи для Своїх дітей лише ті скорботи, котрі необхідні для їхнього теперішнього та вічного блага. Він очистить Свою Церкву, як Христос очистив храм під час земного служіння. Усі труднощі й випробування, які Він посилає Своєму народові, мають сприяти досягненню більшого благочестя, більшої сили для перемоги справи Хреста. ДА 361.2

У житті Петра був час, коли він не бажав бачити Хрест у справі Христа. Коли Спаситель відкрив учням, що на Нього чекають страждання і смерть, Петро вигукнув: “Змилуйся над Собою, Господи! Хай цього Тобі не станеться!” (Матв.16:22). Протест Петра був викликаний жалістю до себе, він не бажав розділяти страждання Христа. Це був гіркий урок для учня. Він повільно опановував істину про те, що земний шлях Христа пролягав через муки і приниження. Але він мав засвоїти цей урок у вогняному горнилі. Колись енергійний, а тепер зігнутий під тягарем років і праці, він писав: “Любі! Не дивуйтеся вогневі, що трапляється з вами для вашого випробування, — наче якомусь дивному випадкові; але радійте, що ви є учасниками Христового страждання, щоб і при з'явленні Його слави ви раділи та веселилися”. ДА 361.3

Звертаючись до пресвітерів Церкви щодо їхньої відповідальності як співпастирів Христової отари, апостол писав: “Пасіть те Боже стадо, що є у вас; наглядайте не з примусу, а добровільно, по-Божому; не задля ненаситної жадоби користі, а з ревності; не як ті, що панують над спадком, але якті, що самі є прикладом для стада; і коли з'явиться Архипастир, одержите нев'янучий вінець слави”. ДА 361.4

Співпастирі мають старанно пильнувати Господню отару. Їхнє пильнування не повинно носити характер диктаторства; їхнє завдання — підбадьорювати, зміцнювати, підносити. Служіння означає щось більше, ніж тільки проповідування; воно означає серйозну особисту працю. Церква на землі складається зі схильних до помилок людей; їх підготовка та виховання вимагають терплячих наполегливих зусиль, аби вони могли отримати визнання в цьому житті, а в житті прийдешньому — славу і безсмертя. Існує потреба у вірних пастирях, які не будуть улещувати Божий народ, ані поводитися з ним брутально, але годуватимуть його хлібом життя. Ці мужі щоденно відчувають перетворювальну силу Святого Духа, плекають міцну безкорисливу любов до тих, для кого працюють. ДА 362.1

Зустрічаючись у церкві з відчуженням, прикрістю, заздрістю, ревнощами, співпастир має виявляти тактовність. Йому необхідно працювати в дусі Христа, щоб залагоджувати різні справи. Людей потрібно застерігати, докоряти за гріх; виправляти допущені помилки слід не тільки з-за кафедри, але й з допомогою індивідуальної роботи. Норовливе серце може не погоджуватися із закликами, Божого слугу можуть критикувати, недооцінювати. Тоді нехай він згадає: “Мудрість, що згори, насамперед чиста, потім мирна, лагідна, покірна, повна милосердя і добрих плодів, безстороння,нелукава. Адже плід праведності сіється в мирі — і творцями миру” (Якова 3:17-18). ДА 362.2

Завдання служителя Євангелія — “просвітити всіх, у чому полягає здійснення таємниці, що від віків була схована в Бозі” (Ефес.3:9). Якщо хтось обирає найлегший, вільний від самопожертви шлях, задовольняючись проповідуванням і перекладаючи свою роботу на іншого, то Бог не прийме його служіння. Душі, за котрі помер Христос, гинуть через те, що ніхто не проводить з ними цілеспрямованої, індивідуальної роботи. Служитель, який не бажає працювати з людьми особисто, як цього вимагають інтереси отари, обрав для себе роботу не за покликанням. ДА 362.3

Справжній пастир забуває про себе. Він випускає з уваги власне “я”, щоб чинити діла Божі. Проповідуючи Слово, особисто працюючи з людьми по домах, він дізнається про їхні потреби, скорботи, випробування. Співпрацюючи з великим Носієм тягарів, він розділяє їхнє горе, потішає в смутку, задовольняє голод душі та навертає серця до Бога. У цій роботі служителеві допомагають небесні ангели, а сам він навчений і просвічений в істині, яка може зробити мудрим на спасіння. ДА 363.1

Повчаючи тих, хто займає відповідальні пости в Церкві, апостол виклав деякі загальні принципи, котрих мали дотримуватися всі учасники церковної спільноти. Молодих членів отари апостол переконував наслідувати приклад своїх пастирів у їхній христоподібній покорі. “Також і ви, молодші, коріться старшим; та й усі виявляйте покору один до одного, адже Бог гордим противиться, а покірним дає благодать. Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас підняв свого часу. Покладіть на Нього всі ваші турботи, бо Він дбає про вас. Будьте тверезі, пильнуйте. Ваш ворог — диявол — ходить і ричить, мов лев, шукаючи, кого б поглинути. Протидійте йому міцною вірою”. ДА 363.2

Так Петро писав віруючим під час особливого випробування Церкви. Багато хто вже стали співучасниками Христових страждань, і незабаром Церква мала пережити час жахливого переслідування. Через кілька коротких років багато вчителів та керівників Церкви віддадуть своє життя за Євангеліє. Невдовзі до неї мали увійти хижі вовки, які не будуть щадити отари. Але ніщо не зможе розчаровувати тих, чиї надії зосереджувалися на Христі. Словами підбадьорення та підтримки Петро скерував думки віруючих від тогочасних випробувань і майбутніх страждань до “нетлінної, непорочної і нев'янучої спадщини”. ДА 363.3

“А Бог усякої благодаті, — палко молився він, — що в Ісусі Христі покликав вас до Своєї вічної слави, нехай тих, хто трохи постраждав, поновить; хай укріпить, хай зміцнить, хай твердо поставить! Йому слава і влада на віки віків! Амінь”. ДА 363.4