Велика боротьба

Розділ 17. Вісники світанку

Однією з найурочистіших і найславніших істин, відкритих в Біблії, є істина про Другий прихід Христа, який довершить велику справу відкуплення. Для мандруючого Божого народу, який так довго перебував у “долині темряви та смертної тіні”, обітниця про Другий прихід Того, Хто є “воскресінням і життям”, Хто приведе додому Своїх вигнаних дітей, є радісною надією, а наука про Другий прихід Христа — основною темою Святого Письма. З того дня, як перша пара із сумом покинула Едем, діти віри чекають повернення Обітованого, Який знищить владу губителя і поверне утрачений рай. Святі мужі давнини чекали приходу Месії в славі як сповнення своїх надій. Єнох, сьомий нащадок Адама — того, хто жив колись у раю, ходив з Богом 300 років на землі, був удостоєний здалеку споглядати на прихід Спасителя. “…Ось іде Господь зо Своїми десятками тисяч святих, — говорив він, — щоб суд учинити над усіма” (Юда 14—15). Патріарх Йов у ніч своїх страждань промовив з непохитною вірою: “Та я знаю, що мій Викупитесь живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі…” (Йов 19:25—27). ВБ 281.1

Прихід Христа, з яким буде відновлене царство праведності, надихав святих письменників, які з захопленням і піднесенням писали про нього. Біблійні поети і пророки, описуючи це Царство, вживали слова, які ніби палали небесним вогнем. Псалміст оспівує силу і велич Ізраїльського Царя: “Із Сіону, корони краси, Бог явився в промінні! Приходить наш Бог, — і не буде мовчати… Він покличе згори небеса, і землю — народ Свій судити” (Псал.49:2—4). “Хай небо радіє, і хай веселиться Земля… перед Господнім лицем, бо гряде Він, бо землю судити гряде, — Він за справедливістю буде судити Вселенну, і народи — по правді Своїй!” (Псал.95:11—13). ВБ 281.2

Пророк Ісая говорив: “Померлі твої оживуть, воскресне її мертве тіло …Пробудіться й співайте, ви, мешканці пороху, бо роса Твоя — це роса зцілень, і земля викине мертвих!”. “Смерть знищена буде назавжди, і витре сльозу Господь Бог з обличчя усякого, і ганьбу народу Свого Він усуне з усієї землі, бо Господь це сказав. І скажуть в той день: Це наш Бог, що на Нього ми мали надію, — і Він спас нас! Це Господь, що на Нього ми мали надію, — тішмося ж ми та радіймо спасінням Його” (Ісая 26:19; 25:8—9), ВБ 282.1

І Авакум, у полоні святого видіння, спостерігав прихід Христа: “Бог іде від Теману, і святий від Парану гори… Велич Його вкрила небо, і слави Його стала повна земля! А сяйво було, наче сонячне світло… Став, — і землю Він зміряв, поглянув — / народи затряс, і попадали гори довічні, вікові похилились узгір'я. Путі його вічні… Що їздиш на конях Своїх, на спасенних Своїх колесницях… Тебе вгледівши, гори дрижали… безодня свій голос дала, зняла високо руки свої. Сонце й місяць спинились в мешканні своєму при світлі Твоїх стріл, що літають при сяйві блискучого списа Твого… Ти вийшов спасти Свій народ, спасти Помазанця Свого” (Авак.3:3, 4, 6, 8, 10, 11, 13). ВБ 282.2

Перед тим, як Спаситель мав розлучитися зі Своїми учнями, Він потішав їх у смутку і при цьому запевняв, що прийде знову. “Нехай серце вам не тривожиться… Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас. А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до себе…” (Йоан 14:1—3). “Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі ангели з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться…” (Матв.25:31—32). ВБ 282.3

Ангели, які затрималися на горі Оливній після вознесіння Христа, повторили учням обітницю про Його повернення. “Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!” (Дії 1:11). І апостол Павло, натхнений Духом Святим, свідчив: “Сам-бо Господь із наказом при голосі Архангела та при Божій сурмі зійде з неба…” (1Сол.4:16). Пророк з острова Патмос сказав: “Ото Він із хмарами йде, і побачить Його кожне око…” (Відкр.1:7). ВБ 283.1

Другий прихід Христа вказує на славний час “відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх!” (Дії 3:21). Тоді буде покладено кінець тривалому пануванню зла, бо “перейшло панування над світом до Господа нашого та до Христа Його, і Він зацарює на вічні віки!” (Відкр.11:15). “І з'явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло” (Ісая 40:5). “…Так Господь Бог учинить, що виросте правда й хвала перед усіма народами!” (Ісая 61:11). “Стане Господь Саваоф того дня за прекрасну корону і за пишний вінок для останку народу Його” (Ісая 28:5). ВБ 283.2

Саме тоді під усім небом буде встановлене довгоочікуване і сповнене миру Царство Месії: “Бо Сіона Господь потішає, всі рути його потішає, й обертає пустині його на Едем, його ж степ — на Господній садок!” (Ісая 51:3). “…Бо дана йому буде слава Лівану, пишнота Кармелу й Сарону…” (Ісая 35:2). “Вже не скажуть на тебе ‘покинута’, а на край твій не будуть казати вже ‘пустин’, бо тебе будуть кликати ‘в ній моя втіха’, а край твій ‘заміжня’… і як тішиться той молодий нареченою, так радітиме Бог твій тобою! ” (Ісая 62:4—5). ВБ 283.3

Другий прихід Господа у всі віки був світлою надією Його вірних послідовників. Обітниця повернутися, яку Спаситель дав Своїм учням, прощаючись з ними на горі Оливній, проливала світло на майбутнє, наповнювала серця радістю і надією, якої не могло затьмарити ні горе, ні будь-яке випробовування. Серед гонінь і страждань з'явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса було “блаженною надією” (Тит 2:13). Коли солу-нянські християни зі смутком ховали своїх улюблених, котрі сподівались побачити прихід Господа своїми очима, їх учитель Павло вказав їм на воскресіння, котре відбудеться під час приходу Спасителя. Тоді мертві в Христі піднімуться і разом з живими будуть піднесені, щоб зустріти Господа в повітрі. “…І так завсіди, — говорив він, — будемо з Господом. Отож потішайте один одного цими словами!” (1Сол.4:16—18). ВБ 283.4

На скелястому острові Патмос улюблений учень почув обітницю: “Так, — незабаром прийду!”, а його палка відповідь висловлює бажання і молитву церкви в усіх її труднощах: “Прийди, Господи Ісусе!” (Відкр.22:20). ВБ 284.1

Із в'язниць, вогнищ, ешафотів, де святі мученики свідчили правду, протягом усіх віків лунає їх голос віри і надії. “Впевнені в Його особистому воскресінні, а отже, і в своєму — під час Його Другого приходу, — говорить один з цих християн, — ‘вони нехтували смертю і стояли вище від усього цього’” (Daniel T.Taylor. The Reign of Christ on Earth, or The Voice of the Church in All Ages. Р.ЗЗ). Вони були готові зійти в могилу, щоб “вийти з неї вільними” (Ibid. P.54). Вони чекали свого Господа, Котрий прийде “на хмарах небесних у славі Свого Отця” “і встановить Своє Царство для праведних”. Таку саму віру мали й вальденці (Ibid. P.129—132), а Уїкліф бачив у приході Спасителя сповнення надій церкви (Ibid. P. 132—134). ВБ 284.2

Лютер сказав: “Я переконаний, що день суду наступить не пізніше, як через 300 років. Бог не буде і не може більше терпіти цей нечестивий світ”. “Наближається великий день, коли царство земної нечистоти буде зруйноване” (Ibid. P. 134, 158). ВБ 284.3

“Цей старий світ наближається до свого кінця”, — говорив Мелангтон. Кальвін навчав віруючих, щоб “не вагалися, а очікували в надії Приходу Христа як найзнаменнішої події”. За його словами, “вся сім'я вірних Божих чекатиме цього дня”. “Ми повинні відчувати голод за спілкуванням з Христом; ми повинні шукати Його, думати про Нього, — говорив він, — доки не прийде світанок того великого дня, коли наш Господь у повноті явить славу Свого Царства” (Ibid. P. 134, 158). ВБ 284.4

“Хіба Господь Ісус вознісся на небо не в нашому тілі, — запитував шотландський реформатор Нокс, — і хіба Він не повернеться? Ми знаємо, що Він повернеться, і це буде незабаром”. Рідлі та Латимер, які віддали своє життя за істину, з вірою чекали приходу Господа. Рідлі писав: “Я вірю і ніскільки не сумніваюся в тому, що світ наближається до кінця. Давайте разом з Йоаном, слугою Божим, кликати в наших серцях до нашого Спасителя з молитвою: ‘Прийди, Господи Ісусе, прийди!’” (Ibid. P.145,151). ВБ 284.5

“Думка про прихід Господа, — говорить Бакстер, — є для мене найприємнішою і найвідраднішою” (R.Baxter. Works. V.17. P.555). “Віра і характер Його святих виявляються в тому, щоб любити Його з'явлення і очікувати цієї блаженної надії”. “Якщо смерть — останній ворог — буде знищена при воскресінні, то ми можемо зрозуміти, як ревно повинні молитися віруючі про Другий прихід Христа, коли буде здобута повна і цілковита перемога” (Ibid. P.500). “Це день, якого всі віруючі повинні бажати і чекати. Того дня звершиться справа їх відкуплення та здійсняться бажання і прагнення душі. О, Господи, нехай цей блаженний день прийде якнайшвидше!” (Ibid. P.182—183). Такою була надія апостольської церкви, “церкви в пустелі” і церкви реформаторів. ВБ 285.1

Пророцтво провіщає не тільки мету приходу Христа і те, як він відбудеться, а й указує на ті ознаки, за якими люди зможуть довідатись про його наближення. Ісус сказав: “І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях…” (Лука 21:25). “…Сонце затьмариться, і місяць не дасть свого світла, і зорі спадатимуть з неба, і сили небесні порушаться… І побачать тоді Сина Людського, що йтиме на хмарах із великою потугою й славою” (Марк 13:24—26). Автор Відкриття так змальовує першу з ознак Другого приходу: “… І ось стався великий землетрус, і сонце стало тьмяним, як волосяниця, і місяць зробився, наче кров…” (Відкр.6:12). ВБ 285.2

Ці ознаки мали місце до початку XIX ст. І як сповнення цього пророцтва, в 1755 р. стався один з найжах-ливіших землетрусів, які переживало людство. Хоч він став відомий, як Лісабонський землетрус, однак поширився на більшу частину Європи, Африки й Америки. Він був відчутний навіть у Гренландії, Вест-Індії, на острові Мадейра, у Швеції та Норвегії, Великобританії та Ірландії. Він охопив територію загальною площею майже 4 млн. квадратних кілометрів. В Африці трясіння землі було таким же сильним, як і в Європі. Була зруйнована більша частину Алжиру, і недалеко від Марокко поглинуте земною безоднею селище, яке налічувало від 8 до 10 тисяч мешканців. Величезна хвиля затопила приморські міста Іспанії та Африки, спричинивши велике руйнування. ВБ 285.3

“Найсильніші поштовхи були відчутні в Іспанії та Португалії. Кажуть, що в Кадесі морська хвиля досягла висоти 60 футів (приблизно 18м. — Ред.) Найвищі гори в Португалії здригалися до самого підніжжя; вершини декотрих з них розкололися, надаючи їм дивовижних форм. З утворених кратерів виривався вогонь, величезні маси гірських порід падали вниз у сусідні долини” (Sir Charles Lyell. Principles of Geology. P. 495). ВБ 286.1

У Лісабоні “під землею почувся ніби гуркіт грому”, після чого сильний поштовх зруйнував більшу частину міста. За якихось шість хвилин загинуло 60 тисяч осіб. Море спочатку відступило, залишаючи після себе мілину, а потім під час припливу піднялося на 15 м вище від свого звичайного рівня. “Серед інших надзвичайних подій, які мали місце в Лісабоні під час катастрофи, можна відзначити зруйнування нової набережної, спорудженої з найчистішого мармуру. На її будівництво були витрачені значні кошти. Там зібрався величезний натовп народу, сподіваючись врятуватись від уламків будинків, що руйнувались, але нараз ця споруда з усіма людьми, котрі знаходились на ній, занурилися в море, і жодне людське тіло не випливло на поверхню води” (Ibid. P.495). ВБ 286.2

“Підземний поштовх вмить зруйнував усі церкви і монастирі, майже всі великі будівлі та більше четвертої частини житлових будинків. Через дві години після поштовху в багатьох кварталах міста спалахнула пожежа, і протягом трьох діб у місті вирував вогонь з такою силою, що від нього залишилися руїни. Землетрус стався у святковий день, коли церкви і монастирі були переповнені людьми. Мало коту вдалося врятуватися” (Encyclopedia America. Art. “Lisbon”. Ed. 1831). Людей охопив невимовний жах. Ніхто не плакав, страх позбавив людей сліз. Вони метушилися, збожеволівши від горя і несподіванки, хапались за голову і, б'ючи себе в груди, вигукували: “Кінець світу! Кінець світу!” Матері забули про своїх дітей і бігали з розп'яттями в руках. На жаль, багато людей кинулося до церков за порятунком, але марними були причастя, даремно нещасні люди обіймали вівтарі; образи, священики і народ були разом поховані піц руїнами. Як пізніше було встановлено, того страшного дня загинуло 90 тисяч осіб. ВБ 286.3

Через 25 років з'явилася інша, згадана в пророцтві озака, — затемнення сонця і місяця. Найбільш вражаючим було те, що ця подія мала місце в точно визначений час. У розмові з учнями на горі Оливній Спаситель, змалювавши довгий період випробовування для церкви — 1260 років папського панування, про яке було сказано, що дні його будуть скорочені, згадав також деякі з подій, котрі матимуть місце перед Його Другим приходом, і визначив час, коли світ побачить першу з цих подій: “Але в ті дні, після тієї скорботи, сонце затьмариться, і місяць не дасть свого світла” (Марк 13:24). 1260 днів, або років, закінчилися в 1798 р. За чверть століття до цієї дати переслідування майже припинилися. Після гоніння, згідно зі словами Христа, повинно було статися затемнення сонця. 19 травня 1780 р. це пророцтво здійснилось. ВБ 287.1

“Темний день 19 травня 1780 р. залишається найбільш таємніш, досі нез'ясованим і єдиним у своєму роді явищем. Відбулося незрозуміле затемнення всього видимого неба і атмосфери в Новій Англії” (R.T.Devens. Our First Century. P. 89). ВБ 287.2

Очевидець, який жив у Массачусетсі, так описує цю подію: “Вранці сонце світило ясно, але незабаром сховалося за зловісними темними хмарами, що опускалися все нижче і нижче. Часом їх пронизували спалахи блискавки, почувся гуркіт грому і почав накрапати дощ. Десь коло дев'ятої години хмари стали рідшими, набравши бронзово-жовтого або мідного кольору, земля, скелі, дерева, будівлі, вода і люди виглядали по-іншому в цьому неземному дивному світлі. Через декілька хвилин темна, важка хмара закрила все небо, за винятком вузької смуги на горизонті, і стало так темно, як буває звичайно влітку о дев'ятій годині вечора…” ВБ 287.3

“Страх, тривога і благоговійний трепет поступово змінювали один одного. Жінки стояли біля дверей своїх жител, дивлячись на темний ландшафт; чоловіки поверталися з роботи в полях, теслі залишали свої інструменти, ковалі — кузню, крамарі зачиняли крамниці. Тремтячи, діти біглизі школи додому. Мандрівники зупинялися на нічліг в найближчих фермерських оселях. ‘Що буде?’ — це питання було у всіх на вустах, у кожному серці. Здавалося, ось-ось пронесеться небаченої сили ураган і всьому прийде кінець. ВБ 287.4

У домах запалювали свічки, і вогонь у камінах горів так яскраво, як в осінню безмісячну ніч. Кури сідали на сідала і засинали, на пасовищах жалібно ревла худоба, чути було скреготання жаб; птахи співали свої вечірні пісні, і повсюди літали кажани. Але люди знали, що це не ніч. ВБ 288.1

Доктор Нафанаїл Уайттекер, пастор церкви в Салемі, проводив богослужіння і в проповіді висловив думку про те, що цей морок був надприродним. Богослужіння відбулися і в багатьох інших місцях. У цих імпровізованих проповідях, як правило, використовувалися біблійні тексти, які вказували на те, що ця подія відповідає пророцтвам із Писання. Найгустіша темрява настала одразу ж після одинадцятої години” (The Esses Antiquarian. April. 1899. V.3. N4. P.53—54). На більшій території країни опівдні було настільки темно, що без свічки не можна було визначити час на годиннику, обідати або робити що-небудь у домі… ВБ 288.2

“Ця темрява поширилась на велику відстань. Вона сягала далеко на сході — до Фалмуса, на захід — аж до віддалених частин штатів Коннектикут і Олбані, на півдні — до морського узбережжя, а на півночі — до найдальших американських поселень” (William Gordon. History of the Rise, Progress… of the U.S.A. V.3. P.57). ВБ 288.3

Після густої темряви цього дня, за годину або дві години до заходу сонця, небо де-не-де проясніло, з'явилося сонце, хоча його, як і раніше, закривав густий, темний туман. “Після заходу сонця небо знову затяглася хмарами і дуже швидко настала ніч. Темрява ночі також була незвичайною і жахаючою, як і темрява вдень. Хоч місяць тоді був уповні, однак нічого не можна було побачити без світильників, світло яких ледве пронизувало безпросвітну темряву, подібну до єгипетської, і було майже непомітним на відстані з сусідніх домів” (Isaiah Thomas. Massachusetts Spy, or, American Oracle of Liberty. V.10. N472; 1780. 25 May). Один з очевидців цього явища говорить: “Я не міг позбутися думки, що навіть якби кожне небесне світило сховалося за завісою найгустішої темряви або ж зовсім згасло, то й тоді темрява, що огорнула землю, не була б такою непроглядною” (Letters by Dr.Samuel Tenney, ofexeter, New Hampshire, December, 1785. Massachusetts Historical Society Collections, 1792, 1st series. V.I. P.97). О дев'ятій годині вечора зійшов повний місяць, але й “він не розсіяв цього смертельного мороку”. Після півночі темрява зникла, і коли вперше з'явився місяць, він був кольору крові. ВБ 288.4

День 19 травня 1780 р. ввійшов у історію як “темний день”. З часів Мойсея ще не було такої густої, тривалої темряви, яка б охоплювала величезну територію. Опис цієї події очевидцями — це тільки слабкий відгомін слів Господа, записаних пророком Йоїлем за 25 віків до їх виконання: “Заміниться сонце на темність, а місяць — на кров перед приходом Господнього дня…” (Йоїл 3:4). ВБ 289.1

Христос заповідав Своєму народові спостерігати за ознаками Його приходу і радіти прикметам, які свідчать про прихід Царя. “Коли ж стане збуватися це, — говорить Він, — то випростуйтесь і підніміть свої голови, — бо зближається ваше визволення”. Він вказав Своїм послідовникам на дерева, які розвиваються весною: “Як вони вже розвиваються, то, дивлячись на це, ви знаєте, що близько вже літо. Так і ви, коли побачите, що це збувається, то знайте, що Боже Царство вже близько” (Лука 21:28, 30, 31). ВБ 289.2

Але коли дух покори і відданості поступився в церкві місцем гордості й формалізму, тоді любов до Христа і віра в Його прихід охололи. Поглинуті світськими заняттями і задоволеннями люди, які називають себе народом Божим, перестали прислухатися до порад Спасителя щодо ознак Його приходу. Вони нехтували вченням про Другий прихід. Тексти Писання, в яких йдеться про цю подію, були неправильно витлумачені, доки цю істину зовсім забули. Перш за все це стосується церков Америки. Свобода і вигоди життя, доступні всім верствам суспільства, честолюбне прагнення до багатства і розкоші, невгамовна жага наживи, палке бажання здобути популярність і владу призвели людей до того, що вони зосередили всі свої думки і надії на справах цього земного життя, відкладаючи на далеке майбутнє той урочистий день, коли існуючий порядок речей зміниться. ВБ 289.3

Вказуючи Своїм послідовникам на ознаки Його приходу, Спаситель передрік відступництво, яке матиме місце перед Його Другим приходом. Як і за днів Ноя, люди будуть захоплені світськими справами і розвагами. Вони будуть купувати, продавати, насаджувати, будувати, женитись і виходити заміж, забувши про Бога і вічне життя. Христос застерігає тих, хто житиме в цей час: “Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та пияцтвом і життєвими клопотами і щоб день той на вас не прийшов несподівано… Тож пильнуйте, і кожного часу моліться, щоб змогли ви уникнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Людським!” (Лука 21:34, 36). ВБ 290.1

Стан церкви цього часу відображений у словах Спасителя, записаних в книзі Відкриття: “…Маєш ім'я, ніби живий, а ти мертвий” (Відкр.3:1). І до тих, хто відмовиться залишити свій безтурботний стан, звернені урочисті слова перестороги: “А коли ти нечуйний, то на тебе прийду, немов злодій, і ти знати не будеш, якої години на тебе прийду” (Відкр.3:3). Необхідно було, щоб люди прокинулись і усвідомили небезпеку, яка їм загрожує; щоб вони опам'ятались і почали готуватися до урочистих подій, пов'язаних із закінченням випробування. Пророк Божий говорить: “Великий день Господа й вельми страшний, і хто зможе його перенести?” (Йоїл 2:11). Хто устоїть у день Його появи? Той, чиї “очі…пречисті, щоб міг… дивитись на зло; і на насильство дивитись не можеш”. Ті, хто говорить: “Мій Боже, пізнали Тебе ми…” (Авак.1:13; Осія 8:2). Для тих, що кричать: “Мій Боже, ми пізнали Тебе!”, але порушують Його Завіт і ходять за іншими богами, ховають у своєму серці беззаконня і полюбляють дорогу неправди, Господній день буде “темнотою, а не світлом” (Амос 5:20). “І станеться часу того, — говорить Господь, — і перешукаю Я з лампами Єрусалим і навіщу Я тих мужів, які задубіли на дріжджах своїх, що говорять у серці своєму: ‘Господь не вчинить добра, і лиха не зробить’” (Соф.1:12). “Я покараю всесвіт за зло, а безбожних за їхню провину, бундючність злочинця спиню, а гордість насильників знижу!” (Ісая 13:11). “Спасти їх не зможе… ні їхнє срібло, ані золото їхнє”. “І здобиччю стане все їхнє багатство, а їхні доми — за спустошення” (Соф.1:18, 13). ВБ 290.2

Єремія в очікуванні цього жахливого часу вигукує: “Біль серце стискає мені, і тріпоче мені моє серце… Не можу мовчати, бо вчула душа моя голос сурми, гук війни! Біда на біду прикликається…” (Єрем.4:19—20). ВБ 291.1

“День гніву цей день, день смутку й насилля, день збурення та зруйнування, день темноти та темряви, день хмари й імли, день сурмлення й окрику” (Соф.1:15—16). “Оце день Господній приходить… Щоб землю зробити спустошенням, а грішних її повигублювати з неї!” (Ісая 13:9). ВБ 291.2

З огляду на цей великий день Слово Боже урочисто і переконливо закликає народ Божий прокинутись від духовної летаргії, в смиренні й каятті шукати Його лиця. “Засурміть на Сіоні в сурму, здійміть крик на святій горі Моїй! Затремтіть, всі мешканці землі, бо прийшов день Господній, бо близько вже він… оголосіть святий піст, скличте зібрання! Зберіть народ, оголосіть святі збори, старців згромадьте, позбирайте дітей… Нехай вийде з кімнати своєї також молодий, молода ж з-під свого накриття! Між притвором та жертівником нехай плачуть священики, слуги Господні”. “Верніться до Мене всім серцем своїм, і постом святим, і плачем та риданням! І деріть своє серце, а не свою одіж, і наверніться до Господа, вашого Бога, бо ласкавий Він та милосердний, довготерпеливий та многоми-лбстивий…” (Йоїл 2:1, 15—17, 12—13). ВБ 291.3

Щоб народ зміг встояти в день Господній, необхідно було здійснити велику роботу реформи. Бог бачив, що багато з Його народу не збирали скарби на небесах, і в Своєму милосерді Він був готовий послати вістку застереження і таким чином допомогти людям вийти із заціпеніння і приготуватися до приходу Господа. ВБ 291.4

Ця пересторога міститься в 14-му розділі книги Відкриття. Тут представлено трикратну вістку, яку проголошують небесні істоти; одразу після цього відбудеться прихід Сина Людського, щоб “пожати жниво землі”. Перша вістка застерігає про суд, що наближається. Пророк бачив ангела, “що летів серед неба і мав благовістити вічне Євангеліє мешканцям землі, і кожному людові, і племені, і язику, і народові. І він говорив гучним голосом: ‘Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настала година суду Його, і вклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і водні джерела!’” (Відкр.14:6—7). ВБ 292.1

Ця вістка названа частиною “вічного Євангелія”. Проповідь Євангелія була доручена не ангелам, а людям. Святі ангели теж беруть участь у цій роботі, керуючи нею; вони є ініціаторами великих релігійних рухів з метою спасіння людей, але праця євангелізації на землі виконується слугами Божими. ВБ 292.2

Вірні мужі, слухняні голосу Божого Духа і вченню Його слова, звіщали світові цю вістку. Це ті, хто прислухався до “вірнішого пророчого слова”, цього “світильника, що світить у темному місці, доки не почне розвиднятися день, не засяє ранкова зоря…” (2Петр.1:19). Вони шукали пізнання Бога більше за всі інші скарби і вважали, що “надбання цього є краще від надбання срібла, і користь з того більша від щирого золота” (Прип.3:14). Господь відкрив їм великі істини Свого Царства. “Благовоління Господнє до тих, хто боїться Його, і Свій заповіт Він відкриває їм” (Псал.24:14). ВБ 292.3

Не вчені богослови отримали пізнання правди і проповідували її. Якби вони були вірними вартовими Слова, що старанно і з молитвою вивчають Писання, то впізнали б, яка пора ночі; вони дізнались би з пророцтв, які події повинні відбутися. Але вони не були такими, і тому вістку звіщали прості люди. Ісус сказав: “… Ходіть, поки маєте світло, щоб вас темрява не обгорнула” (Йоан 12:35). Хто відвертається від світла, котре посилає йому Бог, або нехтує ним, коли воно недалеко, той залишається у темряві. Але Спаситель говорить: “…Хто йде вслід за Мною, не буде ходити в темряві той, але матиме світло життя” (Йоан 8:12). Той, єдиною метою кого є виконання волі Божої, хто з усією відповідальністю ставиться до вже отриманого світла, отримає його ще більшою мірою. Для такої душі зійде зірка небесна, щоб привести її до повної істини. ВБ 292.4

В час Першого приходу Христа священики і книжники зі святого міста, котрим були довірені Божі пророцтва, могли б розпізнати ознаки часу і звістити прихід Обітованого. Пророцтво Михея вказувало на місце народження Христа. Даниїл передрік час Його приходу (Мих.5:2; Дан.9:25). Бог довірив ці пророцтва вождям юдейського народу; тому їм не було вибачення в тому, що вони не знали і не проповідували народові близький прихід Месії, їх незнання стало наслідком їхнього гріховного нехтування. Юдеї споруджували пам'ятники вбитим пророкам Божим, але водночас, вшановуючи сильних світу цього, вони віддавали славу слугам сатани. Цілком поглинуті честолюбною боротьбою за становище в суспільстві і вплив на людей, вони втратили з поля зору божественні почесті, запропоновані їм небесним Царем. ВБ 293.1

Старійшини Ізраїлю повинні були з глибоким зацікавленням і благоговінням досліджувати пророцтва про місце, час і обставини однієї з найважливіших подій в історії світу — приходу Сина Божого з метою відкуплен-ня людства. Увесь народ повинен був пильнувати і чекати, щоб першим вітати Спасителя світу. Але ось двоє втомлених мандрівників з Назарета увійшли у Віфлеєм. Вони обійшли всі доми на вузькій головній вулиці Віф-леєма аж до східної околиці міста в пошуках місця для ночівлі. Жодні двері не відчинились, щоб прийняти їх. Нарешті подорожні знайшли для себе притулок у жалюгідній стаєнці для худоби. Тут і народився Спаситель світу. ВБ 293.2

Небесні ангели бачили славу, яку Син Божий розділяв з Отцем ще до створення світу, і тепер з великим зацікавленням чекали Його появи на землі, бо ця подія мала принести велику радість всім людям. Ангелам було доручено звіщати радісну вістку тим, хто був готовий прийняти її і з радістю поділитися нею з мешканцями Землі. Христос принизив Себе, прийнявши людське єство. Ставши жертвою за гріх, Він повинен був взяти на Себе неймовірний тягар прокляття. Однак ангели бажали, щоб навіть у Своєму приниженні Син Всевишнього постав перед людьми з гідністю і славою, відповідними Його характеру. Чи зберуться великі люди землі в столиці Ізраїлю, щоб вітати Його народження? Можливо, легіони ангелів представлять його очікуючому народові? ВБ 293.3

Ангел відвідав землю, щоб побачити, хто приготувався зустрічати Ісуса. Але ніде не бачив жодних ознак приготування. Він не чув вигуків торжества і хвали, які звіщали б близький прихід Месії. Деякий час ангел літав над вибраним містом і храмом, де протягом багатьох століть відкривалася слава Божа, але й тут він побачив ту саму байдужість. Зарозумілі, оточені пишністю священики приносили в храмі опоганені жертви. Фарисеї гучним голосом зверталися до народу або вихваляли самі себе в молитвах на перехрестях вулиць. У царських палатах, на зібраннях філософів, у школах рабинів — усюди забута чудова істина, яка наповнила все небо радістю і хвалою: Спаситель людства незабаром повинен прийти на землю. ВБ 294.1

Ніде не видно було ніяких ознак очікування Христа, ніхто не готується зустрічати Князя життя. Здивований побаченим, небесний вісник уже був готовий залишити землю і повернутися на небо з такою ганебною звісткою, коли, раптом зауважив групу пастухів, що пильнували вночі свої отари. Вони вдивлялися у зоряне небо, розмірковували над пророцтвами про прийдешнього Месію. Ці прості люди прагнули приходу Спасителя світу. Ось ті люди, які готові прийняти небесну вістку. І враз перед ними з'явився ангел Господній, звіщаючи велику радість. Небесна слава наповнила рівнину, з'явилась незлічена кількість ангелів, немов свідкуючи про те, що ця радість надто велика, щоб її міг принести мешканцям землі тільки один вісник. Безліч голосів зливаються в урочистому гімні, котрий співатимуть колись усі викуплені: “Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!” (Лука 2:14). ВБ 294.2

О, яке надзвичайне повчання містить у собі ця чудова історія про Віфлеєм! Як вона докоряє нам за невір'я, гордість і самовпевненість. Вона застерігає нас, щоб внаслідок злочинної недбалості та безтурботності не залишили без уваги ознак часу наших відвідин. ВБ 295.1

Але не тільки на пагорбах Юдеї, не тільки серед скромних пастухів ангели знайшли тих, хто очікував приходу Месії. І в язичницьких країнах були люди, які чекали Його. Це були багаті й знатні мудреці — філософи Сходу. Досліджуючи природу, вони бачили Бога в Його творінні. З єврейських Писань вони довідались про Зорю, Яка сходить від Якова, і з нетерпінням чекали появи Того, Хто буде не тільки “Утішителем Ізраїлю”, а й “Світлом на просвіту язичникам” і “спасінням… аж до краю землі” (Лука 2:25, 32; Дії 13:47). Вони шукали світла, і світло від престолу Божого, освітило їхній шлях. У той час, коли морок обіймав священиків і рабинів Єрусалима — законних хранителів і вартових істини, послана небом Зоря привела цих чужинців з язичницької країни до місця народження Царя. ВБ 295.2

“Христос другий раз з'явиться тим, хто чекає Його на спасіння” (Євр.9:28). Як вістка про народження Спасителя, так і вість про Його Другий прихід не була довірена релігійним вождям народу. Вони не мали зв'язку з Богом і відкинули послане небом світло; тому вони не належать до числа тих, про кого писав апостол Павло: “А ви, браття, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій. Бо ви діти світла й сини дня. Ми не належимо ні ночі, ні темряві” (1Сол.5:4—5). ВБ 295.3

Вартові на стінах Сіону повинні були першими звістити про прихід Спасителя, першими піднести свій голос, проголошуючи Його наближення, першими спонукувати народ приготуватися до Його приходу. Але вони жили безтурботно, мріючи про спокій і безпеку, а тим часом народ спав у своїх гріхах. Ісус побачив Свою Церкву подібною до безплідного фігового дерева, яке гордовито красувалося своїм листям, але не мало дорогоцінних плодів. Церква пишалася дотриманням релігійних форм, але в неї не було духа правди, смирення, каяття і віри, котрі єдині можуть зробити її служіння приємним Богові. Замість плодів Духа процвітали гордість, формалізм, марнославство, самолюбність, насильство. Церква-відступниця закрила очі на ознаки часу. Але Бог не покинув її, залишався вірним їй, хоч вона й віддалилася від Нього і Його любові, її члени відмовились виконувати Божі умови, тому Його обітниці щодо них не здійснились. ВБ 295.4

Таким є неминучий наслідок нехтування світлом і перевагами, які посилає Бог. Якщо Церква не буде прямувати дорогою, вказаною їй Провидінням Божим, і не буде приймати кожний промінь світла, котре їй посилається, виконуючи в усьому свої обов'язки, тоді релігія неминуче перетвориться на пусте дотримання форм, і дух благочестя залишить її. Ця істина неодноразово знаходила підтвердження в історії Церкви. Бог вимагає від Свого народу вчинків віри і послуху відповідно до посланих йому благословень і переваг. Послух вимагає жертви і хреста; тому багато з тих, хто вважав себе послідовниками Христа, відмовилися прийняти небесне світло і, як юдеї в давнину, не зрозуміли часу своїх відвідин (Лука 19:44). Через їхню гордість і невіру Господь пройшов повз них і відкрив Свою істину тим, хто, як і віфлеємські пастухи та мудреці зі Сходу, прийняв послане йому світло. ВБ 296.1