Велика боротьба

Розділ 27. Пробудження в наші дні

Де б сумлінно не проповідувалося Слово Боже, воно приносило плоди, які свідчили про його божественне походження. Дух Божий супроводжував вістку Його слуг, і їхнє слово мало силу. Сумління грішників прокидалося. “Світло істинне, що просвіщає колену людину, яка приходить у світ” (Йоан 1:9), освічувало потаємні куточки їхньої душі, і приховане ставало явним. Глибоке переконання опанувало їхнім розумом і серцем. Такі люди усвідомлювали, що таке гріх, праведність і майбутній суд. Вони починали розуміти праведність Єгови і боялись стати в своїй нечистоті, з тягарем вини перед Тим, Хто випробовує серця. У душевній агонії вони запитували: “Хто визволить мене від цього тіла смерті?” (Римл.7:24). Споглядаючи на Голгофський хрест і принесену на ньому неоціненну жертву за гріхи людей, вони розуміли, що тільки заслуги Христа можуть згладити їхні переступи і примирити їх з Богом. З вірою й покорою приймали Божого Агнця, Котрий узяв на Себе гріхи світу. Через кров Ісуса вони отримували “прощення гріхів, вчинених раніше”. ВБ 433.1

Ці душі приносили гідний плід покаяння. Повіривши, вони приймали хрещення і воскресали для нового життя, — вже як нове творіння в Христі Ісусі, щоб більше не жити за “колишніми пожадливостями”, але вірою в Сина Божого йти Його слідами, відбиваючи Його характер і прагнучи досягти чистоти, притаманної Йому. Тепер вони любили те, що колись ненавиділи, та ненавиділи те, що колись любили. Честолюбиві та горді люди ставали лагідними і покірними серцем; марнославні та зарозумілі — серйозними і скромними; глузїї — шанобливими; п'яниці — непитущими, а розпусники — чистими і цнотливими. Вони залишали все світське і суєтне. Прикраса, якої прагнули християни, — “не зовнішнє заплітання волосся, не золоте вбрання або нарядність в одязі, а потаємна людина серця в нетлінній красі лагідного і спокійного духа, що й дорогоцінне перед Богом” (1Петр.3:3—4). ВБ 433.2

Пробудження спонукувало людей до глибокого самоаналізу і покори. Воно супроводжувалось серйозними, урочистими закликами до грішників, щирим співчуттям до тих, за кого Христос пролив Свою кров. Чоловіки й жінки в молитві змагалися з Богом за спасіння душ. Наслідки цього пробудження були помітні в душах, готових до самовідданого служіння й жертви, які раділи тим, що удостоїлись зносити ганьбу і випробовування заради Христа. Люди бачили зміну в житті тих, котрі сповідували Ім'я Ісуса. Вони справляли добрий вплив на суспільство, збирали з Христом та сіяли в Дусі, щоб пожати життя вічне. ВБ 434.1

Про них можна було сказати: “Смуток ваш привів вас до покаяння… Так як печаль ради Бога породжує незмінне покаяння до спасіння, а печаль світська приносить смерть. Саме це, що ви засмутились ради Бога, глядіть, яку щирість це викликало у вас, які перепрошування, яке обурення на винуватого, який страх, яке бажання, яку ревність, яке покарання, готовність віддавати кожному належне! В усьому ви показали себе чистими в цій справі!” (2Кор.7:9—11). ВБ 434.2

Це результат роботи Божого Духа. Тільки різка зміна в житті грішника є ознакою справжнього розкаяння. Якщо заставу поверне грішник, відшкодує грабунок, визнає свої гріхи і любитиме Бога та своїх ближніх, він може бути впевненим, що примирився з Богом. ВБ 434.3

Такими були наслідки релігійного пробудження в минулому. Його плоди переконливо свідчили про величезне Боже благословення для спасіння людей та піднесення усього людського роду. ВБ 434.4

Проте багато сучасних пробуджень різко відрізняються від тих проявів божественної благодаті, котрі в минулому супроводжували роботу Божих слуг. Так, вони викликають загальне зацікавлення, чимало людей навертаються і вливаються в церкви; проте результати цих пробуджень не дають підстав вважати, що покращується й духовний стан людей. Світло спалахує на якийсь час, але незабаром згасає — і настає ще більша темрява. ВБ 434.5

Сучасні пробудження надто часто є наслідками впливу на уяву, збудження почуттів та вгамування потягу до чогось нового і незвичайного. Люди, навернені подібним чином, не мають великого бажання слухати біблійну істину, виявляють мало зацікавлення до свідоцтв пророків і апостолів. Якщо релігійне служіння позбавлене чогось сенсаційного, воно не приваблює їх. Вістка, звернена до свідомості, не затьмареної пристрастями, не знаходить відгуку. Ясні застереження Божого Слова, що мають безпосереднє відношення до їхніх вічних інтересів, залишаються поза увагою. ВБ 435.1

Для правдиво наверненої душі ставлення до Бога і вічних цінностей — головні питання життя. Але чи є в сучасних церквах дух посвячення Богові? Навернені не залишають своєї гордості й любові до світу, їхнє бажання зректися себе, узяти хрест і йти слідом за тихим і покірним Ісусом не є більшим, ніж до навернення. Релігія стала предметом жартів у скептиків і безбожників, бо чимало тих, що носять ім'я християнина, необізнані з її принципами. Сила благочестя майже повністю залишила багато церков. Пікніки, театралізовані вистави в церкві, церковні ярмарки, розкішні будинки, хизування собою — усе це витіснило думки про Бога. Маєтки, майно і світські заняття заполонили думки людей, а вічним цінностям приділяється незначна увага. ВБ 435.2

Та незважаючи на загальне згасання віри й побожності, у цих церквах є правдиві послідовники Христа. Перш ніж останні суди Божі відвідають землю, в народі Божому відбудеться таке відродження правдивої побожності, якого не було з часів апостолів. На дітей Божих буде злитий Його Дух і сила. Тоді багато віруючих вийдуть з церков, у яких любов до світу витіснила любов до Бога і Його Слова. Чимало як служителів, так і простих людей з радістю приймуть великі істини, котрі з волі Божої проголошуються в цей час, щоб приготувати народ до Другого приходу Господа. Ворог людських душ бажає перешкодити цій роботі, і перш ніж почнеться такий рух, він спробує випередити його, запропонувавши підробку. В тих церквах, котрі сатані вдасться ввести в оману, він створюватиме видимість злиття особливих благословень Божих; в них також буде виявлятися уявний інтерес до релігії. Багато людей радітимуть з приводу того, що Бог творить для них чудеса, хоча це буде дія іншого духа. Під релігійною маскою сатана буде прагнути до поширення свого впливу на весь християнський світ. ВБ 435.3

У багатьох релігійних пробудженнях, котрі відбулися за останні півстоліття, більшою чи меншою мірою діяла та ж сила, яка виявить себе у майбутніх всесвітніх рухах. Вона виявляється в емоційному збудженні, змішанні правди з оманою, що зводить багатьох. Однак кожний матиме можливість встояти перед цією оманою. У світлі Божого Слова неважко визначити характер цих рухів. Де люди нехтують свідченнями Біблії, відвертаючись від простих істин, які випробовують душу та вимагають самозречення і відмови від світу, там немає Божого благословення. І коли дотримуватись критерію, залишеного Самим Христом: “По плодам їхнім пізнаєте їх” (Матв.7:16), — стає очевидним, що подібні рухи — це не діяльність Божого Духа. ВБ 436.1

В істинах Свого Слова Бог відкрив Себе людям; і для всіх, хто приймає ці істини, вони є щитом проти спокус сатани. Нехтування ними відчинило двері тим порокам, які заполонили сьогодні весь релігійний світ. Значною мірою втрачене розуміння природи Божого Закону та його важливого значення. Хибні уявлення про характер, незмінність і вимоги божественного Закону призвели до помилкового розуміння таких питань, як навернення й освячення, а наслідком цього стало зниження вимог до побожності в церкві. Цим пояснюється відсутність Духа Божого і Його сили в пробудженнях наших днів. ВБ 436.2

У різних віровизнаннях є люди, відомі своєю побожністю, які визнають цей факт і гірко жалкують з цього приводу. Говорячи про небезпеки, що загрожують релігії в наш час, професор Едвард А.Парк влучно зазначив: “Одна з небезпек полягає в тому, що з кафедри не проповідується Закон Божий. Раніше кафедра була відлунням голосу сумління… Наші найвидатніші проповідники виголошували такі величні проповіді, тому що наслідували приклад Господа, приділяючи належну увагу Законові, його заповідям і пересторогам. Вони повторювали два великих принципи, а саме: Закон є відображенням досконалості Бога, і людина, яка не любить Закону, не любить і Євангелія, бо Закон, як і Євангеліє, — це дзеркало, котре відображає правдивий характер Бога. Ця небезпека тягне за собою іншу: недооцінку сили гріха, його результатів і поширеності. Наскільки справедлива заповідь, настільки ж згубним є непослух їй… ВБ 436.3

З вищезгаданими небезпеками пов'язана й небезпека недооцінки правосуддя Божого. У сучасних проповідників помітною стає тенденція відокремити божественне правосуддя від божественного милосердя, звести його до рівня почуттів, а не принципу. Призма сучасного богослів'я роз'єднує те, що було з'єднане Богом. Закон Божий — це добро чи лихо? Це — добро. Якщо так, то і правосуддя є добром, бо воно робить можливим запровадження Закону в дію. Від звички недооцінювати божественний Закон і правосуддя — згубні наслідки людського непослуху — люди легко переходять до недооцінки благодаті, яка робить можливим викуплення від гріха”. ВБ 437.1

Таким чином Євангеліє знецінюється у свідомості людей, а незабаром вони будуть готові відмовитися й від самої Біблії. ВБ 437.2

Чимало релігійних вчителів твердять, що Христос Своєю смертю скасував Закон, а тому люди вільні від його вимог. Декотрі називають Закон обтяжливим ярмом і протиставляють рабству Закону свободу, яку дає Євангеліє. ВБ 437.3

Але не таким було ставлення пророків і апостолів до святого Закону Божого. Давид сказав: “Я буду ходити на просторі, бо заповідей Твоїх шукаю” (Псал.118:45). Апостол Яків, котрий писав після смерті Христа, назвав Десяти-слів'я “законом царським”, “досконалим законом, законом свободи” (Яків 2:8; 1:25). А Йоан через півстоліття після розп'яття Ісуса проголосив благословення на тих, “котрі додержуються заповідей Його, щоб мати право доступу до дерева життя і ввійти в місто воротами” (Відкр.22:14). ВБ 437.4

Твердження про те, що Христос Своєю смертю скасував Закон Свого Отця, не має жодної підстави. Коли було б можливим змінити Закон або скасувати його, тоді не було б потреби у смерті Христа; смерть Спасителя не тільки не скасувала Закон, а й довела його незмінність. Син Божий прийшов “звеличити і прославити Закон” (Ісая 42:21). Він сказав: “Не думайте, що Я прийшов порушити Закон чи пророків. …Доки небо і земля не минеться, жодна йота, жоден значок в Законі не минеться” (Матв.5:17—18). А про Себе Ісус сказав: “Твою волю чинити, Мій Боже, Я хочу, і Закон Твій у Мене в серці” (Псал.39:9). ВБ 438.1

Божий Закон за своєю природою незмінний. Він відкриває волю й характер свого Творця. Бог є любов, і Його Закон також є любов. Два великі принципи Закону — це любов до Бога і до людини. “Любов — виконання Закону” (Римл.13:10). Характер Божий — праведність та істина, така ж природа і Його Закону. Псалмист сказав: “Закон Твій — то істина”; “Всі Твої заповіді — справедливість” (Псалми 118:142, 172). Апостол Павло зазначив: “Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра” (Римл.7:12). Цей Закон — відображення мудрості та волі Божої — повинен бути таким же вічним, як і його Творець. ВБ 438.2

Через навернення й освячення люди примиряються з Богом і починають жити згідно з принципами Його Закону. Напочатку людина була створена за подобою Божою. Вона перебувала в повній гармонії з природою і Законом Божим; принципи праведності були закарбовані в її серці. Але гріх розлучив її з Творцем. Людина більше не відображала божественний образ, її серце ворогувало з Законом Божим. “Помисли плотські — ворожнеча проти Бога, бо Законові Божому не підкоряються, та й не можуть” (Римл.8:7). Але “так Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного”, щоб примирити людину з Богом. Через заслуги Христа людина може відновити гармонійні стосунки зі своїм Творцем, її серце має бути відновлене божественною благодаттю; вона повинна прийняти нове життя, що сходить згори. Така переміна є новим народженням, без якого, за словами Ісуса, людина “не може побачити Царства Божого” (Йоан 3:3). ВБ 438.3

Перший крок до примирення з Богом — це усвідомлення гріха. “Гріх є беззаконня” (1Йоан 3:4), “бо Законом пізнається гріх” (Римл.3:20). Щоб усвідомити свою вину, грішник випробовує свій характер великим мірилом праведності. Це — дзеркало, яке відкриває досконалість праведного характеру та допомагає людині побачити власні вади. ВБ 439.1

Закон відкриває людині її гріхи, але не може зцілити її від них. Обіцяючи життя його виконавцям, він виголошує смертний вирок його порушникам. Тільки Євангеліє Христа може звільнити людину від прокляття і скверни гріха. Людина повинна розкаятись перед Богом, Закон Якого вона порушила, та повірити в Христа — свою викупну Жертву. Таким чином вона отримує “прощення давніше зроблених гріхів” (Римл.3:25) і стає спільником божественного єства. Вона стає дитиною Божою, прийнявши Духа всиновлення, Котрий кличе: “Авва, Отче!” (Римл.8:15). ВБ 439.2

Чи може тепер людина порушувати Закон Божий? Апостол Павло писав: “То ж чи не знищуємо ми Закон вірою? Зовсім ні! Ми підтверджуємо Закон”. “Ми померли для гріха, як же нам жити в ньому?” (Римл.3:31; 6:2). А Йоан проголосив: “Бо то любов дорога, щоб ми дотримувались Його заповідей; а заповіді Його не тяжкі” (1Йоан 5:3). Під час нового народження серце приводиться до гармонії з Богом і Його Законом. Коли грішник зазнає цієї величезної зміни, він переходить від смерті до життя, від гріха — до святості, від переступів і непокори — до послуху й вірності. Старе життя ворожнечі з Богом закінчилося; починається нове життя у вірі, любові й мирі з Богом. Тоді “виправдання Закону” здійснюється “в нас, які живуть не за плоттю, а за духом” (Римл.8:4). Нашим гаслом будуть слова: “Як я люблю Закон Твій!” (Псал.118:97). ВБ 439.3

“Закон Божий досконалий, він переображує душу!” (Псал.18:8). Без Закону люди не мають правильного уявлення про чистоту і святість Бога та про свою власну вину і нечистоту. Вони не усвідомлювали б власної гріховності й не відчули би потреби в розкаянні. Без усвідомлення того, що є порушниками Божого Закону, вони не відчували б потреби, у викупній крові Христа. Вони приймали б надію на спасіння без докорінної переміни серця і перебудови життя. Саме тому спостерігається багато випадків поверхневого навернення, коли до церкви приєднується багато людей, які не мають тісної сполуки з Христом. ВБ 439.4

Помилкові погляди на освячення, які також є наслідком нехтування або відхилення від божественного Закону, посідають чільне місце в релігійних рухах наших днів. Ці погляди хибні з доктринальної точки зору та небезпечні за своїми наслідками; а той факт, що вони користуються великою популярністю, робить подвійний наголос на необхідності дати людям чітке уявлення про те, що говорить з цього приводу Писання. ВБ 440.1

Справжнє освячення — це біблійне вчення. Апостол Павло у Посланні до солунян писав: “Бо воля Божа — освячення ваше”. Він також молився: “І Сам Бог миру нехай освятить вас у всій повноті” (1Сол.4:3; 5:23). Біблія ясно говорить про те, що таке освячення і як його досягти. Спаситель молився за Своїх учнів: “Освяти їх істиною Твоєю; Твоє Слово — істина” (Йоан 17:17). Апостол Павло навчав, що віруючі мають бути “освячені Духом Святим” (Римл.15:16). У чому полягає робота Святого Духа? Ісус сказав Своїм учням: “Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всю істину” (Йоан 16:13). І псалмист сказав: “Закон Твій — істина” (Псалми 118:142). Слово і Дух Божий відкривають людям великі принципи праведності, втілені в Його Законі. А оскільки Закон Божий “святіш і праведний, і добрий” (Римл.7:12) та відбиває божественну досконалість, то й характер, сформований внаслідок послуху Законові, також буде святим. Христос — досконалий приклад такого характеру. Він говорить: “Я зберіг заповіді Свого Отця”. “Я роблю завжди те, що до вподоби Йому” (Йоан 15:10; 8:29). Послідовники Христа повинні стати подібними до Нього; за допомогою благодаті Божої вони узгоджують своє життя з принципами Його святого Закону. Саме це є біблійним освяченням. ВБ 440.2

Ця робота може бути здійснена тільки через віру в Христа, силою Духа Божого, Який перебуває в серці. Павло навчав віруючих: “Звершуйте ваше спасіння зі страхом і тремтінням, тому що Бог викликає у вас і бажання, і дії за вподобанням Своїм” (Филп.2:12—13). Християнин відчуватиме гріховне бажання, але він провадитиме безперервну боротьбу з ним. Ось тут і відчувається потреба в допомозі Христа. Людське безсилля об'єднується з божественною силою, і віра вигукує: “А Богові подяка, Який дав нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа!” (1Кор.15:57). ВБ 440.3

Святе Письмо ясно говорить, що робота освячення — це безперервний процес. Коли грішник навертається і знаходить мир з Богом через викупну кров, його християнське життя тільки починається. Тепер він повинен “прямувати до досконалості” (Євр.6:1), зростати до “міри зросту повноти Христової” (Ефес.4:13). Апостол Павло пише: “Та тільки забуваючи те, що позаду, я пориваюсь до того, що попереду. Прагну до мети, до почесті високого поклику Божого в Христі Ісусі” (Филп.3:13—14). Петро відкриває сходинки біблійного освячення: “Тому докладаючи до цього всю старанність, покажіть у вірі вашій чесноту, в чесноті — розсудливість, в розсудливості ~ стриманість, у стриманості — терпіння, у терпінні. — благочестя, в благочесті — братолюбство, в братолюбстві —любов… Так роблячи, ви ніколи не спіткнетесь” (2Петр.1:5—10). ВБ 441.1

Хто на власному досвіді пережив освячення, як його розуміє Біблія, виявлятиме дух покори. Як і Мойсей, такі люди отримали уявлення про велич святості, усвідомили свою недостойність порівняно з чистотою та непе-ревершеною досконалістю Вічносущого. ВБ 441.2

Пророк Даниїл — це приклад справжнього освячення. Все своє довге життя він віддано служив Господеві. Він був “улюбленим мужем небес” (Дан.10:11). Однак замість того, щоб твердити, що він чистий і святий, цей славний пророк ставив себе на один рівень з грішним Ізраїлем. Він благав Бога про свій народ: “Ми кладемо свої благання перед Твоїм лицем не через свої справедливості, але через велику Твою милість”. “Згрішили ми, стали несправедливі”. “Я говорив і молився, та сповідував гріх свій та народу мого” (Дан.9:18, 15, 20). І пізніше, коли з'явився Син Божий, щоб дати йому наставлення, Даниїл продовжує: “Обличчя моє змінилося до невпізнання, й сила у мене зникла” (Дан.10:8). ВБ 441.3

Коли Йов почув голос Господа з бурі, він вигукнув: “Тому я зрікаюсь сказаного і каюсь у поросі й попелі” (Йов 42:6). Коли Ісая побачив славу Божу та почув херувимів, що покликували: “Свят, свят, свят Господь Саваот!”, він вигукнув: “Горе мені! Пропав я!” (Ісая 6:3, 5). Після того, як Павло був піднесений “до третього неба” і чув слова, які неможливо передати людською мовою (2Кор.12:2—4)\ він говорив про себе як про “найменшого з усіх святих” (Ефес.3:8). Улюблений Йоан, що схиляв свою голову на груди Ісуса і бачив Його славу, впав до ніг ангела як мертвий (Відкр.1:17). ВБ 442.1

Ті, які ходять у тіні Голгофського хреста, не можуть звеличувати себе, хвалькувато запевняючи, нібито вони вільні від гріха. Вони усвідомлюють, що це їхній гріх розбив серце Сина Божого, і ця думка приведе їх до самоприниження. Хто перебуває в найтіснішому зв'язку з Ісусом, той найкраще розуміє всю слабкість і гріховність людства і надіється тільки на заслуги розп'ятого і воскреслого Спасителя. ВБ 442.2

Освячення, котре тепер завойовує популярність у релігійному світі, несе з собою дух самозвеличення та зневаги до Закону Божого, а тому суперечить біблійній релігії. Його прихильники навчають, що освячення — це миттєва дія, за допомогою якої, через одну тільки віру, людина досягає повної святості. “Лише вірте, — кажуть вони, — і отримаєте благословення”. Згідно з їхньою теорією від того, хто отримує ці благословення, не вимагається більше жодних зусиль і намагань. Водночас вони заперечують авторитет Божого Закону, заявляючи, нібито вільні від необхідності дотримуватися заповідей. Та чи можуть люди бути святими, перебувати в гармонії з волею і характером Божим, якщо нехтують принципами, які є виразом Його природи й волі і які говорять про те, що Богові до вподоби? ВБ 442.3

Бажання визнавати легку релігію, яка не потребує зусиль, самозречення і відмови від безумства світу, призвело до виникнення популярного вчення про те, що достатньо лише віри, самої віри; але що говорить Слово Боже? Апостол Яків пише: “Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але не має діл? Чи може ця віра спасти його?.. Але чи хочеш ти знати, легковажна людино, що віра без діл мертва? Чи Авраам, отець наш, не ділами виправдався, коли поклав Ісаака, сина свого, на жертовник? Чи бачиш, що віра сприяла ділам його, і ділами віра досягла досконалості?.. Отож чи бачите, що ділами людина виправдовується, а не тільки вірою?” (Яків 2:14—24). ВБ 442.4

Свідоцтво Слова Божого спрямоване проти цього підступного вчення про віру без діл. Віра, що претендує на прихильність небес і не бажає виконувати умови, на яких може бути дарована милість, — це не віра, а самовпевненість, бо справжня віра грунтується на обітницях і постановах Святого Письма. ВБ 443.1

Нехай ніхто не обманює себе тим, що можна досягти святості і водночас свідомо порушувати хоча б одну з вимог Божих. Свідомий гріх примушує замовкнути викриваючий голос Святого Духа та розділяє душу з Богом. “Гріх є беззаконня”. І “всякий, хто грішить, не бачив Його і не пізнав Його” (1Йоан 3:4, 6). Хоч Йоан у своїх листах так багато пише про любов, він без вагань викриває справжній характер тих, котрі, претендуючи на святість, порушують Божий Закон. “Той, хто каже: ‘Я пізнав Його’, — а не виконує заповідей Його, той неправдомовець і немає в ньому правди. А хто виконує Слово Його, в тому справді любов Божа досконала” (1Йоан 2:4—5). Ось як перевіряється віра кожної людини. Ми не можемо вважати святою людину, якщо вона не відповідає єдиному Божому мірилу святості на небі і на землі. Якщо люди не відчувають відповідальності перед моральним Законом, знецінюють та применшують значення заповідей Божих, якщо вони порушують хоча б одну з цих заповідей та навчають так інших, то вони не мають жодної вартості в очах Божих, і ми можемо бути впевненими, що їхні претензії безпідставні. ВБ 443.2

Хто каже, що без гріха, доводить цим, що насправді він далекий від святості. Така людина не має справжнього уявлення про чистоту і святість Бога, а також про те, якими повинні бути люди, що перебувають в гармонії з Його характером. Оскільки така людина не має справжнього уявлення про чистоту і красу характеру Ісуса та про шкідливість і згубність гріха, вона вважає себе святою. Чим більша відстань між людиною і Христом і чим недосконаліші її уявлення про характер і вимоги Бога, тим більш праведною вона виглядатиме у власних очах. ВБ 443.3

Освячення, про яке говорить Святе Письмо, охоплює все єство людини: дух, душу і тіло. Павло молився за солунян, щоб їхній “дух, душа і тіло у всій цілості” збереглися “непорочна до приходу Господа нашого Ісуса Христа” (1Сол.5:23). Він звертався до віруючих: “Тож благаю вас, браття, милосердям Божим, повіддавайте тіла ваші в жертву живу, святу, приємну Богові…” (Римл.12:1). У стародавньому Ізраїлі кожну жертву, яку приносили Богові, ретельно оглядали. Якщо у тварини виявлялася якась вада, то її відкидали, оскільки Бог звелів, щоб жертва була “без вади”. Так і християнам пропонується віддати свої тіла “в жертву живу, святу, приємну Богові”. Для цього вони повинні зберігати всі свої здібності в якнайкращому стані. Все, що послаблює тілесні або розумові сили, робить людину непридатною для служіння своєму Творцеві. Хіба Бог буде задоволений, якщо ми не віддаємо Йому найкраще з того, що в нас є? Христос сказав: “Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм” (Матв.22:37). Хто любить Бога всім серцем, той захоче віддати Йому все найкраще, що є в житті; такі люди постійно прагнутимуть підкорити все своє єство законам, які допоможуть їм виконувати Його волю. Вони не будуть опоганювати жертву, яку приносять небесному Отцеві, потураючи тілесним пристрастям або примхам апетиту. ВБ 444.1

Апостол Петро радить “сторонитися тілесних по-жадливостей, які воюють проти душі” (1Петр.2:11). Всяке гріховне задоволення притуплює відчуття та послаблює розумове й духовне сприйняття, і з кожним разом Слово Боже і Дух Святий справляють все слабший вплив на серце людини. Павло звертається до коринтян: “Очистьмо себе від усякої нечистоти тіла й духа, довершуючи наше освячення в страсі Божому” (2Кор.7:1). А до плодів Духа, таких як “любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність” , він зараховує також стриманість (Гал.5:22—23). ВБ 444.2

Незважаючи на ці натхненні слова, як багато тих, що називають себе християнами, ослаблюють своє здоров'я в гонитві за зиском або модою; як багато людей спотворюють в собі подобу Божу обжерством, пияцтвом і непристойними задоволеннями. Церква, замість того, щоб докоряти цим порокам, здебільшого заохочує до зла, потураючи інстинктам, користолюбству, прагненням до розваг заради поповнення своєї скарбниці, в яку не бажають жертвувати тільки з любові до Христа. Якщо б Ісус увійшов у сучасні церкви, побачив там бенкети і нечестиву торгівлю, яка ведеться в ім'я релігії, то чи не вигнав би Він цих зневажників, як колись прогнав мі-няйлів з храму? ВБ 445.1

Апостол Яків говорить, що мудрість згори, “по-перше, чиста” (Яків 3:17). Якщо б він зустрів людей, котрі вимовляють дорогоцінне Ім'я Ісуса устами, опоганеними тютюном, все єство і дихання яких просякнуте цим огидним запахом, котрі забруднюють повітря, змушуючи оточуючих вдихати отруту; якщо б апостол зіткнувся з цією звичкою, несумісною з євангельською чистотою, то чи не засудив би він її як “земну, тілесну, демонську”? Раби тютюну, претендуючи на благословення повного освячення, говорять про свою надію на Царство небесне. Слово Боже ясно вчить, що “не ввійде в нього ніщо нечисте” (Відкр.21:27). ВБ 445.2

“Хіба ви не знаєте, що тіло ваше є храм Дука Святого, Який живе у вас, Якого ви маєте від Бога, і ви не свої? Адже ви куплені дорогою ціною. Отже, прославляйте Бога в тілі своєму і в дусі своєму, бо вони Божі” (1Кор.6:19—20). Той, чиє тіло є храмом Святого Духа, не буде поневолений згубною звичкою. Він належить Христові, Котрий викупив його Своєю кров'ю. Його майно також належить Господеві. Чи залишиться він без вини, якщо змарнує довірений йому капітал? Так звані християни щорічно витрачають великі суми грошей на марні та шкідливі примхи, в той час як душі гинуть, так і не почувши спалююче слово життя. Знищуючи на жертовнику своїх згубних пожадливостей більше, ніж вони жертвують на потреби бідних або для поширення Євангелія, вони водночас обкрадають Бога в десятинах і пожертвуваннях. Якщо б усі, що називають себе послідовниками Христа, були по-справжньому освяченими, тоді замість того, щоб витрачати свої кошти на задоволення непотрібних і навіть шкідливих примх, вони віддали б їх до скарбниці Господа, показуючи приклад поміркованості, самозречення і самопожертви. Тоді вони стали б світлом для світу. Світ потурає своїм бажанням. “Пожадливість плоті, пожадливість очей, гордість життєва” (1Йоан 2:16) тримають в кайданах маси людей. Але послідовники Христа мають святе покликання. “Вийдіть з-поміж них і відділіться, — говорить Господь, — і не торкайтесь до нечистого…” У світлі Божого Слова ми маємо повне право сказати, що освячення не буде справжнім, якщо людина не відмовиться від гріховних бажань та задоволень світу. ВБ 445.3

Тим, хто виконує умови: “Вийдіть з-поміж них і відділіться … і не торкайтесь до нечистого”, Бог обіцяє: “Я прийму вас, і буду вам Отцем, а ви будете синами й дочками Моїми, — говорить Господь Всемогутній” (2Кор.6:17—18). Перевага та обов'язок кожного християнина — набути багаті досвіди з Богом. “Я — Світло для світу, — сказав Ісус, — хто йде вслід за Мною, не буде ходити в темряві, а матиме світло життя” (Йоан 8:12). “Путь праведних — ніби те світло ясне, що світить все більше та більше аж до повного дня” (Прип.4:18). Кожний крок віри і послуху наближає душу до Світла світу, в Якому “немає ніякої темряви” (1Йоан 1:5). Яскраве проміння Сонця Праведності освітлює рабів Божих, які в свою чергу повинні відбивати Його проміння. Подібно до того, як зірки свідчать про наявність на небі великого світила, сяйво якого вони відбивають, так і християни повинні свідчити власним життям про те, що на престолі Всесвіту здійснює правління Бог, характер Якого гідний слави і наслідування. Плоди Його Духа, чистота і святість Його характеру виявлятимуться в Його свідках. ВБ 446.1

Апостол Павло у Посланні до колосян писав про рясні благословення, дані дітям Божим: “Ми… не перестаємо молитися за вас і просити, щоб ви наповнились пізнанням волі Його в усякій премудрості і духовному розумінні; щоб ви поводились достойно Господа, в усьому догоджаючи Йому, приносячи плід у всякому доброму ділі, зростаючи в пізнанні Бога, зміцнюючись усякою силою завдяки могутності слави Його, для всякої витривалості і довготерпіння з радістю” (Колос.1:9—11). І знову він пише про своє бажання, щоб ефеські брати прийшли до розуміння великих переваг християнства. Найбільш доступною мовою він відкриває їм гідну подиву силу і знання, які вони можуть мати як сини і дочки Всевишнього, їм потрібно “міцно утвердитися Духом Його у внутрішній людині, щоб ‘укорінені і утверджені в любові’”, вони “могли зрозуміти з усіма святими, що є ширина, довжина, глибина і вишина, і зрозуміти любов Христову, яка перевищує розуміння”. Але найбільша перевага, про яку молився апостол, — це щоб вони “сповнилися всією повнотою Божою” (Ефес.3:16—19). ВБ 446.2

Тут показані висоти, котрих ми можемо досягнути через віру в обітниці нашого Небесного Отця, якщо виконуватимемо Його вимоги. Через заслуги Христа маємо доступ до престолу безмежної Могутності. “Той, Хто Сина Свого не пожалів, а видав Його за нас всіх, як же з Ним і не дарує нам усього?” (Римл.8:32). Отець дав Синові без міри Свого Духа, і ми також можемо мати Його повноту. Ісус сказав: “Коли ви, будучи злими, вмієте добрі дари давати дітям своїм, оскільки більше Отець небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього?” (Лука 11:13). “Коли чого попросите в ім'я Моє, Я зроблю”. “Просіть, і одержите, щоб радість ваша була повною” (Йоан 14:14; 16:24). ВБ 447.1

Хоч життя християнина сповнене покори, проте він не повинен сумувати і вдаватися до самоприниження. Кожний має перевагу жити так, щоб отримати схвалення і благословення Божі. Наш небесний Отець не бажає, щоб ми постійно залишалися в темряві, під тягарем осудження. Справжня покора виявляється не в тому, щоб ходити з похиленою головою, поринувши в роздуми про самого себе. Ми можемо прийти до Ісуса, очиститись і стати перед Законом без сорому й докорів сумління. “Отже, нема тепер ніякого осудження тим, котрі в Христі Ісусі живуть не за плоттю, а за духом” (Римл.8:1). ВБ 447.2

Через Ісуса пропащі сини Адама стають “синами Божими”. “Бо Той, Хто освячує, і ті, які освячуються, — всі від Єдиного. З тієї причини Він не соромиться називати їх братами” (Євр.2:11). Життя християнина — це життя віри, перемоги і радості в Господі. “Бо кожен, народжений від Бога, переміг світ, і ця перемога, що перемогла світ, — віра наша” (1Йоан 5:4). Як справедливо зазначив Неємія, Божий слуга, “радість у Господі — це ваша сила” (Неєм.8:10). А Павло писав: “Радійте завжди в Господі, і знову кажу: Радійте!” (Филп.4:4). “Завжди радійте! Безперестанку моліться! За все дякуйте, бо така воля Божа щодо вас в Ісусі Христі” (1Сол.5:16—18). ВБ 447.3

Такими є плоди біблійного навернення й освячення; але ці плоди можна так рідко побачити тільки тому, що християнський світ байдуже ставиться до великих принципів праведності, викладених у Божому Законі. Ось чому сьогодні майже непомітною є глибока, постійна робота Духа Божого, якою відзначалися пробудження. ВБ 448.1

Ми змінюємося через споглядання. І коли священні постанови, в яких Бог відкрив людям їм досконалість і святість Свого характеру, зневажаються ними, а їхній розум звернений до людських вчень і теорій, то чи варто дивуватися, що в церкві спостерігається занепад живого благочестя? Господь говорить: “…Покинули Мене, Джерело живої води, щоб собі видовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають” (Єрем.2:13). “Блажен муж, що не ходить за порадою нечестивих… А в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його він роздумує вдень і вночі. І він буде наче те дерево, посаджене над потоками водними, яке приносить плід свій у пору свою, і листя його не в'яне, і все, що він чинить, удасться” (Псал.1:1—3). Тільки тоді, коли Закон Божий посяде належне йому місце, в народі Божому може відбутися відродження первісної віри і побожності. “Так говорить Господь: ‘На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де та добра дорога, — то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі!’” (Єрем.6:16). ВБ 448.2