Велика боротьба

Розділ 15. Біблія і Французька революція

У XVI ст. Реформація, давши людству відкриту Біблію, шукала досупу до всіх країн Європи. Деякі народи з радістю вітали її як небесну вісницю. У інших країнах папству вдалося значною мірою перешкодити її поширенню; світло біблійної істини з його благородним впливом було майже погашене. В одній з країн, куди проникло світло, воно все ж було поглинуте темрявою. Впродовж століть істина боролася з неправдою за панування та нарешті зло взяло верх, і небесна істина була відкинута: “Суд же такий, що світло прийшло в світ, але люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були злі!” (Йоан 3:19). Народ змушений був пожинати плоди власного вибору. Стримуюча сила Святого Духа була віднята від народу, котрий зневажив дар Його благодаті. Бог дозволив, щоб зло дозріло і цілий світ побачив наслідки добровільного відкинення світла. Війна, яка віками точилася проти Біблії, у Франції тепер досягла своєї найвищої точки, вилившись у революцію. Це жахливе повстання стало неминучим наслідком придушення Святого Письма Римом. Це була найяскравіша ілюстрація папської політики, яку будь-коли бачив світ, і тих наслідків, до яких більш як 1000 років провадило вчення римської церкви. ВБ 249.1

Війна проти Святого Письма в часи папського панування була провіщена пророками; Йоан, автор книги Відкриття, також свідчив про жахливі наслідки панування “людини гріха”, які випали в першу чергу на долю Франції. ВБ 249.2

Ангел Господній сказав: “…І святе місто вони зневажатимуть сорок два місяці. І звелю Я двом свідкам Своїм, і будуть вони пророкувати тисячу двісті шістдесят днів, зодягнені в волосяницю… А коли вони закінчать своє свідчення, то звір, що виходить з безодні, із ними війну поведе і їх переможе та повбиває. І їхні трупи будуть лежати на майдані великого міста, яке духовно зветься Содом і Єгипет, де і Господь наш був розп'ятий… А ті, що живуть на землі, будуть радіти цьому та веселитися і пошлють дари один одному, бо ці два пророки мучили мешканців землі. То після трьох з половиною днів увійшов у них дух життя від Бога, і вони обоє стали на ноги свої. І напав великий страх на тих, котрі дивилися на них!” (Відкр.11:2—11). ВБ 250.1

Згадані тут періоди 42 місяці і 1260 років — це той самий період, протягом якого Церква Христова повинна була страждати під гнітом Рима. 1260 років папського панування почалися в 538 р. після Н.Х. і закінчилися 1798 р. Якраз цього року французька армія вступила в Рим, полонила папу, і він помер у вигнанні. Хоч незабаром був обраний новий папа, однак з того часу папська ієрархія вже більше ніколи не мала колишньої влади і сили. ВБ 250.2

Гоніння Церкви не тривали протягом усіх 1260 років. Бог зі Своєї милості до Свого народу скоротив час вогняного випробовування. Згадуючи про “велику скорботу”, яка випаде на долю Церкви, Спаситель сказав: “І коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина; але через вибраних дні ті вкоротяться” (Матв.24:22). Завдяки впливу Реформації переслідування Церкви припинилися перед 1798 р. Щодо “двох свідків” пророк далі говорить: “Це дві маслини та два свічники, що стоять перед Богом землі” (Відкр.11:4). “Слово Твоє — світильник, то світло для стежки моєї” (Псалми 118:105). Ці два свідки — це Старий і Новий Завіти. Вони однаковою мірою підтверджують походження і вічність Закону Божого, а також Плану спасіння. Прообрази, жертви і пророцтва Старого Завіту вказують на прийдешнього Спасителя; Євангелії та послання Нового Завіту розповідають про Спасителя, Який прийшов саме так, як це передвіщено в прообразах і пророцтвах. “…І будуть вони пророкувати тисячу двісті шістдесят днів, зодягнені в волосяницю”. Більшу частину цього періоду свідки Божі залишалися невідомими. Папство зробило все можливе зі свого боку, щоб приховати від народу Слово істини, посилало фальшивих свідків, які суперечили свідченням Біблії. Коли Біблія була заборонена світською і церковною владами, коли її свідчення зазнавали перекручень і було докладено всіх зусиль з боку людей і демонів, щоб відвернути людський розум від неї; коли тих, хто насмілювався звіщати її істини, переслідували, видавали, мучили, живими ховали в підземних тюрмах, страчували за їхню віру або змушували шукати собі притулку в неприступних горах, міжгір'ях, печерах, — тоді вірні свідки пророкували, зодягнуті у волосяницю. Та незважаючи на це, вони продовжували своє свідчення протягом усього періоду 1260 років. У найтемніші часи були вірні мужі, які любили Слово Боже і ревно дбали про його честь. Цим вірним слугам була дана мудрість, сила і влада звіщати Його правду впродовж усього цього часу. ВБ 250.3

“І якщо хтось захоче чинити їм кривду, то вогонь вийде з уст їхніх; і якщо хтось захоче скривдити їх, тому належить бути вбитому” (Відкр.11:15). Люди не можуть безкарно топтати Слово Боже. Зміст цього страшного попередження викладений в останньому розділі книги Відкриття. “І я також свідчу кожному, хто чує слова пророцтва цієї книги: якщо хто додасть щось до цього, то накладе на того Бог покарання, про які написано в книзі цій. Якщо ж хто відійме від слів книги пророцтва цього, в того відійме Бог участь у книзі життя і в святому місті і в тому, що написане в книзі цій” (Відкр.22:18—19). ВБ 251.1

Такі перестороги Бог дав людям, щоб вони не вносили змін в Його повеління та відкриття. Ці урочисті застереження стосуються всіх, хто своїм впливом спонукує інших недбало ставитися до Закону Божого. Вони повинні викликати страх І трепет у тих, хто легковажно заявляє: немає ніякого значення, чи ми коримося Закону Божому, чи ні. Усі ті, хто ставить свої думки вище божественного відкриття, хто перекручує ясне значення Святого Письма, як їм це вигідно, чи з метою пристосуватися до світу, приймають на себе страшну відповідальність. Писання, Закон Божий є мірилом характеру кожної людини, і всі, хто не відповідає цьому досконалому зразку, будуть засуджені. ВБ 251.2

“А коли вони скінчать свідоцтво своє…” Період, протягом якого ці два свідки повинні були пророкувати одягнуті у волосяницю, закінчився в 1798 р. Коли їх праця у безвісності наближалася до кінця, “то звір, що з безодні виходить”, повинен був воювати з ними. У багатьох країнах Європи влада, котра керувала церквою і державою протягом століть, залишалася під контролем сатани через посередництво папства. Але тут йдеться про новий вияв сатанинської сили. ВБ 252.1

Політика Рима полягала в тому, щоб під приводом благоговійного ставлення до Біблії тримати її в кайданах чужинської мови і в такий спосіб приховати Святе Письмо від народу. І за часів правління Рима два свідки пророкували у волосяниці. Але повинна була з'явитися інша влада з безодні — звірина і оголосити відкриту війну проти Слова Божого. ВБ 252.2

“Велике місто”, на вулицях якого будуть убиті ці два свідки і де лежатимуть їхні мертві тіла, “зветься духовно… Єгипет”. Серед усіх народів, представлених в історії Біблії, Єгипет найзухвалішим чином заперечував існування живого Бога і опирався Його повелінням. Жоден монарх не насмілився так відверто і свавільно виступити проти авторитету Бога, як це зробив цар Єгипту. Коли Мойсей в Ім'я Господа передав те, що йому було звелено, фараон зухвало відповів: “Хто Господь (Єгова), що послухаюсь слова Його, щоб відпустити Ізраїля! Не знаю Господа, і також Ізраїля не відпущу” (Вих.5:2). Це атеїзм. І народ, який символізує собою Єгипет, так само повинен був відкинути вимоги живого Бога і виявити дух невіри і повстання. Велике місто порівнюється духовно із Содомом. Зіпсутість Содому, який порушував закон Божий, виявилася з особливою силою в його статевій розпусті. Цей гріх повинен був стати характерною особливістю народу, над яким мало здійснитися це пророцтво Святого Письма. ВБ 252.3

За словами пророка, незадовго до 1798 р. повстане влада сатанинського походження і характеру і розпочне війну проти Біблії. У країні, де змушений буде замовкнути голос цих двох свідків Божих, виявляться атеїзм фараона і розпуста Содому. ВБ 253.1

Це пророцтво з разючою точністю виконалося в історії Франції. Під час революції 1793 р. “світ уперше почув про людей, що були народжені і виховані в цивілізованому суспільстві, наділені правом керувати одним з найбільш витончених народів Європи, піднесли свій голос, щоб зректися найвеличнішої істини, яка коли-небудь була дана людині, і одностайно відмовилися від віри в Бога і поклоніння Йому” (Sir Walter Scott. Life of Napoleon. V.1. Ch.17). “Французи -єдина нація в світі, про яку історія говорить, що вона відкрито повстала проти Творця Всесвіту. В Англії, Німеччині, Іспанії й інших країнах було і є багато невіруючих людей, але Франція — єдина в світовій історії держава, яка особливим декретом свого Законодавчого Зібрання оголосила, що Бога нема, і мешканці столиці, як й інших міст, жінки і чоловіки, співали й танцювали від радості при оголошенні цього декрету” (Blackwood's magazine. 1870. N12). ВБ 253.2

Франція виявила ті самі риси характеру, якими вид-значався Содом. Під час революції у Франції панувала та ж розпуста і той же моральний занепад, які спричинили загибель Содому і Гоморри. Історик так писав про атеїзм і аморальність Франції, про які згадується в пророцтві: “У зв'язку із законами щодо релігії тісно пов'язані закони, які звели шлюб — найсвятіші зв'язки поміж двома людьми на землі, міцність яких є гарантією єдності суспільства, до звичайного цивільного контракту тимчасового характеру, який двоє людей можуть укласти і розірвати коли їм заманеться… поставили собі за мету знайти най-дійовіший засіб для знищення всього священного, благородного і вічного в сімейному житті, причому мати гарантію, що зло, яке вони посіють, буде передаватися з покоління в покоління, — то вони не змогли б винайти ефективнішого плану, ніж знецінення шлюбу… Актриса Софі Арнольт, відома своєю дотепністю, назвала республіканський шлюб ‘обітницею перелюбу’” (Scott. V.1. Ch.17). ВБ 253.3

“Де й Господь наш був розп'ятий”. І ця частина пророцтва виконалась у Франції. Жодна країна світу не виявила такого ворожого духу до Христа, як Франція. У жодній іншій країні істина не зустрічала такого запеклого опору. Розпочавши переслідування тих, які визнавали Євангеліє, Франція розп'яла Христа в особі Його послідовників. ВБ 254.1

Століттями проливалася кров святих. Тоді, коли вальденці віддавали своє життя в горах П'ємонту “за Слово Боже і свідчення Ісуса Христа” у Франції так само несли свідчення про істину їхні брати альбігойці. У дні Реформації її прихильники гинули в жахливих муках. Король і вельможі, знатні дами і тендітні дівчата — гордість і квіт нації, з насолодою спостерігали за стражданнями мучеників Христових. Хоробрі гугеноти, що боролися за священні права, які людське серце вважає найсвятішими, пролили свою кров на багатьох полях битв. Протестантів оголосили поза законом, за їхні голови визначали винагороду, а їх самих переслідували, ніби диких звірів. ВБ 254.2

“Церква в пустині”. У XVIII ст. у Франції ще залишалася невелика кількість стародавніх нащадків християн, які знайшли собі притулок у південних горах і там зберігали віру своїх батьків. Коли вони, ризикуючи життям, збиралися вночі по схилах гір або серед непрохідних боліт, їх висліджували драгуни; спійманих відправляли на довічну каторгу на галерах. Найбільш чистих, шляхетних і розумних людей Франції заковували в кайдани, піддавали страшним тортурам як злодіїв і вбивць (Wylie. V.22. Ch.6). Інші, з котрими поводилися милосердніше, були холоднокровне розстріляні, коли вони, неозброєні та безпомічні, стояли на колінах у молитві. Тіла сотень людей похилого віку, беззахисних жінок і невинних дітей були вбиті на місцях богослужінь. Переходячи через гори й ліси, де вони мали звичай збиратися, “через кожні чотири кроки можна було натрапити на мертві тіла, що лежали на траві або висіли на деревах”. їхній край, спустошений мечем, сокирою ката і вогнем, “перетворився в безмежну похмуру пустелю. Ці звірства чинилися не за часів темного Середньовіччя, а в блискучу епоху Людовика XIV, коли процвітала наука і література, коли придворними і столичними богословами були вчені та красномовні мужі, котрі сприяли розвиткові таких чеснот, як лагідність та доброчинність” (Wylie, V.22. Ch. 7). ВБ 254.3

Але найтемнішою з цього чорного списку злочинів, найжахливішою із диявольських учинків усіх віків була різня в ніч св.Варфоломея. Світ не може й сьогодні без здригання згадувати про це боягузливе і жорстоке винищення. Король Франції, підбурений римськими священиками і прелатами, санкціонував страшний злочин. Опівнічний дзвін став сигналом до початку різні. Тисячі протестантів, які мирно спали в своїх домівках, покладаючись на опіку короля, зазнали розбійного нападу, їх без попередження виганяли з домівок і холоднокровне вбивали. ВБ 255.1

Як Христос був невидимим вождем Свого народу при його визволенні з єгипетського рабства, так тепер сатана став невидимим вождем своїх підопічних у страшній справі — примноженні числа мучеників. Сім днів тривала ця різня в Парижі, з яких три перших визначалися незбагненною лютістю. Вона не обмежилася тільки мурами міста; за особливим наказом короля ці звірства поширилися на всі провінції та міста, де жили протестанти. Не зважали ні на вік, ні на стать. Не щадили ні невинного немовляти, ні сивочолого старця. Знатні й прості, старі й молоді, матері й діти гинули разом. Різня тривала по всій Франції два місяці. У ній загинуло 70 тисяч осіб — квіт нації. ВБ 255.2

Коли звістка про різню досягла Рима, радість духовенства була безмежною. Кардинал Лотарингський нагородив вісника, який приніс цю звістку, 1000 кронами. Із гармат міста Анжело був даний радісний салют. Дзвони дзвонили по всіх церквах. Вогнища перетворили ніч на день. Папа Григорій XIII у супроводі кардиналів та інших духовних сановників вирушив довгою процесією до церкви святого Людовика, де кардинал Лотарингський співав “Те Deum”. “… Для увіковічнення пам'яті про цю різню була викарбувана медаль, а у Ватикані й сьогодні можна бачити три фрески Базарі; на них зображені французький король, котрий радиться зі своїми придворними щодо різанини, яка мала відбутися; напад на адмірала-гугенота і сама різанина. Григорій послав Карлові Золоту Троянду, а через чотири місяці після різні із задоволенням слухав проповідь французького священика, котрий говорив про той радісний і щасливий день, коли найсвятіший отець прийняв вістку і урочисто увійшов у собор, щоб принести подяку Богові та святому Людовику” (Н. White. The Massacre of St. Bartholomew. V.14. Ch.34). ВБ 256.1

Той же дух, що керував подіями Варфоломіївської ночі, спрямовував і події революції. Ісуса Христа було оголошено обманщиком, і гаслом французьких атеїстів стали слова: “Геть негідника!”, тобто Христа. Зухвала бо-гозневага й огидне нечестя йшли пліч-о-пліч, а найпідлі-ші люди, розпусні й жорстокі недолюдки, були звеличені та вшановані. У всьому цьому найвища честь була віддана сатані, тоді як Христа з Його істиною, чистотою і безкорисною любов'ю було знову розп'ято. ВБ 256.2

“…Звірина, що з безодні виходить, із ними війну поведе, — і вона їх переможе та їх повбиває”. Безбожна влада, котра правила у Франції під час революції і терору, провадила проти Бога і Його Святого Слова таку війну, якої світ ще не знав. Національні Збори скасували поклоніння Богові. Біблії були зібрані та привселюдно спалені з усякого роду глузуваннями і насмішками. Закон Божий був потоптаний ногами. Були скасовані біблійні постанови. Тижневий день відпочинку був знесений, і замість нього кожний десятий день присвячувався бенкетам і богозневазі. Хрещення і причастя були заборонені. На цвинтарях над гробами робили спеціальні надписи, які стверджували: смерть — це вічний сон. ВБ 256.3

Було проголошено, що страх Божий настільки далекий від начатків мудрості, що є, скоріше, початком безумства. Усяке релігійне служіння, крім служіння свободі та державі, було заборонене. “Єпископ Парижа був змушений відігравати головну роль у найбільш безсоромній і ганебній виставі, яка будь-коли відбувалася перед Національними Зборами… Він був урочисто приведений на зібрання, щоб заявити перед усіма, що релігія, якої він навчав.стільки років, ні що інше, як вигадка духовенства, яка не має жодної підстави ні в історії, ні в святій істині. Він урочисто і недвозначно зрікся Бога, на служіння Якому був посвячений, і обіцяв надалі служити свободі, рівності, честі та моралі. Після цього він поклав на стіл усі свої єпископські регалії, а головуючий на засіданні по-братерськи обняв його. Приклад єпископа підтримали ще декілька священиків-відступників” (Scott. V.1. Ch.17). ВБ 257.1

“А мешканці землі будуть тішитися та радіти над ними і дарунки пошлють один одному, бо мучили ці два пророки мешканців землі”. Безбожна Франція примусила замовкнути викриваючий голос двох Божих свідків. Слово істини лежало мертвим на її вулицях, а ті, хто ненавидів обмеження і вимоги Закону Божого, торжествували. Люди кинули виклик Небесному Царю. Як і грішники у давнину, вони кричали: “Хіба Бог те знає і чи має Всевишній відомість?” (Псал.72:11). ВБ 257.2

З блюзнірською зухвалістю, яку важко уявити, один із священиків нового порядку сказав: “Боже, якщо Ти є, помстися за Своє зневажене їм'я. Я кидаю тобі виклик! Ти мовчиш, бо не насмілюєшся заговорити Твоїми громами. Хто ж після цього зможе повірити в Твоє існування?!” (Lacretele. History. V.11. P.309 in: Sir Archibald Alison. History of Europe. V.1. Ch.10). Чи це не відлуння вимог фараона: “Хто Господь, що послухаюсь слова Його?… Не знаю Господа!”? ВБ 257.3

“Безумний говорить у серці своїм: “Нема Бога!” (Псал.13:1). І Господь говорить про тих, хто перекручує Його правду; “їхнє безумство виявиться перед усіма” (2Тим.3:9), Після того, як Франція відмовилася служити живому Богу — Всевишньому і Вічному, минуло небагато часу, і країна впала в найпринизливіше ідолопоклонство, пок-лоняючись богині Розуму в особі розпусної жінки. І це робили представники вищої цивільної та законодавчої влади на Національних Зборах, історик писав: “Одна з церемоній того безглуздого часу залишається непереверше-ною за своїм безумством, поєднаним з безбожністю. Двері Національних Зборів широко відчинилися перед оркестром музикантів, за яким в урочистій процесії йшли члени муніципалітету, співаючи гімн на честь свободи і супроводжуючи як об'єкт свого майбутнього поклоніння вкриту серпанком жінку, котру називали богинею Розуму. Холи її привели й зняли серпанок, урочисто посадовивши праворуч президента, то всі в ній впізнали танцівницю оперети. І цій особі, котра якнайкраще символізувала собою той розум, якому вони поклонялися, Національні Збори Франції публічно віддали шану і честь. ВБ 258.1

Цей беззаконний і сміховинний маскарад увійшов у моду; коронація богині Розуму відбувалася неодноразово в тих місцевостях, де мешканці хотіли показати, що вони досягли всіх висот революції” (Scott. V.1. Ch.17). ВБ 258.2

Промовець, який закликав поклонятися богині Розуму, сказав: “Законодавці, фанатизм поступився місцем перед розумом, бо його затуманені очі не могли витримати блиску світла. Сьогодні безліч людей зібралася під цим готичним склепінням, де вперше проголошується істина. На цьому місці французи звершують єдине правильне служіння — Свободі та Розуму. Тут ми робили все можливе, щоб процвітали збройні сили Республіки. Тут ми відкидаємо неживих ідолів задля Розуму, живого образу досконалого творіння природи” (М. Thiers. History of the French Revolution. V.2. P.370—371). ВБ 258.3

Коли богиня Розуму постала перед Національними Зборами, один з депутатів узяв її за руку і, звертаючись до зібрання, сказав: “Смертні, перестаньте тремтіти перед безсилими громами Бога, котрі лякали вас раніше. З цього часу не визнавайте жодного божества, крім Розуму. Я пропоную вам його найчистіший і найдосконаліший образ; і якщо вам потрібні кумири, то вибирайте тільки подібні до цього… О, покривало Розуму, спади перед Сенатом свободи!” ВБ 258.4

“Після того, як президент обняв богиню, вона сіла в розкішно вбрану карету і в супроводі великого натовпу народу вирушила до собору Нотр-Дам, щоб там посісти місце божества. Там її посадили на високий вівтар, і всі присутні поклонялися їй” (Alison. V.1. Ch.10). ВБ 259.1

Незабаром після цього почалося публічне спалення Біблій. Під час однієї з таких акцій члени “товариства народного музею” увійшли в зал муніципалітету, вигукуючи: “Хай живе Розум!” На кінці довгої жердини вони несли залишки напівспалених книг, серед яких були католицькі церковні видання, а також Старий і Новий Завіти, котрі, як висловився президент, “спокутували у великому вогні усе те безглуздя, в яке примушували вірити людство” (Journal of Paris. 1793. № 318. Quoted in Buchez Roux. Collection of Parliamentary History. V.30. P.200—201). ВБ 259.2

Саме папство розпочало ту роботу, яку тепер закінчував атеїзм. Політика Рима створила соціальні, політичні й релігійні передумови морального падіння Франції. Письменники, посилаючись на страхіття революції, стверджують, що в усьому винуваті престол і церква. Але коли бути справедливим, то найбільше винувата церква. Папство підбурювало королів проти Реформації, представляючи її як ворога корони, який вносить незгоду, загрожуючи миру і єдності народу. Тільки завдяки “генієві” Рима від королівського престолу виходили такі жахливі постанови і декрети про переслідування і гоніння. ВБ 259.3

Біблія несла із собою дух свободи. Де тільки приймалося Євангеліє, там свідомість людей пробуджувалася. Вони скидали із себе кайдани, які тримали їх у рабстві неуцтва, пороку і забобонів, починали думати і діяти як вільні люди. Бачачи це, монархи боялися за свою владу. ВБ 259.4

Рим постійно розпалював ці ревниві побоювання. У 1525 р. папа, звертаючись до регента Франції, сказав: “Ця манія (протестантизм) знищить не тільки релігію, а й усяку владу князівства, дворянство, закон, постанови і класові відмінності в суспільстві” (G.de Felice, History of the Protestants of France. V.1. Ch.2. P.8). Через декілька років папський унцій застерігав короля такими словами: “Ваша світлість, не обманюйтеся! Протестанти знищать як цивільний, так і церковний порядок. Престол перебуває в такій самій небезпеці, як і вівтар. Запровадження нової релігії неминуче викличе необхідність нового правління” (D'Aubigne. History of the Reformation in Europe in Time of Calvin. V.2. Ch.36). Богослови, використовуючи упередження людей, намагалися переконати'їх, що протестантське вчення “спокушує людей новизною і вигадками; воно позбавляє короля відданості його підданих і спустошує як державу, так і церкву”. Такими методами Рим підбурив Францію проти Реформації. “І меч переслідування вперше був оголений у Франції, щоб захистити престол, дворян і зберегти закони” (Wylie. V.13. Ch.4). ВБ 260.1

Правителі цієї країни навряд чи передбачали, до чого призведуть наслідки їхньої політики. Вчення Біблії посіяло б у розумах і серцях людей принципи справедливості, стриманості, правди, неупередженості й доброзичливості, які є наріжним каменем процвітання нації. “Праведність люд підіймає”, “нею утверджується престол” (Прип.14:34; 16:12). “І буде роботою істини — мир, а працею правди — спокійність й безпека навіки” (Ісая 32:17). Хто кориться божественному Закону, поважатиме й закони своєї країни. Хто боїться Бога, поважатиме й короля у всіх його справедливих і законних вимогах. Але нещасна Франція заборонила Біблію і переслідувала її учнів. Століття за століттям принципові й чесні, мужі витонченого розуму і моралі, які знайшли мужність, щоб говорити про свої переконання і віру, страждали за істину; сотні років вони трудилися на галерах, як раби, були спалювані на вогнищах або живцем згнивали в підземеллях. Тисячі й тисячі рятувалися втечею, і все це тривало протягом 250 років від початку Реформації. ВБ 260.2

“Навряд чи протягом цього тривалого періоду було покоління французів, яке не стало б свідком втечі учнів Євангелія від шаленого гніву гонителів. Втікачі забирали з собою знання, мистецтво, ремесло і порядок — все те, чим вони перевершували інших людей, щоб збагатити країни, в яких знаходили притулок. Отже, інші країни збагачувалися їхніми добрими дарами, а їх рідна — бідніла. Якби все це багатство залишилось у Франції, якби протягом майже 300 років майстерність вигнанців була віддана на служіння батьківщині, якби їхні пізнання були застосовані у виробництві, а їх творчий геній і аналітичний розум збагатили рідну літературу і розвинули науку, якби їхня мудрість підтримувала правителів, їхня доблесть — керувала битвами, а принципи справедливості та рівності стали підвалиною права, якби їх біблійна релігія зміцнювала розумові сили народу та керувала його сумлінням, — якої б величі досягла сьогодні Франція! Якою великою, процвітаючою і щасливою країною — взірцем для всіх народів — могла б вона бути! ВБ 261.1

Але сліпий, безжалісний фанатизм вигнав за її межі вчителів доброчинності, захисників правопорядку, усіх щирих оборонців престолу. Мужам, які бажали зробити свою країну ‘славною і знаменитою’, було сказано: ‘Оберіть: вогнище або вигнання!’ Врешті-решт держава зазнала цілковитого занепаду. Народ був позбавлений сумління, яке потрібно було б придушувати; не стало релігії, яку потрібно було знищувати в полум'ї; не залишилось патріотів, яких потрібно було б виганяти” (Wylie. V.13. Ch.20). Страшним наслідком цього стала революція з усіма її злочинами. ВБ 261.2

“З вигнанням гугенотів Франція прийшла до загального занепаду. До того процвітаючі промислові міста хиріли; родючі землі ставали пустелями; на зміну нечуваному прогресу прийшли моральне зубожіння і розумова обмеженість. Париж перетворився на величезну богадільню; за загальними підрахунками 200 тисяч злидарів чекали милості від короля ще на початку революції. Тільки єзуїти розкошували в спустошеній країні та зі страшною жорстокістю панували над церквами, навчальними закладами, в'язницями і галерами”. ВБ 261.3

Євангеліє могло б принести Франції розв'язання тих політичних і соціальних проблем, які поставили у безвихідне становище її короля, духовенство і законодавців і врешті-решт призвели націю до анархії та розрухи. Але в умовах римського панування французи забули благословенні уроки самопожертви та безкорисливої любові, викладені Спасителем. Люди розучилися жертвувати собою для добра інших. Ніхто не докоряв багатим за те, що вони пригнічували бідних, а бідні не отримували ніякої нагороди за свою рабську працю. Егоїзм багатих можновладців ставав все більш очевидним і деспотичним. Віками пожадливість і розпуста знаті лягали важким тягарем на плечі бідного селянства. Багатий кривдив бідного, а бідний ненавидів багатого. ВБ 262.1

У багатьох провінціях угіддя належали тільки знаті, а трудовий народ брав землю в оренду, їхнє життя залежало від милості господарів і вони змушені були коритися їхнім вимогам. Тягар утримання держави і церкви лягав на плечі людей середньої та нижчої верств, на яких накладала великі податки як державна, так і церковна влада. Бажання знаті вважалося найвищим законом. Фермери і селяни могли голодувати, і це не тривожило гнобителів… Народ був змушений пристосовуватися до інтересів своїх землевласників. Життя хліборобів було життям безперервної праці та безпросвітної бідності; до їхніх скарг, якщо вони взагалі насмілювалися скаржитись, ставилися з презирством. Суд завжди був на боці багатих, а не селян. Судді брали хабарі, найменша примха аристократа одразу ж набувала сили закону завдяки загальній корупції. Навіть половина всієї суми податків, які світські магнати і духовенство стягали з простого народу, не поступала до королівської або єпископської скарбниці. Ці гроші витрачались на задоволення і розваги. А люди, які доводили до бідності своїх співгромадян і не платили жодних податків, мали за законом право обіймати будь-які державні посади. Привілейований клас налічував близько 150 тисяч осіб, і заради задоволення їхніх примх мільйони були приречені на безнадійне і жалюгідне існування. ВБ 262.2

Королівський двір потопав у розкоші та розпусті. Між народом і привителями не було ніякого довір'я. Люди з підозрою ставилися до всіх заходів, які приймав уряд, розцінюючи їх як підступні та корисливі. За півстоліття до революції Францією правив Людовик XV, який навіть у ті тяжкі часи прославився як ледачий, легковажний і розпуслий монарх. Дивлячись на зіпсуту і жорстоку аристократію, на зубожілих і неосвічених представників нижчих верств, на народ, доведений до відчаю, і державу, яка переживала фінансову кризу, не потрібно було бути пророком, щоб передбачити неминучу і жахливу розв'язку. На попередження своїх радників король звичайно відповідав: “Намагайтесь відвернути катастрофу, доки я живу, а після мене нехай будь що буде!” Даремно його переконували в необхідності реформ. Він бачив зло, але не мав ні відваги, ні сили, щоб опиратися йому. Легковажна й егоїстична відповідь: “Після мене — хоч потоп!” найкрасномовніше свідчила про долю Франції. ВБ 263.1

Розпалюючи підозру королів і панівних верств, Рим спонукував їх тримати народ у рабстві, добре розуміючи, що цим ослабить державу, за допомогою такої політики підкорить своєму впливові як правителів, так і народ. З політичною далекоглядністю Рим усвідомлював, що для успішного поневолення людей необхідно закувати в кайдани їхні душі, а найпевніший засіб для утримання в цьому рабстві — це позбавлення їх свободи. Моральне розтління, в якому перебували люди внаслідок політики Рима, було в тисячу разів жахливішим від фізичних страждань. Позбавлений Біблії, залишений у полоні фанатичних учень та егоїзму, оповитий темрявою і забобонами народ погруз у пороках і став нездатним до самовизначення. ВБ 263.2

Але результати такої політики були зовсім протилежними тим, яких сподівався Рим. Замість того, щоб тримати народні маси в сліпій покорі догмам, Рим домігся лише того, що зробив їх безбожниками та революціонерами. Вони презирливо оголосили романізм підступами духовенства і дивилися на нього як на свого гнобителя. Єдиний бог, якого вони знали, був богом Рима, а його вчення — їхньою єдиною релігією. І вони вважали його жадібність і жорстокість природним плодом біблійного вчення, тому відкинули це вчення. ВБ 264.1

Рим показав характер Божий у неправдивому світлі, спотворив Його вимоги, і тепер народ відкинув як Біблію, так і її Творця. Рим вимагав сліпо довіряти його вченню, переконуючи, що цього навчає Святе Письмо. У відповідь на це Вольтер і його прихильники відкинули Слово Боже, поширюючи всюди отруту невір'я. Рим придушував народи залізною п'ятою, а тепер принижені маси, доведені ним до звіроподібного стану, відчували огиду до його тиранії і скинули з себе всі обмеження. Озлоблені тим, що їх так довго обдурювали, вони відкинули істину разом з неправдою, приймаючи розпусту за свободу. Раби пороку торжествували в своїй уявній свободі. ВБ 264.2

На самому початку революції король пішов на поступки, надавши народові більшу кількість місць в уряді, — більше, ніж представництву знаті та духовенства. Отже, перевага сили була в руках народу, але народні представники не були готові до того, щоб розумно й помірковано скористатися нею. Сильно прагнучи винагородити себе за заподіяне їм лихо, вони вирішили здійснити перебудову суспільства. Розлючений народ добре пам'ятав минулі образи і горе, хотів вирватися із нестерпних злиднів і помститися тим, кого вважав винуватцями в своїх стражданнях. Пригноблені згадали урок, засвоєний ними під час тиранії, і самі стали пригноблювати тих, хто пригноблював їх. ВБ 264.3

Нещасна Франція пожинала криваве жниво, котре сама посіяла. Жахливими були наслідки підкорення римському пануванню. І там, де на початку реформаторського руху під впливом Рима Франція спалила першого “єретика”, революціонери спорудили першу гільйотину. На тому ж місці, де в XVI ст. були спалені перші мученики — протестанти, у XVIII ст. страчені перші жертви гільйотини. Відкидаючи Євангеліє, яке могло б принести їй зцілення, Франція відчинила двері для безбожності та загибелі. Коли були зняті обмеження Божого Закону, тоді стало очевидним, що людські закони неспроможні зупинити могутні хвилі людського гніву, країна потонула в анархії та хаосі. Війна проти Біблії відкрила нову еру світової історії, відому, як “панування терору”. Мир і щастя були вигнані з людських домівок і сердець. Ніхто не почував себе в безпеці. Той, хто сьогодні торжествував і радів, назавтра міг потрапити до числа підозрюваних і засуджених. Насильство і порок не знали меж. ВБ 264.4

Король, духовенство і знать змушені були терпіти звірства божевільного народу. Страта короля розпалила в народі ще більше полум'я помсти, і ті, які винесли йому смертний вирок, незабаром самі пішли за ним на ешафот. Було прийняте рішення знищувати всіх, на кого падала підозра у ворожому ставленні до революції. В'язниці були переповнені, і певного часу в них перебувало понад 200 тисяч ув'язнених. У містах країни можна було бачити жахливі картини терору. Одна революційна партія вела боротьбу з іншою, і Франція перетворилася на велике поле бою, розгулу пристрастей. “У Парижі повстання вибухали одне за одним, його населення поділилося на безліч фракцій, головна мета яких, здавалось, полягала в тому, щоб знищити одна одну. І на довершення загального нещастя народ був утягнений у тривалу і спустошливу війну з могутніми країнами Європи. Країна опинилася на межі повного розорення: армія вимагала грошей; парижани помирали від голоду; банди розбійників спустошували і грабували провінції, а цивілізація була майже погублена у вогні анархії та розпусти”. ВБ 265.1

Народ тепер надто добре засвоїв уроки жорстокості й тортур, які Рим так старанно викладав. Нарешті день відплати настав. Тепер уже не Христових учнів кидали у в'язниці й тягнули на вогнище. Вони вже давно були вбиті або перебували у вигнанні. Нещадний Рим тепер відчував смертельну силу тих, кого навчив насолоджуватися кривавими видовиськами. “Переслідування, до яких вдавалося французьке духовенство протягом багатьох століть, тепер обернулися проти нього з надзвичайною силою. Ешафоти були червоними від крові священиків. Галери і в'язниці, в яких колись мучились гугеноти, тепер були заповнені їх гонителями. Прикуті до лавок і весел римсько-католицькі священики зазнали всіх тих страждань і мук, якими вони так щедро нагороджували покірних єретиків. ВБ 265.2

Потім настали дні, коли варварськими судами були запроваджені варварські закони; коли ніхто не міг привітатися із сусідом чи помолитися… не ризикуючи вчинити тим самим злочин, який карався смертною карою, коли шпигуни ховалися за кожним рогом, коли із самого ранку гільйотина тяжко і довго працювала, коли в'язниці були так переповнені людьми, як трюми рабовласницьких суден, коли, пінячись, водостічними трубами в Сену стікала людська кров… У той час, коли щоденно вулицями Парижа йшли довгі ряди возів з приреченими на смерть людьми, проконсули, направлені у департаменти, діяли з невимовною жорстокістю, яка вражала навіть Париж. Ніж смертоносної гільйотини піднімався та опускався надто повільно, щоб встигнути знищити всіх осуджених. Довгі ряди полонених були скошені картеччю. У дні барж, на які завантажували в'яз-нів, спеціально пробивали діри. Ліон став пустелею. В Аррасі ув'язненим було відмовлено навіть у жорстокій милості — швидкій смерті. Уздовж річки Лувр, від Самура до моря літали хмари ворон і шулік над оголеними, переплетеними в страшних обіймах трупами. Не було виявлено пощади ні до статі, ні до віку. Сотні 17-річних юнаків і дівчат були вбиті цим нелюдським режимом. Відірваних від материнських грудей немовлят якобінці кидали зі списа на спис уздовж усієї шеренги”. За короткий проміжок в десять років загинули маси людей. ВБ 266.1

Усе відбувалося так, як задумав сатана. Цього він домагався віками. Його політика — це обман від початку до кінця. Його незмінна мета — завдати людям страждання і горя, спотворити і зіпсувати творіння Боже, представити в неправдивому світлі божественну любов і доброту, щоб в такий спосіб засмутити Небо. Потім своїм майстерним обманом він засліплює розум людини і примушує її звинувачувати у всіх своїх нещастях Бога, ніби усе це є результатом плану Творця. Так само, коли люди, зіпсуті й доведені ним до звіроподібного стану, отримують уявну “свободу”, він штовхає їх на крайності та жорстокості. Тоді ця картина нічим не приборканого зла і жорстокості виставляється деспотами і гнобителями як плоди свободи. ВБ 267.1

Коли оману викривають в одній оболонці, сатана зодягає її в іншу, і люди приймають її так само охоче, як і першого разу. Коли народ побачив, що папство — це обман і лукавий вже не міг з його допомогою провадити народ до порушення Закону Божого, він примусив людей вважати будь-яку релігію — обманом, а Біблію — байкою. Усуваючи божественну постанову, люди віддалися безмежному беззаконню. ВБ 267.2

Фатальна омана, яка завдала стільки нещастя населенню Франції, полягала в незнанні великої істини: справжня свобода міститься у виконанні Закону Божого. “О, коли б ти прислухувався до Моїх заповідей, то був би твій спокій, як річка, а твоя справедливість, немов морські хвилі”. “Для безбожних спокою немає”. “…А хто Мене слухає, той буде жити безпечно і буде спокійний від страху перед злом” (Ісая 48:18, 22; Прип.1:33). ВБ 267.3

Атеїсти, скептики і відступники опираються Божому Закону і відкидають його, але наслідки цього свідчать про те, що добробут людини залежить від дотримання нею божественних постанов. Хто не бажає вчитися з Біблії, нехай скористається з уроку історії народів. ВБ 267.4

Коли сатана діяв через римсько-католицьку церкву, щоб відвести людей від послуху, то він робив це приховано, і його праця була так замаскована, що занепад і зубожіння — наслідки всього цього — не вважалися плодами порушення Закону. Але Дух Божий рішуче протидіяв його силі, і сатана не зміг цілком здійснити своїх намірів. Люди не зуміли виявити зв'язку причини і наслідку і не зрозуміли, що є джерелом їхніх нещасть. Але в часи революції Закон Божий був явно відкинутий Національними Зборами. А в роки панування терору цей зв'язок між причиною і наслідком став очевидним. ВБ 267.5

Коли Франція публічно зреклася Бога і відкинула Біблію, нечестиві люди і духи темряви торжествували: нарешті вони досягли бажаної мети і королівство звільнилося від обмежень Закону Божого. Оскільки суд над лихими вчинками не відбувся одразу ж, “то серце людських синів не боїться чинити лихе” (Екл.8:11). Але порушення справедливого і праведного Закону неминуче повинно призвести до нещастя і загибелі. Хоч беззаконня людські не були негайно покарані, та все ж вони обов'язково призведуть до неминучої загибелі. Століття відступництва і злочинності наповняли чашу відплати, і коли вона переповнилася, тоді ті, хто зневажав Бога, надто пізно зрозуміли, як страшно зловживати Божим довготерпінням. Стримуюча сила Духа Божого, що обмежує сатанинську жорстокість, була значною мірою забрана, і той, для якого єдина радість полягає в нещасті людей, отримав повну свободу дій. Ті, хто служить гріху, повинні були збирати відповідні плоди доти, поки вся країна не сповнилася невимовними злочинами. Зі спустошених провінцій і зруйнованих міст до неба долинав зойк відчаю та страждання. Здавалося, Франція зазнала сильного землетрусу. Релігія, закон, громадський порядок, сім'я, держава і церква — усе було повалене беззаконною рукою, що піднялася проти Закону Божого. Як правдиво сказав про це премудрий Соломон: “… Безбожний же падає через безбожність свою”. “Хоч сто разів чинить грішний лихе, а Бог суд відкладає йому, однак я знаю, що тим буде добре, хто Бога боїться, хто перед обличчям Його має страх. А безбожному добра не буде” (Прип.11:5; Екл.8:12—13). “За те, що науку зненавиділи і не вибрали страху Господнього …І тому хай їдять вони з плоду дороги своєї, а з порад своїх хай насищаються” (Прип.1:29, 31). ВБ 268.1

Вірні свідки Божі, вбиті богозневажницькою владою, “що з безодні виходить”, не повинні були довго мовчати. “Та після трьох з половиною днів увійшов у них дух життя від Бога, і вони обоє стали на ноги свої, і страх великий напав на тих, котрі дивились на них” (Відкр.11:11, новий переклад). У 1793 р. конвент Франції прийняв декрети, що забороняли християнську релігію і Біблію. Але через три з половиною роки цей же орган прийняв резолюцію, яка анулювала попередні декрети і дала дозвіл читати Біблію. Увесь світ був приголомшений тяжкими злочинами, скоєними через те, що була відкинута Біблія і люди визнали необхідність віри в Бога і Його Слово, що є підвалиною всякої доброчесності та моралі. Господь говорить: “Кого лаяв ти та ображав і на кого пови-щив ти голос та вгору підніс свої очі? — На Святого Ізра-їлевого!” (Ісая 37:23). “Тому-то ось Я учиню, що пізнають цим разом вони Мою руку та силу Мою і пізнають, що Ймення Моє — це Господь!” (Єрем.16:21). ВБ 269.1

Щодо двох свідків, пророк далі говорить: “І почули вони гучний голос із неба, що їм говорив: ‘Зійдіть сюди!’ І на небо зійшли вони в хмарі, і вороги їхні дивились на них” (Відкр.11:12). З того часу, коли Франція оголосила війну двом Божим свідкам, вони були звеличені, як ніколи раніше. У 1804 р. було засноване Британське й іноземні біблійні товариства. Після цього були засновані ще інші подібні товариства з численними філіями по всій Європі. У 1816 р. було засноване Американське біблійне товариство. Коли було засноване Британське товариство, Біблія друкувалася і розповсюджувалася 50-ма мовами. З того часу вона перекладена на сотні мов і діалектів. ВБ 269.2

Протягом 50 років, до 1792 p., дуже мало уваги приділялося іноземним місіям. Не було засновано жодного нового товариства, лише кілька церков докладали зусилля для поширення християнства в язичницьких країнах. Але під кінець XVIII ст. становище різко змінилося. Раціоналізм більше не задовольняв людей, і вони відчули потребу в божественному відкритті та релігії, пов'язаній з практичним життям. З цього часу діяльність іноземних місій зазнала неабиякого розмаху. ВБ 269.3

Розвиток друкарської справи сприятливо позначився на розповсюдженні Біблії. Вдосконалення засобів зв'язку між країнами, усунення давніх упереджень і теорії про національну винятковість, втрата папою світської влади — усе це прокладало шлях Слову Божому. Вже багато років Біблія вільно продавалася на вулицях Рима і знайшла доступ у кожний куточок земної кулі. ВБ 270.1

Безбожний Вольтер одного разу хвалькувато сказав: “Мені набридло слухати, як люди твердять, нібито 12 чоловік заснували християнську релігію. Я доведу, що досить і однієї людини, аби знищити її”. З дня його смерті минули роки… Мільйони людей приєдналися до нього у війні проти Біблії. Але вона нездоланна; там, де в дні Вольтера були сотні примірників Біблії, сьогодні десятки і сотні тисяч. Один з перших реформаторів сказав: “Біблія — це ковадло, об яке розбився не один молот”. Господь говорить: “Жодна зброя, що зроблена буде на тебе, не матиме успіху, і кожнісінького язика, який стане з тобою до суду, осудиш” (Ісая 54:17). ВБ 270.2

“…Слово ж нашого Бога повіки стоятиме!” (Ісая 40:8). “…Всі накази Його справедливі, — вони кріпкі на віті віки, вони зроблені вірністю і правотою!” (Псал.110:7—8). Усе, що будується на людському авторитеті, зруйнується, а все, засноване на скелі незмінного Слова Божого, стоятиме вічно. ВБ 270.3