Христос — надія світу

Розділ 19. Біля криниці Якова

(На підставі Євангелія від Йоан.4:1—42)

Йдучи до Галілеї, Ісус переходив через Самарію. Наступила полуденна пора, коли Він досягнув чудової Сихемської долини. На краю долини в давнину патріарх Яків викопав криницю. Змучений дорогою, Ісус сів, щоб біля криниці відпочити; Його ж учні тим часом пішли купити харчів. ХНС 160.1

Юдеї і самаряни на той час були лютими ворогами і наскільки можливо уникали всякого спілкування. Коли ж це було конче необхідно, рабини дозволяли торгувати з самарянами, але будь-яке інше спілкування з ними осуджувалося. Юдей не мав права щось позичити у самарянина, не міг розраховувати на якусь ласку чи навіть прийняти з його рук шматок хліба або склянку води. Учні, купуючи харчі, також діяли за звичаями свого народу. Далі цього вони не йшли. Просити у самарян про послугу чи послужити чимось навіть не спадало учням Христа на думку. ХНС 160.2

Так, втомлений довгою дорогою, знесилений голодом і спрагою, Ісус сидів біля криниці. Подорож, яка розпочалася ще вранці, була важкою, до того ж, сонце опівдні пекло нестерпно. Спрага ставала ще нестерпнішою від свідомості, що холодна освіжаюча вода знаходиться зовсім поряд, а Він не може дістати її, тому що не має ані мотузки, ані посудини. Криниця ж була вельми глибокою… Ісус, Котрий міг учинити будь-яке чудо, і в цьому разі вирішив розділити долю людства Він чекав, поки хтось прийде по воду. ХНС 160.3

Підійшла жінка-самарянка і ніби не помічаючи Його, наповнила свій глечик водою. Коли ж вона вже зібралася йти, Ісус попросив у неї напитися води. На Сході ніхто ніколи не відмовляв у такому проханні. Воду називали “даром Божим”, а тому напоїти спраглого мандрівника вважалося святим обов'язком — настільки священним, що араби, які жили в пустелі, іноді звертали на довшу обхідну дорогу, щоб тільки задовольнити прохання спраглої людини і таким чином виконати свій обов'язок. Хоча ненависть між юдеями і самарянами заважала жінці зробити добрий вчинок для Ісуса, Спаситель спробував знайти ключ до її серця. З тактом, властивим Божественній любові, Він звернувся до неї з проханням Сам, не пропонуючи їй нічого. Запропонована Ним послуга могла б бути відкинута, але довір'я викликає зустрічне довір'я. Цар Небес прийшов до цієї знехтуваної усіма душі, просячи в неї про послугу. Той, Хто створив океани, Кому підвладні морські глибини, Хто відкриває джерела землі і формує русла річок, сидів тепер втомлений біля криниці Якова і залежав від милосердя незнайомої жінки, потребуючи ковтка води. ХНС 161.1

Жінка бачила, що перед нею юдеянин. Від здивування, забувши про Його прохання, вона спробувала дізнатися, чому Він заговорив до неї. “Як Ти, будучи юдеєм, просиш пити в мене — жінки-самарянки”¹ — сказала вона. ХНС 161.2

На це Ісус відповів: “Коли б ти знала Божий дар і Хто є Той, Котрий говорить тобі: дай мені напитися! — ти просила б у Нього, і Він дав би тобі живої води”.² Іншими словами ти дивуєшся, що Я прошу в тебе про таку дрібницю, як ковток води із криниці? Якби ти попрохала у Мене, Я дав би тобі пити із джерела вічного життя. ХНС 161.3

Жінка не зрозуміла слів Христа, але відчувала серйозність сказаного. Від її легковажного, жартівливого настрою не залишилося й сліду. Гадаючи, що Ісус говорить про криницю, яка була перед ними, вона відповіла: “Ти не маєш відра, а криниця глибока, звідки маєш живу воду? Чи Ти більший за нашого батька Якова, який дав нам цю криницю, пив з неї сам, сини його, і худоба його”.³ Вона бачила перед собою лише спраглого, втомленого і вкритого пилом подорожнього. Подумки жінка порівняла Його з шанованим у цих околицях патріархом Яковом і цілком природно вважала, що немає кращої криниці, як ця, викопана прабатьками. Її думки то зверталися у минуле, до своїх предків, то сягали в майбутнє, до приходу Месії, у той час як надія патріархів — Сам Месія — знаходився поряд із нею і вона не знала про це. ХНС 161.4

Скільки ще сьогодні спраглих душ знаходяться поряд із живим джерелом, однак шукають його десь далеко! “Не кажи у своєму серці: Хто ж підніметься на небо? — що значить: звести Христа додолу. Або: Хто ж зійде в безодню? — що значить: Христа з мертвих підняти. А що каже [Писання]?— Близько до тебе слово, воно в твоїх устах і в твоєму серці, тобто, слово віри, яке проповідуємо. Якщо визнаєш своїми устами Господа Ісуса й повіриш у своєму серці, що Бог підняв Його з мертвих, то спасешся. Бо серцем віримо для праведності, а устами визнаємо для спасіння”.⁴ ХНС 162.1

Ісус не дав негайної відповіді на запитання про Себе, але урочисто й серйозно проголосив: “Кожний, хто п'є цю воду, буде прагнути знову, а хто питиме воду, яку Я йому дам, не матиме спраги повік, бо вода, яку Я йому дам, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне”.⁵ Той, хто намагається вгамувати свою спрагу з джерел цього світу, забажає пити знову. Скрізь є люди, які відчувають незадоволення. Вони жадають чогось такого, що може задовольнити потреби душі. Тільки Христос може задовольнити цю нужду. Потреба світу, “Бажання всіх народів”,⁶ — це Христос. Божественна благодать, яку лише Він може дати, — ось та жива вода, яка очищає, освіжає і напоює душу. ХНС 162.2

Ісус, звичайно, не мав на увазі, що людині достатньо лише одного ковтка води життя. Той, хто хоч раз скуштував від любові Христа, постійно прагнутиме її. Нічого іншого йому вже не потрібно. Багатство, слава й задоволення цього світу не приваблюватимуть його. Душа благає: “Я потребую Твоєї благодаті знову”, і Той, Хто відкриває потребу душі, завжди готовий вгамувати її голод і спрагу. Людські сили вичерпаються, земні опори захитаються, чаші спорожніють, водоймища висохнуть, але наш Спаситель — це невичерпне Джерело. Ми можемо постійно пити з цього Джерела, і ніколи його запаси не вичерпаються. Той, у кому живе Христос, має в собі джерело благословення — “Джерело води, що тече в життя вічне”.⁵ Тільки з цього Джерела він може черпати силу і благодать для всіх своїх потреб. ХНС 162.3

Коли Ісус говорив про живу воду, жінка дивилася на Нього з подивом. У ній пробудилися цікавість і бажання отримати дар, про який Він розповідав. Тепер вона зрозуміла, що йдеться зовсім не про воду з криниці Якова, оскільки вона пила з неї постійно, але потім знову відчувала спрагу. “Каже Йому жінка: Пане, дай мені цієї води, щоб я не мала спраги й не приходила сюди черпати!”⁷ ХНС 163.1

Несподівано Ісус змінив тему розмови. Перш ніж ця душа зможе прийняти дар, який Він бажав дати їй, вона мала усвідомити свій гріх і потребу в Спасителі. Ісус сказав жінці: “Іди, поклич свого чоловіка і приходь сюди. У відповідь жінка сказала Йому: Не маю я чоловіка. Каже їй Ісус: Правильно ти сказала, що не маєш чоловіка, бо п'ятьох чоловіків ти мала, і той, якого нині маєш, не є твоїм чоловіком”.⁸ ХНС 163.2

Жінка здригнулася. Таємнича рука перегортала сторінки її життя, відкриваючи те, що видавалося їй надійно прихованим від сторонніх очей. Хто ж був Той, Кому були відомі таємниці її життя? Вона подумала про вічність, про суд, що має колись відбутися і на якому відкриється все приховане, — і її сумління прокинулось. ХНС 163.3

Вона не могла нічого заперечити, однак намагалась ухилитися від розмови на таку неприємну для неї тему. З глибокою повагою жінка сказала: “Пане, я бачу, що Ти Пророк”.⁹ І потім, сподіваючись заглушити голос сумління, перевела розмову на релігійну тему. Якщо Він пророк, то, без сумніву, зможе просвітити її в питаннях, які вже довгий час не давали їй спокою. ХНС 163.4

Ісус терпляче дозволив їй вести розмову так, як вона бажала. Водночас Він чекав нагоди знову звернути її увагу на істину. “Наші предки поклонялися на цій горі, — сказала вона, — а ви кажете, що в Єрусалимі те місце, де потрібно поклонятися”.¹⁰ Якраз перед ними височіла гора Геразим. Храм на ній був давно зруйнований, і залишився лише жертовник. Питання про місце поклоніння було предметом постійних суперечок між юдеями і самарянами. Предки самарян були ізраїльтянами, але через їхні гріхи Господь допустив, щоб язичницькі народи поневолили їх. Із покоління в покоління вони жили серед ідолопоклонників, релігія котрих поступово справляла згубний вплив на їхню власну. Спочатку вони виправдовували себе тим, що ідоли існують лише для того, щоб нагадувати про живого Бога, Владику всесвіту, але з часом вони стали поклонятись цим ідолам. ХНС 163.5

Коли у дні Єздри відбудовувався Єрусалимський храм, самаряни виявляли бажання нарівні з юдеями брати участь у його спорудженні, однак їм було в цьому відмовлено. З того часу між цими двома народами виникла люта ворожнеча. На знак суперництва самаряни збудували храм на горі Геразим. Тут вони поклонялись Богові у відповідності до вказівок Мойсея, хоч і не відмовились повністю від ідолопоклонства. Невдовзі їх спіткало лихо: їхній храм був зруйнований ворогами, а над ними самими, здавалося, тяжіло прокляття. Однак самаряни вперто трималися своїх традицій і обрядів. Вони не бажали визнавати храм в Єрусалимі домом Божим, а релігію юдеїв — за правдивішу від їхньої. ХНС 164.1

Відповідаючи, Ісус сказав: “Жінко, повір Мені, що надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете поклонятися Отцеві. Ви не знаєте, чому поклоняєтеся; ми ж поклоняємося Тому, Кого знаємо, бо спасіння від юдеїв”.¹¹ Ісус показав, що Він вільний від юдейських упереджень щодо самарян, і тепер прагнув розвіяти упередження цієї жінки- самарянки стосовно юдеїв. Нагадавши, що віра самарян спотворена ідолопоклонством, Він заявив, що юдеям ввірені великі істини спасіння і що саме з їхнього середовища постане Месія. У Святому Письмі юдеям був ясно відкритий характер Божий і принципи Його правління. Ісус зарахував Себе до юдеїв, яким Бог відкрив пізнання про Себе. ХНС 164.2

Ісус бажав, щоб самарянка побачила у релігії щось більше, ніж формальну обрядовість чи привід для суперечок: “…Надходить час, — і вже тепер він є, — коли правдиві поклонники будуть поклонятися Отцеві в Дусі та істині, бо Отець шукає Собі таких поклонників. Бог є Дух, і хто Йому поклоняється, повинен поклонятися у Дусі та істині”.¹² ХНС 164.3

Цю саму істину Ісус відкрив Никодимові. “Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства!”¹³ Ані пошуки святої гори, ані паломництво до святого храму не наблизять людей до Неба. Не можна зводити релігію лише до зовнішніх форм і обрядів. Тільки одна релігія, джерелом якої є Бог, — єдино вірний шлях, що веде до Бога. Щоб правильно служити Йому, ми повинні народитись від Божого Духа. Тільки таким чином очиститься наше серце і оновиться розум, відродиться в нас здатність пізнавати й любити Бога. У такому разі ми охоче виявлятимемо послух усім Його вимогам. Саме у цьому суть правдивого служіння — плід дії Святого Духа. Кожна щира молитва вимовлятиметься під впливом Духа і буде до вподоби Богові. Усякий порив душі до Бога є наслідком дії Духа, і Бог відкриється такій душі. Саме таких поклонників шукає Ісус Він бажає прийняти їх і зробити Своїми синами і дочками. ХНС 165.1

Слова Ісуса справили на самарянку величезне враження. Нічого подібного вона ніколи ще не чула ні від своїх священиків, ні від юдеїв. Коли її минуле життя постало перед нею, жінка відчула невідоме їй досі відчуття. Спрагу її душі не могла задовольнити вода Сіхарської криниці. Досі ніщо не пробуджувало у ній потягу до чогось більш високого та духовного. І хоч Ісус переконав її в тому, що знає усі таємниці її життя, вона відчула, що Він її Друг, Який жаліє та любить її. Хоча Його чистота осуджувала й гріх, Він не сказав жодного слова осуду на й адресу, а розповів про Свою благодать, здатну оновити душу. Вона зрозуміла, що Він не був звичайною людиною. В її свідомості промайнула думка, чи, бува, це не довгоочікуваний Месія? Тоді самарянка сказала Ісусові: “Знаю, що прийде Месія, Який називається Христос, коли Він прииде, то сповістить нам усе! Каже їй Ісус Це Я, Той, Хто говорить з тобою!”¹⁴ ХНС 165.2

Коли жінка почула ці слова, світло віри осяяло ї душу, і вона прийняла чудову вістку із вуст Божественного Вчителя. ХНС 165.3

Вона виявилася здатною зрозуміти істину. Самарянка була готова прийняти величне одкровення, тому що цікавилась Писанням; Святий Дух готував її для сприйняття ще більшого світла. Вона пам'ятала обітницю Старого Завіту: “Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, Такого, як Я, поставить Господь, Бог твій, — Його будете слухати”.¹⁵ Жінка намагалася зрозуміти це пророцтво. Промені Небесного світла уже пробивались до її свідомості. Жива вода духовного життя, яку Христос дає кожній спраглій душі, вже омила її серце. Дух Господній напоумлював її. ХНС 166.1

Такі зрозумілі істини, котрі Христос відкрив самарянці, були недосяжними розумінню впертих у власній праведності юдеїв. Христос був набагато стриманішим у розмові з ними. І ось те, що було приховане від юдеїв і що пізніше учні тримали в таємниці, Ісус відкрив звичайній жінці. Ісус бачив, що вона використає отримані знання, аби інші могли стати причетними до Його благодаті. ХНС 166.2

Коли учні повернулися, вони були здивовані, побачивши, що їхній Учитель розмовляє із жінкою. Досі Він не випив ні ковтка води, котрої так жадав, і не торкнувся до їжі, принесеної учнями. Коли ж нарешті жінка пішла, учні запропонували Йому їжу. Однак Він залишався мовчазним, зосередженим, заглибленим у роздуми. Його лице випромінювало світло; учні зрозуміли, шо Ісус молиться, а тому боялися порушити Його спілкування із Небом. Проте вони знали, що Ісус був стомлений, знесилений, голодний, і вважали своїм обов'язком нагадати Йому про фізичні потреби. Ісус оцінив їхню любов і турботу, але сказав: “Я маю їсти поживу, якої ви не знаєте”.¹⁶ ХНС 166.3

Учні подумали, що хтось, мабуть, приніс Йому їжу, але Ісус пояснив: “Моя пожива — чинити волю Того, Хто послав Мене, та довершити Його справу”.¹⁷ Ісус радів, що вдалося пробудити сумління жінки. Він бачив, як вона “пила” із Джерела життя, і через те Його голод і спрага також були вгамовані. Служіння, заради якого Він залишив Небеса, додавало Спасителеві сил у праці і таким чином Він забував про потреби Своєї людської природи. Служіння спраглій і зголоднілій за істиною душі було для Нього важливішим, аніж їжа і пиття. Доброчинність була життям Його душі, втіхою і підбадьоренням. ХНС 166.4

Наш Спаситель і нині прагне визнання; Він шукає співчуття і любові тих, кого викупив Своєю кров'ю. Його невимовне бажання: щоб вони прийшли до Нього і мали життя. Подібно до того, як мати чекає на обличчі своєї маленької дитини першу усмішку, яка стала б свідченням пробудження розуму, так і Христос чекає від нас вдячності й любові, що є ознакою початку нового життя в душі. ХНС 167.1

Слухаючи Христа, жінка сповнилась радістю. Чудове відкриття заставило тремтіти її серце. Залишивши свого глечика з водою, вона повернулась у місто, щоб розповісти радісну новину іншим. Ісус знав про це. Залишена нею посудина з водою свідчила про вплив, який справили на неї Його слова. Її душа горіла бажанням прийняти воду життя; вона забула про мету свого приходу до криниці і навіть про спрагу Спасителя, яку потрібно було б вгамувати. Із серцем, переповненим радістю, вона спішила поділитися із сусідами дорогоцінним світлом, яке осяяло її саму. “Ходіть і подивіться на Чоловіка, Який мені сказав усе, що я зробила! Чи часом Він не Христос?”¹⁸ Новина схвилювала людей. Обличчя жінки сяяло, вона вся перемінилася, стала ніби іншою людиною. Чимало людей захотіли особисто побачити Ісуса. “Вони вийшли з міста й пішли до Нього”.¹⁹ ХНС 167.2

Ісус усе ще сидів біля криниці, спостерігаючи пшеничні лани, що простягались перед Ним. Лагідне проміння сонця пестило їхню ніжну зелень. Звернувши увагу учнів на цю картину, Він використав її як символ: “Чи не кажете ви, що за чотири місяці настануть жнива? А я кажу вам: Підійміть ваші очі й погляньте на ниви, які вже дозріли для жнив”.²⁰ ХНС 167.3

Промовляючи ці слова, Він мав на увазі людей, котрі поспішали до криниці. Хоча до жнив на ланах залишалось ще чотири місяці, цей духовний урожай вже був готовий для жнив. “Хто жне, той одержує нагороду, — сказав Він, — і збирає врожай для вічного життя, щоб разом раділи, хто сіє і хто жне. Бо тут справджується приказка: Один сіє, а інший жне”.²¹ Цими словами Христос вказав на святий обов'язок перед Богом усіх тих, котрі прийняли Євангеліє. Вони мають стати Його живими свідками. Він очікує особистого служіння від кожного. Сіємо ми чи жнемо, усі працюємо для Бога. І той, хто кидає зерна у грунт, і хто збирає врожай, — обоє отримають винагороду. Вони разом радітимуть плодам своєї праці. ХНС 167.4

Ісус сказав учням: “Я послав вас жати там, де ви не трудилися; інші трудилися, а ви увійшли в їхню працю!”²² Спаситель уже бачив великі жнива в день П'ятидесятниці. Учні не повинні були вважати той урожай результатом лише своїх зусиль, оскільки поділяли працю з іншими людьми. У цьому значенні вони працювали разом з іншими поколіннями. Починаючи від падіння Адама, Христос доручав Своїм вибраним слугам сіяти насіння Слова в людських серцях. Проте невидима, але всемогутня сила постійно готувала жниво. Роса, дощ і світло Божественної благодаті незмінно посилалися, щоб зрошувати і підживляти зерна істини. Незабаром Христос мав полити насіння Своєю кров'ю. Його учням була дана перевага співпрацювати з Богом. Таким чином вони стали співпрацівниками Христа і святих мужів давнини. Через злиття Святого Духа в день П'ятидесятниці тисячі людей навернулися в один день. Таким був результат посіву Христа — жниво Його праці. ХНС 168.1

Слова, сказані самарянці біля криниці, були добрим насінням, і як же швидко дозрів урожай! Самаряни, котрі прийшли, щоб послухати Ісуса, також увірували в Нього. Оточивши Христа біля криниці, вони засипали Його своїми запитаннями про те, що було їм незрозумілим, і з радістю слухали пояснення. Коли Ісус говорив, їхнє збентеження розвіювалось. Наче в безпросвітній темряві, засяяв раптом промінь світла, звіщаючи про те, що надходить день. Але людей не задовольняла коротка розмова біля криниці. Вони жадали почути більше і хотіли, щоб їхні друзі і родичі також послухали такого чудового Учителя. Вони запросили Його у своє місто і переконали залишитися з ними. Протягом двох днів Ісус перебував у Самарії, і чимало ще людей там увірувало в Нього. ХНС 168.2

Фарисеї зневажали Христа за Його простоту. Вони ігнорували чудеса, які Він творив, і вимагали від Нього ознаки на доказ того, що Він — Син Божий. Самаряни ж не просили жодних ознак, Ісус не вчинив там ніяких чудес, за винятком того, що відкрив біля криниці жінці таємницю її життя. Однак як же багато людей увірували в Нього! Радіючи, вони говорили тій жінці: “Вже не через твоє свідчення віримо, бо самі чули та знаємо, що Він справжній Спаситель світу [Христос]!”²³ ХНС 168.3

Самаряни повірили, шо Месія повинен прийти як Вику- питель не лише одних юдеїв, а й усього світу. Святий Дух через Мойсея сповістив, що Месія з'явиться як посланий Богом Пророк. Через Якова було сказано, що до Нього зберуться всі народи. А через Авраама була дана обітниця, що в Ньому благословляться всі племена Землі. Для мешканців Самарії їхня віра в Месію грунтувалась саме на цих Писаннях. Вважаючи, що юдеї неправильно тлумачили більш пізніх пророків, приписуючи славу Другого пришестя Христа Його Першому приходу на Землю, самаряни відкидали усе Писання, окрім книг Мойсея. Але Спаситель спростував їхні неправильні тлумачення, завдяки чому багато людей отримали надію, по-новому читаючи пророцтва і слухаючи Самого Христа стосовно майбутнього Царства Божого. ХНС 169.1

Ісус почав руйнувати стіну, що розділяла юдеїв і язичників, проповідуючи усьому світові спасіння. Хоча Христос був юдеєм, Він вільно спілкувався з самарянами, не звертаючи уваги на фарисейські звичаї Свого народу. Всупереч упередженням фарисеїв, Він користувався гостинністю цього зневаженого народу. Він спав під дахом їхніх осель, їв із ними за одним столом, вживаючи їжу, приготовлену руками самарянок, навчав на їхніх вулицях і ставився до них з надзвичайною люб'язністю і повагою. ХНС 169.2

В Єрусалимському храмі зовнішній двір був відокремлений низькою стіною від інших частин священної будівлі. На цій стіні були написи різними мовами; вони сповіщали про те, що нікому, крім юдеїв, не дозволяється переступити вказану межу. Якби язичник насмілився увійти всередину, то це вважалося б опоганенням храму і порушник поплатився б за це власним життям. Але Ісус, засновник храму і служіння в ньому, притягував до Себе язичників узами людського співчуття, даруючи їм безмежну любов і милосердя, а Його божественна благодать несла їм спасіння, відкинуте юдеями. ХНС 169.3

Перебування Ісуса в Самарії мало стати благословенням і для Його учнів, які все ще залишались під впливом юдейського фанатизму. Вони все ще вважали, що вірність своєму народові передбачає ворожнечу із самарянами. Поведінка Ісуса дивувала їх. Однак учні не могли протирічити Його прикладу, і протягом двох днів перебування в Самарії не виказали жодного упередження з поваги до Ісуса. Однак у серці учні залишались непримиренними. Надто повільно засвоювали вони науку про те, що їхні ненависть і презирство мають поступитися місцем співчуттю і милосердю. Лише після вознесіння Господнього в їхній пам'яті ожили Його настанови і вони, по-новому почали розуміти ці уроки. ХНС 170.1

Після злиття Святого Духа вони пригадали, як Спаситель дивився на самарян, як розмовляв з ними, виявляючи повагу і лагідність до цього зневаженого народу. Коли пізніше апостол Петро пішов проповідувати в Самарію, він виявляв дух Учителя у своїй праці. Коли Йоан був покликаний до праці в Ефесі та Смирні, він пригадав досвід, пережитий у Сіхемі, і знову сповнився вдячністю до Божественного Учителя, Котрий, передбачаючи труднощі, з якими їм доведеться зустрітися, допоміг їм Своїм особистим прикладом. ХНС 170.2

Спаситель і сьогодні робить те, що й колись біля криниці, коли запропонував воду життя жінці із Самарії. Можливо, серед тих, хто називає себе Його послідовниками, є такі, котрі зневажають і уникають знехтуваних усіма людей, але ні походження, ні національність, ні суспільне становище не можуть позбавити людських синів і дочок Його любові, безмежної і самовідданої. До кожної душі, якою б вона не була грішною, Ісус промовляє: якби ти “попросила б у Нього, Він дав би тобі живої води”.¹⁰ ХНС 170.3

Євангельську вістку не можна вважати чимось таким, що пропонується тільки вибраним, які, на нашу думку, зроблять нам велику честь, якщо приймуть її. Ця вістка повинна звіщатися усім. Де лише є серця, відкриті для прийняття істини, Христос готовий навчати їх. Він відкриває їм Отця і показує, яке служіння до вподоби Тому, Хто читає людські серця. З такими Він не розмовляє за допомогою приповіс- ток. Як і до жінки-самарянки, до таких Він каже: “Це Я, Той, Хто говорить з тобою!”¹⁴ ХНС 170.4

Ісус відпочивав біля криниці Якова після малоуспішного служіння в Юдеї. Священики і старійшини відкинули Його, і навіть люди, які вважали себе Його учнями, не зрозуміли Його божественного характеру. Він був знесилений і втомлений, але не знехтував можливістю поговорити з однією жінкою, хоча вона й була чужинкою, не належала до ізраїльського народу і відверто жила у гріхах. ХНС 171.1

Спаситель не чекав, поки збереться велика кількість людей. Він не раз викладав Свою науку лише кільком людям, але один за одним спинялися перехожі, щоб послухати, і дуже скоро великий натовп із подивом і благоговінням слухав Божі слова, проголошувані Посланим Небом Учителем. Співпрацівник Христа не повинен думати, що він не в змозі говорити перед кількома слухачами з таким же переконанням, як і перед великим зібранням. Може трапитись, що лише одна душа слухатиме вас, але хто в змозі передбачити, наскільки далекосяжним може бути її вплив? Навіть учням Христа здавалось, що Він надаремно витрачає час, розмовля- ючи з жінкою із Самарії. Але Ісус говорив з нею не менш серйозно й зворушливо, ніж якби стояв перед царями, радниками або первосвящениками. Повчання, котрі Він дав цій жінці, досягли найвіддаленіших куточків Землі. ХНС 171.2

Як тільки самарянка зрозуміла, що знайшла Спасителя, вона одразу ж привела до Нього інших. Вона виявилась більш ефективним місіонером, аніж Його учні, котрі не побачили в Самарії нічого, що говорило б про перспективність цього поля. Їхні думки були спрямовані на ту велику почесну працю, яку сподівались виконувати у майбутньому. Вони не бачили, що поряд із ними вже дозрівала нива. Завдяки лише одній жінці, котрою вони нехтували, ціле місто прийшло послухати Спасителя. Щойно прийнявши істину, вона одразу ж понесла світло своїм землякам ХНС 171.3

На прикладі цієї жінки бачимо, що означає на практиці віра в Христа. Кожний справжній учень Ісуса негайно стає місіонером для Божого Царства. Той, хто п'є з Джерела живої води, сам стає джерелом життя. Той, хто отримує, починає віддавати. Благодать Христа в душі подібна до джерела в пустелі, яке освіжає всіх і пробуджує у душах, що гинуть, бажання напитися води життя. ХНС 171.4