Дії апостолів

33/58

Розділ 33. Працюючи у важких умовах

Павло намагався викласти перед наверненими ясне біблійне вчення щодо належної підтримки Божої справи. І хоч він, як служитель Євангелія, мав право не працювати у звичному розумінні цього слова (див. 1Кор.9:6), однак у різні періоди служіння у великих центрах цивілізації займався ремеслом для матеріального самозабезпечення. ДА 238.1

Для євреїв фізична праця не була чимось дивним або принизливим. Через Мойсея вони отримали настанову привчати своїх дітей до праці; дозволяти молоді ледарювати вважалося гріхом. Практичні навики вважали суттєво необхідними навіть для дитини, котру виховували для святого служіння. Кожного юнака, незалежно від матеріального становища його батьків, навчали якогось ремесла. Якщо батьки нехтували таким вихованням, на них дивилися як на людей, котрі ухиляються від науки Господньої. Відповідно до цього звичаю, Павло ще в ранньому дитинстві був навчений ремеслу виготовлення наметів. ДА 238.2

Перш ніж стати учнем Христа, Павло займав високе становище і не мав потреби фізично працювати задля свого утримання. Але згодом, витративши всі власні кошти на справу Христа, час від часу брався за своє ремесло, щоб заробити на життя. Це відбувалося зокрема в тих випадках, коли його мотиви могли бути неправильно витлумачені. ДА 238.3

Той факт, що Павло, проповідуючи Слово, заробляв власними руками на прожиття, вперше згадується в розповіді про його перебування в Солуні. У Посланні до тамтешніх віруючих він нагадує, що міг би бути тягарем для них, проте додає: “Тож згадайте, брати, нашу працю та труднощі: ніч і день ми працювали, щоб не обтяжити когось із вас, і проповідували вам Божу Євангелію” (1Сол.2:9). ДА 239.1

У своєму Другому Посланні до цієї церкви він знову писав, що ані він, ані його співпрацівники, перебуваючи серед них, “даром хліба не їли ні в кого”. “Працювали в утомі й напруженні день і ніч, — писав він, — аби не бути тягарем нікому з вас. Не тому, що ми не маємо влади, але щоб подати себе як приклад вам, аби ви стали подібними до нас” (2Сол.3:8-9). ДА 239.2

У Солуні Павло зустрів людей, які не бажали працювати власними руками. Про такий клас людей він пізніше писав: “Бо чуємо, що деякі між вами бездіяльно живуть, нічого не роблять, лише пхаються до всього. Таким наказуємо і просимо в нашому Господі Ісусі Христі, щоб вони мовчки працювали та їли свій хліб”. Працюючи в Солуні, Павло прагнув показувати таким добрий приклад. “Бо коли ми були у вас, — писав він, — то заповідали вам: коли хто не хоче працювати, хай не їсть” (вірші 11,12,10). ДА 239.3

У всі часи сатана намагався звести нанівець зусилля Божих слуг, запроваджуючи в Церкві дух фанатизму. Так було і за днів Павла, і в більш пізній період — за часів Реформації. Вікліф, Лютер та багато інших мужів, віра і вплив яких стали благословенням для світу, зустрічалися з підступами, з допомогою яких ворог намагається довести до фанатизму надмірно ревних, неврівноважених або неосвячених людей. Душі, котрі перебувають в омані, навчають інших, що справжня святість звільняє розум від усіх земних думок, спонукаючи людей повністю стримуватися від праці. Інші, впадаючи в крайність при тлумаченні певних уривків Писання, навчають, що праця — це гріх, і християни не повинні думати про дочасний добробут свій і своїх сімей, але присвячувати себе винятково духовним питанням. Вчення і приклад апостола Павла спростовують ці крайні погляди. ДА 239.4

Перебуваючи в Солуні, Павло не покладався лише на працю своїх рук для самозабезпечення. Розповідаючи пізніше про свої досвіди в цьому місті, він у листі до віруючих филип'ян дякував за отримані від них дари, зазначивши: “...так що аж двічі посилали ви до Солуня на мої потреби” (Филип.4:16). Незважаючи на отриману допомогу, Павло намагався показати солунянам приклад старанності, аби ніхто не мав підстав звинуватити його в користолюбстві. Таким чином, люди, котрі притримувалися фанатичних поглядів стосовно фізичної праці, були докорені не на словах, а на ділі. ДА 240.1

Під час перших відвідин Коринта Павло працював серед людей, які з підозрою ставилися до побуджень захожих людей. Греки — мешканці морського узбережжя — були спритними торгівельниками. Вони так довго вправлялися в шахрайстві, що були переконані: зиск — це благочестя, і заробляти гроші як чесним, так і негідним шляхами — добра й похвальна справа. Павло знав ці їхні особливості, тому не хотів дати їм приводу вважати, нібито він проповідує Євангеліє задля власного збагачення. Апостол міг з повним правом домагатися підтримки від своїх коринтських слухачів, однак охоче відмовився від цієї переваги, аби несправедлива підозра щодо його користолюбства в проповіді Євангелія не пошкодила успіхові і корисності його служіння. Він намагався усунути будь-який привід для неправильного тлумачення, щоб його проповідь не втратила сили і впливу. ДА 240.2

Незабаром після прибуття до Коринта Павло відшукав “одного юдея, на ім'я Акила, родом з Понту, що недавно прибув з Італії, та Прискилу”. “Вони були того самого ремесла”, що й він. Вигнані за наказом Клавдія щодо депортації усіх євреїв з Рима, Акила та Прискила прийшли до Коринта, де зайнялися виготовленням наметів. Розпитавши про них і довідавшись, що вони бояться Бога і прагнуть уникнути згубного впливу оточення, Павло “залишився в них і працював... Щосуботи він проводив бесіди в синагозі, переконуючи юдеїв та греків” (Дії 18:2-4). ДА 240.3

Згодом до Павла в Коринті приєдналися Сила й Тимофій. Ці брати принесли кошти від Македонських церков для підтримки роботи. ДА 240.4

У своєму Другому Посланні до коринтських віруючих, написаному після заснування у Коринті міцної церкви, Павло нагадав їм про свій спосіб життя. “Чи я вчинив який гріх, — запитував він, — коли принижував себе для того, аби ви були звеличені? Адже я даром благовістив вам Божу Євангелію!Від інших церков забрав я, приймаючи плату, щоб вам служити. А коли я прийшов до вас, то терпів нестатки, але нікому не був тягарем, бо мої нестатки поповнили брати, які прибули з Македонії. Я в усьому стримував себе, щоб не бути вам тягарем, — і буду стримувати. Істина Христа є в мені; і цю похвалу не відніме в мене ніхто в країнах Ахаї” (2Кор.11:7-10). ДА 241.1

Павло розповідає, чому поводився так у Коринті. Він робив це, щоб усунути причину для докору з боку тих, “котрі шукають підстави” (2Кор.11:12). Займаючись виготовленням наметів, він водночас вірно проповідував Євангеліє. Він сам говорить про свою працю: “Адже ознаки апостольства виявилися у вас у всякому терпінні, в ознаках, а також у чудесах і проявах сили”. І додає: “Бо в чому ви поступаєтеся іншим церквам? Хіба тільки в тому, що я не був для вас тягарем? Даруйте мені цю ‘провину’. Оце втретє я готовий прийти до вас, та не буду тягарем, бо шукаю не вашого, а вас... Я ж охоче потрачуся на вас і пожертвую собою за ваші душі” (2Кор.12:12-15). ДА 241.2

Під час тривалого служіння в Ефесі, де три роки проводив активну євангелізацію того регіону, Павло знову зайнявся своїм ремеслом. В Ефесі, як і в Коринті, апостола підбадьорювала присутність Акили й Прискили, котрі супроводжували його під час повернення до Азії, наприкінці другої місіонерської подорожі. ДА 241.3

Дехто висловлювався проти ручної праці Павла, заявляючи, що вона несумісна з проповіддю Євангелія. Чому Павло, служитель високого покликання, повинен поєднувати цю фізичну роботу із благовіствуванням Слова? Чи ж працівник не вартий платні? Чому він повинен витрачати на виготовлення наметів час, який, без сумніву, міг би використати з більшою користю? ДА 241.4

Однак Павло не вважав цей час втраченим. Працюючи з Акилою, він не поривав зв'язку з Великим Учителем, використовуючи будь-яку нагоду засвідчити про Спасителя й надати допомогу потребуючим. Його розум завжди прагнув духовного знання. Апостол напучував своїх співпрацівників у духовних питаннях, подаючи їм приклад працелюбства й досконалості. Він був спритним, умілим працівником, старанним у ділі, палаючим духом у служінні Господеві (Римл.12:11). Займаючись своїм ремеслом, Павло спілкувався з такими людьми, до яких інакше не мав би доступу. Він показав своїм співпрацівникам, що майстерність у ремеслі — це дар Бога, Котрий, наділяючи талантом, посилає і мудрість для правильного його використання. Він навчав, що навіть у щоденній праці необхідно прославляти Бога. Натруджені руки не перешкоджали цьому християнському служителеві звертатися до людських сердець із силою і натхненням. ДА 241.5

Часом Павло працював день і ніч, щоб не тільки утримувати себе, але й допомагати співпрацівникам. Він ділився своїм заробітком з Лукою, підтримував Тимофія. Бували часи, коли апостол навіть голодував, аби задовольнити потреби інших. Його життя було вільне від егоїзму. Коли його служіння наближалося до завершення, він, виголошуючи прощальну промову до ефеських пресвітерів у Мілеті, вважав, що має право піднести свої натруджені працею руки і сказати: “Срібла, чи золота, чи одягу я не жадав ні від кого. Самі знаєте, що моїм потребам і тим, що були зі мною, послужили ось ці руки. Я вам увесь час показував, що так працюючи, треба захищати немічних і згадувати слова Господа Ісуса, Який Сам сказав: Блаженніше давати, ніж брати!” (Дії 20:33-35). ДА 242.1

Якщо служителі вважають, що їм доводиться переживати труднощі й терпіти нестатки через справу Христа, нехай вони подумки відвідають майстерню, де трудився Павло. Вони не повинні забувати, що, працюючи з парусиною, цей вибраний Божий муж заробляв собі на хліб, на який йому давало право його апостольське служіння. ДА 242.2

Праця — благословення, а не прокляття. Дух неробства руйнує благочестя й засмучує Божого Духа. Застійне болото являє собою огидне явище, тоді як чистий рухливий потік несе здоров'я і радість навколишньому середовищу. Павло знав, що люди, котрі нехтують фізичною працею, згодом ослабнуть. Він бажав викласти перед молодими служителями істину про те, що, працюючи власними руками, тренуючи свої м'язи й сухожилля, вони стануть сильними, готовими зносити важку працю й нестатки, які зустрінуться їм на ниві євангельського служіння. Павло також усвідомлював, що його проповідь втратить силу і життєздатність, якщо він не використовуватиме всі свої здібності. ДА 242.3

Нероби втрачають дорогоцінний досвід, котрий здобувається у процесі старанного виконання звичайних життєвих обов'язків. Не кілька осіб, а тисячі існують, лише споживаючи даровані їм Божою милістю блага. Вони забувають приносити Господеві жертви подяки за довірені їм багатства. Вони забувають, що, мудро використовуючи даровані їм таланти, мають бути не тільки споживачами, але й виробниками. Якби вони зрозуміли, що Господь бажає бачити їх Своїми помічниками і доручає їм роботу, то не ухилялися б від відповідальності. ДА 243.1

Корисність молодих людей, котрі відчувають, що Бог кличе їх проповідувати, багато в чому залежить від налаштованості, з якою вони беруться за виконання цієї справи. Люди, вибрані Богом на служіння, повинні засвідчити про своє високе покликання і робити все можливе, аби стати придатними працівниками. Вони докладатимуть зусиль, аби набути досвіду, котрий допоможе їм у плануванні, організації й виконанні роботи. Усвідомлюючи святість свого покликання, вони з допомогою самодисципліни все більше уподібнюватимуться до свого Вчителя, виявляючи Його доброту, любов, істину. І якщо серйозно ставляться до вдосконалення доручених їм талантів, то Церква з розважливістю повинна допомагати їм. ДА 243.2

Не кожен, хто вважає себе покликаним проповідувати, повинен одразу ж отримувати від Церкви постійну фінансову допомогу для себе та своєї сім'ї. Існує небезпека, що декотрі люди, володіючи невеликим життєвим досвідом, можуть зіпсуватися через лестощі й необачні обіцянки; не докладаючи зі свого боку жодних серйозних зусиль, вони сподіватимуться повної фінансової підтримки. Кошти, присвячені для поширення Божої справи, не повинні витрачатися на людей, які вирішують проповідувати, аби тільки отримувати за це платню і задовольняти своє егоїстичне прагнення до легкого життя. ДА 243.3

Молоді люди, котрі бажають використовувати свої таланти в справі служіння, можуть засвоїти корисний урок із життя Павла в Солуні, Коринті, Ефесі та інших місцях. Красномовний оратор, муж, вибраний Богом для особливої роботи, він ніколи не ухилявся від праці і не втомлювався жертвувати для улюбленої справи. “Навіть тепер, — писав він до коринтян, — ми голодні та спраглі, голі й биті; ми тиняємося, трудимося, працюючи власними руками. Коли нас ображають, ми благословляємо, коли переслідують — терпимо” (1Кор.4:11-12). ДА 244.1

Один з найбільших учителів серед людей — Павло залюбки виконував як найпочесніші, так і найскромніші обов'язки. У служінні Господеві, коли цього вимагали обставини, він охоче займався своїм ремеслом. Разом з тим, він завжди був готовий відкласти свою світську роботу, щоби протистати ворогам Євангелія або ж використати особливі можливості для навернення душ до Ісуса. Його завзяття і працелюбність є докором бездіяльності і прагненню легкого життя. ДА 244.2

Власним прикладом Павло спростував поширену в тогочасній Церкві думку, що Євангеліє може успішно проповідуватися тільки тими, хто повністю звільнений від фізичної праці. Він показав на практиці, що можуть зробити посвячені члени Церкви в тих місцях, де люди незнайомі з євангельськими істинами. Його приклад надихнув багатьох скромних працівників робити все можливе для просування Божої справи і водночас продовжувати трудитися задля хліба щоденного. Акила й Прискила не були покликані віддавати увесь свій час євангельському служінню, однак Бог використав цих скромних працівників, аби відкрити Аполлосові повноту істини. Господь використовує різноманітні знаряддя для досягнення Своєї мети. І якщо одні особливо талановиті люди вибрані Богом, аби присвятити всі свої сили справі викладання та проповіді Євангелія, то багато інших, нерукоположених членів Церкви, також покликані відіграти важливу роль у спасінні душ. ДА 244.3

Перед євангельськими працівниками, які перебувають на самозабезпеченні, відкрите широке поле діяльності. Багато хто можуть стати досвідченими служителями, присвячуючи частину часу фізичній праці. Таким чином можуть бути підготовлені сильні працівники для важливого служіння в місцях, де існує найбільша потреба. ДА 245.1

Самовідданий Божий слуга, котрий невтомно трудиться у слові й ученні, несе важкий душевний тягар. Він не вимірює свою працю годинами. Платня не впливає на його роботу, і він не відмовиться від свого обов'язку, опинившись у несприятливих умовах. Він отримав доручення від Неба і від Неба чекає нагороди за виконану роботу. ДА 245.2

Божий намір полягає в тому, щоб такі працівники були звільнені від зайвих турбот і мали можливість виконати повеління, дане Павлом Тимофієві: “Про це піклуйся, в цьому перебувай” (1Тим.4:15). Хоч фізична праця і необхідна для підтримання фізичних і розумових сил, однак у Божий план не входить, аби більша частина часу була витрачена на роботу поза Церквою. ДА 245.3

Ці вірні працівники, котрі охоче віддають своє майно і самих себе на євангельську справу, не вільні від спокус. Декотрі з них, обтяжені тривогою через відсутність належної фінансової підтримки від Церкви, зазнають лютих нападок ворога. Зауважуючи, як низько оцінюється їхня праця, вони засмучуються. Звичайно, вони сподіваються отримати нагороду судного дня, і це підбадьорює їх, а тим часом їхні сім'ї мають потребу в їжі й одязі. Якби вони вважали себе вільними від виконання Божественного доручення, то охоче почали б працювати своїми руками. Але вони розуміють, що їхній час належить Богові, незважаючи на короткозорість тих, котрі повинні забезпечувати їх належним чином. Вони перемагають спокусу обрати заняття, яке дозволило б їм швидко позбутися нужди, і продовжують працювати задля просування справи, дорожчої для них за власне життя. Однак для цього їм часом доводиться наслідувати приклад Павла і працювати власними руками, продовжуючи справу євангельського служіння. Вони роблять це не задля власних інтересів, а ради Божої справи на землі. ДА 245.4

Часом Божому слузі здається, що він не може виконати необхідну роботу, бо йому бракує засобів. Декотрі побоюються, що їм забракне засобів, аби виконати все те, що вони вважають своїм обов'язком. Проте якщо вони зростають у вірі, то їм відкриється Боже спасіння і їхні зусилля матимуть успіх. Той, Хто звелів Своїм послідовникам іти по всьому світу, підтримає кожного працівника, котрий підкоряється наказові і прагне нести Божу вістку. ДА 246.1

Господь не завжди відкриває все Своїм слугам, які виконують Його роботу. Іноді Він випробовує віру Свого народу, створюючи обставини, котрі змушують їх іти вперед з вірою. Часом Він приводить їх у тісні, скрутні місця та наказує прямувати вперед, хоч їм здається, що їхні ноги торкаються вод Йордану. Саме тоді молитви Його слуг підносяться до Нього зі щирою вірою в те, що Бог відкриє перед ними шлях і виведе їх на просторе місце. ДА 246.2

Коли Божі вісники зрозуміють, що на них лежить обов'язок працювати на занедбаних ділянках Господнього виноградника і в дусі Господа жнив невтомно працюватимуть для навернення душ, тоді ангели Божі приготують перед ними шлях і необхідні засоби для виконання роботи. Просвічені люди охоче жертвуватимуть для підтримки справи, яка звершується задля них. Вони з готовністю відгукнуться на заклик про допомогу, і Божий Дух впливатиме на їхні серця, спонукуючи підтримувати справу Господа не тільки у своїй країні, але й за кордоном. Таким чином працівники в інших місцях укріпляться, і Господня справа просуватиметься вперед визначеним Ним шляхом. ДА 246.3