Христос — надія світу

Розділ 21. Віфезда і синедріон

(На підставі Євангелія від Йоан.5-й розділ)

“Є в Єрусалимі біля Овечої брами купальня, що по-юдейському називається Вифезда, вона має п'ять критих входів. У них лежало багато недужих, сліпих, кривих, сухих, які очікували руху води”¹. ХНС 178.1

Час від часу вода в цій купальні приходила в рух, і люди вірили, що це було наслідком дії надприродної сили і перший, хто увійде в таку воду, зцілиться від будь-якої хвороби. Сотні страждальців приходили сюди, але народу збиралося так багато, що коли починалось хвилювання води, усі кидалися до неї, і хто виявлявся слабким, не міг навіть наблизитись до купальні, оскільки сильніші відштовхували немічних. Інші, котрим вдавалося якось дістатися до неї, помирали, не встигнувши навіть ступити у воду. Поблизу купальні були споруджені укриття, де хворі знаходили захист від спеки і нічного холоду. Деякі проводили цілу ніч у таких критих переходах, марно намагаючись щоразу доповзти до краю купальні у надії на зцілення. ХНС 178.2

Якось Ісус знову прийшов у Єрусалим. Йдучи самотньо містом і поринувши у роздуми та молитву. Він опинився біля купальні. Христос побачив там нещасних страждальців, які чекали руху води, що, на їхню думку, було єдиним шансом отримати зцілення. Спаситель палко бажав виявити Свою зціляючу силу і оздоровити кожного страждальця! Однак була субота. Юрби народу йшли у храм на поклоніння, і Він усвідомлював, що масове зцілення настільки збудить упередження юдеїв, що це може покласти кінець Його діяльності. ХНС 178.3

Аж ось Спаситель зауважив людину, що перебувала у вкрай жалюгідному стані. Цей чоловік уже тридцять вісім років був безпомічним калікою. Його хвороба значною мірою була наслідком власного гріха і розцінювалася як кара від Бога. Самотній, залишений друзями, він страждав довгі роки, почуваючи себе позбавленим Божої милості. Коли очікувалося хвилювання води, люди, в яких його безпомічність викликала жалість, приносили його до критих переходів. Але в потрібну хвилину не було нікого, хто допоміг би йому. Він бачив брижі на воді, але ніколи не встигав дістатися далі краю купальні. Інші, сильніші за нього, першими занурювалися в воду. Та хіба ж він міг змагатися з егоїстичним безладним натовпом? Постійні спроби досягти отієї єдиної мети, тривога й повсякчасне розчарування швидко підточували його останні сили. ХНС 179.1

Хворий лежав на своїй підстилці, раз у раз підводячи голову, щоб подивитися на купальню; раптом над ним схилилось лагідне, повне співчуття обличчя людини, і він почув: “Чи ти хочеш стати здоровим?”² У душі хворого зажевріла надія. Він відчув, що допомога зовсім поруч, але промінь надії дуже швидко згас, коли пригадав, як часто намагався дістатися до купальні; тепер у нього залишилось зовсім небагато надії, що він доживе до наступного збурення води. Повернувшись, він стомлено відповів: “Пане, не маю людини, яка опустила б мене до купальні, коли забурлить вода. Коли ж я приходжу, то інший уже зайшов раніше за мене”.³ ХНС 179.2

Ісус не просить цього страждальця повірити Йому. Він ніби зовсім звично сказав: “Устань, візьми постіль свою і ходи!”⁴ Але віра людини ухопилася за ці слова. У кожному м'язі і нерві запульсувало нове життя, і зціляюча сила влилася в раніше неслухняні руки та ноги. Без жодного запитання він підкорився наказу Христа, а його тіло підкорилося волі найвидатнішого Лікаря. Підхопившись на ноги, він відчув себе цілком здоровою людиною. ХНС 179.3

Ісус не давав йому жодного запевнення в Божественній допомозі. Цей чоловік міг би засумніватися і назавжди втратити єдину нагоду одужання. Але він повірив слову Христа і, підкорившись Йому, отримав силу. ХНС 180.1

Вірою і ми можемо духовно зцілитися. Гріх робить нас чужими Богові. Наші душі паралізовані. Самі по собі ми не здатні жити святим життям, як і паралізований не міг ходити. Багато хто усвідомлює свою безпомічність і прагне духовного життя, яке привело б до гармонії з Богом, але марно намагається досягти його. У відчаї вони волають: “Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті? ”⁵ Нехай усі зажурені, неспокійні душі звернуть свій погляд угору! Спаситель схиляється над тими, за кого Він заплатив Своєю кров'ю, і з невимовною ніжністю та співчуттям промовляє: “Чи хочеш стати здоровим?”² Він запрошує тебе піднятись у здоров'ї та мирі. Не чекай, поки відчуєш себе здоровим. Повір Його слову, і воно виконається. Підкори вчасну волю Христові. Служи Йому й чини за Його словом, і отримаєш силу. Яким би не був порок, як би не панувала над тобою пристрасть, що довгий час поневолює тіло й душу, Христос може й бажає звільнити полоненого гріхом. Він хоче дати життя душі, “мертвій у гріхах”.⁶ Він звільнить полоненого, зв'язаного ланцюгами духовних слабкостей, нещастя і гріха. ХНС 180.2

Зцілений паралітик нахилився, взяв свою постіль, яка складалася з килимка та одіяла, і з задоволенням випроставшись, озирнувся навкруги, бажаючи побачити свого Визволителя, але Ісус уже загубився в натовпі. Чоловік злякався, що не впізнає Його, навіть якщо вони знову зустрінуться. І коли він пружною ходою поспішав своєю дорогою, славлячи Бога й радіючи силі, що знову повернулась до нього, дорогою зустрів фарисеїв, яким одразу розповів про своє зцілення. Його вразила байдужість, з якою вони вислухали його. ХНС 180.3

Насупившись, вони перебили його і суворо запитали, чому несе постіль суботнього дня. Фарисеї з особливим наголосом підкреслили, що, згідно із Законом, у день Господ ній не можна нічого носити. У своїй радості чоловік навіть забув, то то була субота. Однак він не відчув жодної провини, оскільки підкорився наказові Того, Котрий володів великою Божественною силою. Зцілений сміливо відповів: “Той, Хто мене оздоровив, сказав мені: Візьми свою постіль і ходи!”⁴. Коли ж фарисеї запитали, хто зробив це, він нічого не зміг відповісти. Ці начальники добре знали, що лише Христос міг здійснити таке чудо, але їм хотілося отримати ще один доказ того, що це був Ісус, аби потім звинуватити Його як порушника суботи. На їхню думку, Ісус не тільки порушив Закон, оздоровивши хворого суботнього дня, а й звершив блюзнірство, наказавши йому нести постіль. ХНС 180.4

Юдеї настільки спотворили Закон, що перетворили його на рабські кайдани. Їхні нерозумні вимоги увійшли в прислів'я інших народів. Субота особливим чином була обтяже- на різноманітними, позбавленими сенсу обмеженнями. Вона перестала бути для людей приємністю, шанованим святим днем Господнім. Книжники й фарисеї перетворили її на непосильний тягар. Юдеям було заборонено запалювати вогонь або свічку в суботу. В результаті вони стали залежними від язичників у виконанні багатьох робіт, які не могли виконати самі, оскільки це було заборонено їхніми правилами, їм і на думку не спадало: якщо ці вчинки були гріховними, то ті, хто використовував інших для їх звершення, були винуватими такою ж мірою, як би вони робили це самі. Вони вважали, що спасіння призначене винятково для юдеїв, а оскільки становище всіх інших людей було безнадійним, то від порушення ними суботи воно аж ніяк не могло погіршитись. Але Бог не давав таких Заповідей, яких було б не під силу дотримуватись усім. Його закони не схвалюють нерозумних, егоїстичних обмежень. ХНС 181.1

Ісус знову зустрів зціленого у храмі. Він прийшов туди, щоб принести жертву за гріх, а також подячну жертву за отриману велику милість. Знайшовши його серед молільників, Ісус відкрився йому і при цьому застеріг: “Ось видужав ти. Не гріши більше, щоб чого гіршого не сталося тобі”.⁷ ХНС 181.2

Зцілений чоловік радів зустрічі зі своїм Визволителем. Нічого не відаючи про ворожість, з якою ставилися до Ісуса фарисеї, він охоче розповідав усім, як був зцілений. “І стали юдеї переслідувати Ісуса [й намагалися Його вбити] за те, що робив таке в суботу”.⁸ ХНС 181.3

Ісуса привели в синедріон, щоб притягнути до відповідальності за порушення суботи. Якби юдеї були на той час незалежним народом, то такого звинувачення було б достатньо для винесення смертного вироку. Але залежність від римлян перешкоджала цьому. Юдеї не мали права виносити смертних вироків, а звинувачення, яке вони висували проти Ісуса, було безпідставним для римського трибуналу. Однак були й інші цілі, яких вони намагалися досягти. Незважаючи на всі намагання перешкодити Його діяльності, Христос навіть у Єрусалимі мав більший вплив на народ, аніж вони. Багатьох людей, яких вже не цікавили беззмістовні балачки рабинів, приваблювало Його вчення. ХНС 182.1

Люди розуміти Його слова, а їхні серця були зігріті й потішені. Він говорив про Бога не як про мстивого Суддю, а як про ніжного Отця; Ісус відкривав їм образ Божий, віддзеркалений у Собі. Його слова були подібні до бальзаму для зранених душ. Своїми настановами та ділами милосердя Він руйнував тягар давніх традицій і людських постанов, виявляючи любов Божу в її невичерпній повноті. ХНС 182.2

В одному із найбільш ранніх пророцтв про Христа написано: “Не відійде берло від Юди, ані жезл із-поміж стіп у Нього, поки не прийде Той, Кому він належить, і Йому будуть коритися народи”.⁹ Люди горнулися до Христа. Чутливі серця людей прагнули науки любові й доброти, приймаючи її і віддаючи перевагу їй, а не жорстоким церемоніальним вимогам рабинів. Якби священики і вчителі закону не втручались, Його вчення здійснило б таку реформацію, котрої ще не бачив світ. Але щоб зберегти свою владу, юдейські вожді вирішили нейтралізувати вплив Ісуса. Викликом Ісуса в синедріон й відкритим засудженням Його вчення ставилася саме така мета, тому що народ все ще ставився до своїх релігійних вождів із великою повагою. Кожний, хто насмілювався засуджувати рабинські вимоги або намагався полегшити тягарі, покладені ними на народ, вважався не тільки хулителем, а й зрадником. На цьому тлі рабини сподівалися збудити підозру до Христа. Вони звинувачували Його в руйнуванні усталених звичаїв, що, на їхню думку могло призвести до розділення у народі й сприяло б цілковитому поневоленню римлянами. ХНС 182.3

Одначе плани, котрі рабини з такою ревністю намагалися здійснювати, зародилися не в синедріоні, а на іншій раді. Після того, як сатана не зміг перемогти Христа в пустелі, він мобілізував усі свої сили, щоб протидіяти Йому в Його служінні і, наскільки це можливо, — перешкодити Його роботі. Того, чого сатані не вдавалося досягти своїми діями прямо, він вирішив домогтися хитрістю. Одразу ж після невдалої сутички в пустелі він разом зі своїми ангелами розробив плани подальшого засліплення юдейського народу, щоб вони не прийняли Ісуса як свого Спасителя. В сатана вирішив діяти через релігійних вождів, викликаючи в них ненависть до Подвижника істини. Він домагався, аби вони відкинули Христа і зробили Його життя якомога тяжчим, змушуючи Ісуса розчаруватися у Своїй місії. Так вожді Ізраїлю стали знаряддям у руках сатани в боротьбі проти Спасителя. ХНС 183.1

Ісус прийшов, щоб “звеличити й прославити Закон”.¹⁰ Він не ставив за мету применшити значення Закону, а навпаки, звеличити його. Святе Письмо свідчить: “Не втомиться Він і не занеможе, аж поки не встановить на Землі правди”.¹¹ Син Божий прийшов, щоб звільнити суботу від обтяжливих вимог, які перетворили її на прокляття замість благословення. ХНС 183.2

Саме для цього Христос обрав суботній день, щоб учинити чудо зцілення у Віфезді. Він міг би уздоровити хворого чоловіка і в будь-який інший день тижня або, зціливши його, не наказувати йому нести свою постіль. Але це позбавило б Його можливості, якої Він шукав. Мудрий задум був покладений в основу кожного вчинку Христа на Землі. Все, що Він робив, мало велике значення само по собі, до того ж, містило велике повчання. З-посеред нещасних біля купальні Ісус вибрав найважчого хворого, щоб саме на ньому виявити Свою зціляючу силу; Він звелів йому нести свою постіль по місту, щоб люди дізнались про велику справу, вчинену для смертельно хворого. Це також викликало б запитання стосовно того, що саме можна робити в суботу, і таким чином відкрило б для Нього можливість засудити формальне обмеження юдеїв у ставленні до дня Господнього і показати нікчемність їхніх традицій. ХНС 183.3

Ісус цим заявив: робота, яка полегшує страждання, знаходиться у гармонії із Заповіддю про суботу. Така допомога узгоджується і з працею Божих ангелів, які безперестанку рухаються поміж Небом та Землею, здійснюючи служіння для страждаючого людства. Ісус проголосив: “Мій Отець працює дотепер, — працюю і Я”.¹² Всі дні належать Богові, і щодня виконуються Його плани по відношенню людства. Якщо тлумачення Закону юдеями правильне, тоді неправий Єгова, Який з того часу, як заклав основи Землі, безперервно піклується про неї і про все живе на ній. У такому разі Той, Хто назвав Свої діла “дуже добрими”¹³ і встановив суботу як пам'ятник їхнього завершення, повинен був би періодично припиняти Свою працю, зупиняючи постійний рух Всесвіту. ХНС 184.1

Чи мав би Бог заборонити Сонцю звершувати свою справу суботнього дня, щоб воно не посилало свого живлющого проміння і не зігрівало землі, даючи поживу рослинам? Чи повинен Всесвіт завмирати цього святого дня? Невже Він повинен зупинити струмки, щоб вони не зрошували полів й лісів, й наказати хвилям моря припинити невпинний рух припливів та відпливів? Чи має припинитися ріст збіжжя та дозрівання виноградного грона? Чи мали б у суботу зупинити свій ріст дерева, щоб не розкривалися їхні бруньки і не цвіли квіти? ХНС 184.2

У такому разі люди не мали б плодів землі і були б позбавлені благословень, які роблять життя радісним. Природа повинна здійснювати свій незмінний рух. Якби Бог хоча б на мить забув про Землю, людина і все живе загинули б. У людини також є певні обов'язки цього дня: життєві потреби мають бути задоволені, хворі — доглянуті, потрібно надати допомогу тим, хто її потребує. Буде знайдений винуватим той, хто не полегшить страждань ближніх суботнього дня. Святий день Божого відпочинку був установлений для людини, і справи милосердя цілком відповідають його призначенню. Бог не бажає, щоб Його творіння страждало від болю, який можна полегшити в суботу, як і будь-якого іншого дня. ХНС 184.3

Божі вимоги до нас в суботу ще більші, ніж в інші дні. У цей день Його народ залишає свої повсякденні справи і проводить час у роздумах і молитві. У суботу люди просять у Бога більше ласки, ніж у інші дні. Діти Божі очікують особливої Божої уваги, прагнуть Його добірних благословень. Бог не чекає, поки скінчиться субота, щоб можна було виконати їхні прохання. Праця Неба ніколи не припиняється, і люди також ніколи не повинні відпочивати від добрих справ. Субота не повинна бути днем бездумного проведення часу. Закон Божий забороняє світську працю в день Господнього відпочинку. Праця задля заробітку не повинна виконуватися. Усяка діяльність з метою отримання світських задоволень або зиску протирічить Заповіді. Як Бог, завершивши Свою творчу працю, спочив у суботу, благословивши її, так і людина має залишити свої повсякденні заняття і присвятити священні години здоровому відпочинку, молитві і звершенню справ, приємних Богові. Зціляючи хворих, Христос діяв у повній згоді із Законом. Такі діла прославляли суботу. ХНС 185.1

Ісус говорив про рівні з Богом права у виконанні такої ж священної роботи, яку Отець звершує на Небі. Але це ще більше розлючувало фарисеїв. Згідно з їхнім розумінням, Він не тільки порушив Закон, але, назвавши Бога Своїм Отцем, оголосив Себе рівним з Богом (див. Йоан.5:18). ХНС 185.2

Увесь юдейський народ називав Бога своїм Отцем, і ніхто б не обурився, якби Христос визнав, що Його відносини з Богом є такими, як і в усіх. Але Його звинувачували в богохульстві, даючи цим зрозуміти, що сказане Ним вони сприйняли буквально. ХНС 185.3

У противників Христа не було жодних аргументів для спростування істин, які Він проповідував. Вони могли лише посилатися на свої традиції та звичаї, які виглядали надто слабкими і непереконливими порівняно з аргументами, котрі Ісус черпав зі Слова Божого та з життя природи. Якби рабини прагнули отримати світло, вони переконалися б у тому, що Ісус говорить істину. Але вони знехтували доказами, котрі Він представив їм стосовно суботи, і намагалися викликати гнів проти Нього за те, що Він оголосив Себе рівним Богові. Лють правителів не знала меж. Якби священики і рабини не боялись народу, вони вбили б Ісуса на місці. Але симпатії народу були на боці Спасителя. Багато людей бачили в Ісусі Друга, Який зціляв їхні хвороби, втішав у горі; вони виправдовували зцілення Ним у суботу страждальця біля купальні у Віфезді. Через те на деякий час начальники змушені були приховувати свою ненависть. ХНС 185.4

Ісус відкинув звинувачення у богохульстві. Влада Моя, — говорив Він, — якою Я звершую те, в чому ви Мене звинувачуєте, належить Мені тому, що Я — Син Божий і маю з Ним одне єство, одну волю та одні наміри. У всіх Його ділах творіння і Провидіння Я співпрацюю з Богом. “Син не може робити нічого Сам від Себе, а тільки те, що бачить, як Отець робить”.¹⁴ Священики і рабини вбачали провину Сина Божого у тому, що Він виконував саме ту роботу, заради котрої був посланий у цей світ. Їхні гріхи відокремили їх від Бога, і в своїй зарозумілості вони діяли незалежно від Нього. Начальники нації вважали, що можуть усе робити самі, і не усвідомлювали жодної потреби в керівництві мудрістю згори. Але Син Божий підкорився волі Отця і у всьому залежав від Його сили. Христос настільки зрікся Себе, що нічого не вирішував самостійно. Він приймав Божі плани стосовно Своєї діяльності, і Отець щодня відкривав Йому Свою волю. Так і ми повинні покладатися на Бога, аби наше життя стало звичайним здійсненням Його волі. ХНС 186.1

Коли Мойсей розпочав спорудження Святині, місця перебування Бога, він отримав указівку зробити все за зразком, показаним йому на горі. Цей муж був сповнений запалу і почав виконувати Божу справу. Найбільш талановиті та вправні мужі робили все за його наказом. Кожний дзвіночок, кожний плід гранату, зроблений з міді, кожна китиця, кожна торочка та завіса, кожна посудина в Святині мали бути виконані не інакше, як за зразком, показаним йому. Покликавши Мойсея на гору, Бог відкрив йому небесні реалії. Господь покрив його Своєю славою, аби він міг запам'ятати зразок, за яким має бути все зроблено. Так Бог відкрив Ізраїлю, серед якого хотів перебувати, Свій славний ідеал характеру. Усе це сталося на горі Сінай, в момент укладення Заповіту, коли Господь, проходячи повз Мойсея, оголосив: “Господь, Господь, — Бог милосердний, і ласкавий, довготерпеливий, і многомилостивий та вірний, що зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, переступ та гріх”.¹⁵ ХНС 186.2

Але Ізраїль обрав свою власну дорогу. Юдеї не будували за вказаним Богом зразком, тоді як Христос, Істинний Храм, в якому перебуває Бог, погоджував кожну деталь Свого земного життя з Божим ідеалом. Він сказав “Твою волю чинити, Мій Боже, я хочу, і Закон Твій — у Мене в серці”.¹⁶ Так і наші характери мають бути збудовані “Духом у Божу оселю”.¹⁷ І ми повинні робити “все за зразком”¹⁸ Того, Хто “постраждав за нас, залишивши нам приклад, щоб ми йшли Його слідами”.¹⁹ ХНС 187.1

Слова Христа містять для нас науку про те, що й ми повинні бути нерозривно зв'язаними з нашим Небесним Отцем. Яким би не було наше становище, ми залежні від Бога, Котрий тримає у Своїх руках долю всіх людей. Він доручив кожному із нас певну роботу і обдарував певними здібностями та засобами для й виконання. До того часу, поки будемо коритися волі Божій і довірятися Його силі та мудрості, ми перебуватимемо на безпечних дорогах, ми зможемо виконати призначену нам частину роботи в Його великому Плані спасіння. Однак той, хто покладається на власну мудрість і силу, віддаляється від Бога. Замість того, щоб співпрацювати зо Христом у повній гармонії, він починає здійснювати наміри і плани ворога. ХНС 187.2

Спаситель продовжував “що Отець робить — те й Син також робить”.¹⁴ … “Отож як воскрешає мертвих і оживляє Отець, так і Син, кого хоче, оживляє”.²⁰ Саддукеї не вірили у воскресіння мертвих у тілі, але Ісус наголошував, що одним із найбільших діл Його Отця є воскресіння мертвих і що Він також має силу робити те саме. “Надходить час, — і він уже є, — коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть”.²¹ Фарисеї вірили у воскресіння мертвих. Христос говорить, що сила та енергія, що дає життя мертвим, перебуває серед них і вони бачитимуть її прояв. Ця сама сила воскресіння дає життя душам, “що мертві через… провини й гріхи”.²² Дух життя у Христі Ісусі, сила “Його воскресіння”²³ роблять людей вільними від “закону гріха і смерті”.²⁴ Влада зла зруйнована, і віра спасає душу від гріха. Той, хто відкриє своє серце Духові Христа, стає причетним до могутньої Сили, Яка підійме його тіло з могили. ХНС 187.3

Смиренний Назарянин постає у Своїй істинній величі. Він підіймається над людством, викриваючи гріх і ганьбу, відкривається як Повелитель небесних ангелів, як Син Божий, Єдиний з Творцем Всесвіту. Його слухачі були приголомшені. Ще ніхто з людей не говорив так, як Він. Ще ніхто не поводився з такою царственою гідністю. Його висловлювання прості і зрозумілі, у них повністю відкриваються Його місія і обов'язок щодо світу. “Бо Отець не судить нікого, але передав весь суд Синові, щоб усі шанували Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який Його послав…²⁵ Бо як Отець має життя в Собі, так дав і Синові мати в Собі життя. І дав Йому владу [і] суд чинити, бо Він є Сином Людським”.²⁶ ХНС 188.1

Священики і правителі привласнили собі роль суддів, обвинувативши Христа у порушенні суботи, але Він проголосив Себе їхнім Суддею, Суддею всієї Землі. Світ був переданий Христові, і через Нього сходять Божі благословення на усе грішне людство. Ісус був Викупителем як до, так і після Свого втілення. Ще до того, як з'явився гріх, Спаситель уже був. Він дає усім життя і світло, і кожний буде суджений у відповідності до отриманого світла. Той, Хто посилає Своє світло, Хто з ніжністю піклується про кожну душу, намагаючись спрямувати її від гріха до святості, є водночас її Захисником і Суддею. Від початку великої боротьби на Небесах сатана діяв шляхом обману; мета ж Христа — викрити його підступи і зруйнувати його владу. Саме Ісус, Який вступив у єдиноборство із вселенським ошуканцем і протягом усіх віків намагається вирвати полонених гріха із його рук, судитиме кожну душу. ХНС 188.2

Бог “дав Йому владу [і] суд чинити, бо він є Сином Людським”.²⁷ Він до дна випив чашу людських страждань і спокус. Він розуміє слабкості й гріхи людей, заради нас. Він переможно протистояв спокусам сатани і з ніжністю та любов'ю ставиться до кожної душі, заради спасіння котрої пролив Свою кров. Саме тому Син Людський отримав право чинити суд. ХНС 188.3

Але місія Христа — не судити, а спасати. “Бо не послав Бог [Свого] Сина у світ, щоб судити світ, але щоб через Нього спасти світ”.²⁸ Перед усім синедріоном Ісус заявив: “хто слухає Моє слово і вірить у Того, Хто послав Мене, має вічне життя і на суд не приходить, але перейшов він від смерті до життя”.²⁹ ХНС 189.1

Закликаючи Своїх слухачів не дивуватися, Христос відкривав їм таємниці майбутнього. “…Надходить час, — казав Він, — коли всі, що в могилах, почують Мого голос, і вийдуть ті, що робили добро, у воскресіння життя, а ті, що робили зло, — у воскресіння суду”.³⁰ ХНС 189.2

Такого запевнення стосовно майбутнього життя Ізраїль чекав давно, сподіваючись отримати його з приходом Месії. Єдине світло, яке могло освітити темряву могили, засяяло над цим народом. Але свавільність переважно сліпа. Ісус порушив традиції рабинів, не порахувався з їхнім авторитетом, тому вони не хотіли повірити в Нього. ХНС 189.3

Час, місце, обставини, сила почуттів, що охопили зібрання, — все це разом узяте мало сприяти тому, щоб слова Ісуса, які Він виголосив перед синедріоном, були ще більш вражаючими. Найвищі релігійні авторитети нації хотіли позбавити життя Того, Хто оголосив Себе Відбудовником Ізраїлю. Володар суботи постав перед земним трибуналом, щоб дати відповідь на пред'явлене Йому звинувачення в порушенні суботи. Коли ж Він безстрашно оголосив їм про Свою місію, Його судді подивилися на Нього з подивом і люттю. Але Його слів не можна було заперечити. Вони не могли і засудити Його, оскільки Він не визнавав за священиками і рабинами права допитувати Його або втручатися у Його діяльність. Вони не були наділені такою владою. Їхні претензії грунтувалися на власній пихатості та зарозумілості. Ісус не визнав Себе винним у тому, в чому вони Його звинувачували, і через те відмовився відповідати на їхні запитання. ХНС 189.4

Замість того, щоб вибачитися за вчинок, який викликав у них невдоволення, або хоча б пояснити їм, чому він вчинив саме так, Ісус звернувся до начальників з промовою і з обвинуваченого став обвинувачем. Він докорив їм за жорстокосердість та незнання Писань. Він стверджував, що вони відкинули Слово Боже, оскільки відкинули Того, Кого послав Бог. “Дослідіть Писання! Бо ви думаєте через них мати вічне життя, — а вони свідчать про Мене”.³¹ ХНС 190.1

Кожна сторінка Писання Старого Завіту — історія це, Закон чи пророцтво — випромінює славу Божого Сина. Оскільки система юдаїзму виникла з волі Божої, вся вона була суцільним євангельським пророцтвом. ХНС 190.2

“Про Нього свідчать усі пророки”.³² Починаючи від обітниці, даної Адамові, через усю історію патріархів і систему законів, небесне світло слави освітлювало кожний крок Спасителя. Мудреці бачили Віфлеємську зорю та майбутнього Примирителя, коли перед їхніми поглядами відкривалися, таємниче змінюючи одна одну, картини майбутнього. Кожна жертва вказувала на смерть Христа. З кожною хмарою пахощів підносилася до Неба Його праведність. Кожний звук сурми в ювілейний рік звіщав Його ім'я. У таємничій величі Святого святих перебувала Його слава. ХНС 190.3

Юдеї володіли знанням Писань, сподіваючись отримати вічне життя завдяки чисто формальному знанню Слова. Але Ісус сказав: “Ви не маєте Його Слова, яке перебувало б у вас”.³³ Зрікаючись Христа в Його Слові, вони зреклися і Його Самого. “Та ви не хочете прийти до Мене, щоб мати життя”,³⁴ — зауважив Він. ХНС 190.4

Вожді ізраїльського народу досліджували вчення пророків про царство Месії, але робили це не з бажання пізнати істину, а з метою знайти докази своїм честолюбним сподіванням. Коли ж прихід Христа виявився не таким, яким його чекали, вони не прийняли Його і, щоб виправдати себе, намагалися довести, що Він обманює людей. Як тільки вони ступили на цей шлях, сатані стало легко посилювати їхнє протистояння Христові. Ті самі слова, котрі мали служити доказом Його Божественності, були витлумачені проти Нього. Таким чином, вони перетворили істину Божу на неправду, і чим ясніше Спаситель відкривався їм у Своїх вчинках милосердя, тим рішучіше вони чинили опір світлу. ХНС 190.5

Ісус сказав “Слави від людей Я не приймаю”.³⁵ Він не шукав схвалення або підтримки синедріону. Це не принесло б Йому честі. Господь був зодягнутий у славу Небес, володів небесним авторитетом Якби Христос побажав, ангели прийшли б і вшанували Його. Отець Небесний знову міг би засвідчити Його Божественність. Але для добра юдейських начальників, задля народу, вождями якого вони були, Ісус бажав, щоб вони зрозуміли Його сутність і отримали благословення, котрі Він прийшов їм дати. ХНС 191.1

“Я прийшов у ім'я Мого Отця, — і ви не приймаєте Мене. Якщо ж інший прийде в своє ім'я, того приймете”.³⁶ Ісус був наділений владою від Бога, представляючи Його образ, виконуючи Його слова, шукаючи Його слави, і все ж Він не був прийнятий вождями Ізраїлю. Але коли прийдуть інші, котрі видаватимуть себе за Христа, однак керуватимуться власною волею, шукатимуть слави собі, вони будуть прийняті. Чому? Тому що той, хто шукає для себе слави, знайде порозуміння у тих, які також прагнуть самозвеличення. На таке юдеї охоче відповіли б. Вони прийняли б лжевчителя, тому що, схвалюючи їхні поняття і традиції, він лестив би їхній гордості. Але вчення Христа суперечило їхнім догмам. Воно було духовним і вимагало самопожертви, а тому начальники не бажали прийняти його. Вони не знали Бога, і для них Його голос, який звучав з уст Христа, був чужим голосом. ХНС 191.2

Чи не повторюється щось подібне і в наші дні? Хіба мало релігійних керівників, які зробили свої серця запеклими до дій Святого Духа і через те стали неспроможними розпізнати голос Божий? Чи не відкидають вони Слова Божого заради збереження власних традиції? “Бо коли б ви вірили Мойсеєві, то вірили б і Мені, адже він написав про Мене. Якщо ж ви не вірите його Писанням, то як повірите Моїм словам?”³⁷ Христос був Тим, Хто промовляв до Ізраїлю через Мойсея. Якби вони прислухалися до Божественного голосу, Котрий говорив до них устами їхнього великого вождя, то впізнали б Його і у вченні Христа. Якби вони повірили Мойсееві, то повірили б і Тому, про Кого писав Мойсей. ХНС 191.3

Знаючи про те, що священики і рабини мають намір вбити Його, Ісус продовжував говорити їм про Свою єдність з Отцем, а також про Своє ставлення до світу. Вони усвідомлювали, що переслідування Ісуса нічим не виправдане, але їхня люта ненависть до Нього не згасла. Їх охоплював страх, коли вони бачили, якою силою переконання володів Ісус, але вони противились Його закликам, прирікаючи себе на життя в темряві. ХНС 192.1

Їм не вдалося підірвати авторитет Ісуса чи позбавити Його уваги та пошани з боку людей, багато з яких були переконані в правдивості Його слів. Навіть правителі глибоко відчували свою вину, але цей факт ще більше посилював їхні злість та ненависть до Ісуса. Вони твердо вирішили Його вбити. По всій країні були розіслані люди, котрі поширювали чутки про те, що Ісус — самозванець і ошуканець. До Нього були приставлені шпигуни, аби наглядати за кожним Його кроком, доносити про кожне слово і вчинок. Тепер, як ніколи раніше, над нашим дорогим Спасителем нависла тінь хреста. ХНС 192.2