Велика боротьба

Розділ 21. Наслідки нехтування правдою

Проповідуючи вчення про Другий прихід Христа, Уїльям Міллер та його однодумці працювали з єдиною метою — спонукати людей приготуватися до дня суду. Вони прагнули збудити тих, які визнавали себе християнами, допомогти їм збагнути правдиву надію Церкви та відчути потребу в глибоких християнських досвідах; вони також невтомно працювали над тим, щоб переконувати ненавернених покаятись і звернутися до Бога. Вони не намагалися навертати людей до якоїсь релігійної громади або групи і тому працювали серед усіх конфесій, не втручаючись до їхньої організації або порядку. ВБ 351.1

“В усій моїй праці, — говорив Міллер, — я ніколи не прагнув до того, щоб утворити якусь нову течію, що відрізнялася б від усіх існуючих, або принести користь якомусь одному віровизнанню за рахунок інших. Я хотів бути корисним для всіх. Я вважав, що всі християни радітимуть надією скорого приходу Христа; а ті, що не поділяють моїх поглядів, не стануть менше любити mux, котрі прийняли це вчення; я ніколи не припускав, що виникне необхідність в окремих зібраннях. Моєю єдиною метою було навернути душі до Бога, сповістити світові про майбутній суд та спонукати моїх ближніх приготувати серця для зустрічі свого Бога в мирі. Більшість тих, що навернулися через мою працю, приєдналися до різних, діючих на той час церков” (Bliss. P.328). ВБ 351.2

Деякий час до праці Міллера ставилися прихильно, бо вона сприяла зростанню церков. Але оскільки служителі та релігійні діячі відкинули це вчення і не бажали допустити його поширення, вони не тільки виступали проти нього з кафедр, а й забороняли членам своїх церков відвідувати зібрання, де проповідували про Другий прихід Христа, забороняли навіть говорити про свою надію під час богослужіння. Таким чином, віруючі опинилися в скрутному становищі. Вони любили свої церкви і не бажали відокремлюватися від них, але коли побачили, як придушується свідоцтво Слова Божого, як їх позбавляють права досліджувати пророцтва, тоді вони переконалися, що вірність Богові несумісна з цими вимогами. Вони не могли вважати Церквою Христа, “стовпом і опорою правди” (1Тим.3:15) тих, хто відкидав свідоцтво Слова Божого. Це давало їм сміливість відчувати правоту в своєму відокремленні від колишньої церкви. Влітку 1844 р. близько 50 тис. членів вийшли зі своїх церков. ВБ 352.1

В цей же час у більшості церков Сполучених Штатів відбулися значні зміни. Протягом багатьох років зауважувалося повільне, але неухильне підпорядкування церковного життя світським звичаям І традиціям, і як наслідок цього — глибокий занепад духовного життя; та в 1844 р. ознаки раптового різкого занепаду виявилися майже в усіх церквах країни. Хоч ніхто не міг пояснити причину, сам факт був настільки очевидним, що преса і церква широко обговорювали це питання. ВБ 352.2

На зібранні пресвітеріанської церкви у Філадельфії Барнес, автор відомого біблійного коментаря, пастор однієї з провідних церков міста, сказав, що “протягом його двадцятирічного служіння в церкві не було жодного випадку, щоб до церкви під час здійснення вечері Господньої не приєдналась певна кількість новонавернених. Але тепер немає ні пробудження, ні навернення; серед членів не зауважується зростання в благодаті, і ніхто не заходить до його кабінету поговорити про спасіння своєї душі. З розвитком бізнесу, комерції та виробництва спостерігається поширення духу світськості. Таке становище характерне для всіх віровизнань” (Congregational Journal. 1944. May 23). ВБ 352.3

У лютому того ж року професор Фінній з Оберлінського коледжу писав: “Ми змушені визнати, що в цілому протестантські церкви нашої країни виявили або байдужість, або ворожість майже до всіх моральних реформ століття. Звичайно, є винятки, проте їх замало, щоб змінити суть справи. Ми бачимо ще й інший незаперечний факт: у церквах майже зовсім відсутній дух відродження. Всюди панує жахлива духовна байдужість; про це свідчить і релігійна преса країни… Дуже багато членів церкви стають прихильниками моди, беруть разом зі світськими людьми участь у гріховних розвагах, танцях, святкуваннях і т.п…. Однак немає потреби вдаватися в подробиці. Факти свідчать самі за себе, і все це великим тягарем лягає на нас, коли бачимо, що церкви загалом вироджуються. Вони далеко відійшли від Господа, і Він залишив їх”. ВБ 353.1

Один літератор писав у журналі “Religions Telescope”: “Ми ще ніколи не були свідками такого всезагального релігійного занепаду, як тепер. Воістину, Церква має пробудитися, шукати причину цього лиха, бо кожний, хто любить Сіон, повинен вважати це тільки нещастям. Якщо ми зважимо рідкі, поодинокі випадки правдивого навернення та майже безприкладну нерозкаяність і зашкарублість грішників, тоді мимоволі вигукнемо: ‘Невже Бог забув про милість? Невже двері благодаті зачинилися?’” ВБ 353.2

Причину такого становища потрібно шукати в самій Церкві. Духовна темрява огортає народи, церкви й окремих людей зовсім не тому, що Бог свавільно забирає від них Свою благодать, — вона є наслідком того, що люди нехтують або відкидають божественне світло. Разючу ілюстрацію цієї істини можна знайти в історії юдейського народу за днів Христа. Захопившись світськими справами, вони забули Бога і Його Слово; їхній розум помутився, а серця віддалися суєтності та пристрастям. Тому юдеї нічого не знали про прихід Месії, і в своїй зарозумілості й невір'ї відкинули Відкупителя. Але навіть тоді Бог не позбавив юдейську націю пізнання та благословень спасіння. Однак ті, що відкинули Правду, втратили будь-яке бажання отримати небесний дар. Вони “з пітьми роблять світло, а зо світла — пітьму, доки їхнє світло не перетворилося на темряву; і якою ж великою була ця темрява!” (Ісая 5:20; Матв.6:23). ВБ 353.3

Політика сатани полягає в тому, щоб люди дотримувались лише релігійних форм в той час, як справжня побожність відсутня. Відкинувши Євангеліє, юдеї продовжували ревно виконувати свої стародавні обряди, суворо оберігали національну замкнутість; водночас вони були змушені визнати, що Божа присутність залишила їх. Пророцтво Даниїла так безпомилково вказувало на час приходу Месії і так певно розповідало про Його смерть, що вони намагалися відволікти людей від його вивчення, і врешті-решт рабини виголосили прокляття тим, хто буде намагатись вирахувати цей час. У своїй сліпоті й нерозкаяності ізраїльський народ упродовж наступних століть залишався байдужим до милостиво запропонованою дару спасіння, забув про благословення Євангелія та про урочисті й грізні застереження тим, хто відкидає небесне світло. ВБ 354.1

Там, де існує байдужість, подібними будуть і наслідки. Той, хто свідомо порушує в собі почуття обов'язку тільки тому, що воно суперечить його природним нахилам, втратить здатність відрізняти Істину від заблудження. Розум затьмарюється, сумління притупляється, серце черствіє і душа віддаляється від Бога. Де відкидають і зневажають вістку божественної Істини, там церкву огортає темрява; віра і любов холонуть, з'являються відчуженість і розділення. Члени церкви зосереджують свої інтереси на світських справах, а грішники робляться ще запеклішими в своїй нерозкаяності. ВБ 354.2

Вістка першого ангела 14-го розділу книги Відкриття, що проголошує про настання часу Божого суду і закликає людей: “Побійтеся Бога і вклоніться Йому”, — була дана для того, щоб захистити народ Божий від згубного впливу світу та збудити його, щоб він побачив своє справжнє становище та відступництво. У цій вістці Бог послав Церкві застереження, яке в разі прийняття виправило б ті пороки, які віддаляли її від Бога. Якщо б люди прийняли небесну вістку, впокоривши свої серця перед Господом і щиро прагнули приготуватися, щоб встояти перед Ним, тоді Дух Божий і Його сила виявилися б серед них. А Церква знову досягла б того благословенного рівня єдності, віри й любові, який існував за апостольських днів, коли всі віруючі “мали одне серце і одну душу” і “говорили Слово Боже з сміливістю”, а “Господь щоденно додавав до Церкви тих, що спасалися” (Дії 4:32, 31; 2:47). ВБ 355.1

Якщо б Божий народ прийняв світло, що сяяло для нього зі сторінок Слова Божого, він досягнув би тієї єдності, про яку молився Христос та писав апостол: “…Єдність духа в союзі миру”; і далі: “Одне тіло, і один дух, як ви і покликані в одній надії покликання вашого. Один Господь, одна віра, одне хрещення” (Ефес.4:3—5). ВБ 355.2

Таким був благословенний досвід тих, хто прийняв адвентистську вістку. Ці люди вийшли з різних віросповідань; відмінності, які існували поміж ними, були скасовані, розбіжності в питаннях віри розбилися в порох; безпідставна надія на тисячолітнє царство була залишена; хибні погляди щодо Другого приходу Христа були виправлені; гордість і світськість були усунуті; недобрі вчинки — залишені, серця об'єдналися в братській спільноті, у них запанували любов і радість. Якщо це вчення здійснило такі зміни в тих небагатьох, що прийняли його, воно могло б зробити те ж саме і для всіх, коли б вони також прийняли світло. ВБ 355.3

Однак загалом церкви не прислухалися до цього застереження, їхні служителі, “вартові дому Ізраїлю” (Єзек.3:17), повинні були б першими розпізнати ознаки приходу Ісуса, однак вони не бажали прийняти цю істину ані зі свідоцтва пророків, ані з ознак часу. В той час, як земні надії та честолюбні прагнення наповняли їхні серця, любов до Бога і віра в Його Слово охололи; доктрина про Другий прихід Христа викликала в них тільки невір'я й упередженість. Той факт, що цю вістку переважно проповідували рядові члени, служив аргументом не на її користь. Як і в давнину, зрозумілі свідчення Слова Божого були зустрінуті питанням: “Хіба хто з начальників або фарисеїв увірував..?” (Йоан 7:48). Переконавшись, як нелегко спростувати докази на підставі пророчих періодів, багато хто радив не досліджувати пророцтва, посилаючись на те, що пророчі книги є запечатані, а тому незрозумілі. Чимало парафіян, сліпо довіряючи своїм пастирям, відмовлялися прислухатись до застереження, а інші, хоч і переконані в істині, не наважувалися визнати її, побоюючись “відлучення від синагоги” (Йоан 12:42). Вістка, дана Богом для випробування й очищення Церкви, ясно показала, яка велика кількість тих, хто більше любив світ, аніж Христа. Зв'язки зі світом виявилися міцнішими від уз, що притягали їх до небес. Вони обрали земну мудрість та відкинули вістку Істини, котра випробовує серця. ВБ 356.1

Відмовляючись прийняти застереження першого ангела, вони одночасно відкинули і той засіб, який Небо дало їм для виправлення. Вони з презирством відкинули милостивого Вісника, Котрий бажав звільнити їх від пороків, які* розділяли їх з Богом; і вони ще з більшим завзяттям почали шукати дружби зі світом. В цьому полягала причина того страшного стану світськості, відступництва і духовної смерті церков у 1844 р. ВБ 356.2

У 14-му розділі книги Відкриття другий ангел летить услід за першим, кажучи: “Упав, упав великий Вавилон, бо він напоїв усі народи шаленим вином розпусти своєї” (Відкр.14:8). Назва Вавилон походить від слова “вавил”, що значить “замішання”. У Святому Письмі це слово вживається для зображення різних видів неправдивих церков або церков-відступниць. В 17-му розділі книги Відкриття Вавилон представлений жінкою-символом, котрий Біблія використовує для означення Церкви; доброчесна жінка уособлює чисту Церкву, а розпусна — церкву-відступницю. ВБ 356.3

Священні, тривалі відносини між Христом і Його Церквою представлені в Біблії шлюбним зв'язком. Господь з'єднав Себе зі своїм народом урочистим заповітом. Він обіцяв бути його Богом, а Його народ зобов'язався належати тільки Йому одному. Господь говорить: “Я заручу тебе Собі навіки, я заручу тебе Собі в справедливості й у правді, в ласкавості й у любові” (Осія 2:21). І ще: “Я ваш Владика” (Єрем.3:14). Апостол Павло також використовує цей символ у Новому Завіті, коли говорить: “..я заручив вас Єдиному Мужу, щоб представити вас Хрис-ту чистою дівою” (2Кор.11:2). ВБ 357.1

Невірність Церкви Христові, коли вона перестала довіряти Йому, любити Його і дозволила земним предметам заполонити її серце, прирівнюється до порушення шлюбної обітниці. Гріх Ізраїлю, котрий відступив від Бога, представлений саме таким символом, а чудова любов Божа, яку вони з презирством відкинули, знайшла своє відображення в наступних зворушливих словах: “Я присягнув тобі, увійшов у союз з тобою, — слово Господа Бога, — і ти стала Моєю” (Єзек.16:8). “Прекрасною ти стала, хоч би й у царині. І слава твоя пронеслась поміж народами через твою вроду, бо вона була досконала величчю, яку Я поклав на тебе… Ти ж, покладаючись на твою вроду й послуговуючись твоєю славою, запопалася блудити” (Єзек.16:13—15). “Як зраджує жінка свого чоловіка, так ви Мене зрадили, доме Ізраїлів!” — каже Господь, “як перелюбна жінка, що замість свого чоловіка бере собі чужих” (Єрем.3:20; Єзек.16:32). ВБ 357.2

У Новому Завіті подібні слова звернені до християн, які підносили дружбу зі світом вище милості Божої. Апостол Яків говорить: “Перелюбники і перелюбниці! Чи ж ви не знаєте, що дружба зі світом — це ворожнеча проти Бога? Тож хто хоче бути приятелем світові, той стає ворогом Богові” (Яків 4:4). ВБ 358.1

Жінка (Вавилон), про яку йдеться в 17-му розділі книги Відкриття, “була одягнена в порфиру й багряницю, і була прикрашена золотом і коштовними каменями та перлами, і тримала золоту чашу в руці своїй, наповнену мерзотами і нечистотою свого блудодійства. І на чолі її було написане ім'я: ‘Таємниця. Вавилон великий, мати блудницям і мерзотам земним’”. Пророк говорить: “Я бачив, що жінка була упоєна кров'ю святих і кров'ю свідків Ісусових”. І далі Вавилон представлений як “велике місто, що царює над царями земними” (Відкр.17:4—6, 18). ВБ 358.2

Влада, яка впродовж багатьох століть деспотичне панувала над монархами християнського світу, — це Рим. Порфира та багряниця, золото, дорогоцінне каміння і перли — все це яскравими фарбами змальовує велич і розкіш, що перевершує царську, якою хизується зарозумілий римський престол. І про жодну іншу владу не можна сказати з такою переконливістю, що вона “упоєна кров'ю святих”, як про цю церкву, котра так жорстоко переслідувала послідовників Христа. Вавилон також звинувачується в незаконних зв'язках з “царями землі”. Залишивши Господа та об'єднавшись з язичниками, юдейська церква стала розпусницею, і Рим, що розбестився таким же чином, шукаючи підтримки в земної влади, підлягає такому ж осудженню. ВБ 358.3

Вавилон названий “матір'ю блудницям”, її дочки, безперечно, символізують ті церкви, які дотримуються її вчення і традицій, які, наслідуючи її приклад, пожертвували Правдою І прихильністю Бога задля незаконного союзу зі світом. Вістка з 14-го розділу книги Відкриття, що проголошує падіння Вавилону, стосується тих релігійних об'єднань, які колись були чистими, але потім розбестились. А оскільки ця вістка проголошується після застереження про суд, то це свідчить про те, що вона буде проповідуватись в останні дні і тому не може стосуватися тільки римсько-католицької церкви, бо ця церква вже протягом багатьох століть перебуває в занепаді. Більше того, у 18-му розділі Відкриття до народу Божого звернений заклик вийти з Вавилону. Згідно з цим текстом ще багато дітей Божих залишилось у Вавилоні. А до яких релігійних об'єднань сьогодні належить переважна більшість послідовників Христа? Безперечно, до різноманітних церков протестантського напряму. На початку вони стояли на боці Бога і Правди, а Його благословення супроводжували їх. Навіть невіруючий світ був змушений визнати благотворні наслідки прийняття євангельських принципів. Ізраїльський пророк говорить: “Слава твоя пронеслась поміж народами через твою вроду, бо вона була досконала величчю, яку Я поклав на тебе, говорить Господь Бог”. Але ці церкви впали через такі ж гріховні бажання, які свого часу накликали на Ізраїль прокляття і погубили його. Вони бажали наслідувати звичаї безбожників та завоювати їхню дружбу. “Ти ж, накладаючись на твою вроду й послуговуючись твоєю славою, запопалася блудити” (Єзек.16:14—15). ВБ 358.4

Багато протестантських церков ідуть за прикладом Рима, вступаючи в незаконний зв'язок з “царями земними” (Відкр.17:2). Державні церкви підтримують стосунки зі світською владою, а інші релігійні конфесії шукають прихильності світу. Назву “Вавилон”, тобто замішання, можна цілком справедливо застосувати до всіх цих церков: всі вони вважають, що грунтують своє вчення на Біблії, але водночас розпорошені на незліченні секти із суперечливими догматами і теоріями. ВБ 359.1

Крім гріховного зв'язку зі світом, церкви, що від'єдналися від Риму, уособлюють в собі ще й інші його риси. ВБ 359.2

В одному римсько-католицькому творі — “Настав-лення для католиків” — висловлене таке запевнення: “Якщо римська церква й була колись винна в ідолопоклонстві щодо святих, то її дочка, англіканська церква, винна в цьому не менше. Вона посвячує десять церков Марії, і тільки одну — Христові” (Richard Challoner. The Catholic Christian Instructed, Preface. P.21—22). ВБ 359.3

Доктор Семюель Хопкінс у трактаті “Тисячолітнє царство” писав: “Немає жодної підстави вважати, що антихристиянський дух і діла виявляють себе лише в римській церкві. Антихрист діє і в протестантських церквах, далеких від того, щоб цілком звільнитися від… зіпсутості й нечестя” (S.Hopkins. Works. V.2. P.328). ВБ 360.1

Щодо відокремлення пресвітеріанської церкви від Риму доктор Томас Гатрі писав: “Триста років тому наша церква вийшла з воріт Риму з відкритою Біблією на своєму прапорі та з гаслом: ‘Дослідіть Писання’”. І далі він ставить багатозначне запитання: “Чи наша церква вийшла чистою з Вавилону?” (Thomas Guthrie. The Gospel in Ezekiel. P.237). ВБ 360.2

“Англіканська церква, — зазначає Сперджен, — здається, наскрізь просякнута преклонінням перед таїнствами та обрядами, а ті, що відокремились від цієї церкви, в свою чергу заражені філософським атеїзмом. Ті, про котрих ми думали краще, один за одним відпадають від основ віри. Знову й знову я переконуюсь в тому, що Англія підточена зсередини огидною безбожністю, котру наважуються проповідувати з кафедри під виглядом християнства”. ВБ 360.3

Як почалося велике відступництво? Як сталося, що Церква відійшла від простоти євангельського вчення? Щоб полегшити язичникам прийняття християнства, Церква прийняла ряд язичницьких обрядів. Апостол Павло писав ще свого часу: “Бо вже тайна беззаконня діє” (2Сол.2:7). За життя апостолів Церква зберігала відносну чистоту. Але “наприкінці II cm. більшість церков зазнала змін; не стало колишньої простоти, і непомітно, в міру того, як апостоли помирали, їхні діти, разом з новонаверненими, почали все робити… по-своєму” (Robert Robinson. Ecclesiastical Researches. V.6. Par.17. P.51). Щоб залучати новонавернених, були занижені високі принципи християнської віри, і внаслідок цього “потік язичництва увірвався до Церкви, вносячи свої звичаї, обряди та ідолів” (Gavazzi. Lectures. P.278). Коли християнська релігія здобула прихильність і підтримку світської влади, формально її прийняло багато людей, але, з вигляду християни, вони часто по суті “залишалися справжніми язичниками, які потайки поклонялися своїм ідолам” (Ibid. P.278). ВБ 360.4

Хіба не те саме повторювалося майже в кожній церкві, що називала себе протестантською? Коли засновники цих церков, натхнені справжнім духом реформи, помирали, їхні нащадки переробляли все по-новому. Сліпо дотримуючись принципів віри, запроваджених батьками, та відмовляючись прийняти нове світло, нащадки реформаторів далеко відійшли від їхнього прикладу скромності, самовідданості та відокремлення від світу. Ось так “зникла колишня простота”. Світський потік увірвався до Церкви і вніс “із собою свої звичаї, обряди й ідолів”. ВБ 361.1

Якою страшною мірою заприязнилися зі світом і, отже, стали “ворогами Богові” (Яків 4:4) так звані послідовники Христа! Як далеко християнські церкви світу відійшли від біблійних норм скромності, самозречення, простоти й побожності! Джон Уезлі так говорив про правильне використання грошей: “Не витрачайте жодної копійки з такого дорогоцінного дару на те, щоб догодити бажанню своїх очей: на пишний і коштовний одяг або на непотрібні прикраси. Не витрачайте ні копійки на те, щоб вправно прикрашати свої оселі, на дорогі меблі, картини, живопис, позолоту… Нічого не витрачайте для того, щоб лишень задовольнити своє марнославство та викликати захоплення або похвалу людей… Нерідко трапляється, що доки ти піклуєшся про власний добробут, люди схвально відгукуються про тебе. Доки ти будеш ‘одягатися в кармазин та віссон і коленого дня бенкетуватимеш розкішно’ (Лука 16:19), багато людей, без сумніву, вихвалятимуть твій вишуканий смак, твою щедрість і гостинність. Але не купуй їхньої похвали такою дорогою ціною. Краще задовольняйся шаною, яка походить від Бога” (Wesly. Works. Sermon 50. “The Use of Money”). Однак у багатьох сучасних церквах таке вчення викликає зневагу. ВБ 361.2

В наш час дуже популярно належати до якоїсь церкви. Правителі, політики, законодавці, лікарі, комерсанти приєднуються до церкви для того, щоб користуватися повагою й підтримкою в суспільстві та здійснювати свої світські плани. Таким чином вони намагаються прикрити всі свої махінації мантією християнства. Різні релігійні об'єднання, що зміцніли завдяки багатству і впливу цих хрещених, але світських членів, претендують на ще більшу популярність і допомогу. На багатолюдних проспектах споруджуються розкішні, вишукано прикрашені церкви. Віруючі одягаються в багатий, модний одяг. Талановитим проповідникам платять великі гроші для того, щоб вони розважали народ і приваблювали його до церкви, їхні проповіді не повинні торкатися поширених гріхів; вони повинні говорити про приємні та втішні речі. Таким чином знатних грішників заносять до списків церкви, а великосвітські гріхи приховують піц маскою побожності. ВБ 362.1

Коментуючи ставлення сучасних уявних християн до світу, один з провідних світських журналів пише: “Непомітно церква підкорилася духові часу та пристосувала свої форми богослужіння до сучасних потреб. І справді, церква в наш час використовує всі засоби, котрі можуть зробити релігію привабливішою”. Щодо методизму один автор так писав у нью-йоркській газеті “Independent”: “Розмежовуюча лінія між побожним і безбожником втрачає свою чіткість, переходячії в півтони. Ревні прихильники обох позицій невтомно працюють над тим, щоб знищити будь-які розбіжності між собою в поведінці та розвагах”. “Популярність релігії значною мірою веде до зростання числа тих, хто бажає отримати її переваги, але не бажає виконувати свій християнський обов'язок”. ВБ 362.2

Говард Кросбі говорить: “Нас повинно серйозно турбувати те, що Церква Христа майже не виконує намірів свого Господа. Подібно до того, як в давнину юдеї через тісні зв'язки з язичницькими народами залишили Бога …так і сучасна Церква Христа через свій зв'язок з безбожним світом зраджує божествені принципи побожного життя і засвоює згубні звичаї безбожного суспільства — людей, які часто мають вигляд благочестя; використовуючи аргументи і доходячи висновків чужих за своїм духом Слову Божому, а за своєю суттю — ворожих зростанню в благодаті” (The Healthy Christian. An Appeal to the Church. P.141—142). ВБ 363.1

У цьому потоці світськості та розваг майже зовсім зникли такі чесноти, як християнське самозречення і самопожертва. “Деяких людей, які беруть активну участь у житті церкви, в дитинстві навчили бути щедрими, щоб жертвувати на справу Божу або зробити щось для Христа. Але тепер, якщо є потреба в коштах, …нікого не можна закликати до пожертвування. О, ні! Замість цього влаштовуються торги, вистави, пародійні судові процеси, театралізовані бенкети, аби розважати народ”. ВБ 363.2

Губернатор штату Вісконсін Уошберн у своєму щорічному посланні від 9 січня 1873 р. зазначив: “Здається, виникла необхідність у прийнятті закону, щоб закривати школи, в яких грають в карти. Це зло існує всюди. Навіть церква (звичайно, не навмисно) виконує іноді роботу диявола. Доброчинні концерти і лотереї, які інколи влаштовуються з доброю метою (хоч часто мотиви бувають не такими вже й благородними), аукціони, призові пакети і т.п. — все це засоби отримати гроші, не докладаючи до цього зусиль. Ніщо так не розбещує і не одурманює молодь, як здобування грошей або власності без праці. Шановані люди, котрі беруть участь у цих випадкових заходах, заспокоюють себе тим, що отримані гроші підуть на добрі цілі. Тож не дивно, що молодь штату так часто засвоює звички, котрі є неминучим наслідком збудження, яким супроводжуються ці азартні ігри”. ВБ 363.3

Дух пристосування до світу заполонив усі християнські церкви. Роберт Аткінс у своїй проповіді, виголошеній у Лондоні, змалював похмуру картину духовного занепаду, що панує в Англії: “Справжніх праведників на землі стає дедалі менше, і ніхто не бере цього до серця. В кожній церкві люди, що визнають християнство, люблять цей світ, пристосовуються до нього: вони полюбляють земні блага і намагаються бути респектабельними. Вони покликані страждати з Христом, але жахаються найменшого докору. …На дверях кожної церкви написані слова: ‘Відступництво, відступництво, відступництво’. Коли б вони знали і відчували це, тоді була б ще якась надія, та ні! Вони звіщають на повний голос: ‘Ми багаті, збагатіли і нічого не потребуємо’” (Second Advent Library. Tract. N.39). ВБ 364.1

Великий гріх, у якому звинувачується Вавилон, полягає в тому, що він “напоїв усі народи шаленим вином розпусти своєї” (Відкр.14:8). Ця чаша отрути, котру він підносить світові, символізує фальшиві вчення, котрі Вавилон прийняв внаслідок свого незаконного зв'язку з великими світу цього. Дружба зі світом спотворює його віру, а він, в свою чергу, справляє розкладаючий вплив на світ своїми теоріями, що різко суперечать ясним істинам Божого Слова. ВБ 364.2

Рим приховував Біблію від народу і вимагав, щоб всі люди прийняли його вчення замість Слова Божого. Завданням Реформації було повернути людям Слово Боже; але хіба сучасні церкви не вчать людей засновувати свою віру на їх віровизнанні замість Святого Письма? Чарльз Бічер, маючи на увазі протестантські церкви, зазначив: “їх лякає кожне різке слово, сказане проти їхнього віровчення. Вони виявляють при цьому ту саму чутливість, як і ті святі отці, яких жахали докази проти культу святих і мучеників, котрий вони так ревно насаджували… Протестантські євангелічні церкви настільки зв'язали собі та одна одній руки, що проповідником в їх церквах може стати лише той, хто, окрім Біблії, визнає ще якусь книгу… Тому немає нічого надуманого в твердженні про те, що, спираючись на авторитет віровчення, протестанти починають забороняти Біблію так, як і Рим, тільки більш майстерно і приховано” (Sermon on “The Bible a Sufficient Creed”, delivered at Fort Wayne. Indiana. 1846.Feb. 22). ВБ 364.3

Коли вірні вчителі пояснюють Слово Боже, тоді з'являються вчені мужі і служителі, які претендують на розуміння Писань, проголошують здорову науку єрессю і таким чином відвертають від Істини її шукачів. Якщо б світ не став безнадійно п'яним від вина Вавилону, тоді чіткі й зрозумілі істини Слова Божого переконали б і навернули багатьох. Але християнська віра загалом видається такою заплутаною і суперечливою, що народ не знає, у що вірити. Гріх нерозкаяного світу лежить перед дверима церкви. Вістка другого ангела з 14-го розділу книги Відкриття вперше була проголошена влітку 1844 p.; в той час вона безпосередньо стосувалася церков Сполучених Штатів, де пролунало застереження про суд, яке було в цілому відкинуте і де зауважувався найбільший духовний занепад. Однак вістка другого ангела не досягла усієї повноти в 1844 р. У тогочасних церквах панував моральний занепад внаслідок того, що вони відмовились прийняти світло адвентистської вістки; однак це падіння не було повним і остаточним. Продовжуючи відкидати особливі істини для свого часу, вони падали все нижче й нижче. Але про них ще не можна було сказати: “Упав, упав Вавилон, …бо він напоїв усі народи шаленим вином розпусти своєї” (Відкр.14:8). Він ще не призвів усі народи до повного сп'яніння. Любов до світу і байдужість до випробовуючих, актуальних для теперішнього часу істин, існує і пускає коріння в протестантських церквах усіх християнських країн; і саме до них звернене урочисте, страшне викриття другого ангела. Проте відступництво ще не досягло свого апогею. ВБ 365.1

Біблія говорить, що перед Другим приходом Господа сатана діятиме “з усякою силою та ознаками і оманливими чудами і з усяким підступом неправедності”; і ті, що не прийняли “любові істини, щоб їм спастися”, будуть залишені на “дію омани, щоб повірили в неправду” (2Сол.2:9—11). Доти, доки церкви християнського світу не опиняться в подібному становищі і не об'єднаються повністю зі світом, падіння Вавилону не буде остаточним. Зміни в цьому напрямі відбуваються поступово, але остаточне виконання пророцтва з книги Відкриття (14:8) — це справа майбутнього. ВБ 365.2

Незважаючи на духовну темряву та відокремлення від Бога, які панують у церквах, представлених Вавило-ном, в їхньому середовищі досі залишається багато правдивих послідовників Христа. Є чимало таких, котрі нічого не чули про особливі істини для нашого часу. Багато з них незадоволені своїм теперішнім станом і прагнуть більшого світла. Даремно вони шукають образ Христа в церквах, до яких належать. І в міру того, як ці церкви все далі й далі відходять від Істини і все тісніше з'єднуються зі світом, розбіжність між цими двома групами людей буде ставати все помітнішою; і врешті-решт це призведе до розділення. Надійде час, коли ті, що люблять Бога понад усе, не зможуть залишатися з тими, котрі “більше любострасні, ніж боголюбні”, котрі “мають вигляд побожності, а сили її відреклися” (2Тим.3:4—5). ВБ 366.1

Вісімнадцятий розділ книги Відкриття вказує на той час, коли внаслідок відкинення потрійного застереження з Відкриття 14:6—12 Церква опиниться в стані, про який пророкував другий ангел; і тоді народ Божий, котрий усе ще перебував у Вавилоні, буде покликаний залишити його. Це буде остання вістка, звернена до світу, і вона виконає своє призначення. В той час, як ті, “які не повіриш правді, а полюбили неправду” (2Сол.2:12), будуть залишені на дію заблудження і віритимуть неправді, світло Істини засяє для тих, чиї серця відкриті для його прийняття, і всі діти Божі, що перебувають у Вавилоні, відгукнуться на заклик: “Вийди з нього, народе Мій” (Відкр.18:4). ВБ 366.2