Дії апостолів

Розділ 34. Посвячене служіння

Своїм життям і вченням Христос дав досконалий приклад безкорисливого служіння, яке бере свій початок у Богові. Бог живе не для Себе. Створивши світ та підтримуючи все в ньому, Він постійно служить іншим. “Він Своєму сонцю велить сходити над злими і над добрими та посилає дощ на праведних і на неправедних” (Матв.5:45). Такий ідеал служіння Отець передав Своєму Синові. Ісусові дано було стати на чолі людства і Своїм прикладом навчати, що означає служити. Усе Його життя було підпорядковане законові служіння. Він служив і допомагав усім. ДА 247.1

Знову і знову Ісус намагався утвердити цей принцип серед Своїх учнів. Коли Яків і Йоан почали домагатися першості, Він сказав: “Хто хоче між вами стати великим, той хай буде вашим слугою, і хто лише хоче між вами бути першим, хай буде вашим рабом; так само і Син Людський — прийшов Він не для того, щоб служили Йому, а щоб послужити й віддати Свою душу як викуп за багатьох!” (Матв.20:26-28). ДА 247.2

Від часу вознесіння Христос виконує Свою справу на землі з допомогою вибраних посланців, через яких промовляє до людських синів і піклується про їхні потреби. Великий Глава Церкви керує Своєю справою через людей, яким Бог доручає діяти як Своїм представникам. ДА 247.3

На людях, покликаних Богом працювати в слові й ученні для збудови Його Церкви, лежить серйозна відповідальність. Від імені Христа вони повинні благати чоловіків і жінок примиритися з Богом; але цю місію вони можуть виконати, лише отримавши мудрість і силу згори. ДА 247.4

Христові служителі — це духовна сторожа довіреного їм народу. Їхня праця схожа на працю вартових. У давнину вартові стояли на мурах міст; із цих вигідних позицій вони спостерігали за важливими об'єктами, що потребували охорони, попереджаючи про наближення ворога. Безпека усіх мешканців міста залежала від їхньої вірності своєму обов'язкові. Через певні проміжки часу вартові мали перегукуватися між собою, аби переконатися, що ніхто не заснув і не постраждав. Підбадьорливі або попереджувальні вигуки передавалися від одного сторожа до іншого, відбиваючись луною по цілому місту. ДА 248.1

Господь звертається до кожного служителя: “Отже, й тебе, сину чоловічий, поставив Я вартовим над домом Ізраїля, щоб ти, як почуєш з Моїх уст слово, остеріг їх від Мене. Коли Я скажу безбожникові: Безбожнику, ти вмреш! — і ти не скажеш нічого, щоб відвернути безбожника від його поведінки, то він, безбожник, умре за свою провину, але кров його Я буду вимагати від тебе. Коли ж ти остеріг безбожника, щоб він відвернувсь від своєї поведінки, ти врятував свою душу” (Єзек.33:7-9). ДА 248.2

Слова пророка свідчать про серйозну відповідальність тих, хто поставлений бути вартовими Божої Церкви, управителями Божих таємниць. Вони мають стояти як сторожа на мурах Сіону, звіщаючи звуком сурми про наближення ворога. Душам загрожує небезпека впасти в спокусу і загинути, якщо Божі служителі не будуть вірно виконувати свій обов'язок. Якщо з якоїсь причини їхнє духовне сприйняття притупиться настільки, що вони не зможуть розпізнати небезпеку і через це загинуть люди, Бог спитає з їхніх рук кров цих загиблих. ДА 248.3

Вартові на мурах Сіону мають привілей бути в таких близьких стосунках з Богом, стати настільки чутливими до впливу Його Духа, що Він зможе діяти через них, попереджаючи людей про небезпеку та вказуючи їм безпечне місце. Вони повинні сумлінно застерігати їх щодо неминучих результатів переступу і вірно дбати про інтереси Церкви. Вони не можуть послабити пильність ані на мить. Їхня праця вимагає використання усіх здібностей. Вони мають підносити свій голос як звук сурми, який ніколи не видаватиме непевних, нечітких, сумнівних нот. Вони працюють не задля винагороди, а тому, що не можуть інакше, розуміючи, що їх спіткає лихо, якщо вони не проповідуватимуть Євангеліє. Вибрані Богом, запечатані кров'ю посвячення, вони повинні спасати людей від прийдешньої загибелі. ДА 248.4

Служитель, який співпрацює із Христом, глибоко усвідомлюватиме святість своєї справи, розуміючи, що для її успішного виконання необхідні важка праця і жертовність. Він не намагається створити собі легке, зручне життя, а забуває про себе. У пошуку загублених овець такий пастир не відчуває втоми, холоду й голоду. Він бачить перед собою лише одну мету — спасіння загиблих. ДА 249.1

Від того, хто служить під закривавленим прапором Емануїла, вимагаються героїчні зусилля і терпеливість. Але воїн хреста твердо стоїть на передовій лінії. Якщо ворог наступає, він звертається по допомогу до твердині і, представляючи Господеві обітниці Слова, зміцнюється для виконання своїх обов'язків. Він усвідомлює потребу в силі згори. Отримані перемоги не приводять його до самозвеличення, а спонукують усе більше покладатися на Всемогутнього. Уповаючи на цю Силу, він так переконливо звіщає вістку спасіння, що вона знаходить відгук у серцях людей. ДА 249.2

Учитель Слова і сам має постійно пильнувати, спілкуючись із Богом через молитву та вивчення Його Слова, бо в цьому — джерело сили. Спілкування з Богом наділяє служителя силою, котра перевершує вплив його проповідей. Він не повинен дозволяти собі залишитись без цієї сили. Із серйозністю, він має просити Бога зміцнити його для виконання обов'язку та перенесення випробування і торкнутися його уст живим вогнем. Часто посланці Христа надто слабко тримаються вічних реалій. Якби люди ходили з Богом, Він сховав би їх в ущелині Скелі. Сховані таким чином, вони змогли б побачити Бога, як бачив Його Мойсей. З допомогою посланих Богом сили та світла вони зможуть зрозуміти й здійснити більше, ніж їхнє обмежене судження вважає можливим. ДА 249.3

Найбільш успішно сатана застосовує свою майстерність проти тих, хто відчуває пригніченість. Коли служителеві загрожує розчарування, нехай він розповість Богові про свої потреби. Уповання Павла на Бога найчастіше виявлялося саме тоді, коли небо над його головою було подібним до міді. Більше за інших він знав, що таке скорбота і страждання; але прислухайтесь до його переможного поклику, коли всупереч спокусам і нападкам він прямував до Неба: “Бо наше тимчасове легке терпіння готує нам понад міру вічну славу, адже ми не дивимося на видиме, а на те, що невидиме, бо видиме — тимчасове, а невидиме — вічне” (2Кор.4:17-18). ДА 250.1

Погляд Павла завжди був прикутий до невидимого й вічного. Розуміючи, що провадить боротьбу з надприродними силами, він покладався на Бога, і в цьому була його сила. Споглядаючи Невидимого, ми отримуємо силу й бадьорість душі, а наш розум і характер звільняються від влади земного. ДА 250.2

Пастор має вільно спілкуватися з людьми, для котрих працює, аби, познайомившись із ними, знати, як пристосувати своє вчення до їхніх потреб. Виголошення проповіді — це тільки початок роботи служителя. На нього чекає індивідуальна робота з людьми. Він повинен відвідувати їх удома, розмовляти й молитися з ними з усією серйозністю і смиренням. Деякі родини не приймуть істин Божого Слова, поки доморядники Його благодаті не увійдуть до їхніх домівок і не вкажуть на кращий шлях. Але серця цих служителів мають битися в унісон із серцем Христа. ДА 250.3

Великий зміст вкладено в повеління: “Вийди на шляхи, на загороди і змушуй увійти, щоб наповнився мій дім” (Луки 14:23). Нехай служителі навчають істини в сім'ях, зближаючись із тими, для кого трудяться; співпрацюючи таким чином з Богом, вони здобудуть духовну силу. Христос буде їхнім Порадником у роботі; Він пошле слова, які глибоко зворушуватимуть серця слухачів. Кожний служитель має перевагу сказати разом із Павлом: “Бо я не ухилявся від того, щоб об'явити вам усю Божу волю”. “Я не ухилявся ні від чого, що вам корисне, аби говорити вам і навчати вас прилюдно і по домах, засвідчуючи покаяння перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса” (Дії 20:27, 20-21). ДА 250.4

Спаситель ходив від дому до дому, зціляючи хворих, потішаючи зажурених, заспокоюючи страждальців, умиротворяючи безутішних. Він брав на руки і благословляв малих діток. Він говорив слова надії й розради втомленим матерям. З незмінною ніжністю й лагідністю Він гоїв людське горе та страждання. Він працював не для Себе, а для інших. Він був слугою усім. Його поживою та питтям було нести надію й силу всім, хто зустрічався на Його шляху. Коли люди слухали виголошені Ним істини, які так різнилися від традицій і догм рабинів, у їхніх серцях пробуджувалася надія. У Його вченні була щирість, котра переконувала слухачів у Правді. ДА 251.1

Служителі Христа мають навчатися від Нього методів роботи, щоб виносити зі скарбниці Його Слова те, що може задовольнити духовні потреби людей, для яких вони працюють. Тільки так вони зможуть виконати дане їм доручення. Той самий Дух, Який перебував у Христі, коли Він передавав постійно отримувані Ним наставляння, має стати джерелом їхнього знання і секретом їхньої сили у виконанні справи Спасителя у світі. ДА 251.2

Не всі учасники служіння досягли успіху, бо не віддали себе повністю справі Господа. Служителі не можуть бути поглинуті жодними іншими інтересами, окрім великої справи навернення душ до Спасителя. Покликані Христом рибалки відразу залишили свої сіті й пішли за Ним. Робота служителів не може отримати Божого схвалення, якщо вони поєднуватимуть її з підприємницькою діяльністю. Таке розділення інтересів притупить їхнє духовне сприйняття. Якщо розум і серце зайняті земним, служіння Христові відходить на другий план. Такі служителі починають пристосовувати Божу справу до своїх обставин, замість того аби впливати на обставини відповідно до вимог Божих. ДА 251.3

Служитель повинен віддавати всі сили виконанню свого високого покликання. Усі його здібності належать Богові. Він не може займатися комерційною або якоюсь іншою діяльністю, яка б відволікала його від великої справи. “Жодний воїн, щоб догодити тому, хто найняв його, не зв'язує себе життєвими справами” (2Тим.2:4). Цими словами апостол наголошує, що кожний служитель має цілковито присвятити себе на служіння Господу та відмовити від участі у справах, які заважатимуть йому повністю віддатися своєму священному покликанню. Він не шукає земної слави чи багатства; його єдина мета — розповісти іншим про Спасителя, Котрий пожертвував Собою, щоб дарувати людям скарби вічного життя. Найбільше бажання служителя — не накопичувати земне багатство, а привертати увагу байдужих і непокірних до вічних цінностей. Йому можуть пропонувати участь у прибуткових справах, але на такі спокуси він повинен відповідати: “Яка користь людині, якщо придбає весь світ, але занапастить душу свою?” (Марк.8:36). ДА 251.4

Сатана намагався спокусити цим Христа, бо знав: якщо Він прийме його пропозицію, світ ніколи не буде викуплений. Під різними личинами він і сьогодні пропонує цю спокусу Божим служителям, знаючи, що зведені таким чином, вони виявляться невірними своєму покликанню. ДА 252.1

Немає Божої волі на те, аби Його служителі намагалися збагатитися. З цього приводу Павло писав до Тимофія: “Бо коренем усього зла є грошолюбство, віддавшись якому деякі ухилилися від віри й самі наштовхнулися на великі страждання. А ти, людино Божа, уникай цього. Шукай праведності, побожності, віри, любові, терпеливості та лагідності”. Через проповідь і власний приклад посол Христа повинен нагадувати “багатим нинішнього часу... аби не носилися високо й не покладали надії на непевне багатство, але на Бога, Який нам усе дає щедро, для насолоди, щоб ми чинили добро, збагачувалися в добрих ділах, були щедрі, радо ділилися, збираючи собі скарб — добру основу на майбутнє, аби осягнути справжнє життя” (1Тим.6:10-11, 17-19). ДА 252.2

Досвіди апостола Павла та його настанови щодо святості служіння є джерелом допомоги і натхнення для тих, хто бере участь у євангельському служінні. Серце Павла палало любов'ю до грішників і він робив усе для придбання душ. Історія не знала більш самовідданого стійкого працівника. Отримані благословення він розцінював як великі переваги, які необхідно використати для благословення інших. Він не втрачав жодної можливості розповідати про Спасителя і допомагати нужденним. Апостол переходив від одного місця до іншого, проповідуючи Євангеліє Христа та засновуючи церкви. Усюди, де знаходив слухачів, він намагався протидіяти омані та спрямувати людей на дорогу праведності. ДА 252.3

Павло не забував про засновані ним церкви. Після закінчення місіонерської подорожі він з Варнавою знову відвідував їх, обираючи мужів, котрі після відповідної підготовки могли б об'єднатися з ними в проповіді Євангелія. ДА 253.1

Ця особливість діяльності Павла важлива і повчальна для сучасних служителів. Складовою частиною своєї праці апостол вважав підготовку молоді до служіння. Він брав їх із собою в місіонерські подорожі, де вони набували досвіду, і це дозволяло їм виконувати згодом відповідальне служіння. Перебуваючи в розлуці з ними, він продовжував підтримувати з ними зв'язок і цікавитися їхньою працею, а його листи до Тимофія й Тита свідчать, як сильно він бажав їм успіху. ДА 253.2

Досвідчені працівники наших днів чинять шляхетно, коли не самі несуть усі тягарі, натомість готують молодих служителів, покладаючи частину праці на їхні плечі. ДА 253.3

Павло ніколи не забував про свою відповідальність служителя Христа. Він знав: якщо душі загинуть через його невірність, Бог спитає за це з нього. “Я став... служителем, — писав він, — за Божим дорученням, що було дане мені щодо вас, аби виконати Боже Слово, — таємницю, заховану від віків і поколінь, а тепер відкриту Його святим. Бог забажав показати їм, яке багатство слави є в цій таємниці між язичниками, — тобто Христос у вас, надія слави! Його ми проповідуємо, переконуючи кожну людину й навчаючи кожну людину з усією мудрістю, аби зробити кожну людину досконалою в Ісусі Христі. Для цього я і відчайдушно працюю, борючись Його силою, яка могутньо діє в мені” (Колос.1:25-29). ДА 253.4

Ці слова ставлять перед служителем Христа високу мету. Але досягнути її можуть усі, хто, підкорившись Великому Вчителеві, щодня навчається у школі Христа. Божа сила безмежна, і служитель, який під час випробування усамітнюється з Господом, може бути впевнений: він отримає те, що стане для його слухачів запахом життєдайним на життя. ДА 253.5

У своїх посланнях Павло показує, що служитель Євангелія повинен жити згідно з істинами, яких навчає: “...нікому не чинимо жодної перешкоди, щоб служіння було бездоганним”. Про свою працю він писав у Посланні до коринтських віруючих: “В усьому виявляємо себе як слуги Бога: у великому терпінні, у стражданнях, у нещастях, у пригніченнях, у ранах, у в'язницях, у заворушеннях, у труднощах, у недосипаннях, у постах, в очищенні, у пізнанні, у терпеливості, у лагідності, у Святому Дусі, у щирій любові, у слові істини, у силі Божій, зі зброєю праведності в правій та лівій руці, у славі й безчесті, у ганьбі й похвалі; як ті, що сіють оману, — але ми правдомовні; як невідомі, але добре знані; як ті, що вмирають, однак ми живі; як карані, але не страчені; як ті, що сумують, але завжди радіють; як убогі, але багатьох збагачуємо; наче ті, що нічого не мають, але всім володіють” (2Кор.6:3-10). ДА 254.1

До Тита він писав: “Молодь також заохочуй, щоб була стримана. У всьому самого себе подавай як приклад добрих діл: у постійному навчанні, статечності, чистоті, у здоровому й бездоганному слові, щоб супротивник засоромився, не маючи нічого поганого про нас сказати” (Тит.2:6-8). ДА 254.2

Немає нічого ціннішого в Божих очах за Його служителів, які прямують у пустинні місця землі сіяти насіння істини, із нетерпінням очікуючи жнив. І ніхто, крім Христа, не може оцінити працю Його слуг, котрі шукають загублені душі. Він наділяє їх Своїм Духом, і завдяки їхнім зусиллям люди навертаються від гріха до праведності. ДА 254.3

Бог закликає мужів, які готові залишити свої ферми, справи, а якщо потрібно, і свої сім'ї, щоб стати Його місіонерами. І цей заклик не залишиться без відповіді. У минулому були мужі, зворушені любов'ю Христа і потребами гинучих. Вони залишали свій затишний дім, друзів і навіть дружину й дітей, щоб іти в чужі краї і проповідувати вістку милості серед ідолопоклонників і дикунів. Багато хто заплатили за це життям, але на їхнє місце ставали інші і продовжували цю працю. Так, крок за кроком, Божа справа просувалася вперед, і посіяне зі смутком насіння приносило щедрий урожай. Знання про Бога поширювалося, і прапор хреста був установлений в язичницьких країнах. ДА 254.4

Щоб навернути одного грішника, місіонер повинен напружувати всі свої сили. Створена Богом і викуплена Христом душа має велику цінність з огляду на відкриті перед нею можливості, даровані їй духовні переваги та здібності, котрі вона може розвинути, якщо її оживить Боже Слово; з огляду на безсмертя, якого вона зможе досягти, покладаючись на представлену в Євангелії надію. Якщо Христос залишив дев'яносто дев'ять овець, аби знайти і спасти одну загублену, то чи матимемо ми виправдання, якщо не чинимо те ж саме? Хіба наше небажання працювати і жертвувати так, як Христос, не є зрадою священного довір'я, образою для Бога? ДА 255.1

Серце справжнього служителя сповнене палким бажанням спасати душі. Він витрачає час і сили, не лякаючись важкої праці, адже й інші повинні почути істини, які принесли його власній душі радість і мир. На ньому спочиває Дух Христів. Він пильнує душі, бо зобов'язаний дати за них звіт. Спрямувавши погляд на Голгофський хрест, споглядаючи піднесеного Спасителя, покладаючись на Його благодать, віруючи в Його присутність із ним до кінця, бо Господь — його щит, сила й уміння, він трудиться для Бога. Благаючи й закликаючи людей, запевняючи їх у Божій любові, він намагається придбати душі для Ісуса, а на Небі він зарахований до когорти “покликаних, вибраних та вірних” (Об'явл.17:14). ДА 255.2