Христос — надія світу

Розділ 20. “Якщо не побачите ознак і чудес…”

(На підставі Євангелія від Йоан.4:43—54)

Повернувшись із свята Пасхи, мешканці Галілеї при- несли вістку про чудесні діла Ісуса. Сановники в Єрусалимі засудили Його діяльність, і Він вирішив піти в Галілею. Багатьох людей засмучував факт занечищен- ня храму, а також жадібність і зарозумілість священиків. Вони сподівалися, що Муж, Який змусив утікати служителів із храму, є давно очікуваним Визволителем. Останні новини про діяльність Ісуса, здавалося, підтверджували їхні рожеві надії. Розповідали, що начебто цей Пророк оголосив Себе Месією. ХНС 173.1

Але жителі Назарета, родинного міста Ісуса, не вірили в Нього. Через те Ісус по дорозі до Кани не відвідав Назарета. Спаситель був засмученим і сказав Своїм учням, що пророк у своїй вітчизні пошани не має. У більшості випадків люди судять інших по собі. Обмежені, бездуховні люди оцінювали Христа, Який зростав серед них, на підставі Його скромного походження, простого одягу та звичайної непрестижної праці. Вони не в змозі були оцінити чистоту Його непорочного духа. ХНС 173.2

Чутка про повернення Ісуса до Кани швидко розійшлася по всій Галілеї, вселяючи надію в серця нещасних і знемо- жених. У Капернаумі про це дізнався один знатний юдей, що служив при царському дворі. Син придворного страждав від, здавалося, невиліковної хвороби. Лікарі вважали його стан безнадійним і відмовилися лікувати. Але коли батько почув про Ісуса, він вирішив звернутися по допомогу до Нього. Дитина була при смерті, і всі боялись, що не доживе до повернення батька. Але царедворець відчував, що повинен особисто звернутися до Ісуса. Він сподівався, що батьківське горе розчулить Великого Лікаря. ХНС 173.3

Прибувши в Кану, він знайшов Ісуса в оточенні натовпу людей. З великим хвилюванням він пробирався до Спасителя. Коли він побачив усього лиш просто одягнутого чоловіка в запорошеному одязі, до того ж, втомленого після подорожі, його віра похитнулась. Придворний засумнівався: чи зможе Цей Чоловік вчинити те, про що він прийшов Його просити. І все ж він заговорив з Ісусом, розповів Йому про своє горе, благаючи Спасителя прийти до нього додому. Але Ісус уже знав про його горе. Перш ніж царедворець вийшов із свого дому, Спаситель вже почув його молитву відчаю. Але Він також знав, що батько був готовий повірити в Нього лише за певної умови. Якщо ж його прохання не буде виконане, він не повірить в Ісуса як у Месію. Царедворець чекав, його мучила невідомість, і тоді Ісус промовив: “Якщо не побачите ознак і чудес, не повірите”.¹ ХНС 174.1

Незважаючи на всі докази того, що Ісус є Христос, цей прохач був готовий повірити в Нього лише після того, як буде виконане його особисте прохання. І Спаситель подум- ки порівняв його сповнене сумніву невір'я з простодушною вірою самарян, які не вимагали ані чудес, ані ознак. Саме Його слово, вічне свідчення Його Божественності, володіло переконливою силою, що відкривала їхні серця. Христові було боляче через те, що Його народ, котрому було ввірене Святе Письмо, не розпізнав Божого голосу, що промовляв до них через Його Сина. ХНС 174.2

Проте, незважаючи на всі сумніви, слабенька віра все ж трошки жевріла у його серці. Завдяки їй він прийшов прохати у Спасителя те, що було, на його думку, найціннішим благословенням. Але Ісус прагнув дати йому більше, ніж він просив. Він бажав зцілити не тільки хвору дитину, а й зробити батька та весь його дім спільниками благословень спасіння і таким чином засвітити світло в Капернаумі, який у близькому майбутньому мав стати полем Його активної діяльності. Але перш ніж у царедворця з'явиться бажання одержати благодать Христа, він повинен був усвідомити свою потребу. Цей сановник був типовим представником своїх співвітчизників вони також шукали Ісуса з егоїстичних спонукань, сподіваючись одержати для себе якусь користь від Його сили їхня віра залежала від того, чи отримають вони хоча б тимчасове благополуччя. На жаль, вони не усвідомлювали того, що були духовно хворими і не бачили потреби в Божественній благодаті. ХНС 174.3

Подібно спалаху блискавки, слова Спасителя розкрили перед придворним усі його думки. Він зрозумів, що шукає Ісуса тільки з корисливих міркувань. Він усвідомив, якою, насправді, хиткою є його віра. Засмучений до глибини душі, придворний зрозумів, що його сумнів може коштувати життя синові. Було ясно перед ним стоїть Той, Хто може читати думки, і для Котрого немає нічого неможливого. У відчаї він вигукнув: “Господи, прийди, поки не померло моє дитя”.² Вірою він міцно вхопився за Христа і, подібно до Якова, продовжуючи боротьбу з ангелом, вигукнув: “Не пущу Тебе, поки не поблагословиш мене”.³ ХНС 175.1

Як і Яків, царедворець переміг. Спаситель не може відштовхнути душу яка хапається за Нього, благаючи про свою велику потребу. ХНС 175.2

“Іди, — сказав Він, — твій син здоровий”.⁴ Придворний вирушив додому, сповнений досі невідомого йому миру та радості. Він не лише повірив, що його син здоровий, — віднині у нього з'явилась тверда переконаність, що Христос є його особистим Спасителем. ХНС 175.3

А в той самий момент рідні, котрі знаходилися біля ліжка помираючої дитини у Капернаумі, помітили в ній раптову й таємничу переміну. Тінь смерті зникла з обличчя страждальця. Гарячка поступилася місцем здоровому рум'янцю. У згасаючих очах знову засвітилося життя, і сили повернулись до ослабленого тіла. Від його хвороби не залишилося й сліду Дитина міцно заснула. Гарячка зникла в найспекотнішу пору дня. Радості й подиву всіх домашніх не було меж. ХНС 175.4

Кана міститься недалеко від Капернаума, тому придворний міг повернутися додому того ж вечора. Після розмови з Ісусом він вже не поспішав, а тому лише наступного ранку дістався до Капернаума. Якою ж радісною була зустріч! Коли він вирушав на пошуки Ісуса, його серце розривалось від горя. Сонячне світло здавалось неприємним для нього, а спів птахів роздратовував. Наскільки ж по-іншому він почував себе зараз! Усе змінилося і виглядало по-новому. Та й він сам дивився на світ іншими очима. Коли тихого світанку він повертався додому, вся природа, здавалося, славила Бога разом із ним. ХНС 176.1

Коли він був вже недалеко від свого дому, слуги вийшли йому назустріч, бажаючи якомога швидше розвіяти неприємну невідомість, в якій, на їхню думку, він перебував. Однак господар не здивувався принесеній ними радісній звістці й з незрозумілим для них зацікавленням почав розпитувати про те, о котрій годині дитині стало легше. “Вчора о сьомій годині гарячка залишила його”,⁵ — відповіли йому слуги. Це була якраз та сама година, коли батько повірив словам Христа: “Іди, твій син здоровий”,⁴ саме в той момент Божественна любов торкнулась вмираючого хлопчика. ХНС 176.2

І ось батько поспішає привітати свого сина. Притискаючи його до грудей, як воскреслого із мертвих, він не перестає дякувати Богові за чудо зцілення. ХНС 176.3

До глибини душі зворушений усім, що сталося, цей вельможа захотів більше дізнатись про Ісуса. Згодом, познайомившись з Його вченням, він і усі його домашні, стали учнями Ісуса. Нещастя сприяло наверненню усієї родини. Звістка про це чудо розійшлася по місту, і в Капернаумі, де Ісус пізніше здійснив так багато чудес, відкрився шлях для особистого служіння Христа. ХНС 176.4

Той, Хто благословив знатного чоловіка з Капернаума, бажає також благословити і нас. Але подібно до цього пригніченого горем батька, ми часто шукаємо Ісуса, аби отримати від Нього певні земні блага; ми довіряємося Його любові лише в тій мірі, в якій Він виконує наші потреби. Спаситель бажає дати нам набагато більше благословень, ніж ми просимо, але затримується з відповіддю на наше прохання, щоб відкрити зло нашого серця, а також велику потребу в Його благодаті. Він бажає, аби ми звільнились від егоїзму, який іноді змушує нас шукати Його. Визнаючи власну безпомічність і крайню потребу, ми повинні цілковито довіритись Його любові. ХНС 176.5

Цей знатний чоловік хотів бачити спочатку відповідь на свою молитву, а потім уже повірити. Але йому потрібно було спочатку прийняти слово Ісуса, і лише після цього його прохання було почуте і дароване благословення. І нам також потрібно засвоїти цей урок. Ми повинні довіряти Богові не тому, що бачимо або відчуваємо, а через те, що Він чує нас. Дуже важливо, щоб ми довіряли Його обітницям. Коли ми приходимо до Нього з вірою, кожне наше прохання доходить до Господа. Коли просимо у Нього благословень, то повинні вірити, що вже отримуємо їх, і дякувати Йому за те, що отримали. Нам потрібно виконувати свої повсякденні обов'язки з повною впевненістю у тому, що отримаємо нові благословення, коли матимемо в них найбільшу потребу. Як тільки навчимося так діяти, то побачимо, що усі наші молитви почуті. Бог зробить для нас “значно більше всього, чого просимо” “за багатством Своєї слави по багатству благодаті Своєї”, “за дією могутності сили Його”.⁶ ХНС 177.1