Велика боротьба

Розділ 18. Американський реформатор

Для проповіді про Другий прихід Христа Бог обрав чесного і щирого фермера, котрий сумнівався в божественному авторитеті Писання, але всім серцем прагнув до пізнання правди. Як і багато інших реформаторів, Уіпьям Міллер у ранній молодості мужньо боровся зі злиднями і таким чином виховав у собі самозречення та енергійність. Родина, з якої він походив, відрізнялася своєю незалежністю, волелюбним духом, витривалістю і палкою любов'ю до вітчизни, — одним словом, тими рисами, які переважали і в його вдачі. Батько Міллера був капітаном в революційній армії; сім'ї довелося багато чим пожертвувати в той бурхливий час боротьби і страждань, чим і пояснюються скрутні обставини життя Міллера замолоду. ВБ 297.1

Уїльям відрізнявся міцною будовою тіла і вже в дитинстві почав виявляти неабиякі розумові здібності. Це ставало все помітніше в міру того, як хлопчик підростав. Його діяльна, розвинута натура невтримно прагнула до знань. Хоч йому не пощастило отримати академічну освіту, любов до знань, звичка до серйозного мислення та гострота суджень допомогли йому стати всебічно розвинутою людиною зі здоровим судженням. Це був чоловік бездоганної моральної чистоти, незаплямо-ваної репутації, якого всі поважали за чесність, ощадливість і доброчинність. Завдяки своїй енергії та запопадливості він швидко став матеріально незалежною людиною, однак ніколи не зраджував звичку займатися самоосвітою. Уїльям Міллер досяг успіху, обіймаючи різні громадські та військові посади, і, здавалось, шлях до багатства і слави широко відкрився перед ним. ВБ 297.2

Мати Уільяма Міллера була дуже побожною жінкою, і його дитинство пройшло в релігійній атмосфері. Однак в молоді роки він потрапив до товариства деїстів^*, вплив котрих посилювався тим, що цс були в більшості випадків взірцеві громадяни, добрі та дружні за вдачею люди. Християнське оточення, в якому вони проживали, справляло вплив на формування їхніх характерів. Благородними рисами, які сприяли повазі та довір'ю до них, вони завдячували Біблії, однак ці добрі дари були так спотворені, що люди справляли вплив, який суперечив вченню Слова Божого. Спілкуючись з такими людьми, Міллер мимоволі перейняв їхні погляди. Існуючі тлумачення Святого Письма були пов'язані з труднощами, які здавалися йому нездоланними, а його нові переконання, в яких не було місця для Біблії, нічого не давали взамін, і він залишався незадоволеним. Проте Міллер продовжував дотримуватися цих поглядів упродовж 12 років. Але коли йому виповнилося 34 роки, Святий Дух вплинув на його серце, і його охопило глибоке усвідомлення своєї гріховності. Його колишня віра не давала душі жодної надії на життя вічне. Майбутнє здавалося темним і похмурим. Згодом, згадуючи свої переживання, він говорив: “Думка про смерть пронизувала все моє єство неприємним холодніш тремтінням, а необхідність звітувати переконувала мене в неминучій загибелі всіх. Небо було для мене, як мідь, а земля під ногами — як залізо. Вічність — що це таке? Смерть — для чого вона? Чим більше я роздумував над цими питаннями, тим більше я їх не розумів. Чим більше я міркував, тим беззмістовнішими ставали мої висновки. Я намагався не думати, але це було понад мої сили. Я перебував у дуже жалюгідному стані, але не розумів причини цього, Я нарікав і жалівся, та не знав на кого. Я розумів, що щось було не так, однак не знав, як і де знайти Правду. Я сумував, не маючи надії”. ВБ 298.1

В такому стані Міллер перебував кілька місяців. “Раптом, — згадує він, — в моїй уяві дуже ясно постав характер Спасителя. Я зрозумів, що має бути така добра, милосердна Істота, котра віддала б Себе задля викуплення наших беззаконь та врятувала б нас від кари за гріх. Вмить я відчув, якою люблячою мас бути ця Істота; і відразу ж подумав, що я міг би кинутися в її обійми і довіритись її милості. Але тут постало питання: ‘Як довести існування такої Істоти?’ І я переконався, що, окрім Біблії, ніде не можна знайти доказів існування такого Спасителя або, принаймні, аргументів про майбутнє життя… ВБ 299.1

Я побачив, що саме Біблія представляє такого Спасителя, Якого я потребую; і я був вкрай здивований, що звичайна людська книга містить у собі принципи, котрі так повно відповідають потребам гинучого світу. І я змушений був погодитись, що Святе Письмо — відкриття Боже. Біблія стала моєю відрадою, а в Ісусі я знайшов Друга. Спаситель став для мене ‘кращим за десять тисяч інших’, а Писання, котре раніше було для мене таким незрозумілим і повним суперечностей, тепер зробилося ‘світильником, світлом для стежки моєї’ (Псалми 118:105). Моя душа заспокоїлась і знайшла мир. Я переконався, що Господь Бог — це Скеля серед розбурханого життєвого океану. Відтепер Біблія стала головним предметом моїх досліджень, і я можу відверто сказати, що я вивчав її з величезною насолодою. Я виявив, що не знав і половини того, що знайшов у Біблії. Я дивувався, чому раніше не бачив її краси і слави і навіть відкидав її. Я знайшов там все, чого так прагнуло моє серце, — ліки від усіх хвороб душі. Я втратив смак до іншої літератури та присвятив своє серце тому, щоб навчитися мудрості від Бога” (S.Bliss. Memoris of Wm. Miller. P.65—67). ВБ 299.2

Міллер публічно визнав свою віру в релігію, яку раніше відкидав. Але його невіруючі друзі одразу ж висунули всі ті аргументи, котрі і він сам часто наводив, спростовуючи божественний авторитет Писання. Тоді він ще не був готовий відповісти на них, але міркував так: якщо Біблія — відкриття Боже, то вона не повинна суперечити сама собі; якщо вона дана для наставлення людини, то повинна бути доступною для її розуміння. Він вирішив самостійно дослідити Писання та з'ясувати, чи існують в них непримиренні суперечності. ВБ 299.3

Бажаючи уникнути упередження, Мілліер не користувався жодними коментарями, а порівнював тексти між собою, використовуючи тільки позначені паралельні місця та симфонію. Він регулярно і систематично вивчав Біблію; почавши від книги Буття і читаючи вірш за віршем, він просувався далі у своєму дослідженні тільки тоді, коли в нього розвіювалися будь-які сумніви щодо певних місць. Коли зустрічалися незрозумілі вірші, Міл-лер, за своєю звичкою, порівнював їх з усіма іншими текстами, що стосувалися даного питання. Намагаючись зрозуміти значення тексту, він вивчав, яке навантаження за змістом несе кожне слово, і, якщо його розуміння цього тексту узгоджувалося з усіма паралельними текстами, то питання було вичерпане. Тому, зустрічаючи тяжкі для розуміння місця, Міллер завжди знаходив їм пояснення в інших текстах Святого Письма. Досліджуючи Слово Боже зі щирою молитвою, щоб Господь просвітив його розум, Міллер отримував відповіді на те, чого раніше не розумів. На власному досвіді він пізнав правдивість слів псалмиста: “Об'явлення Слова Твого просвітлює, дає розуміння простіш” (Псалми 118:130). ВБ 300.1

З глибокою зацікавленістю Міллер вивчав книги Даниїла й Відкриття, застосовуючи ті ж принципи дослідження, як і до інших місць Біблії. На превелику радість, він виявив, що пророчі символи також можна зрозуміти. Він побачив, що пророцтва виконались буквально, а різні образи, метафори, притчі, символи і т.п. пояснювались або у контексті, або в інших місцях Святого Письма, отже, їх слід розуміти буквально. “Таким чином, — говорив він, — я переконався, що Біблія — це система відкритих істин, настільки просто і зрозуміло викладених, що навіть людина з обмеженими розумовими здібностями може розібратися в них” (Bliss. P. 70). Досліджуючи пророцтва, він ланка за ланкою відновлював єдиний ланцюг істини. Небесні ангели керували його думками і відкривали його розумові Слово Боже. ВБ 300.2

Виходячи з того, як пророцтва виконалися в минулому, і судячи таким чином про виконання пророцтв у майбутньому, Міллер переконався, що загальне поняття про духовне Царство Христа як про земне тисячоліття, яке передуватиме кінцю світу, не має підстав у Слові Божому. Це вчення про тисячолітній період справедливості й миру перед особистим приходом Господа переносить в далеке майбутнє страшний день Божий. Однак, яким би приємним не було це вчення, воно суперечить вченню Христа і Його апостолів, котрі свідчили, що пшениця і кукіль ростимуть разом до жнив, тобто до кінця світу, що “злі люди і обманщики будуть мати успіх у злому”, що “в останні дні настануть тяжкі часи”, що царство темряви існуватиме аж до самого приходу Господа, і воно буде “вбите духом уст Його і знищене явленням приходу Його” (Матв.13:30, 38—40; 2Тим.3:13, 1Сол.2:8). ВБ 301.1

Апостольська Церква не підтримувала вчення про навернення всього світу і духовне правління Христа. Християнський світ в цілому не приймав це вчення до початку XVIII ст. Як і кожне інше помилкове судження, це вчення мало згубні наслідки. Люди відкладали прихід Господа на далеке майбутнє j не звертали жодної уваги на ознаки, які свідчили про Його наближення. Це вчення породжувало в людях безпідставне почуття впевненості та безпеки, зневажливе ставлення до необхідних приготувань для зустрічі зі своїм Господом. ВБ 301.2

Міллер зрозумів, що Святе Письмо ясно вказує на особистий, буквальний прихід Христа. Павло писав: “Бо Сам Господь із наказом при голосі архангела та з сурмою Божою зійде з неба” (1Сол.4:16). І Спаситель говорить: “І побачать Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних, з силою і славою великою”. “Бо, як блискавка виходить зі сходу і видна буває аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського” (Матв.24:30, 27). Він прийде в супроводі небесного воїнства: “Прийде Син Людський у славі Своїй, і всі святі ангели з Ним” (Матв.25:31). “І пошле ангелів Своїх з голосною трубою, і зберуть вибраних Його” (Матв.24:31). ВБ 301.3

Під час Другого приходу Христа померлі праведники воскреснуть, а живі праведники зміняться. “Не всі ми помремо, — каже Павло, — та всі перемінимося — раптом, в одну мить, при останній трубі, бо труба затрубить, і мертві воскреснуть нетлінними, і ми перемінимося. Тому що це тління мусить зодягнутися в нетління і це смертне — зодягнутися в безсмертя” (1Кор.15:51—53). І в своєму Посланні до солунян, змальовуючи прихід Господа, він писав: “І померлі в Христі воскреснуть першими; потім ми, що лишились живими, будемо підхоплені разом з ними на хмарах, на зустріч Господеві в повітрі, і так ми будемо завжди з Господом” (1Сол.4:16—17). ВБ 301.4

До особистого приходу Христа народ Божий не успадкує Царства. Спаситель сказав: “Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї; і зберуться перед Ним усі народи, і Він відокремить одних від других, як пастир відокремлює овець від козлів; і поставить овець праворуч Себе, а козлів — ліворуч. Тоді скаже Цар тим, що праворуч Нього: ‘Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, приготовлене вам від заснування світу’” (Матв.25:31—34). З наведених місць Святого Письма ми бачимо, що в час приходу Сина Людського мертві воскреснуть нетлінними, а живі переміняться. Ця велика зміна, що станеться з ними, приготує їх до прийняття Царства, бо Павло говорить, що “тіло і кров не можуть вспадкувати Царство Небесне; і тління не вспадкує нетління” (1Кор.15:50). Людина в її теперішньому стані смертна, тлінна; а Царство Боже буде нетлінним, вічним. Тому людина в своєму теперішньому стані не може увійти до Царства Божого. Коли ж прийде Ісус, Він дасть Своєму народові безсмертя; потім Він запросить їх прийняти Царство, приготовлене для них. ВБ 302.1

Ці та інші місця Святого Письма переконали Міллера у тому, що події, котрих усі очікували перед приходом Христа, — тобто всесвітнє благоденство та заснування Царства Божого на землі, — насправді матимуть місце після Другого приходу Христа. Більше того, всі ознаки часу і стан світу цілком відповідали пророцтвам про останні дні. Досліджуючи тільки Писання, він дійшов висновку: час, відпущений для існування землі в її теперішньому стані, закінчується. ВБ 302.2

“Інше, що справило на мене величезне враження, — говорив Міллер, — це хронологія Святого Письма… Я побачив, що передречеш події, які мали місце в минулому, часто відбувалися в точно зазначений час. 120 років перед потопом (Бут.6:3); сім днів безпосередню перед початком потопу та 40 днів обіцяного дощу (Бут.7:4); 400 років перебування нащадків Авраама на чужині (Бут.15:13); три дні уві снах виночерпія і хлібодара (Бут.40:12—20); сім років фараона (Бут.41:28—54); 40 років у пустелі (Числ.14:34); три з половиною роки голоду (1Цар.17:1; Лука 4:25); 70 років полону (Єрем.25:11); сім років, що минули над Навуходоносором (Дан.4:13—16); сім седмиць (або тижнів), 62 седмиці та одна седмиця, що становлять разом 70 седмиць, призначених для юдеїв (Дан.9:24—27), — усі ці події були передречені пророцтвами та здійснилися з надзвичайною точністю” (Bliss. P. 74—75). ВБ 303.1

Коли пізніше при дослідженні Біблії Міллер зустрічався з різними хронологічними періодами, котрі, на його думку, сягали аж до Другого приходу Христа, він не міг не розглядати їх як “призначені наперед часи”, які Бог відкрив Своїм рабам. “Що скрите, — говорить Мойсей, — те належить Господеві, нашому Богові, що ж відкрите, це наше й наших дітей повіки” (Втор.29:29). І Господь говорить через пророка Амоса, що Він “не робить нічого, не об'явивши намисли Свої Своїм слугам-пророкам” (Амос 3:7). Тому дослідники Божого Слова можуть бути впевненими, що в Слові Правди вони знайдуть відомості про найважливіші події, що мають відбутися в історії людства. ВБ 303.2

“Коли я цілком упевнився, — говорить Міллер, — що ‘все Писання натхненне Богом і корисне’ (2Тим.3:16); що воно ‘ніколи не було написане з волі людської, а складали його святі люди Божі, проваджені Духом Святим’ (2Петр.1:21); що Слово Боже написане ‘для нашого повчання, аби ми через терпіння та підбадьорювання з Писання зберігали надію’ (Римл.15:4), — я не міг дивитися на окремі хронологічні біблійні періоди інакше, як на частину Слова Божого, котра заслуговує такого ж серйозного вивчення, як і решта Писання. Тому я вирішив, що, намагаючись збагнути відкриття, дані нам з милості Божої, я не мав права пройти осторонь пророчих періодів” (Bliss. P.75). ВБ 303.3

У книзі Даниїла (8:14) містилося пророцтво, яке, на думку Міллера, найпевніше вказувало на час Другого приходу Христа. “Аж до двох тисяч трьохсот вечорів та ранків, — тоді буде визнана очищеною святиня”. Дотримуючись свого правила, згідно з яким Писання повинно само себе пояснювати, Міллер довідався, що один день у біблійному пророчому часі означає рік (Числ.14:34; Єзек.4:6). Він бачив, що період 2300 пророчих днів, або буквальних років, сягає далеко за межі часу благодаті, призначеної юдеям, а отже, не стосується старозавітної святині. Міллер поділяв загальну точку зору: в християнську еру святинею є земля, і тому він розумів, що очищення святині, про яке йдеться в книзі Даниїла (8:14), означає очищення землі вогнем під час Другого приходу Христа. Якщо б, міркував він, можна було безпомилково визначити вихідну точку для 2300 днів, тоді можна було б легко вирахувати час Другого приходу Христа. Таким чином став би відомим час кінця, коли Існуючий порядок “з його гордістю і владою, пишністю і марнославством, нечестям і гнобленням прийде до свого кінця”; коли прокляття “зникне з землі, смерть буде знищена, раби Божі, пророки і святі та всі, що бояться Його, будуть винагороджені, а ті, що спустошують землю, — знищені” (Bliss. P. 76). ВБ 304.1

Міллер продовжував досліджувати пророцтва ще з більшою ревністю і зацікавленістю, присвячуючи цілі дні й ночі вивченню того, що видавалось йому тепер надзвичайно важливим і цікавим. У 8-му розділі книги Даниїла він не міг знайти вихідної точки для 2300 днів; хоч ангелу Гавриїлу і було доручено пояснити Даниїлові видіння, однак він лише частково зробив це. Коли пророк побачив жахливе переслідування, яке очікувало Церкву, сили залишили його. Він не міг більше зносити це видовище, і ангел на деякий час залишив його. Даниїл “знемігся й заслаб на кілька днів”. “Я був здивований видінням і не розумів його” (Дан.8:27). ВБ 304.2

Але Бог звелів Своєму посланцеві: “Витлумач йому видіння”, — і це доручення мало бути виконане. Тому через деякий час ангел повернувся до Даниїла і сказав: “Оце я прийшов, щоб навчити тебе розуміння”; “вважай же на слово і силкуйся зрозуміти видіння” (Дан.8:16; 9:22—23, 25—27). У видінні 8-го розділу залишався нез'ясованим один важливий пункт, а саме: період 2300 днів; тому ангел, коли з'явився вдруге, головним чином зупинився на цьому питанні: “Сімдесят седмиць (або тижнів) призначено для твого народу і для твого святого міста… Тож знай і зрозумій: від виходу наказу, щоб відбудувати Єрусалим, до Владики Месії сім седмиць та шістдесят дві седмиці. І вернеться народ, і відбудований буде майдан і вулиця, і то буде за тяжкого часу. А по шістдесят двох седмицях буде погублений Месія, хоч не буде на Ньому вини… Із багатьма Він утвердить заповіт протягом однієї седмиці, а в половині седмиці скасує жертву та жертву хлібну” (Дан.9:24—27). ВБ 304.3

Ангел був посланий до Даниїла, щоб пояснити йому те, чого він не зрозумів у видінні 8-го розділу, — слова, що стосуються часу: “Аж до двох тисяч трьохсот вечорів та ранків, — тоді буде визнана очищеною святиня” (Дан.8:14), звелівши Даниїлові: “Вважай же на слово й силкуйся зрозуміти видіння” (Дан.9:24). Слово, перекладене тут як “призначено”, буквально означає “відрізано”. Ангел пояснив, що 70 тижнів, або 490 років “відрізані” спеціально для юдеїв. Але від чого їх відрізають? Оскільки 2300 днів — єдиний період часу, згаданий у 8-му розділі, то 70 тижнів відрізають від 2300 днів. Отже, 70 тижнів повинні становити частину періоду 2300 днів, і ці два періоди починаються в один і той самий час. Згідно з поясненням ангела ці 70 тижнів починалися з того часу, як вийшов указ про відбудову Єрусалима. Якщо б можна було з'ясувати дату цього указу, тоді була б встановлена вихідна точка великого періоду 2300 днів. ВБ 305.1

У 7-му розділі книги Єздри згадується цей указ (Єздри 7:12—26). У завершеному вигляді цей указ був виданий Артаксерксом, перським царем, у 457 р. до Н.Хр. Але в книзі Єздри (6:14) зазначається, що дім Господній в Єрусалимі побудований за наказом “Кіра, і Дарія, і Артаксеркса, царя перського”. Ці троє царів, склавши, підтвердивши і доповнивши цей указ, довели його до досконалості, передбаченої пророцтвом, щоб відзначити початок 2300 років. Вважаючи 457 р. до Н.Хр. датою видачі указу, бо в цей рік указ був остаточно складений, ми побачимо, як виконалися всі деталі в пророцтві про 70 седмиць. ВБ 305.2

“Від виходу наказу, щоб відбудувати Єрусалим, до Владики Месії сім седмиць та шістдесят дві седмиці” (Дан.9:25), тобто 69 тижнів, або 483 роки. Повеління Артаксеркса набуло сили восени 457 р. до Н.Хр. Якщо до цієї дати додати 483 роки, ми приходимо до осені 27 р. після Н.Хр. Саме в цей час і виконалося пророцтво. Слово “Месія” означає “Помазанник”. Восени 27 р. Христос був хрещений Йоаном і помазаний Святим Духом. Апостол Петро свідчить “про Ісуса з Назарета, як Бог помазав Його Святіш Духом і силою” (Дії 10:38). І Сам Спаситель говорить: “Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене звіщати Добру новину убогим” (Лука 4:18). Після Свого хрещення Христос прийшов до Галілеї, “проповідуючи Євангеліє Царства Божого, кажучи: ‘Сповнився час’” (Марк 1:14—15). ВБ 306.1

“І з багатьма Він утвердить заповіт протягом однієї седмиці” (Дан.9:27). Згадана тут “седмиця” — остання з сімдесяти; це останні сім років того періоду, який особливим чином був призначений для юдеїв. У цей час — з 27 по 34 pp. після Н.Хр., — спочатку Сам Христос, а потім Його учні звіщали вістку Євангелія переважно юде-ям. Коли апостоли вийшли проповідувати Добру вістку про Царство, Спаситель дав їм доручення: “На дорогу до язичників не ходіть і не входьте в міста самарянські. А йдіть краще до загублених овечок дому Ізраїлевого” (Матв.10:5—6). ВБ 306.2

“А в половині седмиці скасує жертву та жертву хлібну” (Дан.9:27). У 31 р. після Н.Хр., через три з половиною роки після Його хрещення, наш Господь був розп'ятий. З принесенням на Голгофі цієї великої Жертви закінчила своє існування й система жертвоприношень, котра протягом 4 000 років вказувала на Агнця Божого. Біля хреста зустрілися прообраз і дійсність, і тут втратили своє значення усі жертви церемоніальної системи. ВБ 306.3

Сімдесят седмиць, або 490 років, особливим чином призначені для юдеїв, закінчилися, як ми бачимо, в 34 р. після Н.Хр. У цей час рішенням юдейського синедріону народ остаточно відкинув Євангеліє, віддавши на мученицьку смерть Стефана та розпочавши переслідування послідовників Христа. Тоді вістку спасіння, яка не обмежувалася більше рамками проповідування вибраному народові, почали звіщати цілому світові. Учні, внаслідок переслідувань, залишили Єрусалим, “ходили і проповідували Слово Боже” (Дії 8:4). “Так Филип прийшов у місто Самарію і проповідував там Христа” (Дії 8:5). Проваджений Духом Петро відкрив Євангеліє кесарійському сотникові, побожному Корнилію, а полум'яний Павло, повіривши в Ісуса, отримав доручення нести цю Добру вістку “далеко до язичників” (Дії 8:4—5; 22:21). ВБ 306.4

Таким чином, кожна деталь пророцтва виконалась з надзвичайною точністю. Період 70 седмиць, безперечно, розпочався 457 р. до Н.Хр., а закінчився у 34 р. після Н.Хр. Маючи ці дані, неважко визначити і закінчення 2300 днів. 70 седмиць — 490 днів — були відрізані від 2300 днів; залишається 1810 днів. Після закінчення 490 днів повинні були ще минути 1810 днів. Додавши до 34 р. 1810 років, ми приходимо до 1844 р. Отже, 2300 днів з книги Даниїла (8:14) закінчилися в 1844 р. Після завершення цього великого пророчого періоду, за свідоцтвом ангела Божого, мало відбутися “очищення святині” (Дан.8:14). Таким чином, був точно визначений час очищення святині; як всі вірили, воно повинно відбутися під час Другого приходу. ВБ 307.1

Спочатку Міллер та його прихильники вірили, що 2300 днів закінчаться навесні 1844 p., однак пророцтво вказувало на осінь того ж року. Хибне розуміння цього місця призвело до розчарування і хвилювання тих, котрі вважали, що прихід Господа відбудеться навесні. Однак це зовсім не зменшувало вагомості твердження про те, що 2300 днів закінчилися в 1844 р. і що в цей рік повинна відбутися велика подія — очищення святині. ВБ 307.2

Приступивши до вивчення Святого Письма з метою переконання, що воно є відкриттям від Бога, Міллер навіть не мав гадки про те, що дійде таких висновків. Він сам ледь вірив результатам власних досліджень, але докази Святого Письма були надто ясними і сильними, щоб залишити їх поза увагою. ВБ 307.3

Два роки Міллер присвятив вивченню Біблії і 1818 р. дійшов серйозного висновку: приблизно через 25 років прийде Христос, щоб звільнити Свій народ. “Немає потреби, — писав Міллер, — говорити про ту радість, що наповнила моє серце, коли я думав про славне майбутнє, та палке бажання моєї душі розділити радість відкуплених. Тепер Біблія стала для мене новою книгою. Це справді було торжеством розуму; яскраве світло засяяло з її священних сторінок і розсіяло в моєму розумі все темне, таємниче, незрозуміле. О, якою світлою і прекрасною здавалася мені Правда! Всі суперечності, котрі я раніше знаходив у Слові, зникли; і хоч ще було багато таких місць, яких я до кінця не розумів, зі сторінок цієї священної Книги на мене вилився такий потік світла, котрий просвітив мій затьмарений розум; я знаходив справжню насолоду у вивченні Писання, про яку раніше не міг мріяти” (Bliss. P.76- 77). ВБ 308.1

“Тверда переконаність у тому, що в найближчому майбутньому повинні відбутися такі важливі події, про які йдеться в Писанні, змусила мене замислитися над своїм обов'язком щодо світу” (Ibid. P.81) Міллер не міг не усвідомлювати того, що його прямий обов'язок — передати іншим світло, отримане ним самим. Він чекав опору з боку невіруючих людей, але був переконаний, що всі християни будуть дуже щасливі зустріти свого улюбленого Спасителя. Єдине, чого він побоювався, це того, що багато людей, радіючи перспективі такого швидкого і славного визволення, приймуть це вчення без належного дослідження Біблії, не переконавшись у його правдивості. Тому Міллер не наважувався пропонувати його, щоб в разі, коли помиляється, не ввести в оману інших. Він вирішив ще раз перевірити правдивість своїх висновків, продумавши всі труднощі, з якими зустрічався. І він бачив, як перед світлом Слова Божого зникають всілякі заперечення, ніби розсіюється туман в сонячному промінні. П'ять років, проведених в таких роздумах, повністю переконали його в правильності зроблених висновків. ВБ 308.2

І тоді з новою силою Міллер відчув особисту відповідальність за те, щоб сказати іншим, про що з такою певністю свідчило Слово Боже. “Коли я займався своїми справами, — згадував він, — у моїх вухах постійно бриніли слова: ‘Піди і скажи світові про небезпеку, яка йому загрожує’. З моєї свідомості ніколи не виходили слова Святого Письма: ‘Коли я скажу безбожникові: Безбожнику, ти вмреш! — і ти не скажеш нічого, щоб відвернути безбожника від його поведінки, то він, безбожник, умре за свою провину, але кров його Я буду вимагати від тебе. Коли ж ти остеріг безбожника, щоб він відвернувся від своєї поведінки, і він від неї не відвернувся, то він умре за свою провину, а ти врятував свою душу’ (Єзек.33:8—9). Я відчував, якщо нечестиві будуть належним чином попереджені, то багато з них розкається, а якщо вони не будуть попереджені, то відповіді за їхню кров вимагатимуть від мене” (Ibid. P.92). ВБ 309.1

Міллер почав говорити про свої погляди в приватних розмовах, коли тільки траплялася нагода, молячись про те, щоб хтось із духовних служителів зрозумів їхню важливість і присвятив себе поширенню цієї вістки. Але він не міг позбутися думки, що несе особисту відповідальність за те, щоб попередити людей. У його свідомості постійно звучали слова: “Піди і скажи світові про це; інакше я вимагатиму від тебе відповіді за їхню кров”. Дев'ять років він чекав, і на душі в нього залишався тягар. Нарешті, у 1831 р. Міллер вперше наважився публічно викласти основи своєї віри. ВБ 309.2

Подібно до того, як Єлисей був узятий просто з поля, де він орав волами, і на нього був покладений плащ Іллі як посвячення на пророче служіння (1Цар.19:19), так і Уїльям Міллер був покликаний залишити свій плуг і відкрити світові таємниці Божого Царства. З трепетом він узявся за цю справу, поступово розгортаючи перед своїми слухачами картину пророчих періодів аж до Другого приходу Христа. З кожним новим зусиллям він отримував мужність і силу, коли бачив, яке зацікавлення викликають в людей його слова. ВБ 309.3

Тільки завдяки наполегливому проханню своїх братів, у словах котрих чув голос Божий, Міллер наважився публічно викласти свої погляди. На цей час йому виповнилося 50 років; він не звик виступати перед народом, і його пригнічувало усвідомлення своєї непридатності до праці, яка була перед ним. Але вже від самого початку його діяльність по спасінню душ отримала особливе благословення. Перша промова Міллера супроводжувалася таким релігійним пробудженням, що 13 сімей, за винятком двох осіб, навернулися до Бога. Його одразу ж запросили говорити в інших місцях, і майже всюди його праця призводила до відродження справи Божої. Грішники наверталися; християни усвідомлювали необхідність більш повного посвячення, а деїсти та безбожники змушені були визнати правдивість Біблії та християнської релігії. Ось свідоцтво людей, серед яких він працював: “Міллер навертав людей, на котрих ніхто інший не міг вплинути” (Ibid. P.138). Його проповідь була розрахована на те, щоб викликати зацікавлення суспільства, звернути увагу людей на великі релігійні істини та стримати хвилю суєтності, чуттєвих насолод, які заполонили тогочасний світ. Майже в кожному місті під впливом проповідей Міллера наверталися десятки, а то й сотні людей. У багатьох містах перед ним гостинно відчинялися двері протестантських церков майже всіх течій, і запрошення проповідувати надходили, як правило, одночасно від служителів декількох громад. Його незмінним правилом було не працювати там, куди його не запрошували, однак не минуло багато часу, і він вже був неспроможний задовольнити навіть половину прохань, з якими зверталися до нього. Багато слухачів, які не поділяли його поглядів щодо встановлення точного часу Другого приходу, все ж були переконані в тому, що цей прихід близький і до нього необхідно приготуватися. У деяких великих містах діяльність Міллера мала величезний вплив. Торговці вином закривали свої крамниці та перетворювали їх на молитовні зали; казино закривалися; в житті безбожників, деїстів, універсалістів і навіть найбільш закостенілих у гріху людей відбувалися зміни. Багато хто з них роками не відвідував богослужінь. Церкви різних віровиз- нань майже щогодини влаштовували молитовні зібрання в різних кварталах міста; ділові люди збиралися опівдні для молитов і подяки. Особливого збудження не помічалося, але майже всі люди розуміли серйозність та урочистість хвилини. Проповіді Міллера, як і проповіді перших реформаторів, не стільки викликали емоції, скільки переконували людей і пробуджували їхнє сумління. ВБ 309.4

У 1833 р. Міллер отримав дозвіл проповідувати від імені баптистської церкви, членом якої був. Переважна більшість служителів цього віровизнання схвалювала його роботу; з їхнього формального дозволу Міллер продовжував свою справу. Він подорожував і проповідував безперестанку, хоча сфера його діяльності обмежувалася здебільшого Новою Англією та центральними штатами. Протягом кількох років він подорожував на власні кошти, та й пізніше ніколи не одержував достатньо грошей, щоб оплатити всі свої поїздки. Таким чином, громадська робота обходилась йому в чималі кошти, що позначилося важким тягарем на його матеріальному становищі, котре поступово погіршувалось. Він був батьком великої родини, і тільки завдяки ощадливості та працьовитості членів його сім'ї ферма Міллера приносила прибутки, і він мав необхідну матеріальну підтримку. ВБ 311.1

У 1833 p., через два роки після того, як Міллер почав привселюдно проповідувати про близький прихід Христа, виконалася остання з ознак, обіцяних Спасителем, яка вказувала на Його Другий прихід. Ісус сказав: “Зорі спадуть з неба” (Матв.24:29). І Йоан, споглядаючи у видінні події, які звіщали про наближення дня Господнього, записав: “І зірки небесні попадали на землю, як смоков-ниця обсипає недозрілі плоди свої” (Відкр.6:13). Це пророцтво з надзвичайною точністю і драматичністю здійснилося 13 листопада 1833 p., коли випав великий дощ метеоритів. Це було найвеличніше, найграндіозні-ше видовище — падіння зірок, яке будь-коли спостерігала людина. “На небі, над усією територією Сполучених Штатів, протягом декількох годин відбувався вогнений фейєрверк! З часів перших поселенців у цій країні не спостерізалося такого небесного явища, яке б в одних людей викликало таке глибоке захоплення, а в інших — такий жах і збентеження”. “Велич і надзвичайність цього видовища все ще свіжі в пам'яті багатьох… Жодний звичайніш дощ не міг би зрівнятися своєю силою та інтенсивністю з цим метеоритним дощем: на сході, заході, півночі та півдні спостерігалась одна й та сама картина. Одним словом, все небо перебувало в русі… Як писав професор Сілліман у своєму ‘Журналі’, це видовище спостерігалося по цілій Північній Америці. Не зовсім ясному, прозорому небі від другої години ночі до настання повного ранку мала місце безперервна гра сліпучо сяючих небесних тіл” (R.M.Devens. American Progress, or The Great Events of the Greatest Century. V.28. Par. 1—5). ВБ 311.2

“Жодними словами неможливо змалювати велич цього грандіозного видовища… хто не був його очевидцем, той навіть не може уявити його славу. Складалося таке враження, ніби все зоряне небо сконцентрувалося в одній точці, біля самого зеніту, а потім раптово з блискавичною швидкістю в усі боки розійшлися світлові стріли, — але це ще не все. Тисячі їх приходили на зміну тисячам, ніби спеціально були приготовлені для цієї події” (F.Reed. Cristian Advocate and Journal. 1833.13 Dec.). “Навряд чи можна зробити більш вдале порівняння цього видовища, ніж зі смо-ковницею, з якої падають недозрілі смокви під час сильної бурі” (The Old Countryman. Portland Evening Advertiser. 1833.26 Nov.). У нью-йоркському “Комерційному журналі” від 14 листопада 1833 р. була надрукована велика стаття про це чудове явище. Зокрема, там писалося: “Жодний вчений або філософ не розповідав і не змальовував, на мою думку, подію, подібну до тієї, яка мала місце вчора вранці. 18 століть тому пророк передрік саме цю подію, якщо тільки буквально розуміти його слова про падаючі зірки”. ВБ 312.1

Таким чином виповнилася остання з ознак приходу Христа, про яку Ісус сказав Своїм учням: “Так і ви, коли побачите це все, знайте, що Мій прихід близько, при дверях” (Матв.24:33). Після цих ознак Йоан бачив, що небо згорнулося, як сувій, земля коливалася, гори й острови зрушили з місця, а безбожники з жахом намагалися сховатися від лиця Сина Людського (Відкр.6:12—17). ВБ 312.2

Багато очевидців падіння зірок сприйняли цю подію як провісницю великого судного дня, як “величний символ, вірного глашатая, сповненого милосердя, ознаку великого і страшного дня” (The Old Countryman. Portland Evening Advertiser. 1833.26 Nov.). Таким чином, увага людей була звернена на виконання цього пророцтва, і багато хто прислухався, спонуканий прийняти застереження щодо Другого приходу Христа. ВБ 313.1

У 1840 р. ще одне чудове виконання пророцтва збудило загальну цікавість. За два роки до цього Осія Літч, один з провідних євангелістів, які проповідували про близький Другий прихід, опублікував пояснення 9-го розділу книги Відкриття, передрікаючи падіння Оттоманської імперії. За його підрахунками, ця влада повинна бути повалена “у серпні 1840 р. після Н.Хр. За декілька днів до виконання цього пророцтва він писав: ‘Якщо врахувати, що перший період в 150 років виповнився перед тим, як Діакоз вступив на престол з дозволу турок, і що період в 391 рік і 15 днів розпочався наприкінці першого періоду, то він закінчиться 11 серпня 1840p., коли османське панування в Константинополі повинно бути повалене. Я вірю, що так воно й станеться’” (Josiah Litch. In: Signs of the Times and Expositor of Prophecy. 1840.1 Aug.). ВБ 313.2

В точно визначений час Туреччина через своїх послів прийняла заступництво союзних держав Європи і таким чином підкорилася християнським народам. Ця подія стала точним виконанням пророцтва. Коли про це стало відомо, багато людей переконалися в правдивості принципів тлумачення пророцтв, котрих дотримувався Міллер та його однодумці. Це стало чудовим поштовхом Адвентистському рухові. Вчені, впливові люди приєдналися до Міллера в проповіді слова та у видавничій діяльності, і з 1840 по 1844 pp. цей рух набув широкого розмаху. ВБ 313.3

Внаслідок постійних роздумів та занять Уїльям Міллер розвинув свій інтелект, а з'єднавшись з Джерелом Мудрості, він отримав ще й мудрість небес. Міллер був незвичайною людиною, яка викликала до себе повагу і пошану тих, хто цінував порядність і моральну чистоту. Непідробна доброта серця поєднувалася в ньому з християнською покорою І самовладанням; він був уважний і ввічливий до всіх, завжди готовий вислухати думку інших та зважити їхні аргументи. Без упереджень і зайвих емоцій він перевіряв усі теорії та вчення Словом Божим, а його здоровий глузд та ґрунтовне знання Писання дозволяли йому спростувати будь-яке заблудження і фальш. ВБ 313.4

Однак Міллерові доводилося переборювати запеклий опір. Як це траплялося і з реформаторами минулого, провідні богослови не приймали його вчення з ентузіазмом. Неспроможні захищати свої позиції Святим Письмом, вони вдавалися до людських теорій, вчень та переказів отців церкви. А єдиним свідоцтвом проповідників адвентистської Істини було Слово Боже. “Біблія, і тільки Біблія!” — ці слова були їхнім гаслом. Противники істини надолужували брак біблійних доказів глузуванням і насмішками. Час, гроші, здібності — усе використовувалося для того, щоб зганьбити тих, єдиний пе-реступ котрих полягав у тому, що вони з радістю очікували свого Господа, намагаючись жити святим життям і закликаючи інших приготуватися до зустрічі з Ним. ВБ 314.1

Серйозні зусилля прикладалися до того, щоб відвернути увагу людей від Другого приходу. Людям намагалися нав'язати думку: досліджувати пророцтво про прихід Христа і кінець світу — це гріх і навіть сором. Таким чином, офіційне духовенство підривало віру людей у Слово Боже, їхнє вчення робило людей безбожниками, і багато з них пішли слідом своїх тілесних пожадливостей. Тоді винуватці цього зла склали вину на адвентистів. ВБ 314.2

Хоча ім'я Міллера приваблювало тисячі розумних і уважних слухачів, якими були переповнені молитовні доми, воно рідко згадувалося в релігійній пресі, хіба що з метою поглузувати або звинуватити його. Легковажні, безбожні люди ставали все зухвалішими внаслідок позиції, котру зайняли щодо нього релігійні вчителі. Вони вдавалися до різного роду образливих епітетів, богохульних жартів і дотепів, висміюючи Міллера і його працю. Сивоголового мужа, котрий залишив затишок домашнього вогнища, щоб на власний кошт мандрувати по містах і селах та невтомно звіщати світові про наближення Суду, з презирством називали фанатиком, брехуном і підступним шахраєм. ВБ 314.3

Глузування, наклепи і лихослів'я, спрямовані проти Міллера, викликали обурення навіть світської преси. “Поставитися з легковажністю і жартами до такого важливого питання з такими серйозними наслідками, — писали світські люди, — означає не тільки насміхатися над почуттями людей, які захищають свою точку зору, а й глузувати з дня Суду Божого, висміювати Самого Бога та нехтувати божественною справедливістю” (Bliss. P. 183). ВБ 315.1

Родоначальник усякого зла намагався не тільки перешкодити поширенню адвентистської вістки, а й знищити самого вісника. Міллер доносив біблійну істину в її практичному значенні до сердець своїх слухачів, викриваючи їхні гріхи та самовпевненість, а його недвозначні та гострі слова викликали в них незадоволення. Опір, який зустрічала його вістка з боку деяких членів церкви, надала хоробрості людям на самому “дні” суспільства; вони неодноразово чинили замах на його життя. Одного разу вороги склали змову з наміром вбити Міллера при виході з молитовного дому. Але святі ангели перебували у натовпі, і один з них, в образі людини, взяв слугу Божого за руку і вивів у безпечне місце, подалі від розлюченого натовпу. Праця Міллера ще не була закінчена, і сатана та його агенти зазнали поразки. ВБ 315.2

Незважаючи на протидію, цікавість до адвентистсь-кого руху продовжувала зростати. З десятків і сотень їхні зібрання збільшувалися до багатьох тисяч людей. У різних церквах зауважувався великий приріст членів, але через деякий час і ці новонавернені змушені були зустрітися з опозицією. Церкви почали вживати дисциплінарних заходів проти тих, хто поділяв погляди Міллера. Це змусило проповідника звернутися з особливою письмовою відозвою до всіх релігійних течій. Він заявив: якщо його вчення справді фальшиве, нехай вони доведуть це на підставі Святого Письма. ВБ 315.3

“Хіба те, в що ми віримо, — говорив він, — суперечить Слову Божому, яке ви самі вважаєте єдиним мірилом віри та життя? Хіба ми зробили щось таке, що дає вам привід так злісно засуджувати нас з кафедр і в пресі? Чи маєте ви достатньо підстав, аби виключати нас (адвентистів) з церков і братства?” “Якщо ми не праві, благаю вас, покажіть нам нашу неправоту. Покажіть нам на підставі Слова Божого, в чому ми помиляємось; з нас уже досить глузувань; це ніколи не зможе переконати нас у тому, що ми помиляємось. Тільки Боже Слово може змінити наші погляди. Наш світогляд сформувався поступово, з молитвою, в міру того, як ми отримували докази з Писання” (Bliss. P.250, 252). ВБ 316.1

Протягом століть до застережень, які Бог посилав світові через Своїх слуг, завжди ставилися з таким же сумнівом і недовірою. Коли беззаконня допотопного світу примусило Бога послати на землю потоп, Він передусім відкрив цей намір людям, щоб вони навернулися зі своїх лихих доріг. Протягом 120 років лунав голос, закликаючи їх до покаяння та застерігаючи про гнів Божий. Однак ця вістка видавалася їм безглуздою байкою, і вони не повірили в неї. Знахабнілі в своєму беззаконні, люди знущалися над вісником Божим, глузували з його застережливих слів і навіть звинувачували його у самовпевненості. Як може один чоловік наважитися виступити проти всіх великих мужів землі? Якщо вістка, яку проповідує Ной, — правдива, чому ж тоді весь світ не визнає цього і не повірить їй? Твердження одного чоловіка — проти мудрості тисяч! Вони не бажали прийняти пересторогу і шукати сховища в ковчезі! ВБ 316.2

Безбожники вказували на явища природи: незмінне чергування пір року, на блакитне, безхмарне небо, звідки ще не впала жодна краплина дощу, на зелені луки, зрошувані нічною росою, — та вигукували: “Чи ж не оповідає він нам байки?” (Єзек.2:5). Із презирством вони називали проповідника праведності божевільним фанатиком та з ще більшою нестямністю віддавалися розвагам, ще з більшою ненаситністю чинили зло. Але їхнє невір'я не могло перешкодити тому, що було визначено Богом. Він довго терпів їхнє нечестя, даючи час та можливість для покаяння, але у визначений Ним термін Його суди спіткали тих, хто відкинув Божу милість. ВБ 316.3

Христос говорить, що люди з таким же невір'ям будуть ставитися до Його Другого приходу. Так само, як люди за днів Ноя “не думали, аж поки не прийшов потоп і знищив усіх, так, — за словами Спасителя, — буде і в прихід Сина Людського” (Матв.24:39). В той час, коли народ, вважаючи себе народом Божим, буде пристосовуватися до світу і жити його життям, беручи разом з ним участь у заборонених розвагах; коли розкіш світу стане надбанням Церкви; коли битимуть у весільні дзвони, і всі люди, дивлячись у майбутнє, будуть впевнені в довгих роках земного добробуту і процвітання, тоді, як сліпуча блискавка, надійде раптовий кінець їхнім рожевим мріям та оманливим надіям. Подібно до того, як Бог послав Свого слугу попередити світ про потоп, так само Він послав вибраних вісників, щоб вони сповістили світові про близькість останнього Суду. І так само, як сучасники Ноя глузували з попереджень цього проповідника праведності, так і за днів Міллера багато навіть з народу Божого кепкували з його слів застереження. ВБ 317.1

Чому ж вчення і проповідь про Другий прихід Христа були так недоброзичливо зустрінуті церквами? В той час, як прихід Господа несе безбожникам горе й загибель, для праведників він сповнений радості й надії. Ця велика істина була великою втіхою для вірних Божих дітей усіх часів, але чому ж вона стала, як і Сам її Творець, “каменем спотикання” та “скелею падіння” (Ісая 8:14) для тих, що називаються Його народом? Господь дав Своїм учням таку обітницю: “І коли піду і приготую місце для вас, Я прийду знову і візьму вас до Себе” (Йоан 14:3). Співчутливий Спаситель, передбачаючи самотність і скорботу Своїх послідовників, доручив ангелам зійти на землю та потішити їх словами надії, що Він повернеться так само, як вознісся на небеса. І коли учні стояли, вдивляючись в небо, щоб востаннє побачити Того, Кого так любили, їхню увагу привернули наступні слова: “Мужі галілейські! Чого стоїте і дивитесь на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він відходив на небо” (Дії 1:11). Слова ангелів знову оживили надію в їхніх серцях. Учні “повернулися в Єрусалим з великою радістю. І вони перебували постійно в храмі, прославляючи і хвалячи Бога” (Лука 24:52—53). Учні раділи не тому, що Ісуса вже не було з ними і що їм самим доведеться боротися з труднощами і спокусами світу, їхня радість була викликана запевненням ангелів в тому, що Господь прийде знову. ВБ 317.2

І сьогодні вістка про прихід Христа має бути вісткою великої радості, як і в ті минулі дні, коли ангели звістили її віфлеємським пастухам. Хто насправді любить Спасителя, не може не радіти вістці зі Слова Божого про те, що Той, в Кому зосереджувалися всі їхні надії на вічне життя, прийде знову, — не для того, щоб бути приниженим, зневаженим, відкинутим, як при Першому Своєму приході, але в силі та славі, для визволення Свого народу. Тільки ті, що не люблять Спасителя, не бажають, щоб Він прийшов; і найбільш красномовним доказом відступлення церков від Бога є те роздратування і ворожість, з якими вони зустрічають послану небом вістку. ВБ 318.1

Ті, які прийняли адвентистську вістку, усвідомили необхідність розкаяння і покори перед Богом. Чимало людей довгий час не могли зробити вибір поміж Богом і світом, але тепер вони відчули, що прийшов час зайняти певну позицію. “Предмети вічності набули в їхніх очах небувалої реальності. Небо схилилося до них, і вони почували себе винними перед Богом” (Bliss. P. 146). Християни прокидалися до нового духовного життя. Вони усвідомлювали, що часу залишилося обмаль, а тому потрібно швидко робити для ближніх те, що вони повинні зробити. Усе земне відійшло на другий план, здавалося, вічність відчинилася перед ними, і все тимчасове відступило перед необхідністю зробити великий вибір між вічним щастям і вічним прокляттям. Дух Божий спочивав на них і надавав сили їхнім закликам до братів і грішників — приготуватися до Дня Божого. Мовчазне свідоцтво їхнього повсякденного життя було постійним докором формалізмові неосвячених членів церкви. Ці люди не бажали, щоб хтось заважав їм у їхній гонитві за задоволеннями, в пристрасті до зиску та прагненні до світських почестей. Ось чому проти адвентистської віри та її вісників виникла ворожнеча й опір. ВБ 318.2

Коли докази, що грунтувалися на пророчих періодах, виявилися незаперечними, вороги всіма силами намагалися розчарувати тих, хто досліджував ці істини, запевняючи: пророцтва запечатані, таким чином, протестанти пішли слідами прихильників римської церкви. В той час, як папська церква приховувала від народу Біблію, протестантські церкви твердили, що важлива частина Святого Слова, особливо та, котра містить істини щодо нашого часу, недоступна для розуміння. ВБ 319.1

Служителі та народ заявляли, що пророцтва з книги Даниїла та Відкриття — це незбагненні таємниці. Але Христос звернув увагу Своїх учнів на слова пророка Даниїла щодо подій, які мали відбутися за їхнього часу, і сказав: “Хто читає, нехай розуміє” (Матв.24:15). А твердження, що Відкриття — незбагненна таємниця, суперечить самій назві цієї книги: “Відкриття Ісуса Христа, яке дав Йому Бог, щоб показати рабам Своїм, що має незабаром статися… Блаженний, хто читає і хто слухає слова цього пророцтва та додержується написаного в ньому, бо час близький” (Відкр.1:1—3). ВБ 319.2

Пророк говорить: “Блаженний, хто читає…” — отже, будуть такі, що не читатимуть, і це благословення не належить їм. “…Іхто слухає…” — є й такі, котрі відмовляться слухати пророцтва; ця група людей також позбавлена благословень. “…Та додержуються написаного в ньому…” Багато людей відмовляться прийняти застереження і наставлення, що містяться у книзі Відкриття; ніхто з них не має права претендувати на обіцяне благословення. Всі, хто глузуватимуть з пророцтв та кепкуватимуть з символів, так урочисто викладених у них, усі, хто відмовиться змінити своє життя і приготуватися до приходу Сина Людського, залишаться без благословення. ВБ 319.3

Як наважуються люди, що володіють Богонатхненним свідоцтвом, навчати, що книга Відкриття — незбагненна таємниця? Це — розкрита таємниця, відкрита книга. Дослідження Відкриття спрямовує думки до пророцтв Да-ниїла; і ці обидві книги відкривають надзвичайно важливі наставлення, дані Богом людям про події, що мають статися наприкінці історії землі. Йоанові були відкриті переживання церкви, які становлять великий інтерес. Він бачив становище, небезпеку, боротьбу й остаточне визволення Божого народу. Він записав заключні вістки, які закінчаться жнивами на землі, — снопи будуть зібрані до небесних клунь, а солома — знищена вогнем. Йоанові були відкриті надзвичайно важливі Істини, особливо ті, що стосуються останньої Церкви, щоб ті, хто навернувся від омани до Істини, знали про боротьбу і небезпеки попереду. Ніхто не повинен залишатися в темряві та незнанні про майбутні події. ВБ 320.1

Чому ж тоді так мало людей розуміють цю важливу частину Святого Письма? Чому панує таке загальне небажання досліджувати його вчення? Це результат цілеспрямованих зусиль князя темряви — приховати від людей те, що може викрити його обман. З цієї причини Христос — Автор Відкриття, передбачаючи боротьбу, яка вестиметься проти дослідження цієї книги, проголосив благословення над тими, хто буде читати, слухати і виконувати слова цього пророцтва. ВБ 320.2