Дії апостолів

Розділ 50. Засуджений на смерть

Під час останнього суду над Павлом сила його слів справила на Нерона таке сильне враження, що він відклав вирішення його справи, не виправдавши і не засудивши звинувачуваного Божого слугу. Але незабаром злоба імператора спалахнула з новою силою. Роздратований своєю неспроможністю зупинити поширення християнської релігії навіть у власному домі, він твердо вирішив віддати апостола на смерть при першій ліпшій нагоді. Згодом Нерон виголосив рішення, за яким Павла засудили на мученицьку смерть. Оскільки римські громадяни не підлягали тортурам, його мали обезглавити. ДА 350.1

Павла таємно привели на місце страти. Тільки небагатьом дозволили бути присутніми, бо гонителі, занепокоєні сильним впливом апостола, побоювалися, що сцена його смерті сприятиме наверненню багатьох у християнство. Але навіть бездушні воїни, які супроводжували його, прислухалися до його слів і з подивом зауважували, що він бадьорий і навіть радісний перед лицем смерті. Для декотрих свідків мученицької смерті Павла його дух прощення щодо своїх убивць та непохитне до останку довір'я Христові виявилися запахом життя на життя. Вони повірили у Спасителя, Котрого проповідував Павло, і незабаром безстрашно запечатали свою віру власною кров'ю. ДА 350.2

До останньої години життя Павла свідчило про правдивість його слів, звернених до коринтян: “Бог, — Який сказав: Нехай із темряви засяє світло! — освітив наші серця, щоб просвітити пізнання Божої слави в особі Ісуса Христа. Цей скарб ми носимо в глиняних посудинах, щоб велич сили була Божа, а не наша. В усьому нас тіснять, але ми не пригноблені; ми в скрутних обставинах, але не впадаємо в розпач; нас переслідують, але ми не залишені; нас принижують, але ми не погублені; ми завжди носимо в тілі мертвість Ісуса, щоб і життя Ісуса проявилося в нашому тілі” (2Кор.4:6-10). Сила Павла крилася не в ньому самому, а в присутності та дії Божественного Духа, Котрий наповнив його душу та підкорив кожну думку на послух волі Христа. Пророк звіщає: “Твердий духом зберігає глибокий мир і на Тебе вповає” (Ісаї 26:3). Небесний мир на обличчі Павла спонукав чимало душ прийняти Євангеліє. ДА 350.3

Павло був оточений атмосферою Неба. Усі, хто спілкувався з ним, відчували вплив його союзу з Христом. Він втілював у життя проповідувану ним істину, і це надавало переконливої сили його проповіді. У цьому полягає сила істини. Невимушений, неусвідомлений вплив святого життя — це найпереконливіша проповідь на користь християнства. Аргументи, навіть найвагоміші, можуть викликати тільки протидію, але благочестивий приклад володіє силою, котрій неможливо опиратися. ДА 351.1

Апостол, забувши про власні страждання, благав за тих, кого ось-ось мав залишити для боротьби з упередженнями, ненавистю й переслідуванням. Тих кількох християн, які проводжали його на місце страти, він намагався підбадьорити й зміцнити обітницями, даними переслідуваним за правду. Він запевняв їх, що жодне слово Господа стосовно Його випробуваних вірних дітей не залишиться невиконаним. У своєму дочасному житті вони можуть зазнати труднощів через різноманітні спокуси, залишитися без земних переваг, але їм слід підбадьорювати свої серця упевненістю в Божій вірності, говорячи: “Я знаю, Кому я повірив, і переконаний, що Він має силу заховати на той день заставу мою” (2Тим.1:12). Незабаром ніч випробування і страждання закінчиться, настане радісний світанок миру й постійного дня. ДА 351.2

Апостол очікував славного майбутнього не з непевністю чи страхом, а радісною надією та бажанням. Стоячи на місці своєї мученицької смерті, він бачить не меч ката, не землю, що має незабаром прийняти його кров; крізь спокійну блакить неба того літнього дня він бачить престол Вічного. ДА 352.1

Цей муж віри бачить сходинки з видіння Якова, що з'єднують землю з небом, смертну людину з безсмертним Богом. Його віра зміцнюється, коли він пригадує, як патріархи і пророки покладалися на Того, Хто є його опорою й утіхою і за Котрого він віддає життя. Від цих святих мужів, які із століття у століття несли свідчення про свою віру, він чує запевнення у тому, що Бог істинний. Він чує, як свідчать про Ісуса, Сина Божого, Спасителя світу, його брати-апостоли. Проповідуючи Євангеліє, вони зустрічатимуть релігійний фанатизм і язичеські забобони, гоніння, презирство; не шкодуючи власного життя, вони несуть світло хреста через похмурі лабіринти безбожності. З ешафотів, вогнищ, підземель, печер і земних ущелин до Павла долинають переможні вигуки мучеників. Він чує свідчення цих стійких душ, які всупереч втратам, стражданням, мукам безстрашно й урочисто свідчать про віру, заявляючи: “Я знаю, Кому я повірив”. Віддаючи життя за віру, вони свідчать світові: Той, на Кого вони вповають, сильний спасти їх. ДА 352.2

Викуплений жертвою Христа, обмитий від гріха Його кров'ю, зодягнутий у Його праведність, Павло має свідчення в собі, що його душа дорогоцінна в очах Викупителя. Його життя сховане із Христом у Бозі і він переконаний, що славний Переможець смерті здатний зберегти його заставу. У пам'яті апостола воскресає обітниця Спасителя: “Я воскрешу його останнього дня” (Йоан.6:40). Його думки й надії зосереджені на Другому приході Господа. І коли кат опускає свого меча й над мучеником з'являється смертна тінь, його остання думка, як і перша в час великого пробудження, лине до Життєдавця, Котрий запросить його увійти в радість блаженства. ДА 352.3

Минуло майже двадцять століть, відколи Павло-старець пролив свою кров за Боже Слово та свідчення Ісуса Христа. Жодна рука не описала для прийдешніх поколінь останні сцени життя цього святого мужа, однак Богонатхненне Слово зберегло для нас його передсмертне свідчення. Подібно до звуку сурми його голос лунав упродовж усіх віків; його мужність надихала тисячі свідків для Христа, пробуджуючи в багатьох засумованих серцях відлуння його тріумфальної радості: “Я вже стаю жертвою, і настає час мого відходу. Я звершив добрий подвиг, закінчив свій біг, зберіг віру. А тепер приготовлено мені вінець праведності, який того дня дасть мені Господь, справедливий Суддя; і не тільки мені, а й усім, що полюбили Його прихід” (2Тим.4:6-8). ДА 352.4