Велика боротьба

Розділ 20. Велике релігійне пробудження

У пророчій вістці першого ангела з 14-го розділу книги Відкриття передречене велике релігійне пробудження, викликане проповіддю про скорий прихід Христа. Йоан бачив ангела, що летів “посеред неба і мав вічне Євангеліє, щоб благовістити тим, які живуть на землі”. “Гучніш голосом” він звіщає: “Бійтеся Бога і віддайте славу Йому, бо настав час суду Його. Поклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і джерела вод” (Відкр.14:6—7). ВБ 331.1

Вже сам факт, що вісником цього застереження є ангел, сповнений значення. Божественній Мудрості було до вподоби за допомогою чистоти, слави і сили небесного вісника показати велич проголошуваної вістки, ту силу і славу, що супроводжуватимуть її. Політ ангела “посеред неба”, “гучний голос”, що проголошує застереження всім, “які живуть на землі, і кожному людові, і племені, і язику, і народові”, — усе це свідчить про те, що цей рух буде здійснюватись у всесвітньому масштабі і дуже швидко. ВБ 331.2

Сама вістка проливає світло на той час, коли має розпочатися цей рух. Сказано, що вона становить частину “вічного Євангелія” та проголошує про настання суду. Вістка спасіння звіщалась упродовж усіх часів; але ця вістка є частиною Євангелія, яке може проголошуватись тільки в останні дні, бо лише тоді настане час суду. Пророцтва представляють події, що передують початку суду, в їх послідовності. Це особливо стосується книги Даниїла. Але ту частину його пророцтв, де йдеться про останні дні, Даниїлові було наказано заховати і запечатати “до часу кінця”. Вістка про суд грунтувалася на виконанні цих пророцтв, тому її не можна було проголошувати до настання цього часу. Але, як говорить пророк, в останній час “багато будуть досліджувати, і побільшає знання” (Дан.12:4). ВБ 331.3

Апостол Павло застерігав Церкву не очікувати приходу Христа за його днів. “Бо день той не настане, — говорив він, — поки не прийде раніш відступлення, і не виявиться чоловік, беззаконня” (2Сол.2:3). Ми можемо сподіватися приходу нашого Господа не раніше великого відступлення і довгого періоду панування “чоловіка беззаконня”. “Чоловік беззаконня”, який також названий “таємницею беззаконня”, “сином погибелі” і “беззаконником”, — це папство, яке, згідно з пророцтвом, мало панувати протягом 1260 років. Цей період закінчився у 1798 р. Прихід Христа не міг відбутися до цього часу. Застереження апостола Павла охоплює собою цілу християнську еру аж до 1798 р. Саме з цього часу і повинна проповідуватися вістка про Другий прихід Христа. ВБ 332.1

Така вістка ще ніколи не проповідувалась у минулому. Павло, як ми бачимо, не благовістив про це; він звертав увагу своїх братів на час Другого приходу Господа як на далеке майбутнє. Реформатори також не проповідували про це. Мартін Лютер вважав, що суд відбудеться не раніше, як через 300 років. Але після 1798 р. книга Даниїла була розпечатана, знання побільшало і багато людей почали проповідувати урочисту вістку про наближення часу суду. ВБ 332.2

Подібно до великої Реформації XVI ст., адвентистський рух виник одночасно в різних країнах християнського світу. Як в Європі, так і в Америці мужі віри й молитви були спонукані досліджувати пророцтва, і заглиблюючись у натхненне Слово, вони переконувались у близькому кінці світу. В різних країнах виникли окремі групи християн, котрі, вивчаючи тільки Писання, дійшли висновку про наближення приходу Спасителя. ВБ 332.3

У 1821 p., через три роки після того, як Міллер шляхом дослідження пророцтв довідався про час суду, Джозеф Вольф, “всесвітній місіонер”, почав проповідувати про скорий прихід Господа. Вольф народився в Німеччині в єврейській родині, батько його був рабином. Вже в ранній молодості він переконався в правдивості християнської релігії. Маючи діяльний, допитливий розум, хлопець уважно прислухався до розмов у домі батька, де щоденно збиралися побожні євреї та розмовляли про долю і сподівання свого народу, про славу майбутнього Месії та відновлення Ізраїлю. Одного разу, почувши про Ісуса з Назарета, хлопчик почав розпитувати про Нього. “Це був надзвичайно обдарований юдей, — відповіли йому, — але через те, що Він оголосив Себе Месією, юдейський трибунал засудив Його на смерть”. — “Але чому, — продовжував допитуватися хлопчик, — Єрусалим зруйнований і чому ми в рабстві?” — “На жаль, — відповів батько, — тому що юдеї вбивали пророків”. І тут у хлопчика майнула думка, що, “можливо, Ісус також: був пророком, і юдеї вбили Його, а Він ні в чому не був винний” (Trawel and Adventures of the Rev. Joseph Wolff. V.I. P.6). Це почуття настільки заполонило його, що, незважаючи на заборону відвідувати християнську Церкву, він часто стояв біля її дверей, щоб послухати проповідь. ВБ 333.1

Коли хлопчикові виповнилося сім років, він хвалькувато розповідав своєму старенькому сусідові-християнинові про блискуче майбутнє Ізраїлю, яке чекає на нього в час приходу Месії, і тоді старий чоловік лагідно відповів йому: “Любий хлопчику, я скажу тобі, хто насправді був Месією: це Ісус з Назарета… Той, Кого розп'яли ваші предки, котрі в давнину вбивали пророків. Іди додому і прочитай 53-й розділ книги Ісаї; ти сам переконаєшся, що Ісус Христос — це Син Божий” (Ibid. V.I. P.7). Це одразу ж переконало його. Він прийшов додому і, читаючи вказаний розділ, дивувався, як точно все написане там виконалося в Ісусі з Назарета. Невже християнин говорив правду? Хлопчик попросив батька пояснити йому пророцтво, однак зустрів таке суворе мовчання, що вже ніколи не наважувався говорити з ним на цю тему. Однак це тільки посилило його бажання дізнатися більше про християнську релігію. ВБ 333.2

Знання, якого Джозеф Вольф так прагнув, старанно приховувалось від нього в його єврейській родині, але коли йому виповнилося 11 років, він залишив батьківський дім і пішов у світ, щоб здобути освіту та обрати собі релігію і професію. На деякий час він знайшов притулок у родичів, однак незабаром його звідти вигнали як відступника. Залишившись без рідних, без грошей, він змушений був прокладати собі шлях серед чужих людей. Він переїздив з місця на місце, старанно займався самоосвітою та заробляв на життя уроками староєврейської мови. Потрапивши під вплив католицького наставника, він прийняв римо-католицьку віру і вирішив стати місіонером серед свого народу. З цією метою через декілька років Джозеф Вольф вступив до католицької місійної школи у Римі. Але там його незалежність у поглядах і відвертість висловлювань стали причиною того, що хлопця звинуватили в єресі. Вольф відверто засуджував зловживання Церкви та наполягав на необхідності реформи. Хоч напочатку він користувався особливою прихильністю папських сановників, але пізніше був висланий з Рима. Перебуваючи під наглядом церкви, Вольф переходив з місця на місце, доки, нарешті, не стало очевидним, що він вже ніколи не підкориться рабству Рима. Врешті-решт його оголосили невиправним і дали змогу іти куди хоче. Тоді Вольф вирішив податися до Англії і, прийнявши протестантську віру, став членом англіканської церкви. Після двох років навчання, в 1821 р. він розпочав свою місіонерську діяльність. ВБ 334.1

Сприйнявши велику істину про Перший прихід Христа як “Страдника, знайомого з хворобами” (Ісая 53:3), Вольф зауважив, що пророцтва з такою ж певністю вказували і на Другий Його прихід у силі й славі. Намагаючись привести свій народ до Ісуса з Назарета як до обіцяного Месії і вказуючи на Його Перший прихід в приниженні, на Його жертву за гріхи людей, Вольф навчав їх також про Другий прихід Ісуса, коли Він з'явиться вже як Цар і Визволитель. ВБ 335.1

“Ісус з Назарета — правдивий Месія, — говорив він, — Котрому прокололи руки і ноги, Котрого, як агнця, вели на заріз, Котрий був Страдником, що зазнав недуги; Котрий після того, як берло відійшло від Іуди і законодавча влада — від стегон його, прийшов перший раз; але Він прийде і вдруге на хмарах небесних при сурмі Архангела” (Joseph Wolff. Researches and Missionary Labors. P.62). “‘І стане на горі Оливній, і та влада над творінням, яку колись отримав, а пізніше втратив Адам’ (Бут.1:26; Бут.3:17), буде передана Ісусові. Він буде Володарем усієї землі. Тоді припиниться плач і стогін творіння, а всюди звучатимуть пісні хвали і вдячності… Коли Ісус прийде у славі Свого Отця зі святими ангелами, ‘померлі в Христі воскреснуть першими’ (1Сол.4:16; 1Кор.15:23). Це і є те, що ми, віруючі, називаємо першим воскресінням. Тоді й у тваринному царстві відбудуться зміни (Ісая 11:6—9), і воно покориться Ісусові (Псал.8). Загальний мир пануватиме всюди” (Journal of the Rev. Joseph Wolff. P. 378—379). “Господь знову погляне на землю і скаже: ‘Вельми добре’” (Ibid. P.294). ВБ 335.2

Вольф вірив у близькість приходу Господа, а його тлумачення пророчих періодів вказували на те, що кінець матиме місце приблизно в той час, на який посилався Міллер. Тим, котрі на підставі тексту: “Про день же той і годину ніхто не знає” (Матв.24:36), намагалися довести, що люди взагалі нічого не будуть знати про близькість приходу Христа, Вольф відповідав: “Хіба наш Господь сказав, що той день і година ніколи не будуть відомі? Хіба Він не дав нам ознак часу, щоб ми розпізнали хоча б наближення Його приходу, як по листю смоковниці можна визначити, що літо вже близько? (Матв.24:32). Невже ми повинні залишатися в незнанні щодо того періоду, якщо Він Сам звелів нам не тільки читати книгу пророка Даниїла, а й розуміти написане? Це та книга Даниїла, в якій говориться, що слова оці будуть запечатані до останнього часу (за днів Даниїла вони були незрозумілими) і що ‘багато будуть досліджувати їх’ (єврейський вираз означає: ‘спостерігати і роздумувати про час’), ‘і знання [щодо цього часу] побільшає’ (Дан.12:4). Як бачимо, наш Господь не говорить, що про наближення цього часу не буде відомо, але що жодна людина не знатиме точного ‘дня і години’. Ознаки часу, на його думку, багато про що говорять, спонукуючи нас готуватися до Його приходу, як і Ной готував ковчег” (Joseph Wolff. Researches and Missionary Labors. P.404—405). ВБ 335.3

Щодо популярної системи тлумачення або перекручення Писань Вольф писав: “Переважна більшість християнських церков перестала розуміти Біблію так, як вона написана, і звернулась до облудної системи буддистів, котрі вірять, що майбутнє щастя людства полягає в тому, що люди пересуватимуться в повітрі; ці християни вважають, що, читаючи ‘юдеї’, слід розуміти під цим словом ‘язичники’, читаючи ‘Єрусалим’ —розуміти ‘церква’; коли йдеться про ‘землю’, це означає ‘небо’; під ‘приходом Господа’ треба розуміти ‘розвиток місіонерських товариств’; а вислів ‘підем на гору, до дому Господнього’ — означає ‘велике зібрання методистів’” (Journal of the Rev. Joseph Wolff. P. 196). ВБ 336.1

Протягом 24 років, з 1821 по 1845 pp., Вольф подорожував по різних країнах: в Африці він відвідав Єгипет і Абіссінію; в Азії — Палестину, Сирію, Персію, Бухару й Індію. Він побував також у Сполучених Штатах, а по дорозі проповідував на острові Святої Єлени. Прибувши до Нью-Йорку в серпні 1837 p., Вольф проповідував у цьому місті, а потім у Філадельфії, Балтіморі і, нарешті, вирушив у Вашингтон. “Там, — згадував Вольф, — за пропозицією екс-президента Джона Куїнсі Адамса, члени однієї з палат Конгресу одностайно дали мені змогу говорити в залі Конгресу. Цю лекцію я прочитав у суботу; її вшанували своєю присутністю всі члени Конгресу, а також єпископ Вірджінії, духовенство і громадяни міста Вашингтона. Таку ж честь виявили мені члени урядів Нью-Джерсі та Пенсиль-ванії, де я читав лекції про мої дослідження в Азії, а також про особисте царювання Ісуса Христа” (Ibid. P. 398—399). ВБ 336.2

Доктор Вольф подорожував у найбільш відсталих країнах без захисту будь-якої європейської держави, зазнаючи великих труднощів і незліченних небезпек. Його карали ударами палиць по п'ятах, морили голодом, одного разу продали як раба і тричі засуджували на смерть. Неодноразово він потрапляв до рук розбійників і якось мало не помер від спраги. Одного разу його обікрали, забравши все його майно, і він був змушений іти пішки сотні миль через гори. Сніг бив йому в обличчя, а босі ноги, задубілі від холоду, ледь ступали по замерзлій землі. ВБ 337.1

Коли Вольфа застерігали не йти неозброєним до диких, ворожих племен, він говорив, що озброєний “молитвою, запалом у Христі й вірою в Його допомогу. Я також озброєний, — говорив він, — любов'ю до Бога і ближнього в своєму серці та Біблією, яка завжди зі мною” (W.H.D.Adams. In Perils Oft. P.192). Він завжди і всюди носив при собі Біблію староєврейською та англійською мовами. Про одну зі своїх останніх подорожей Вольф говорить: “Я… тримав відкриту Біблію в руці, відчуваючи, що моя сила — в цій Книзі, і ця сила підтримає мене” (Ibid. P.201). ВБ 337.2

Джозеф Вольф продовжував наполегливо працювати, доки вістка про настання суду не охопила значну частину земної кулі. Серед юдеїв, турків, персів, індусів та багатьох інших національностей і рас він поширював Слово Боже різними мовами і всюди проповідував наближення Царства Месії. ВБ 337.3

Подорожуючи по Бухарі, Вольф виявив, що вчення про скорий прихід Господа знайоме народові, який проживав ізольовано, віддалік від цивілізації. Араби Йємена, говорив він, “мають книгу під назвою ‘Сеєра’, в якій ідеться про Другий прихід Христа і Його славне царювання; вони очікують великих подій, що мають статися в 1840 р.” (Journal of the Rev. Josepg Wolff. P.377). “В Йємені я провів шість днів з нащадками Рехава. Вони не п'ють вина, не насаджують виноградників, не сіють, мешкають у наметах та пам'ятають про доброго старого Йонадава, сина Рехава; я знайшов серед них нащадків Ізраїля з покоління Дана …котрі разом з нащадками Рехава очікують скорого приходу Месії на хмарах небесних” (Ibid. P.388). ВБ 337.4

Схоже вчення, як це виявив інший місіонер, поширювалось у Татарії. Татарський мулла запитав місіонера, коли ж Христос прийде вдруге. Коли той відповів, що нічого про це не знає, мулла був вкрай здивований такою необізнаністю людини, яка вважала себе біблійним вчителем; а потім твердо висловив своє переконання, обгрунтоване пророцтвом, що Христос прийде приблизно в 1844 р. ВБ 338.1

В Англії адвентистську вістку почали проповідувати вже в 1826 р. Тут цей рух не набув такої конкретної форми, як в Америці; про точну дату Його приходу не говорили, але велику істину про скорий прихід Христа в славі та силі звіщали дуже широко. І не тільки серед сектантів і розкольників. Англійський письменник Муран Брок зазначив, що майже 700 служителів англіканської церкви брали участь в проповіді “цього Євангелія Царства”. У Великобританії також проповідувалася вістка, яка вказувала на 1844 р. як на час приходу Господа. Зі Сполучених Штатів усюди розходились адвентистські брошури. В Англії ці книги і журнали перевидавались, а в 1842 р. Роберт Уїн-тер, англієць за походженням, прийнявши адвентистську віру в Америці, повернувся на батьківщину, щоб проповідувати прихід Господа. Багато віруючих приєдналися до нього в роботі, і незабаром вістка про суд зазвучала навіть у віддалених частинах Англії. ВБ 338.2

У Південній Америці, серед варварства й інтриг духовенства, один іспанець-єзуїт на ім'я Лакунза, серйозно досліджуючи Писання, прийняв істину про скорий прихід Христа. Усвідомлюючи свій обов'язок застерегти людей і водночас бажаючи уникнути осудження Рима, він опублікував свої погляди під вигаданим ім'ям “Рабин Бен-Єздра”, видаючи себе за наверненого юдея. Лакунза жив у XVIII ст., та лише в 1825 р. його книга проклала собі дорогу до Лондона, де її переклали англійською мовою. Видання цієї книги ще більше збудило в Англії цікавість до питань про Другий прихід Христа. ВБ 339.1

В Німеччині у XVІІІ ст. це вчення проповідував Бенгель, служитель лютеранської церкви, видатний богослов і критик. Закінчивши свою освіту, Бенгель “присвятив себе вивченню теології. До неї Бенгель мав нахил внаслідок серйозного і побожного складу розуму, який розвинувся в нього ще в ранній юності завдяки наполегливому навчанню і самодисципліні. Подібно до інших вдумливих юнаків Бенгель змушений був вести боротьбу з сумнівами та комплексами свого духовного єства. З яким глибоким почуттям він пізніше згадував про ті ‘численні стріли, що пронизували його бідне серце, роблячи нестерпними молоді роки’”. Ставши членом Вюртемберзької консисторії, він виступив на захист релігійної свободи. “Захищаючи права і привілеї Церкви, він водночас захищав усяку розумну свободу для тих, хто, згідно з вимогами свого сумління, бажав розірвати з нею зв'язок” (Encyclopedia Britannica. 9th ed. Art. “Bengel”). Позитивний вплив діяльності Бенгеля й досі відчувається на його батьківщині. ВБ 339.2

Одного разу, готуючись до проповіді на основі 21-го розділу Відкриття, Бенгель був приголомшений тим, що говорилося в ньому про Другий прихід Христа. Пророцтва з книги Відкриття стали зрозумілими йому, як ніколи раніше. Знаходячись під цим враженням і усвідомлюючи надзвичайну важливість і неперевершену славу сцен, змальованих пророком, він на деякий час був змушений залишити осторонь цю тему. За кафедрою ця істина знову повстала перед ним у всій своїй урочистості й силі. І з того часу Бенгель присвятив себе дослідженню пророцтв, особливо Апокаліпсису, і незабаром прийшов до переконання, що вони вказують на близькість приходу Христа. Дата, вирахувана Бенгелем, лише в декілька років не збігалася з розрахунками Міллера. ВБ 339.3

Праці Бенгеля поширювалися по цілому християнському світу. Його погляди щодо пророцтв були майже одностайно прийняті у його рідному Вюртемберзі та певною мірою в інших частинах Німеччини. Після смерті Бенгеля цей рух продовжував існувати, і адвентистська вістка лунала в Німеччині в той самий час, коли вона привертала увагу людей і в інших країнах. Деякі віруючі виїхали до Росії і там заснували колонії; досі німецькі церкви в цій країні вірять в скорий прихід Христа. ВБ 340.1

Це світло засяяло також у Франції та Швейцарії. В Женеві, де Фарель і Кальвін поширювали істини Реформації, Госсен проповідував Метку про Другий прихід Христа. Ще в студентські роки Госсен зіткнувся з духом раціоналізму, що панував у Європі в другій половині XVIII — на початку XIX ст. Ставши служителем церкви, він не тільки нічого не знав про правдиву віру, а й навіть був схильний до скептицизму. В юності він захопився дослідженням пророцтв. Прочитавши “Історію стародавнього світу” Роллана, Госсен звернув увагу на 2-й розділ книги Даниїла і був вражений надзвичайною точністю виконання пророцтв, відображених в історії. Це переконало його в богонатхненності Писань, які пізніше стали для нього якорем серед життєвих небезпек. Раціоналістичні вчення не задовольняли його, а дослідження Біблії та постійне прагнення до ще більшого світла поступово привели його до твердої віри. ВБ 340.2

Продовжуючи досліджувати пророцтва, Госсен переконався, що прихід Господа близько. Вражений урочистістю і важливістю цієї великої істини, він бажав сказати про це людям, але загальноприйнята думка про те, що пророцтва Даниїла — це таємниця, яку неможливо збагнути, стала серйозною перешкодою на його шляху. Нарешті він вирішив піти за прикладом Фареля, коли той євангелізував Женеву, тобто почати роботу з дітей, сподіваючись через них зацікавити батьків. ВБ 340.3

Пізніше, згадуючи про цей метод своєї діяльності, він писав: “Я дуже хочу, щоб усі зрозуміли, чому я звернувся з цією вісткою спочатку до дітей, а не дорослих. Я зробив це не тому, що ця вістка є незначною, неважливою, але навпаки, тому що вона становить велику цінність. Тому я бажав спочатку викласти її у найдоступнішій для розуміння формі. Я дуже бажав, щоб цю вістку прийняли, та побоювався, що мене не будуть слухати, коли я спочатку звернуся до дорослих”. — “Тому я вирішив піти до наймолодших. Я збираю слухачів з дітей. Якщо моя група зросте, якщо буде видно, що вони слухають, що їм це подобається і вони зацікавились, що вони розуміють тему і можуть пояснити її, тоді я можу сподіватися: незабаром виникне інше коло слухачів, а дорослі зрозуміють, що варто посидіти і пороздумувати над цим предметом. Холи це трапиться, справа просуватиметься вперед” (L.Gaussen. Daniel the Prophet. V.2). ВБ 341.1

Зусилля Госсена увінчались успіхом. Коли він звернувся до дітей, то й дорослі прийшли послухати. Його церква наповнилась уважними слухачами. Серед них були високопоставлені та вчені люди, а також іноземці, що відвідували Женеву; таким чином вістка поширювалася і в інші міста й країни. ВБ 341.2

Підбадьорений успіхом, Госсен опублікував свої уроки, сподіваючись, що дослідженням пророчих книг зацікавляться також церкви, де служіння відбувалося французькою мовою. “Публікуючи лекції, призначені для дітей, — писав Госсен, — ми насправді звертаємося до дорослих, котрі часто нехтують цими книгами через те, що вони здаються їм складними. Як вони можуть бути складними, коли ваші діти розуміють їх?.. У мене величезне бажання, — додає він, — популярно викласти пророцтва нашій пастві… Мені здається, ніщо інше не відповідає краще вимогам нашого часу… Так ми повинні приготуватися до майбутньої скорботи і пильнувати, чекаючи Ісуса Христа”. ВБ 341.3

Хоча Госсен був одним з найвидатніншх і найулюбленіших проповідників, що проводили служіння французькою мовою, через деякий час його звільнили з посади. Основні звинувачення, висунуті проти нього, полягали в тому, що замість церковного катехізису, нудного і раціоналістичного підручника, майже позбавленого живої віри, він використовував Біблію в роботі з молоддю. Пізніше він став учителем теологічної школи, а по неділях продовжував заняття з дітьми, наставляючи їх у Святому Письмі. Його дослідження пророцтв також викликали велику зацікавленість. З професорської кафедри, через пресу та свою улюблену викладацьку діяльність Госсен протягом довгих років поширював благотворний вплив та привертав увагу багатьох до дослідження пророцтв, які вказували на близькість приходу Господа. ВБ 342.1

У Скандинавії також проповідувалася вістка про Другий прихід Христа, яка викликала велике зацікавлення. Багато людей збудилося від безтурботної впевненості; вони визнавали і залишали свої гріхи, шукаючи прощення в ім'я Христа. Але духовенство державної церкви протистало цій роботі і призвело до того, що декого з проповідників вістки кинули до в'язниці. У багатьох місцях, де вісники скорого приходу Христа змушені були замовкнути, Богові було до вподоби сповістити про нього чудовим чином — через маленьких дітей. Оскільки діти були неповнолітніми, державні закони на них не поширювалися, тому вони без перешкод могли звіщати Істину. ВБ 342.2

Цей рух головним чином поширився серед населення нижчого стану; в скромних оселях робітників збирався народ, щоб почути вістку перестороги. Діти-про-повідники здебільшого також походили з бідних родин. Декому з них було не більше 6—8 років; і хоча їхнє життя свідчило про те, що вони люблять Спасителя і намагаються жити згідно зі святими Божими вимогами, за своїми розумовими здібностями вони нічим не відрізнялися від ровесників. Але коли діти стояли перед народом, було очевидним, що вони перебувають під впливом сили, яка перевершує їхні природні здібності. Тон їхнього голосу і манери змінювались; з урочистою силою вони проголошували слова перестороги про майбутній суд, посилаючись при цьому на відповідний текст зі Святого Письма: “Бійтеся Бога і віддайте славу Йому, бо настав час суду Його” (Відкр.14:7). Вони викривали гріхи людей, засуджуючи не тільки аморальність і порок, а й любов до світу і відступництво; діти закликали своїх слухачів не зволікати, а поспішити приготуватися, щоб уникнути майбутнього гніву. ВБ 342.3

Народ з трепетом прислухався до дитячих слів. Переконлива сила Божого Духа промовляла до їхніх сердець. Багато з них з новим, глибоким інтересом взялися за дослідження Святого Письма; нестримані, розбещені люди міняли свій спосіб життя; інші залишали шахрайські звички, і здійснювана робота була настільки очевидною, що навіть служителі офіційної державної церкви були змушені визнати руку Божу в цьому русі. ВБ 343.1

Воля Божа полягала в тому, щоб країни Скандинавії почули вістку про прихід Спасителя; і коли голос Його слуг замовк, Він вилив Свого Духа на дітей, щоб розпочата справа завершилась. Коли Ісус наближався до Єрусалима в супроводі тріумфуючого натовпу, який захоплено вигукував і розмахував пальмовими гілками, проголошуючи Його Сином Божим, заздрісні фарисеї звернулися до Нього, щоб Він примусив замовкнути натовп, але Ісус відповів, що всі ці події є виконанням пророцтва, і якщо народ замовкне, тоді каміння кричатиме. Коли процесія увійшла брамами Єрусалима, радісні вигуки народу, наляканого погрозами священиків і начальників, замовкли, але діти у дворах храму підхопили спів і, розмахуючи пальмовими гілками, вигукували: “Осанна Сину Давидовому!” (Матв.21:8—16). Коли ж обурені фарисеї сказали Йому: “Чуєш, що вони говорять?” — Ісус відповів: “Так! Хіба ви ніколи не читали: ‘З уст немовлят і грудних дітей Ти вчинив хвалу’”? Так само, як Бог діяв через дітей під час Першого приходу Христа, Він працював через них і в проголошенні вістки про Його Другий прихід. Повинно виконатись Боже Слово — вістка про прихід Спасителя буде проповідана всім народам, язикам і племенам. ВБ 343.2

Уїльяму Міллеру та його сподвижникам було доручено проповідувати цю вістку перестороги в Америці. Ця країна стала центром великого адвентистського руху. Саме тут безпосередньо виконалося пророцтво першої ангельської вістки. Звідси твори Міллера і його однодумців поширювалися в далекі країни. Куди б не проникали місіонери, вони всюди несли з собою радісну вістку про скорий прихід Христа. В усіх куточках земної кулі ширилася Істина вічного Євангелія: “Бійтеся Бога і віддайте славу Йому, бо настав час суду Його” (Відкр.14:7). ВБ 344.1

У свідомості людей глибоко вкорінилося пророче свідоцтво, яке, здавалось, вказувало на те, що Христос прийде весною 1844 р. Ця вістка, яку передавали зі штату до штату, всюди викликала велику зацікавленість. Багато людей переконалось у вірності доказів на підставі обчислень пророчих періодів та, відмовляючись від своєї колишньої точки зору, з радістю приймали Істину. Деякі служителі залишали свої суперечливі погляди і переконання, відмовлялися від грошей і парафій та об'єднувалися, щоб проповідувати про прихід Ісуса. Однак порівняно небагато служителів прийняли цю вістку, тому вона була доручена переважно простим і покірливим людям, які не були проповідниками за фахом. Фермери залишали свої поля, ремісники — інструменти, комерсанти — торгівлю, службовці — контори, і все ж працівників було надто мало порівняно з тією роботою, яку треба було виконати. Жалюгідний стан церкви, світ, що потопав у нечесті, — все це пригнічувало душі правдивих вартових. Вони охоче зносили труднощі, нестатки, страждання, аби тільки закликати людей до розкаяння і спасіння. Всупереч опору сатани справа неухильно просувалася вперед, і багато тисяч людей прийняли цю радісну вістку. ВБ 344.2

Всюди звучав голос застереження, випробовуючи серця та закликаючи грішників як у світі, так і в Церкві зробити все можливе, щоб уникнути майбутнього гніву. Подібно до Йоана Хрестителя, предтечі Христа, проповідники поклали сокиру біля кореня дерева та наполегливо благали всіх принести гідні плоди покаяння, їхні хвилюючі заклики були разючим контрастом порівняно із запевненнями про мир і безпеку, що звучали з кафедр популярних церков; і де б не проголошувалася вістка, вона зворушувала серця людей. Прості, конкретні свідоцтва Писань під впливом Святого Духа були настільки переконливими, що тільки дехто міг опиратися їм. Релігійні вожді збудилися від своєї оманливої безтурботності. Вони побачили своє відступництво, любов до світу, невір'я, гордість та егоїзм. Багато з них у розкаянні і покорі шукали Господа, їхні почуття і думки, досі прив'язані до земних предметів, тепер звернулися до неба. Дух Божий зійшов на них, і з покірними, розчуленими серцями вони об'єднали свої голоси, проголошуючи світові: “Бійтеся Бога і віддайте славу Йому, бо настав час суду Його” (Відкр.14:7). ВБ 345.1

Грішники, ридаючи, запитували: “Що робити мені, щоб спастися?” (Дії 16:30). Шахраї намагалися відшкодувати збитки тим, кого вони обдурили. Всі, які знайшли спокій у Христі, палко бажали, щоби й інші отримали такі ж благословення. Серця батьків навернулися до дітей, а серця дітей — до батьків. Були усунуті такі перешкоди, як гордощі та самонадіяність. Люди каялись від усього серця, і члени родин працювали задля спасіння найближчих і найдорожчих людей. Часто можна було чути палкі заступницькі молитви. Всюди були душі, які з глибоким сердечним смутком кликали до Бога. Багато з них цілі ночі проводили в молитві, щоб Господь послав їм запевнення в тому, що їхні гріхи прощені. Вони також гаряче молились про навернення своїх рідних І сусідів. ВБ 345.2

Люди з різних верств суспільства приходили на зібрання адвентистів. Багаті й бідні, знатні й прості палали одним бажанням почути вчення про Другий прихід Христа. Господь стримував дух опору, доки Його слуги викладали принципи своєї віри. Іноді Дух Божий використовував слабкі й немічні знаряддя, даючи їм силу для свідоцтва про Його істину. На таких зібраннях відчувалася присутність святих ангелів, і щоденно багато душ приєднувалося до віруючих. Величезні натовпи людей, затамувавши подих, прислухались до урочистих слів про скорий прихід Христа. Здавалося, Небо і Земля наблизились одне до одного. Сила Божа впливала як на старих, так і на молодь і людей середнього віку. Люди поверталися додому, виславляючи Бога, а німу тишу ночі порушували радісні звуки пісень. Жодний відвідувач цих. зібрань ніколи не забуде того, що там відбувалося. ВБ 346.1

Проголошення точного часу приходу Христа викликало великий опір в усіх верствах суспільства, починаючи від служителів за кафедрою і закінчуючи найзапеклі-шими, найнерозкаянішими грішниками. Виконувалися слова пророцтва: “В останні дні прийдуть зухвалі хулителі, які чинитимуть за своїми похотями. І казатимуть: ‘Де обітниця приходу Його? Бо з того часу, як повмирали наші батьки, від початку творіння, все залишається без змін’” (2Петр.3:3—4), Багато з тих, що заявляли про свою любов до Спасителя, говорили, що вони не проти вчення про Другий прихід і заперечують тільки встановлення точної дати. Але всевидяче око Боже читало їхні серця. Такі люди не бажали чути, що Христос прийде судити світ за правдою. Вони були невірними слугами; їхні вчинки не витримали б перевірки Того, Котрий випробовує серця, і тому боялися зустрічі зі своїм Господом. Як і юдеї часів Першого приходу Христа, ці люди були не готові вітати Ісуса. Вони не тільки відмовлялися слухати переконливі докази з Біблії, але й глузували з тих, хто очікував Господа. Сатана і його ангели тішилися та кидали в лице Христові й святим ангелам дошкульні зауваження про те, що Його народ так мало любить Його і не бажає Його приходу. ВБ 346.2

“Жодна людина не знає ані дня, ані години”, — цей аргумент найчастіше повторювали противники віри в прихід Христа. Писання говорить: “Про день же той і годину ніхто не знає, ні ангели небесні, ні Син, тільки Отець один” (Матв.24:36). Ті, що чекали на прихід Господа, давали ясні й переконливі пояснення цього тексту, в протилежність неправильному тлумаченню їхніх противників. Ці слова Христос сказав під час тієї пам'ятної розмови з учнями на Оливній горі після останніх відвідин храму. Учні запитали: “Яка ознака приходу Твого й кінця цього світу?” Ісус вказав їм на ознаки і сказав: “Коли побачите все це, знайте, що Мій прихід близько, при дверях” (Матв.24:3, 33). Один вислів Спасителя не заперечує інший. Хоч жодна людина не знає ні дня, ні години Його приходу, проте ми маємо відповідні відомості і наш обов'язок, знати про час наближення цієї події. Нам також сказано, що нехтувати Його пересторогами і не звертати уваги на ознаки Його близького приходу буде такою ж фатальною помилкою для нас, як і для сучасників Ноя, які не бажали прийняти застереження про потоп. У цьому ж розділі є притча, в якій протиставляються вірний та невірний слуги, а також показана доля того слуги, котрий сказав у своєму серці: “Не скоро прийде господар мій” (Матв.24:48). Ця притча ясно відкриває нам, як Христос поставиться та винагородить тих, хто чекав Його, звіщав іншим про Його прихід, а також до тих, хто заперечував це. “Отже, пильнуйте”, — говорить Він. “Блаженний той раб, господар якого, прийшовши, знайде, що він робить так” (Матв.24:42, 46). “Коли ж ти не будеш пильнувати, то Я прийду на тебе, як злодій, і ти не будеш знати, котрої години прийду на тебе” (Відкр.3:3). ВБ 347.1

Апостол Павло пише про тих, для кого прихід Господа буде несподіваним: “День Господній прийде, як злодій уночі. Саме, коли будуть говорити: ‘Мир і безпека’, несподівано прийде загибель… і вони не уникнуть”. Потім Павло звертається до тих, які прислухались до застереження Спасителя: “А ви, брати, не в темряві, щоб день той захопив вас, як злодій. Ви — діти світла і сини дня; ми не належимо ні ночі, ні темряві” (1Сол.5:2—5). ВБ 348.1

Таким чином, Святе Письмо не виправдовує незнання щодо близькості приходу Христа. Тільки ті не бажають слухати цих пояснень, хто взагалі шукає приводу, щоб заперечувати Істину. Зухвалі насмішники і навіть люди, що іменуються служителями Христа, продовжують повторювати: “Про день же той і годину ніхто не знає”. Коли народ почав пробуджуватися і шукати дорогу спасіння, релігійні вчителі стали поміж ним і Правдою, намагаючись розвіяти його страх фальшивими тлумаченнями Слова Божого. Невірні вартові об'єдналися з великим спокусником, кричучи: “Мир! Мир!”, коли Бог не говорив про мир. Подібно до фарисеїв днів Христа багато хто відмовився увійти до Царства небесного і перешкоджав тим, хто бажав зробити це. Кров загублених душ буде стягнута з їхніх рук. ВБ 348.2

Першими приймали цю вістку, як правило, найскромніші та найпосвяченіші члени церкви. Ті, які самостійно досліджували Біблію, не могли не бачити, що загальноприйняте тлумачення пророцтв суперечить Писанню. Де люди не перебували під впливом духовенства і самі досліджували Слово Боже, там адвентистська вістка потребувала тільки зіставлення з Писаннями для встановлення її божественного авторитету. ВБ 348.3

Багато хто були переслідувані невіруючими братами. Деякі люди, намагаючись зберегти своє становище в Церкві, вирішили нічого не говорити про свою надію; але інші відчували, що вірність Господу не дозволяє їм приховувати істини, котрі Він довірив їм. Багатьох виключили з Церкви тільки через те, що вони вірили в прихід Христа. Якими дорогими стали слова пророка для тих, чия віра випробовувалась подібним чином: “Ваші брати, які вас ненавидять і відпихають вас через Моє Ім'я, кажуть: ‘Нехай Господь явить Свою славу, щоб ми узріли вашу радість!’ Та їх окриє сором” (Ісая 66:5). ВБ 348.4

Ангели Божі з величезним зацікавленням спостерігали за результатами цієї перестороги. Коли церкви здебільшого відмовились прийняти цю вістку, ангели з сумом відвернули від них обличчя. Але залишалося чимало таких, які ще не перейшли через випробовування адвен-тистською вісткою. Багатьох ввели в оману їхні чоловіки, дружини, батьки або діти, примушуючи вірити в те, що великим гріхом є вислуховувати єресь, яку проповідують адвентисти. Ангели отримали повеління старанно пильнувати за такими душами, бо від престолу Божого на них повинно було злитися інше світло. ВБ 349.1

А ті, що прийняли вістку, з великим нетерпінням чекали на свого Спасителя. Час, коли вони сподівались зустріти Його, був близько. З особливою урочистістю та спокоєм вони наближалися до нього. Вони насолоджувалися спілкуванням з Богом, яке було запорукою миру в світлому майбутньому. Ніхто з тих, хто мав цю надію і віру, не міг вже забути дорогоцінних годин очікування. Коли до зазначеного часу залишалося декілька тижнів, всі світські справи були залишені. Щиро віруючі ретельно перевіряли кожну свою думку і спонукання серця, ніби вони перебували на смертному ложі і через декілька годин повинні були піти з життя. Ніхто не готував собі спеціального одягу на цей день, але всі усвідомлювали потребу бути внутрішньо переконаними в тому, що вони готові зустріти Спасителя; їхнім білим одягом була чистота душі, характер, очищений від гріха викупною кров'ю Христа. О, якби народ Божий сьогодні мав той самий дух самодослідження, таку ж щиру, тверду віру! Якби вони й далі упокорювали себе перед Богом і приносили свої благання до престолу благодаті, вони б мали більш багаті духовні досвіди. Але як мало молитов у наш час, як мало справжнього усвідомлення гріха; а відсутність живої віри позбавляє багатьох благодаті, щедро злитої нашим Відкупителем. ВБ 349.2

Бог вирішив випробувати Свій народ, Його рука приховала помилку, допущену в підрахунку пророчих періодів. Ні адвентисти, ні їхні вчені опоненти не виявили помилки. Останні говорили: “Ваше обчислення пророчих періодів правильне. Має відбутися видатна подія, але не та, про яку говорить Міллер; це буде навернення всього світу, а не Другий прихід Христа”, ВБ 350.1

Зазначений час минув, а Христос не з'явився, щоб звільнити свій народ. Ті, що зі щирою вірою і любов'ю очікували свого Спасителя, пережили гірке розчарування. Однак Бог здійснив Свій намір: Він випробував серця тих, які запевняли, що очікують Його приходу. Багато з них керувалися почуттям страху, а не якимись вищими спонуканнями, їхня уявна віра не справила жодної зміни в серцях і житті. Коли очікувана подія не відбулася, ці люди запевняли, нібито вони зовсім не розчарувалися, бо ніколи і не вірили в прихід Христа. Вони були в числі перших, хто глузував зі скорботи щирих дітей Божих. ВБ 350.2

Але Ісус та все небесне воїнство з величезною любов'ю і співчуттям спостерігали за випробовуванням вірних, хоча й розчарованих дітей Божих. Якщо б була відсунута завіса, що відокремлює видимий світ від невидимого, то можна було б побачити, як небесні ангели стоять поруч цих вірних дітей Божих, щоб захистити їх від стріл сатани. ВБ 350.3