Христос — надія світу

Розділ 22. Ув'язнення і смерть Йоана Хрестителя

(На підставі Євангелій від Матв.11:1—11; 14:1—11; Марк.6:17—28; Луки 7:19—28)

Йоан Хреститель був першим провісником Царства Христового і першим постраждав за нього. Замість вільного повітря пустелі та величезного натовпу людей, які приходили слухати пророка, тепер його оточували мури підземелля. Він був ув'язненим у фортеці Ірода Антипи. Більша частина служіння Йоана пройшла у краю на схід від Йордану, де царював Антипа. Самому Іродові доводилося слухати проповіді Хрестителя. Розпусний цар тремтів, чуючи заклики до покаяння. ХНС 194.1

“Ірод боявся Йоана, знаючи його як чоловіка праведного та святого… слухаючи, дуже непокоївся, але слухав з насолодою”.¹ Йоан постійно докоряв йому за гріховний зв'язок з Іродіадою — дружиною його брата. Якийсь час Ірод навіть робив слабкі спроби розірвати кайдани гріха, якими був зв'язаний, але Іродіада зуміла перешкодити цьому, після чого помстилася Хрестителеві, намовивши Ірода кинути його у в'язницю. ХНС 194.2

Життя Йоана було сповнене активної праці, тому морок і бездіяльність ув'язнення лягли на нього важким тягарем. Тиждень минав за тижнем, не приносячи жодних змін, і тоді ним опанували сумнів і відчай. Учні не залишали його. Їм було дозволено приходити у в'язницю; вони приносили йому відомості про діяльність Ісуса, розповідали, як люди юрбами сходилися до Нього. Проте їх дивувало: якщо цей новий Учитель був насправді Месією, то чому Він нічого не зробить для звільнення Йоана із в'язниці? Як Він може допустити, щоб Його вірний провісник був позбавлений волі, а можливо, й життя? ХНС 194.3

Безумовно, такі питання мали певну дію. У Йоана з'явилися сумніви, які в іншому випадку ніколи не виникли б. Сатана радів, слухаючи слова учнів, оскільки бачив, як вони крають душу вісника Господнього. О, як часто ті, котрі вважають себе друзями доброї людини і, прагнучи довести їй свою вірність, на ділі виявляються її найнебезпечнішими ворогами! Замість того, щоб зміцнити віру, їхні слова викликають депресію та позбавляють мужності!.. ХНС 195.1

Як і учні Спасителя, Йоан Хреститель не розумів природи Царства Христового. Він чекав, що Ісус посяде престол Давидів, однак час минав, а Спаситель не виявляв жодних претензій на царську владу. Йоана охоплював усе більший неспокій. Він оголосив людям: для того, щоб була приготовлена дорога перед Господом, необхідне виконання пророцтва Ісаї, в якому йдеться, що гори і вершини будуть понижені, кривизни вирівняються, а вибоїни стануть рівними. Він сподівався, що “горби” людської гордості й зарозумілості будуть повалені. Йоан вказував на Месію як на Того, в Чиїх руках лопата для віяння і Хто ретельно очистить Свій тік та збере пшеницю в Свою комору, а кукіль спалить вогнем невгасимим. Подібно до пророка Іллі, в дусі і силі якого Йоан звершував служіння для Ізраїля, він чекав, що Господь явить Себе Богом, Котрий виявляється у вогні. ХНС 195.2

У своєму служінні Хреститель виступав безстрашним обвинувачем беззаконня як вищих, так і нижчих верств суспільства. Він мав відвагу відверто докорити цареві Іроду за його гріх. Виконуючи доручену роботу, Предтеча не дорожив своїм життям. Тепер же, знемагаючи у темниці, він чекав, що “Лев із коліна Юдиного”² розтрощить поневолювача і звільнить як його особисто, так і усіх бідних та страждаючих. Але Ісус, здавалося, задовольнявся тим, що збирав навколо Себе учнів, зціляв хворих і навчав народ. Він їв за одним столом з митниками, а тим часом римське ярмо щодня все більше тяжіло над Ізраїлем. Цар Ірод і його розпусна коханка задовольняли свої примхи, у той час як зойки бідних і стражденних здіймалися до Небес. ХНС 195.3

Для пророка пустелі усе це було незбагненною таємницею. Були хвилини, коли нашіптування злих духів пригнічували його душу і насувався, немов чорна тінь, невимовний страх. А може, так довго очікуваний Визволитель ще не прийшов? Що ж у такому разі означала вістка, яку він був покликаний сповіщати? Йоан відчував гірке розчарування, дивлячись на результат своєї місії. Він очікував, що Божа вістка, передана через нього, подіє так само, як читання Закону в часи Йосії та Єздри (див. 2 Хронік 34; Неєм.8, 9), що результатом цього будуть глибоке розкаяння і навернення людей до Господа. Для успіху справи було принесено в жертву все його життя. Невже це було даремною справою? ХНС 196.1

Йоана непокоїло ще й те, що його учні з любові до нього плекали в серцях невір'я в Ісуса. Невже він марно трудився для них? Невже він позбавлений змоги працювати через те, що не зрозумів своєї місії? Якщо ж обітований Визволитель прийшов, а Йоан виявився вірним своєму покликанню, то чи не повинен Ісус скинути владу гнобителя і звільнити Свого провісника? ХНС 196.2

І все-таки Хреститель остаточно не втратив віри у Христа. Він пам'ятав голос з Неба і голуба, який спустився на Ісуса; непорочну чистоту Ісуса, силу Святого Духа, яка спочила на Йоані в присутності Спасителя, а також свідчення пророків, — усе говорило про те, що Ісус із Назарета — обітований Месія. ХНС 196.3

Йоан не став ділитися своїми особистими сумнівами і тривогами з учнями. Він вирішив звернутися із запитанням до Самого Ісуса, доручивши цю справу двом своїм учням. Хреститель сподівався, що розмова зі Спасителем зміцнить їхню віру і дасть впевненість їхнім братам. Йоан і сам пристрасно бажав почути від Христа слова, звернені особисто до нього. ХНС 196.4

Учні прийшли до Ісуса із запитанням: “Чи Ти є Той, Хто мав прийти, чи нам чекати іншого?”³ Зовсім небагато часу минуло відтоді, коли Хреститель, вказуючи на Ісуса, сказав: “Ось Агнець Божий, що на Себе бере гріх світу! Це Той, про Кого я казав, що за мною іде Чоловік, Який був ще до мене”.⁴ І ось це запитання: “Чи Ти є Той, Хто мав прийти?..”³ Якими ж гіркими і безнадійними були ці слова! Якщо Йоан, вірний предтеча, не розумів місії Христа, то чого можна було чекати від своєкорисливої юрби? ХНС 197.1

Спаситель не відразу відповів на запитання учнів. У той час, як вони стояли, дивуючись мовчанню Ісуса, до Нього підходили хворі й нещасні в надії на зцілення. Сліпі навпомацки пробирались через натовп. Люди різних прошарків суспільства, уражені недугами, за допомогою близьких або й самі з нетерпінням пробивалися до Ісуса. Голос могутнього Зцілителя повертав слух глухим. Слово, дотик Його руки відкривали очі сліпим, котрі тепер могли бачити світло дня, чудову природу, обличчя своїх друзів і лице Визволителя. Ісус вгамовував хворобу й приборкував лихоманку. Його голос чули помираючі і піднімалися сповненими здоров'я й сили. Розслаблені, біснуваті й паралізовані також корилися Його слову; безумство залишало їх, і вони поклонялися Йому. Зціляючи людей, Ісус водночас навчав їх. Бідні селяни, трудівники, яких рабини цуралися як нечистих, збиралися навколо Нього, і Він передавав їм слова вічного життя. ХНС 197.2

Так минув день, протягом якого учні Йоана все бачили і чули. Нарешті Ісус покликав їх до Себе і звелів піти й розповісти Йоанові про все, свідками чого вони були, додавши: “Блаженний той, хто через Мене не спокуситься”.⁵ Доказом Його Божественності було ставлення до потреб страждаючого людства. Слава Його виявлялась у співчутливому розумінні нашого грішного стану. ХНС 197.3

Повернувшись, учні все розповіли Йоанові; і цього було достатньо, щоб той знову пригадав пророцтво про Месію: “Господь помазав Мене благовістити убогим, послав Мене лікувати засмучених серцем, полоненим звіщати свободу, а ув'язненим відчинити в'язницю, щоб проголосити рік Господнього благовоління”.⁶ Діла Христа не тільки свідчили про Нього як про Месію, а й показували, яким чином буде встановлене Його Царство. Йоанові відкрилась та сама істина, що й пророкові Іллі в пустелі, коли пройшов “вітер великий та сильний, що зриває гори та скелі ламає перед Господом. Та не в вітрі Господь. А по вітрі — землетрус, та не в ньому Господь. А по землетрусові вогонь — і не в огні Господь”.⁷ Після вогню Бог говорив із пророком у тихесенькому лагідному вітерці. Так мав здійснювати Свою роботу Ісус; не в брязканні зброї, не в поваленні престолів і царств, а прокладаючи дорогу до людських сердець Своїм життям самопожертви та милосердя. ХНС 197.4

Повне самозречення життя Хрестителя відповідало принципам Царства Месії. Йоан знав, наскільки суперечило це принципам та сподіванням вождів Ізраїлю. Те, що для нього було переконливим доказом божественності Христа, їм ні про що не говорило. Вони чекали Месію, який ніколи не був обітований. Йоан бачив, що місія Спасителя може викликати в них тільки ненависть і осуд. Він, предтеча, лише пригубив чашу, яку Христос мав випити до дна. ХНС 198.1

Слова Спасителя: “Блаженний той, хто через Мене не спокуситься!”⁵ — були м'яким докором для Йоана. Ця наука не пройшла для нього марно. Більш ясно зрозумівши тепер сутність місії Христа, він віддав себе в руки Божі, — чи то на життя, чи на смерть, — аби лиш би найкраще послужити інтересам справи, яку він так любив. ХНС 198.2

Коли посланці відійшли, Ісус почав говорити народу про Йоана. Серце Спасителя було переповнене співчуттям до вірного свідка, який знемагав тепер у темниці Ірода. Він не міг допустити, щоб у людей склалося враження, нібито Бог залишив Йоана або його віра не витримала випробування. “На що ви ходили дивитися в пустиню? — спитав Він. — На тростину, яку хитає вітер?”⁸ ХНС 198.3

Високий очерет, що зростав біля Йордану і гойдався від кожного подиху вітру, був вдалою ілюстрацією рабинів, які виставляли себе критиками та суддями діяльності Хрестителя. Вітри популярного вчення колихали їх то в один, то в інший бік. Вони не бажали впокорити себе і прийняти слова Хрестителя, які випробовували серця, але, боячись народу, не насмілювались відверто протидіяти йому. Проте посланець Божий не був малодушним. Юрби людей, що збиралися навколо Христа, були свідками діяльності Йоана. Вони чули, як безстрашно він викривав гріх. Переконаним у власній праведності фарисеям, саддукеям, священикам, царю Іроду і його придворним, князям і воїнам, митникам і землеробам слова Йоана були однаково зрозумілими. Він не був тростиною, яка гойдалася од вітру людської похвали чи упередження. У в'язниці він залишився таким же вірним Богові, ревним борцем за істину, як і тоді, коли проповідував Божу вістку в пустелі. У своїй вірності принципам він був непохитним, як скеля. ХНС 198.4

Ісус продовжував: “Або що ходили побачити? Людину, вбрану в м'який одяг? Але ті, що одягаються пишно та розкішно, живуть у царських палацах”.⁹ Йоан був покликаний викривати гріхи та надмірності, притаманні тому часу. Його простий одяг та життя самозречення узгоджувалися з характером місії пророка. Багаті шати і розкішне життя випадають на долю не слуг Божих, а тих, які живуть в царських палатах, правителів цього світу, яким належать світська сила і багатство. Ісус звертав увагу на контраст між одягом Йоана і дорогими шатами священиків та правителів. Усі сановники зодягалися у вишуканий одяг і дорогі прикраси. Вони любили виставляти себе напоказ, сподіваючись таким чином вразити народ і домогтися більшої поваги до себе. Вони більше прагнули викликати в людей захоплення собою, аніж мати чисте серце, що до вподоби Богові. Цим показували, що їхня вірність належить не Богові, а владі цього світу. ХНС 199.1

“Кого ж ви вийшли побачити? — продовжував далі Ісус. — Пророка? Так, кажу вам: більше, ніж пророка! Це той, про кого написано: ось Я посилаю Мого ангела перед Твоє обличчя, який приготує дорогу перед Тобою”.¹⁰ ХНС 199.2

“Кажу вам, що з-поміж народжених від жінок немає більшого від Йоана”.¹¹ Коли Захарії було повідомлено про народження сина, ангел сказав: “Він буде великий перед Господом”.¹² Що таке велич з точки зору Неба? Нічого спільного з величчю, як її розуміє світ. Це не багатство, не становище, не шляхетне походження, не дар інтелекту — самі по собі. Якщо могутній інтелект гідний поваги, незалежно від його спрямованості, то ми мали б передусім віддати честь сатані, з розумовими здібностями якого не зрівняється жодна людина. Якщо ж цей дар спотворений і служить для догоджання собі, то чим видатнішим він є, тим більшим у результаті стає прокляттям. Бог цінує у людині моральну гідність. Любов і чистота для Нього — вище за все. Йоан був великим в очах Господа, тому що перед посланцями синедріону, перед народом і перед своїми учнями він не шукав честі для себе, але вказав усім на Ісуса як на Обітованого Месію. Його безкорисливе захоплення служінням Христа — найвищий зразок шляхетності, будь- коли виявленої людиною. ХНС 199.3

Після смерті Йоана всі, хто чув його свідчення про Ісуса, говорили: “…Йоан не зробив жодного чуда, проте все, що говорив Йоан про Нього, було істинним”.¹³ Хреститель не зводив вогню з небес, не воскрешав померлих, як це робив Ілля, або, подібно до Мойсея, не простягав жезла влади в ім'я Бога. Він був посланий для того, щоб звіщати прихід Спасителя, закликаючи людей приготуватися до Його пришестя. Він настільки чесно виконав свою місію, що люди, пізніше згадуючи його слова про Ісуса, говорили: “…Все, що Йоан говорив про Нього, було істинним”.¹³ Таке свідчення про Господа покликаний нести людям кожний Його учень. ХНС 200.1

Як провісник Месії, Йоан був “більше, аніж пророк”.³ Бо якщо пророки не бачили буквального приходу Христа, то Йоан побачив Його на власні очі, почув свідчення з Небес про Нього як про Месію, представив Його Ізраїлеві як Божого Посланця. Однак Ісус сказав: “Найменший у Царстві Божому більший за нього!”¹⁴ ХНС 200.2

Пророк Йоан став сполучною ланкою поміж двома епохами. Як Божий представник, він вказував на зв'язок Закону і пророків з християнською епохою. Він був променем, за яким йшло велике Світло. Розум Йоана просвітив Святий Дух, щоб він міг нести світло своєму народу, але ніколи грішній людині не сяяло й не буде сяяти світло, яке виходило з учення і самого життя Ісуса. Люди неясно уявляли собі Христа і Його місію, представлені прообразами жертовного служіння. Навіть Йоан не розумів до кінця майбутнього безсмертного життя, яке дається через Спасителя. ХНС 200.3

Життя Йоана було сповнене смутку, і радість він знаходив тільки у служінні. Його голос рідко лунав деінде, окрім пустелі; самотність стала його долею, і йому не судилося побачити плоди своєї праці. Йоан не мав переваги бути поруч зо Христом і постійно спостерігати прояви Божественної сили, яка супроводжувала оте Велике Світло. Йому не дано було бачити, як прозрівали сліпі, зцілялися хворі, а мертві воскресали. Він не бачив світла, що сяяло в кожному слові Христа і проливало славу на обітниці пророцтв. Найменший із учнів, який бачив могутні вчинки Христа, чув Його слова, мав у такому відношенні значно більше переваг, ніж Йоан Хреститель. Ось чому сказано, що він більший за Йоана. ХНС 201.1

Великі натовпи людей сходились, щоб послухати Йоана; слава про нього ширилася по всьому краї. Багатьох глибоко турбувало, чим закінчиться його ув'язнення. Однак його непорочне життя і велика любов народу до нього давали усі підстави сподіватися, що над ним не буде вчинено насильства. ХНС 201.2

Ірод вірив, що Йоан — пророк Божий, і твердо вирішив звільнити його, але, побоюючись Іродіади, гаявся. ХНС 201.3

Іродіада знала, що діючи відкрито, вона ніколи не доб'ється згоди Ірода на страту Йоана, тому вдалася до хитрощів. У день народження царя для державних мужів, придворних вельмож і знатних царедворців влаштовувалася урочиста учта. Очікувався грандіозний бенкет з пиятикою. Іродіада сподівалася, що Ірод втратить пильність і тоді виконає всі її забаганки. ХНС 201.4

Коли настав день свята, Ірод зі своїми придворними бенкетував і пив вино. Іродіада послала свою доньку в зал, де відбувався бенкет, розважати гостей танцями. Юна Саломія, котра була у розквіті жіночої краси і стрункої постаті, полонила своєю хтивістю усіх присутніх на бенкеті. Зазвичай придворні дами не з'являлися на таких урочистостях, і тому на адресу Ірода посипались лестиві компліменти, бо донька такого знатного походження розважала гостей танцями. ХНС 201.5

Цар цілковито сп'янів од вина, пристрасть взяла гору над розумом. Він бачив лише бенкетний зал з охмелілими гостями, заставлений наїдками стіл, іскристе вино, латаючі світильники і молоду танцівницю, що потішала його. Піддавшись повній безрозсудності, він забажав учинити щось таке, що ще більше звеличило б його в очах знатних мужів його царства. З клятвою він пообіцяв дочці Іродіади дати все, що вона попросить, — навіть до половини свого царства. ХНС 202.1

Саломія поспішно побігла до матері, аби спитати її, чого просити Відповідь була готова — голову Йоана Хрестителя! Саломія не знала про жадобу помсти, що жила в серці матері, і вагалася звернутися з таким проханням, але наполегливість Іродіади врешті-решт перемогла. І дівчина повернулась до царя із жахливим проханням “Хочу, щоб негайно дав ти мені на полумиску голову Йоана Хрестителя!”¹⁵ ХНС 202.2

Ірод був приголомшений і збентежений. Вщухла галаслива веселість, і серед бенкетуючих запанувала зловісна тиша. Царя охопив жах від однієї думки про вбивство Йоана. Але він заприсягнувся і вже не хотів виглядати необачним і непостійним. Слово клятви було дане на честь гостей, і якби хоча б один із них заперечив виконання царської обіцянки, він був би вільний від клятви і з радістю залишив би пророка живим Ірод навіть дав змогу своїм гостям висловитись на захист ув'язненого. Послухати проповіді Йоана вони приходили здалеку і знали про непорочність цієї людини, а також те, що він — Божий слуга. Хоч і приголомшені вимогою дівчини, вони були настільки одурманені вином, що були не в змозі висловити протест. Жоден голос не пролунав на захист життя небесного посланця. Ці люди займали високі й відповідальні посади в країні, на них була покладена велика відповідальність, але вони настільки сп'яніли, що їхня свідомість цілковито затьмарилась. У них запаморочилась голова ви легковажної музики і непристойних танців, а сумління — заснуло. Своїм мовчанням вони проголосили смертний вирок Божому пророкові, задовольнивши бажання помсти розпусної жінки. ХНС 202.3

Даремно Ірод чекав, що хтось звільнить його від клятви; нарешті він проти свого бажання віддав наказ про страту пророка. Незабаром голова Йоана була принесена цареві та його гостям. Назавжди змовкли вуста, котрі чесно застерігали Ірода, закликаючи залишити гріховне життя. Ніколи більше люди не почують його голосу, що закликав до покаяння. Нічна оргія коштувала життя одному з найбільших пророків. ХНС 203.1

О, як часто невинні люди стають жертвою буйних пристрастей тих, котрі мали б бути охоронцями справедливості! Той, хто підносить до своїх уст чашу п'янкого напою, бере на себе відповідальність за будь-яку несправедливість, яку може вчинити під одурманюючим впливом алкоголю. Притупивши почуття, він позбавляє себе здатності тверезо мислити та чітко розрізняти добро і зло. Сатана отримує змогу діяти за допомогою такої людини, щоб пригноблювати і губити невинних. “Вино — зрадливе, п'янкі напої — буйні, і кожен, хто обманюється ними, — немудрий”.¹⁶ У такий спосіб “право відкидається назад… хто ж зла цурається, того грабують…”¹⁷ Люди, наділені владою звершувати суд над своїми ближніми, чинять злочин, виявляючи пристрасть до спиртних напоїв. Усі, хто покликані діяти від імені закону, повинні самі його дотримуватися. Такі люди зобов'язані володіти собою, своїми фізичними, розумовими і моральними силами, щоб мати ясний розум і загострене почуття справедливості. ХНС 203.2

Голову Йоана Хрестителя віднесли Іродіаді, яка прийняла її з диявольським задоволенням. Вона торжествувала, задовольнивши свою помсту, і тішила себе думкою, що тепер сумління Ірода вже ніхто не тривожитиме. Однак гріх не приніс їй щастя. Її ім'я стало горезвісним, воно викликало огиду в людей, а докори сумління Ірода були набагато сильнішими, ніж перестороги пророка. Вчення ж Йоана і донині не втратило свого впливу. Воно поширюватиметься на всі покоління аж до кінця часу. ХНС 203.3

Гріх Ірода був завжди перед ним. Він постійно шукав заспокоєння, рятуючись від докорів сумління. Його довір'я до Йоана не похитнулося. Коли Ірод пригадував повне самопожертви життя пророка, його серйозні, палкі заклики, розумні міркування і поради, а потім й обставини його смерті, — то не міг знайти спокою. Поринаючи у державні справи, приймаючи почесті від підданих, він посміхався і старався триматися з гідністю, тоді як у серці мучила тривога від постійного страху, що над ним тяжіє прокляття. ХНС 203.4

На Ірода справили глибоке враження слова Йоана про те, що нічого не можна приховати від Бога. Він був переконаний, що Бог всюдисущий, і був свідком гулянки в бенкетному залі, що Він чув наказ про знесення голови Йоана, бачив торжество Іродіади і радість, з якою вона приймала голову того, хто їй докоряв. Багато з того, що Ірод колись дізнався зі слів пророка, промовляло тепер до його сумління сильніше, ніж проповідь у пустелі. ХНС 204.1

Коли Ірод почув про діяльність Христа, він дуже стривожився. Цар подумав, що Бог воскресив Йоана, наділивши його ще більшою силою викривати гріх. Ірод відчував постійний страх, що Йоан помститься за свою смерть, засудивши його та його дім. Ірод пожинав те, що Бог називає наслідками гріховного життя: “Матимеш лякливе серце, і згасатимуть твої очі, й омліватиме душа. Життя повисне перед тобою, немов на нитці, ти ж лякатимешся вночі й удень, і не будеш певний свого життя. Вранці казатимеш: ‘Коли б уже настав той вечір!’, а ввечері говоритимеш: ‘І де він, той ранок?’ Від страху, що огорне твоє серце і від усього того, що побачать очі твої…”¹⁸ Грішника обвинувачують його ж думки, і не може бути страшніших мук за докори винуватого сумління, які не дають спокою ні вдень, ні вночі. ХНС 204.2

Для багатьох людей доля Йоана Хрестителя оповита суцільною загадковістю. Вони запитують: чому він повинен був знемагати у в'язниці і померти там? Людський розум не може збагнути таємниці похмурих сторінок Провидіння; але наше довір'я до Бога ніколи не похитнеться, коли згадаємо, що Йоан був спільником у стражданнях Христових. Кожен послідовник Христа буде носити вінець жертовності. Їх напевно не зрозуміють егоїстичні люди, і вони стануть мішенню для найлютіших нападів сатани. Лукавий заснував своє царство, щоб знищити навіть саму ідею самопожертви; він боротиметься з кожним її виявом. ХНС 204.3

Дитинство, юність і зрілий вік Йоана Хрестителя відзначалися стійкістю і незламною моральною силою. Коли в пустелі пролунав його голос: “Приготуйте дорогу для Господа, вирівняйте стежки Йому!”,¹⁹ сатана почав побоюватися за своє царство. Огидність гріха була викрита з такою відвертістю, що люди здригнулися. Багато тих, які перебували під владою сатани, звільнилися. Через те вселенський ошуканець постійно намагався зіштовхнути Хрестителя зі шляху цілковитої відданості Богові. Але йому це не вдалося, як і не вдалося перемогти Ісуса. Під час невдалого спокушування у пустелі сатана шаленів від люті. Тепер смертю Йоана він вирішив завдати великого болю Христові. Того, Кого не міг схилити до гріха, він примусив страждати. ХНС 205.1

Ісус нічого не зробив, щоб звільнити Свого слугу. Він знав, що Йоан встоїть у випробуванні. Спаситель охоче прийшов би до Йоана, освітивши темряву в'язниці Своєю присутністю. Але Він не міг віддати Себе в руки ворогів і тим самим наразити на небезпеку Свою місію. Він радо визволив би Свого вірного слугу, але задля тисяч людей, котрим у прийдешні віки судилося пройти шлях від ув'язнення до смерті, Йоан мав випити чашу мучеництва. Коли послідовники Ісуса знемагатимуть в одиночних тюремних катівнях або гинутимуть від меча на ешафотах, вмиратимуть на шибеницях і вогнищах; коли їм здаватиметься, що вони забуті Богом і людьми, якою ж підтримкою для них буде думка про те, що і Йоан Хреститель, про вірність якого засвідчив Сам Христос, пережив схожі випробування! ХНС 205.2

Сатані було дозволено обірвати земне життя Божого вісника, однак життя, що “поховане з Христом у Бозі”,²⁰ губитель не зміг відібрати. Він торжествував, що зміг завдати болю Христові, але не зміг перемогти Йоана. Смерть лише звільнила його назавжди від сили спокус. У цій боротьбі сатана перед усім Всесвітом виявив свій справжній характер, а також люту ненависть до Бога і людини. І хоч Йоан не отримав чудодійного визволення, він не був залишений. Його завжди оточували небесні ангели, котрі відкрили йому пророцтва про Христа і дорогоцінні обітниці, дані в Писаннях. Вони були постійною підтримкою для нього; і такою ж підтримкою вони мали стати для Божого народу впродовж усіх наступних віків. Йоанові Хрестителю, а також тим, хто прийшов після нього, дане запевнення: “І ось, Я з вами по всі дні аж до кінця віку!”.²¹ ХНС 205.3

Бог завжди веде Свій народ шляхом, який вони вибрали б для себе самі, якби мали змогу бачити кінець від початку і розуміти славну мету праці, котру вони виконують разом із Ним. Ні Єнох, який був узятий на Небеса, ні Ілля, котрий вознісся на вогненній колісниці, не були більшими чи достойнішими за Йоана Хрестителя, який самотньо загинув у в'язниці. “Адже вам даровано через Христа не тільки вірити в Нього, а й за Нього страждати”.²² З усіх дарів, які Небеса можуть послати людям, спільність із Христом у Його стражданнях — це вияв найбільшого довір'я і найвищої честі. ХНС 206.1