Велика боротьба

Розділ 14. Англійські реформатори пізнього періоду

У той час, коли Лютер відкрив німецькому народові недоступну досі Біблію, Уїльям Тіндаль був спонуканий Духом Божим зробити те саме для Англії. Біблія Уїкліфа була перекладена з латинського тексту, в котрому було багато помилок. Вона ніколи не друкувалася, а ціна рукописного примірника була настільки високою, що тільки дехто з багатих людей та дворян міг придбати її. І більше того, суворо заборонена церквою, вона не набула значного розповсюдження. У 1516 p., за рік до знаменитих тез Лютера, Еразм Роттердамський опублікував грецьке і латинське видання Нового Завіту. Вперше Слово Боже було надруковане мовою оригіналу. У цьому виданні було виправлено чимало помилок попередніх видань, а зміст текстів викладений більш доступно. Це допомогло багатьом людям з освічених верств суспільства глибше зрозуміти суть істини і додало нової сили справі Реформації. Однак Слово Боже залишалось недоступним простолюду. Тіндаль повинен був закінчити почату Уїкліфом роботу і дати Біблію своїм співвітчизникам. ВБ 229.1

Старанний дослідник і ревний шукач істини, він прийняв Євангеліє, читаючи Новий Завіт, перекладений Еразмом грецькою мовою. Тіндаль безстрашно проповідував свої переконання, твердячи, що всяке вчення повинно перевірятися Святим Письмом. На заяву папства, що церква дала Біблію і тільки вона може пояснювати її, Тіндаль відповідав: “Ви знаєте, хто навчив орлів шукати собі здобич? Той Самий Бог навчас Своїх голодних дітей шукати Свого Отця в Його Слові. А щодо вас, то ви не тільки не дали Святого Письма, а й сховали його від нас. Це ви спалювали тих, хто проповідував його, і якби могли, то спалили б і саме Писання” (D'Aubigne. V.18. Ch.4). ВБ 229.2

Проповіді Тіндаля викликали велике зацікавлення, і багато людей приймали істину. Але священики були на сторожі, і тільки він залишав поле своєї діяльності, як вони погрозами і обманом намагалися звести нанівець наслідки його роботи. І це нерідко їм вдавалося. “Що робити? — запитував він. — У той час, як я сію в одному місці, ворог спустошує поле, яке я тільки що залишив. Я не можу бути одночасно всюди. О, якби християни мали Святе Письмо рідною мовою, то вони самі могли б опиратися цим фальшивіш філософам. Без Біблії не можна утвердити народ в істині” (Ibid. V.18. Ch.4). ВБ 230.1

Ця думка не давала Тіндалю спокою. “У храмі Єгови, — міркував він, — псалми співалися мовою Ізраїлю, деяких суддів, то хіба Євангеліє не повинно звучати в нашому середовищі англійською мовою?.. Хіба церква повинна мати менше світла опівдні, ніжна світанку?.. Християни повинні читати Новий Завіт рідною мовою”. Богослови та вчителі церкви не могли прийти до єдиної думки. Але тільки за допомогою Біблії люди можуть прийти до істини. “Один слухає одного вчителя; другий — іншого. Кожний з цих авторів протирічить іншому. Як ми зможемо відрізнити правдиве від неправдивого?.. Як? Тільки за допомогою Слова Божого” (Ibid. V.18. Ch.4). ВБ 230.2

Трохи пізніше один католицький богослов у дискусії з Тіндалем вигукнув: “Краще ми залишимося без Закону Божого, ніж без папського!” Тіндаль відповів на це: “Я відкидаю папу і його закони. Якщо Бог збереже моє життя, то через кілька років я доб'юся того, що хлопчина, що йде за плугом, знатиме більше із Писання, ніж ви” (Anderson. Annals of the English Bible. P. 19). ВБ 230.3

Мета Тіндаля — дати народові Новий Завіт рідною мовою, що він плекав її у своєму серці, тепер остаточно визріла, і він зараз же взявся до цієї праці. Змушений покинути свій дім через переслідування, він вирушив у Лондон, де певний час безперешкодно працював. Однак незабаром гнів папістів знову змусив його втікати. Здавалося, в усій Англії Тіндалю не знайти місця, і він вирішив шукати притулку в Німеччині. Тут він почав друкувати переклад Нового Завіту англійською мовою. Двічі його праця зупинялася, але коли йому забороняли друкувати в одному місці, він перебирався в інше. Нарешті Тіндаль прибув у Вормс, де кілька років тому Лютер захищав Євангеліє перед сеймом. У цьому старовинному місті було багато друзів Реформації, і Тіндаль міг безперешкодно продовжувати свою справу. Незабаром було надруковано 3000 примірників Нового Завіту, і тоді ж з'явилось друге видання. ВБ 231.1

Він продовжував свою працю з великою ревністю і наполегливістю. Незважаючи на пильність англійської влади, Слово Боже різними способами доставлялося в Лондон, а звідти розповсюджувалось по всій країні. Папісти докладали чимало зусиль, щоб придушити істину, але даремно. Якось єпископ з Дарема купив в одного книготорговця, приятеля Тіндаля, цілу пачку його Біблій з наміром знищити їх, думаючи, що цим перешкодить поширенню Святого Письма. Але сталося цілком протилежне — на виручені гроші був куплений матеріал для нового, більш досконалого видання, яке в іншому випадку не було б надруковане. Коли пізніше Тіндаля ув'язнили, то йому було обіцяне звільнення за умови, що він видасть тих людей, які надавали йому матеріальну допомогу в друкуванні Біблії. Тіндаль відповів, що єпископ з Дарема зробив у цій справі більше, ніж будьхто інший, бо заплатив велику суму грошей за віддруковані Біблії, давши йому змогу з новими силами продовжувати виконання цієї справи. ВБ 231.2

Тіндаль був виданий у руки ворогів і на багато місяців ув'язнений у в'язницю. Нарешті мученицькою смертю він засвідчив свою віру. Але приготовлена ним зброя допомогла іншим воїнам боротися протягом багатьох століть аж до наших днів. ВБ 232.1

Латимер за кафедрою теж відстоював думку, що народ повинен читати Біблію рідною мовою. “Автором Святого Письма, — писав він, — є Сам Бог, і це Писання містить у собі силу і вічність свого Творця. Нема царя, імператора, судді чи іншого правителя, який не був би зобов'язаний коритися Його святому Слову, Ми не повинні ходити манівцем, нехай Слово Боже керує нами. Ми не повинні йти шляхами наших предків, будемо робити не те, що робили вони, а те, що вони повинні були б робити” (Hugh Latimer. First Sermon Preached Before King Edward VI). ВБ 232.2

На захист істини стали Барнес і Фрайт, вірні друзі Тіндаля. їх підтримали Рідлей і Кранмер. Ці керівники англійської Реформації були освіченими людьми, і більшість із них користувалися повагою католицької церкви за їхню ревність і побожність, їхня опозиція папству стала результатом усвідомлення ними заблуджень “святого престолу”, їхня знайомство з таємницями Вавило-на надавало більшої сили свідченням проти нього. ВБ 232.3

“Тепер я задам вам дещо дивне запитання, — сказав одного разу Латимер. — Хто є найстараннішим єпископом і прелатом в усій Англії? …Я бачу, що ви хочете почути його ім'я… Я скажу вам: це диявол… Він ніколи не покидає своєї єпархії; шукайте його будь-коли — і ви знайдете його завжди вдома; він повсякчас за роботою; ви ніколи не побачите його без діла … за це я ручаюсь… Де поселяється диявол, там звільняються від книг і ставлять свічки; там зникає Біблія і з'являються чотки; там позбавляються світла Євангелія і запалюють свічки, які горять навіть опівдні; зрікаються хреста Христового і розмірковують про чистилище, яке очищує кишені віруючих; відмовляються зодягнути нагих, допомогти бідним і калікам, а прикрашають образи, дерево і камінь. Геть Божі постанови і Його святе Слово, нехай живуть людські перекази і закони… О, якби наші прелати з такою наполегливістю сіяли насіння доброго вчення, як сатана сіє кукіль!” (Ibid. Sermon of the Plough). ВБ 232.4

Головний принцип, який відстоювали ці реформатори, був той самий, що за нього боролися вальденці, Уїкліф, Гус, Лютер, Цвінглі та всі ті, хто об'єднався з ними, — це непохитний авторитет Святого Письма як мірила віри і життя. Вони відкидали право пап, соборів, святих отців і королів впливати на сумління людини в питаннях релігії. Біблія служила їм єдиним авторитетом, і нею вони випробовували всі інші вчення і твердження. Віра в Бога і Його Слово підтримувала цих святих мужів, коли вони віддавали своє життя на вогнищі. “Не падай духом, — звернувся Латимер до свого товариша, коли по-лум'я почало заглушати їхні голоси, — ми сьогодні запалимо таку свічку в Англії, яка, я в цьому впевнений, по милості Божій ніколи не згасне” (Works of Hugh Latimer. V.1. P.13). ВБ 233.1

У Шотландії насіння істини, посіяне Колумбом і його соратниками, ніколи не було цілком знищене. Протягом століть, навіть після того, як церкви в Англії підкорилися Риму, шотландська церква продовжувала відстоювати свою незалежність. Однак у XII ст. папство і тут пустило свої корені, і ніде його влада не була такою безмежною, як у цій країні. Ніде темрява не була густішою. Однак і тут пробивалися промені світла, які несли зі собою надію на світанок. Лоларди які проникали в Шотландію з Англії, приносячи з собою Біблію і вчення Уїкліфа, багато зробили для збереження євангельського світла. В кожному столітті були свої свідки і мученики. ВБ 233.2

З початком великої Реформації з'явилися твори Лютера і Новий Завіт Тіндаля англійською мовою. Не помічені папською ієрархією, ці вісники тихо обходили гори й долини, освітлюючи шлях в нове життя факелом істини, який майже зовсім згас у Шотландії. Таким чином руйнівна робота Рима, котра тривала чотири століття, зазнала поразки. ВБ 233.3

Пролита кров мучеників влила нові сили в цей рух. Папська влада, усвідомивши раптом небезпеку, яка загрожувала їй, спалила на вогнищі кількох найшляхетніших і найбільш шанованих синів Шотландії. Але цим вона тільки спорудила кафедру, з якої по всій країні залунали слова вмираючих мучеників, сповнюючи людські серця непохитним бажанням скинути кайдани Рима. ВБ 234.1

Гамільтон та Уішарт, мужі шляхетні як за походженням, так і за характером, а також багато інших скромніших послідовників, були спалені на вогнищі. Але з полум'я Уїшарта народився муж, якого вогонь уже не змусить замовкнути і якому з Божою допомогою судилося завдати смертельного удару папству в Шотландії. ВБ 234.2

Джон Нокс відвернувся від традицій і містицизму церкви і прийняв істину Божого Слова; учення Уїшарта ще більше зміцнило його рішення відкинути авторитет Рима і прилучитися до переслідуваних реформаторів. ВБ 234.3

Друзі умовляли Нокса стати проповідником, але він довго відмовлявся, боячись великої відповідальності, і погодився прийняти на себе цей обов'язок тільки після довгих роздумів на самоті та болісної внутрішньої боротьби. Але прийнявши це служіння, він виконував його з непохитною рішучістю і незмінною відвагою аж до кінця свого життя. Цей щирий реформатор не знав страху ні перед ким з людей. Палаючі навколо нього вогонища, на яких спалювали мучеників, тільки запалювали в ньому ще більшу ревність. Хоча сокира тирана була занесена над його головою, він стояв на міцному фундаменті, завдаючи нищівних ударів направо й наліво з метою знищення ідолопоклонства. ВБ 234.4

Навіть перед шотландською королевою, коли відвага залишила багатьох протестантів, Джон Нокс безстрашно засвідчив правду. Реформатора не можна було зламати ні лестощами, ні погрозами. Королева звинуватила його в єресі і в тому, що він підбурює народ приймати заборонену державою релігію і тим самим порушує заповідь Божу про необхідність послуху світській владі. На це Нокс твердо відповів: “Оскільки істинна релігія черпає силу не від князів світу цього і утверджується не на їхньому авторитеті Вічного Бога, то й піддані не зобов'язані в питаннях віри погоджуватися зі смаком князів. Часто трапляється, що в питаннях правдивої віри князі є найбільш необізнані люди… Якби все насіння Авраама дотримувалося релігії фараона, підданими якого воно було такий тривалий час, то яка, насмілюся спитати вас, Ваша Величність, була б тепер релігія в світі? І якби в дні апостолів усі прийняли релігію римських кесарів, яка б тоді була релігія на землі? Отже, ви бачите, що піддані не зобов'язані визнавати віру своїх князів, хоч їм і звелено слухатися їх”. ВБ 234.5

Тоді королева Марія відповіла: “Ви тлумачите Писання на один лад, а вони (римсько-католицькі вчителі) — на інший, кому ж мені вірити і хто повинен бути суддею?” ВБ 235.1

“Треба вірити Богові, Котрий говорить ясно в Своєму Слові, — відповів реформатор, — і вірити тому, чого вчить Слово, а не тому, що вам будуть говорити одні чи другі. Слово Боже зрозуміле саме собою, і якщо трапляється яке-небудь незрозуміле місце, то Дух Святий, Який ніколи не протирічить Сам Собі, вияснить це незрозуміле місце іншими текстами так, що вже не виникне ніякого сумніву, хіба тільки людина буде продовжувати упиратися в своєму незнанні” (David Laing. The Collected Works of John Knox. V.2. P.281,284). ВБ 235.2

Так у присутності королеви, ризикуючи власним життям, проповідував істину безстрашний реформатор. З такою ж відвагою він твердо йшов до здійснення своєї мети, молячись і змагаючись за справу Господню, доки, врешті-решт, Шотландія не була звільнена від папства. ВБ 235.3

В Англії становлення протестантизму як державної релігії значною мірою уповільнили переслідування, але не зупипинили остаточно. Багато доктрин Рима було відкинуто, однак чимало ще продовжувало існувати. Верховна влада папи була скинута, але замість нього головою церкви став король. Церковне богослужіння залишалося далеким від євангельської чистоти і простоти. Великий принцип релігійної свободи ще не був зрозумілий. Хоч жорстокості, до яких вдавався Рим у боротьбі з єрессю, лише зрідка застосовувалися протестантськими вождями, та все-таки право кожної людини служити Богові згідно з її сумлінням залишалося невизнаним. Усі були зобов'язані приймати вчення офіційної церкви і дотримуватися запроваджених нею форм богослужіння. Інакодумці протягом багатьох століть більшою чи меншою мірою були переслідувані й гнані. ВБ 235.4

У XVII ст. тисячі пасторів були усунені від служіння. Під страхом великого штрафу, тюремного ув'язнення і заслання віруючим заборонялося відвідувати інші релігійні зібрання, крім визнаних церквою. І ті вірні душі, котрі не могли не збиратися, щоб помолитися Богові, були змушені шукати притулку в темних алеях і мансардах, а в теплі пори року — в лісах. У густих і непрохідних лісах, цих природних храмах, створених Богом, збиралися розсіяні та гнані діти Божі, щоб тут вилити свою душу в молитві та славослів'ї. Однак, незважаючи на всі засоби перестороги, багато віруючих страждало за свою віру. В'язниці були переповнені, сім'ї — розбиті, багато віруючих було вислано в чужі краї. Але Бог не покинув Свій народ, і жорстокі гоніння не змогли примусити замовкнути Його свідків. Багато віруючих переправились за океан і оселилися в Америці, заклавши там основи громадянської та релігійної свободи, які стали твердинею і славою цієї країни. ВБ 236.1

І знову, як і в дні апостолів, переслідування стали поштовхом для просування Євангелія. В огидній підземній в'язниці, переповненій розпусниками і злочинцями, Джон Буніан дихав атмосферою неба і написав тут свою чудову алегорію про подорож пілігрима із країни смерті до небесного міста. Понад 200 років цей голос в'язня Бедфордської в'язниці із надзвичайною силою промовляв до людських сердець. Книги “Подорож пілігрима” і “Незмірна милість для найбільшого грішника”, написані Буніаном, багатьох наставили на шлях життя. ВБ 236.2

Бакстер, Флейвел, Алейн та інші талановиті, освічені мужі з глибоким християнським досвідом, відважно виступали на захист віри, “колись переданої святим”. Праця цих людей, гнаних і позбавлених всяких громадянських прав сильними світу цього, ніколи не втратить свого значення. Твори Флейвела “Джерело життя”, “Дія благодаті” навчили тисячі людей, як посвятити свої душі Ісусу. Книга Бакстера “Протестантський пастир” стала благословенням для багатьох тих, хто бажав відродження Божої праці; його книга “Вічний спочинок святих” також зробила певну роботу, спрямовуючи душі до спочинку, який залишається для народу Божого. ВБ 237.1

Через 100 років, під час великої духовної темряви, Уайтфілд і брати Уезлі стали носіями Божого світла. За панування державної церкви народ Англії дійшов до такого релігійного занепаду, що мало чим відрізнявся від язичників. Улюбленим предметом дослідження духовенства стала релігія природи, до цього питання здебільшого зводилося усе їхнє богослів'я. Вищі верстви зневажливо ставились до благочестя і пишались тим, що стоять вище так званих фанатиків. Нижчі верстви суспільства залишалися переважно неосвіченими, потопали в пороці, а тим часом церква, не маючи відваги і віри, нічим не могла допомогти справі істини, що гинула. ВБ 237.2

Велике вчення про виправдання вірою, так ясно викладене Лютером, було майже забуте і замінене принципом римської церкви, за яким спасіння можна заслужити добрими вчинками людини. Уайтфілд і брати Уезлі -члени державної церкви — щиро бажали заслужити милість Божу, яку, як їх навчили, можна набути життям, сповненим чеснот і виконанням релігійних постанов. ВБ 237.3

Коли одного разу Чарльз Уезлі тяжко захворів і чекав смерті, його запитали, на чому тримається його надія на вічне життя. Він відповів: “Я зробив усе, що міг, аби служити Богові”. Коли його приятель, який поставив це запитання, здавалось, не був задоволений його відповіддю, Чарльз, подумавши, додав: “Як, хіба мої зусилля не дають мені підстави для надії на спасіння? Невже Він проти того, щоб я покладався на свої зусилля? Адже мені немає більше на що надіятись” (John Whitehead. Life of the Rev. Charles Wesley, P.102). Такою густою була темрява, що оповила церкву, приховуючи від людей вчення про відкуплення. Вона позбавляла Христа Його слави і відвертала людей від їхньої єдиної надії на спасіння — крові розп'ятого Спасителя. ВБ 238.1

Уезлі і його приятелі поступово прийшли до переконання, що правдива релігія перебуває в серці і що закон Божий поширюється не тільки на слова і вчинки, а й на думки людини. Переконавшись у необхідності освячення серця і зовнішньої поведінки, вони щиро поривались до нового життя. Ревними молитвами і особистими зусиллями вони робили все можливе, аби викоріняти гріховні бажання тілесного серця. Вони жили життям самозречення, добродійності й смирення, дотримуючись з великою суворістю і точністю всього того, що, на їхню думку, могло допомогти досягненню бажаної мети — святості, яка могла б запевнити їм милість Божу. Але вони не досягли бажаного. Даремними були їхні намагання звільнитися від осуду гріха чи здолати його силу над собою. Це була та сама боротьба, яку пережив Лютер у монастирській келії в Ерфурті. Те саме питання мучило і його душу. “Та як виправдатись людині земній перед Богом?” (Йов 9:2). ВБ 238.2

Вогонь божественної істини, що майже погас на вівтарях протестантизму, повинен був загорітися з новою силою від стародавнього смолоскипу, переданого нащадкам богемськими християнами. Після Реформації протестантизм у Богемії був розтоптаний римськими ордами. Усі, хто не хотів відректися від істини, були змушені втікати. Декотрі з них, знайшовши собі притулок у Саксонії, зберегли в собі давню віру. І від нащадків цих християн Уезлі та його прибічники прийняли світло. ВБ 238.3

Після того, як Джон і Чарльз Уезлі були рукоположені для служіння, їх послали місіонерами в Америку. На борту корабля була група моравських братів. На морі почався сильний шторм, і Джон Уезлі, опинившись віч-на-віч зі смертю, зрозумів, що не має миру з Богом. Німці, навпаки, виявили такий спокій і віру, які були не зрозумілі йому. ВБ 239.1

“Я довго спостерігав, — розповідав він після цього, — наскільки серйозно вони себе поводили. Про своє смирення вони постійно нагадували тим, що надавали іншим пасажирам такі послуги, які ніхто з англійців навіть не думав робити один одному. Вони не хотіли брати грошей за цю роботу, запевняючи, що вона є дуже корисною для смирення їх гордого серця і що їх Спаситель зробив для них набагато більше. Кожний день давав їм нагоду виявити смирення, яке ніщо не могло похитнути. Якщо їх штовхали, били чи збивали з ніг, вони знову спокійно вставали і йшли далі, і при цьому з їхніх уст не було чути жодного нарікання. Тепер була нагода перевірити, чи були вони так само вільні від страху, як і від гордості, гніву і помсти. Під час співу, яким починалося їхнє богослужіння, почався сильний шторм. Головна щогла була зламана, вода затопила палубу, і, здавалось, що велика безодня поглине всіх нас. Англійці підняли страшний галас, а німці спокійно продовжували співати. Після цього я спитав одного з них: ‘Ви не злякалися?’ — На це він відповів: ‘Слава Богу, ні’. — Я знову запитав його: ‘Хіба вашим дружинам і дітям не було страшно?’ На що він лагідно відповів: ‘Ні, наші дружини і діти не бояться смерті’” (Whitehead. Life of the Rev. John Wesley. P. 10). ВБ 239.2

Прибувши до Савани, Уезлі деякий час жив серед моравських братів і був глибоко вражений їхньою християнською поведінкою. Описуючи одне з богослужінь, яке так сильно відрізнялося від богослужінь англіканської церкви з її мертвим формалізмом, він писав: “Велика простота і разом з тим урочистість їх богослужіння змусили мене перенестись на 17 століть назад і уявити себе на одному з тих зібрань, де були відсутні формальність і зовнішня парадність; там головував Павло, що майстерно робив намети, і рибалка Петро; там виявила себе сила Святого Духа” (Ibid. P.12). ВБ 239.3

Уезлі повернувся в Англію з яснішим розумінням біблійної віри, отримавши його від моравського проповідника. Він переконався, що повинен відмовитися від надії на власні вчинки заради спасіння і цілком покладатися на “Агнця Божого, що на Себе гріх світу бере!” На одному із зібрань моравської громади в Лондоні було зачитане твердження Лютера про переміну, котра відбувається в серці віруючої людини під впливом Духа Божого. Коли Уезлі слухав ці слова, в його душі запалало полум'я віри. “Я відчув у моєму серці якусь дивну теплоту, — говорив він. — Я відчув, що довіряю Христу і тільки Хрис-ту в справі свого спасіння. В мені з'явилась упевненість, що Він звільнив мене від моїх гріхів, саме моїх гріхів, і спас мене від закону гріха і смерті” (Ibid. P.52). ВБ 240.1

Протягом багатьох років виснажливої і безуспішної боротьби, суворого самозречення, докорів і смирення Уезлі неухильно йшов до своєї мети — знайти Бога. Тепер він Його знайшов і дізнався, що милість, яку він намагався придбати молитвами і постом, доброчинністю і самозреченням, є дар, що дається безкоштовно. ВБ 240.2

Утвердившись вірою в Христа, уся його душа загорілася бажанням поширювати знання про славне Євангеліє вільної милості Божої. “Я дивлюся на весь світ як на мою парафію, — говорив він, — і в якій його частині я не знаходився б, уважаю своїм правом і обоє'язком звістити всім, хто побажає мене слухати, радісну вістку спасіння” (Ibid. P. 74). ВБ 240.3

Він і далі продовжував жити суворим життям самозречення, але тепер воно перестало бути для нього основою віри, а лише її наслідком, не коренем, а плодом святості. Благодать Божа в Христі є основою християнської надії, і ця благодать повинна виявитися в послухові. Життя Уезлі було присвячене проповідуванню прийнятих ним великих істин — виправдання вірою в спасаючу кров Христа і силу Святого Духа, яка відроджує і приносить плід життя, подібного до життя Христа. ВБ 240.4

Уайтфілд і брати Уезлі були підготовлені до своєї великої праці внаслідок тривалого і болісного усвідомлення свого безнадійного стану. Щоб бути здатними витримати всі труднощі, як добрі воїни Христа, вони пройшли крізь вогонь глузувань, знущань і гонінь як в університеті, так і тоді, коли розпочали служіння. Невіруючі студенти зневажливо називали їх і тих небагатьох, які співчували їм, методистами. Сьогодні цю назву носить одне з найбільших віровизнань Англії та Америки. ВБ 241.1

Як члени Англіканської церкви, вони пильно дотримувалися її форм поклоніння, але Бог у Своєму Слові показав їм вищий взірець. Святий Дух спонукав їх проповідувати Христа — Христа розп'ятого. Сила Всевишнього супроводжувала їхню працю. Вони переконували і навертали тисячі людей до істини. Необхідно було оберігати цих овець від хижих вовків. Уезлі і не думав про те, щоб створити нове віровизнання, однак об'єднав своїх прибічників у “Методистське Братство”. ВБ 241.2

Незрозумілим і тяжким був опір, який зустріли ці проповідники з боку державної церкви, але Бог у Своїй премудрості так керував подіями, що реформа почалась всередині самої Церкви. Якби реформа була нав'язана ззовні, вона не торкнулася б тих аспектів церковного життя, які особливо потребували змін. Оскільки проповідники відродження самі були служителями церкви і працювали в її лоні, то істина проникла навіть туди, де за інших обставин перед нею були б зачинені двері. Дехто з духовенства, пробудившись від своєї моральної сплячки, став ревним проповідником у своїй власній парафії. Церкви, які були закам'янілі у формалізмі, прокинулись до нового життя. ВБ 241.3

За часів Уезлі, як і в усі віки історії церкви, люди, обдаровані різними здібностями, виконували довірену їм працю, їхні погляди на деякі пункти віровчення не завжди були спільними, але всі вони були керовані Духом Божим, і їх об'єднувало одне бажання — здобувати душі для Христа. Протиріччя, яке виникло одного разу між Уайтфілдом і братами Уезлі, загрожувало призвести до розриву між ними. Але набуте в школі Христа смирення, взаємна поблажливість і любов допомогли їм примиритися. У них не було часу для суперечок, коли навколо панували обман і беззаконня, а грішники прямували до загибелі. ВБ 242.1

Слуги Божі йшли тернистим шляхом. Проти них виступали впливові та вчені люди. Через деякий час проти них виступило духовенство, і двері церков зачинились перед чистою вірою і перед тими, хто її проповідував. Політика духовенства, яке почало засуджувати їх з церковних кафедр, сприяло розквіту неуцтва і беззаконня. Не раз Джон Уезлі рятувався від смерті тільки чудом Божої милості. Одного разу, коли розгніваний натовп погрожував йому і, здавалося, вже не було порятунку, ангел Божий у вигляді людини став поруч з ним; натовп відступив, і слуга Ісуса Христа залишив небезпечне місце неушкодженим. ВБ 242.2

Згадуючи про один з таких випадків, Уезлі говорив: “Одного разу, коли ми сходили з великої гори до міста по ковзкій стежці, дехто намагався збити мене з ніг, думаючи, що коли я впаду, то більше не піднімуся. Але я ні разу не спіткнувся і не посковзнувся, аж поки не відійшов на безпечну відстань… Хоч багато з них намагалися схопити мене за комір чи за одяг, щоб звалити, їм це не вдавалося. Як тільки один вхопився за полу мого жилета, вона обірвалась, залишившись в його руках, друга пола, в кишені якої були гроші, була відірвана тільки наполовину… Один здоровань, котрий ішов слідом за мною, декілька разів зарахувався тяжкою ломакою, і якби він хоч раз вдарив мене по голові, йому більше не довелося б це повторювати. Не знаю, як це сталося, але кожного разу він промахувався, хоч я не міг ухилитися ні вправо, ні вліво… Інший, протиснувшись через натовп, накинувся на мене, щоб завдати удару, але його рука несподівано опустилася; він тільки злегка торкнувся моєї голови і сказав: ‘Яке в нього м'яке волосся!’… Першими людьми, серця яких були навернені, були міські розбишаки, ватажки вуличної юрби, з яких один раніше був борцем з ведмедями… ВБ 242.3

Як поступово і делікатно Бог готує нас до виконання Його волі! Два роки тому шматок цегли поранив моє плече. Через рік після того мене вдарили каменем поміж очима. Минулого місяця я отримав один удар, а сьогодні ввечері — два удари, перший — при вході в місто, а другий — при виході, але я не відчув болю, хоч один чоловік зі всієї сили вдарив мене в груди, а другий по губах з такою силою, що одразу полилася кров, але я зовсім не відчував болю, ніби до мене хтось доторкнувся соломиною” (John Wesley. Works. V.3. Р.297—298). ВБ 243.1

У ті давні часи методисти та їхні проповідники зазнавали глузувань і переслідувань з боку офіційної церкви, відвертих безбожників, підбурюваних пересудами та брехнею. Методистів тягали по судах, та це тільки називалось судом, бо в той час справедливість у суді була рідкісним явищем. Вони часто зазнавали насильства з боку своїх переслідувачів. Натовпи голоти ходили від дому до дому, грабуючи і знищуючи меблі, майно і все, що потрапляло під руки, грубо зневажаючи чоловіків, жінок і дітей. Нерідко з'являлися оголошення, в яких бажаючих взяти участь у погромах домів методистів, запрошували збиратись в певному місці в певний час. Таке грубе і явне порушення як людських, так і божественних законів дозволялося без усякого обмеження. Систематичне переслідування людей, єдиною виною яких було те, що вони намагалися навернути грішників зі шляху погибелі на шлях святості. ВБ 243.2

Посилаючись на висунуті проти нього і його товаришів звинувачення, Джон Уезлі говорив: “Дехто заявляє, що вчення цих людей фальшиві, неправдиві й фанатичні; що вони нові й досі нечувані, що вони квакери, фанатики, папісти. Ці звинувачення були безпідставними, бо переконливо доведено, що кожний елемент цього вчення відповідає істинному вченню Святого Письма, як це й тлумачить наша церква. Якщо Писання с правдивим, то і вчення не може бути хибним або фальшивим. Інші говорять: ‘їхнє вчення надто суворе, вони йдуть до неба надто вузьким шляхом’. Це, справді, було першим і свого часу єдиним звинуваченням, яке виставлялося їм. Воно лежить в основі тисячі інших докорів, які виявляються в різних формах. Та хіба вони роблять шлях до неба вужчим, ніж його проклав Христос і апостоли? Хіба їхнє вчення суворіше від того, яке викладене в Біблії? Зверніть увагу хоча б на декілька текстів: ‘…Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом’. ‘… За кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня!’ ‘Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте, або коли інше що робите, — усе на Божу славу робіть!’ (Лука 10:27; Матв.12:36; 1Кор.10:31). ВБ 244.1

Якщо їх вчення суворіші, ніж викладені вище, тоді справді вони варті осуду, але ваше сумління переконує вас, що це не так. І хто може хоч на йоту допустити неточність щодо Слова Божого, щоб не перекрутити його? Чи може управитель Божих таємниць вважатися вірним, якщо він що-небудь змінить у цій святій скарбниці? Звичайно, ні! Він не може нічого применшити, він не може нічого пом'якшити; він зобов'язаний оголосити всім людям: ‘Я не можу пристосовувати Святе Письмо до ваших смаків. Ви повинні або прийняти його, або загинути назавжди’. Це є правдива причина такого популярного сьогодні нарікання на ‘немилосердність цих людей’. Хіба вони немилосердні? В якому значенні? Хіба вони не годують голодних і не одягають нагих? Ні, справа не в цьому; в цьому їх не можна звинуватити. Але вони такі немилосердні в своїх судженнях! Вони думають, що ніхто не може спастися, якщо не піде вказаним ними шляхом” (Ibid. V.3. Р.152—153). ВБ 244.2

Духовний занепад в Англії напередодні появи Уезлі був в основному наслідком вченням, яке відкидало Закон. Одні твердили, що Христос скасував моральний Закон, тому християни не зобов'язані дотримуватися його, що віруючі звільняються від рабства “добрих учинків”. Інші, хоч і визнавали незмінність Закону, заявляли, що нема ніякої потреби в тому, аби проповідники навчали народ дотримуватися його заповідей, оскільки вибрані Богом до спасіння “через непереборне спонукання божественної благодаті самі прийдуть до благочестя і доброчесності”, а кому Бог призначив вічну погибель, “не мають сили дотримувати божественного Закону”. ВБ 245.1

Ті, хто дотримувався думки, що “вибрані не можуть відпасти від благодаті та втратити ласку Божу”, дійшли ще жахливішого висновку, а саме: “беззаконня, які вони чинять, насправді не є гріхом і не повинні вважатися порушенням божественного Закону. Отже, у них нема ніякої потреби каятись у власних гріхах, або просити прощення” (McClintock and Strong. Cyclopedia, art. “Antinominas”). “Тому, — стверджували вони, — навіть найогидніший гріх, який вважається кричущим порушенням Закону Божого, не є гріхом в очах Божих, якщо він скоєний одним з вибраних, оскільки однією з суттєвих і відмінних рис вибраних є те, що вони не можуть зробити нічого такого, що було б не до вподоби Богові або заборонене Законом”. ВБ 245.2

За своїм змістом це страхітливе вчення є таким самим, як і вчення популярних вчителів і богословів пізнішого часу, згідно з яким не існує незмінного божественного Закону як мірила правди, оскільки саме суспільство виробляє для себе норми моралі, які постійно змінюються. Усі ці ідеї натхнені одним і тим самим духом, котрий розпочав свою роботу серед безгрішних мешканців небес, намагаючись зруйнувати справедливі обмеження Божого Закону. ВБ 245.3

Учення про божественні рішення, що є незмінними у визначенні долі людей, призвело до того, що багато віруючих відкинуло Божий Закон. Брати Уезлі мужньо боролися з оманою антиномістичного вчення і доводили, що воно суперечить Писанню. “‘Бо з'явилася благодать Божа, що спасає всіх людей’ (Тит 2:11), ‘Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, Який хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини. Бо один є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, — Чоловік Христос Ісус, Який віддав Самого Себе на викуп за всіх,..’ (1Тим.2:3—6). Дух Божий дається кожній людині безкоштовно, щоб вона могла скористатися дарами спасіння. Отже, Христос є Світлом, Яке просвічує кожну людину, що приходить на світ” (Йоан 1:9). Люди втрачають спасіння, тому що добровільно відмовляються від дару життя. ВБ 245.4

У відповідь на твердження, що зі смертю Христа десятислівний Закон був скасований разом з церемоніальним законом, Уезлі говорив: “Він не скасував моральний Закон, викладений у десяти заповідях і підтверджений пророками. Мета Його приходу полягала не в тому, щоб скасувати якусь частину цього Закону. Цей Закон не підлягає жодній зміні, ‘міцно стоїть, як вірний Свідок на небі…’ Він існує від початку світу і ‘написаний… не на таблицях камінних’, а в серцях усіх синів людських, створених рукою Творця. І хоч його письмена написані колись Божим перстом, тепер великою мірою стерті гріхом, та все ж вони не можуть бути остаточно усунуті, доки в нас є усвідомлення добра і зла. Кожна заповідь цього Закону повинна залишатися в силі для всього людства і на всі віки, тому що цей Закон не залежить ні від часу, ні від місця, ні від інших обставин, підвладних змінам. Він залежить від природи Бога і природи людини та їх незмінних відносин”. ВБ 246.1

“Я не руйнувати прийшов, але виконати…” Без сумніву, Христос, згідно з тим, що було сказане до і після цього, має на увазі наступне: “Я прийшов, щоб утвердити його в усій повноті, всупереч усім людським тлумаченням. Я прийшов, щоб з усією ясністю і повнотою висвітлити те, що було в ньому неясне і незрозуміле. Я прийшов пояснити правдиве і повне значення кожної його заповіді, показати її ширину, довжину і сферу дії, притаманну їй, висоту і глибину, неосяжну чистоту і духовність Закону в усіх його принципах” (Wesley. Sermon 25). ВБ 246.2

Уезлі проповідував досконалу гармонію Закону і Євангелія. “Між Законом і Євангелієм існує найтісніший зв'язок, який лише можна собі уявити. З одного боку, Закон постійно прокладає дорогу Євангелію і вказує нам на нього; з другого боку, Євангеліє веде нас до точнішого дотримання Закону. Наприклад, Закон вимагає, щоб ми любили Бога і ближнього нашого, щоб були тихі, смиренні і святі. Але ми усвідомлюємо, що не здатні робити це, більше того, для людини це неможливе. Але ми бачимо Божі обітниці, в яких Він хоче дати нам таку любов, зробити нас смиренними, тихими і святими, і ми приймаємо це Євангеліє як радісну вістку і отримуємо обіцяне по нашій вірі. Отже, праведність Закону сповняється в нас через віру в Ісуса Христа. ВБ 247.1

Найбільші вороги Євангелія Христа, — говорить Уезлі, — це ті, хто явно і відкрито осуджує Закон і лихословить його, хто навчає порушувати (скасовувати, змінювати) не тільки одну якусь заповідь, меншу чи більшу, але й усі заповіді одразу… Найбільше у всьому цьому обмані вражає переконаність цих людей в тому, що відкидаючи Його Закон і руйнуючи Його вчення, вони насправді звеличують Христа і Його служіння. Вони так само шанують Ісуса, як і Юда, коли говорив: ‘Радій, Учителю!’ і поцілував Його. Подібним чином Ісус у праві запитати кожного з них: ‘Чи оце поцілунком ти… видаєш Сина Людського?’ Усувати якусь частину з Його закону під приводом сприяння успіху Євангелія, говорити про Його кров і позбавляти Його вінця є ніщо інше, як видавати Його поцілунком. Це звинувачення не знімається і з тих, хто проповідує таким чином, що прямо чи посередньо усуває необхідність послуху і цим применшує Христа таким способом, що скасовує або применшує хоча б найменшу із заповідей Божих” (Ibid). ВБ 247.2

Тим, хто твердив, що “проповідь Євангелія відповідає всім цілям Закону”, Уезлі відповідав: “Ми цілком заперечуємо це твердження. Бо воно не відповідає навіть першій цілі Закону — цебто переконати людей у гріху і пробудити тих, хто ще спить на краю прірви. Апостол Павло говорить: ‘Законом бо гріх пізнається’, і поки людина не усвідомить свого гріха, вона не може відчути справжньої потреби у спокутній крові Христа… Як сказав наш Спаситель: ‘Лікаря не потребують здорові, а слабі’. Звичайно, нерозумно було б пропонувати лікаря здоровим людям або таким, що уявляють себе здоровими. Спочатку ви повинні переконати їх у тому, що вони хворі, бо в іншому випадку вони не оцінять ваших зусиль. Так само нерозумно пропонувати Христа тим, чиє серце не зазнало скрушення” (Ibid. Sermon 35). ВБ 247.3

Отак, проповідуючи Євангеліє благодаті Божої, Уезлі, як і його Вчитель, намагався “звеличити та прославити Закон”. Він вірно виконував доручену йому Богом роботу, і йому було дозволено бачити славні плоди своєї праці. Наприкінці його довгого життя (він помер у віці за 80 років, з яких понад 50 він провів у місійних подорожах) налічувалося більше як 500 тисяч його прихильників. Але тільки тоді, коли вся сім'я відкуплених кров'ю Христа збереться у Царстві Божому, ми дізнаємося про справжню кількість тих, хто завдяки його праці піднявся з руш гріха й пороку до величного і святого життя, хто завдяки його вченню пережив глибокий досвід. Життя Уезлі — дорогоцінний приклад для кожного християнина. О, якби віра і покора, невгасима ревність, самозречення і відданість цього служителя Христа знайшли своє відображення в сучасних церквах! ВБ 248.1