Христос — надія світу

Розділ 3. “Повнота часу”

“Коли ж прийшла повнота часу, Бог послав Свого Сина… аби викупити тих, що під Законом, щоб ми одержали усиновлення”.¹ ХНС 21.1

Прихід Спасителя був провіщений ще в Едемі. Коли Адам і Єва вперше почули цю обітницю, вони сподівались на її швидке виконання. Наші прародичі раділи народженню свого первістка, гадаючи, що він стане Визволителем. Але виконання обітниці затримувалося. Ті, хто її вперше почув, померли, не дочекавшись здійснення. З днів Єноха ця обітниця передавалася через патріархів і пророків, вселяючи надію на Його пришестя. Однак Він не приходив. Пророцтво Даниїла вказувало навіть на конкретний час Його пришестя, але не всі правильно тлумачили це одкровення. Століття минало за століттям, голоси пророків змовкли. Рука гнобителя тяжіла над Ізраїлем, і багато хто був готовий вигукнути: “Продовжаться дні, і зникне всіляке видіння”.² ХНС 21.2

Але подібно до зірок, які звершують свій біг за визначеними для них орбітами, плани Божі не знають ані поспіху, ані зволікання. У символах великої темряви і димучого вогнища Бог показав Авраамові рабство Ізраїлю в Єгипті, оголосивши, що час їхнього перебування там становитиме чотириста років. “Після цього, — сказав Він, — вони вийдуть з великим маєтком”.³ І даремно цим словам протидіяли всі сили гордої імперії фараона. “Саме того дня, — призначеного божественною обітницею, — вийшли всі Господні війська з єгипетського краю”.⁴ Так само на небесній Раді був визначений час пришестя Христа. Коли цей час наступив, Ісус народився у Віфлеємі. ХНС 21.3

“Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина”. Провидіння керувало рухом народів, людськими пристрастями й усіма діями доти, поки світ не визрів для появлення Визволителя. Це був час, коли усі народи були об'єднані під єдиним урядуванням. Одна мова набула широкого вжитку і була визнана всіма як літературна. Розпорошені по всіх краях, юдеї збирались у Єрусалимі на річні свята. Повертаючись додому, вони могли рознести по світу вістку про прихід Спасителя. ХНС 22.1

На той час язичницькі релігії стали втрачати свій вплив на людей. Люди стомилися від пишних видовищ та байок і прагнули релігії, яка могла б задовольнити потреби серця. Коли світло істини, здавалося, зникло з-поміж людей, все ж були душі, що шукали світла, а тому були сповнені тривогою й смутком. Вони хотіли пізнати живого Бога, прагнули впевненості в тому, що є надія на життя і після смерті. ХНС 22.2

Коли юдеї відступили від Бога, їхня віра остаточно ослабла, а надія на майбутнє майже згасла. Слова пророків залишалися незрозумілими. Для багатьох людей смерть була страхітливою таємницею, після якої — невпевненість і темрява. До Божого пророка за століття до здійснення долинув не лише гіркий плач віфлеємських матерів, а й волання усього людства: “У Рамі чути крик [плач, і] ридання, і велике голосіння: це Рахіль оплакує своїх дітей і не хоче втішитися, бо їх немає”.⁵ У “країні смертної тіні”⁶ люди були безутішними; вони прагнули пришестя Визволителя, коли темрява нарешті розсіється, відкриваючи таємницю майбутнього. ХНС 22.3

Не тільки серед єврейської нації були мужі, котрі провіщали з'явлення божественного Вчителя. Ці люди шукали істину, а тому їм було послане особливе одкровення від Бога. Один за одним, подібно до зірок, що з'являються на темному небосхилі, поставали вчителі. Їхні пророцтва вселяли надію в серця тисяч язичників. ХНС 22.4

Упродовж століть Писання перекладалося лише грецькою мовою, якою на той час розмовляла вся Римська імперія. Євреї були розсіяні всюди, і їхні сподівання на прихід Месії поділяли деякою мірою і язичники. Серед тих, кого євреї “величали” язичниками, були мужі, котрі краще розуміли біблійні пророцтва про Месію, аніж вчителі Ізраїля. Декотрі з них сподівалися, що Його пришестя принесе звільнення від гріха. Філософи теж намагалися збагнути таємницю єврейської релігії. Але фанатизм юдеїв перешкоджав розповсюдженню світла. Твердо вирішивши зберегти відособленість своєї нації від інших народів, вони не бажали ділитися знанням щодо своїх символічних ритуалів. Отож мав прийти правдивий Учитель. Той, на Кого вказували всі ці символи, повинен був Сам пояснити їхнє значення. ХНС 22.5

Бог звертався до світу через природу, через образи і символи, через патріархів і пророків. Потрібно було, щоб уроки викладались людству зрозумілою їм мовою. Тому мав заговорити Вісник Заповіту. Його голос повинні були почути у Його храмі. Христос мав прийти, щоб виголосити ясні і зрозумілі слова. Він, Творець істини, хотів відокремити істину від полови людських учень, що робило її недієвою. Принципи Божого правління і План спасіння мали бути чітко окресленими, а вчення Старого Завіту — повністю відкрите людям. ХНС 23.1

Серед юдеїв залишалися ще стійкі душі — нащадки святого родоводу, котрий зберігав пізнання Бога. Вони продовжували плекати надію на виконання обітниці, даної їхнім батькам. Ці люди зміцнювали свою віру, покладаючись на дане через Мойсея запевнення: “Господь Бог вам Пророка підійме від ваших братів, як мене, у всім Його слухайтеся, про що тільки Він вам говоритиме”.⁷ Вони читали, як Бог помаже Того, Котрий “принесе благу вістку убогим”, лікуватиме скрушених серцем, “полоненим звіщатиме свободу” і проголосить “рік Господнього благовоління”.⁸ Ці вірні мужі читали про те, як Він “встановить на землі правду”, як “будуть чекати Його науки острови”, і як “язичники підуть за світлом Його, а царі — за ясністю сяйва Його”.⁹ ХНС 23.2

Слова, сказані Яковом на смертному ложі, сповнювали їх надією: “Не відніметься берло від Юди, ані із-поміж стіп у нього жезл, аж поки не прийде Примиритель”.¹⁰ Втрата Ізраїлем сили та могутності свідчила про те, що прихід Месії мав здійснитися незабаром. Пророцтво Даниїла змальовувало славу Його правління над царством, котре прийде на зміну всім земним царствам і, за словами пророка, “стоятиме вічно”.¹¹ І хоч зовсім небагато людей розуміли характер місії Христа, всі чекали приходу могутнього Князя, Котрий заснує Своє царство в Ізраїлі і з'явиться як Визволитель народів. ХНС 23.3

Нарешті цей час сповнився. Людство, що все більше деградувало впродовж віків через гріх і беззаконня, жадало пришестя Визволителя. Сатана докладав зусиль, аби зробити прірву між Небом і Землею глибокою і нездоланною. Оманою він заохочував людей до гріха, маючи намір виснажити терпіння Боже, загасити Його любов до людей і таким чином домогтися, щоб Він залишив наш світ на його — сатанинську — владу. ХНС 24.1

Диявол намагався приховати від людей правду про Бога, відвернути їхню увагу від Божого храму і заснувати власне царство. Його боротьба за першість, здавалося, повинна була незабаром увінчатися успіхом. Бог, звичайно, в кожному поколінні людей мав Своїх слуг. Навіть серед язичників були особистості, через яких діяв Христос, аби підняти людей з багна гріха й виродження. Але таких людей зневажали і ненавиділи. Багато з них померли насильницькою смертю. Темрява, в котру сатана огорнув світ, ставала все густішою. ХНС 24.2

Через язичество сатана протягом віків відвертав людей від Бога, але особливого успіху він досяг у спотворенні віри Ізраїля. Формуючи та ідеалізуючи свої власні поняття, язичники втратили знання про Бога, стаючи все більш зіпсутими. Це ж саме трапилося з Ізраїлем. Переконання, що людина може спастися своїми власними ділами, становить основу будь-якої язичницької релігії. Таке переконання стало і принципом юдейської релігії. А самий принцип був нав'язаний сатаною. Там, де його дотримуються, люди беззахисні перед владою гріха. ХНС 24.3

Вістка спасіння передається жителям Землі через людей. Але юдеї хотіли монополізувати істину про вічне життя. Вони приховали “живу” манну, і та зіпсувалась. Релігія, яку вибраний народ намагався “приберегти” лише для себе, обернулася для них втратою віри. Вони обікрали Бога, позбавивши Його слави, ввели світ в оману, спотворивши Благу вістку. Вони відмовилися підкоритися Богові і взяти участь у справі спасіння світу, ставши таким чином знаряддям сатани у справі загибелі людства. ХНС 24.4

Народ, якого Бог покликав бути стовпом і підвалиною істини, виявився представником сатани. Представляючи характер Бога в неправильному світлі та змушуючи світ дивитися на Нього як на тирана, вони чинили саме те, що очікував від них сатана. Навіть священики, котрі служили в храмі, втратили розуміння суті служіння, яке вони здійснювали. Вони перестали зауважувати у символах Того, на Котрого вони вказували. Звершуючи жертвоприношення, вони поводились, як актори у виставі. Обряди, які Бог Сам встановив, перетворились на засоби, які засліплювали розум і чинили запеклими серця. Бог вже нічого не міг вдіяти для людини через такі канали. Потрібно було усунути усю систему. ХНС 25.1

Оманливість гріха досягла свого апогею. Для розбещення людських душ були введені в дію всі сили. Син Божий, дивлячись на світ, бачив лише страждання і горе. З жалем Він спостерігав за тим, як люди ставали жертвами жорстокості сатани. Він співчував тим, які були спокушені, замордовані, втрачені. Вони обрали собі правителем того, котрий прикував їх ланцюгами до своєї колісниці як полонених. Збентежені та ошукані, люди йшли сумною процесією до вічної загибелі — до смерті, в якій немає надії на життя, в ніч, після котрої не буває ранку. Сатанинські сили об'єдналися з людьми. Тіла чоловіків і жінок, створені для того, щоб бути оселею Бога, перетворилися на житло нечистих духів. Людська свідомість, нерви, почуття, члени тіла — усе під дією надприродної сили перетворилося на знаряддя потурання найогиднішим похотям. Навіть людські обличчя були позначені печаткою демонізму. Зовнішній вигляд говорив про те, що їхніми серцями опанували легіони злих духів. Таким був світ, на який дивився майбутній Визволитель. О, яке ж то жахливе видовище для Безмежної Чистоти! ХНС 25.2

Гріх став наукою, а порок був освячений як частина релігії. Бунтівничий дух пустив своє коріння глибоко в серце кожного; ворожість людини проти Неба не знала меж. Всесвіт наочно переконався, що без Бога людство не зможе піднятися з болота гріха. Лише Той, Хто створив світ, міг вдихнути в людину нове життя і силу. ХНС 25.3

З неослабною увагою мешканці безгрішних світів спостерігали, чекаючи, коли Єгова нарешті підніметься і знищить мешканців Землі. Але якби Бог так учинив, сатана був готовий здійснювати свій підступний план: завойовувати вірність небесних істот. Він оголосив, що, за принципами Божого правління, прощення неможливе, і коли б світ був знищений, сатана й надалі стверджував би, що його звинувачення Бога справедливі. Він був готовий обвинувачувати Бога і закликати до повстання інші світи. Але замість того, щоб знищити світ, Бог послав Свого Сина, аби спасти цей світ. І хоч моральний занепад та відверту непокору можна було спостерігати в усіх куточках планети, що стала відчуженою від Бога, шлях для її відновлення був передбачений. Саме в час кризи, коли, здавалося, що сатана готовий тріумфувати, на Землю прийшов Син Божий із вісткою божественної благодаті. Упродовж віків на грішне людство постійно виливалася Божа любов. Незважаючи на зіпсутість людей, Бог продовжував виявляти милість до них. І коли сповнився час, Божество було прославлене злиттям на світ могутнього потоку зціляючої благодаті, котрий не вичерпається аж до часу завершення Плану спасіння. ХНС 26.1

Сатана торжествував, оскільки йому вдалося спотворити в людині образ Божий. Але Ісус прийшов, щоб відродити в ній образ Творця. Ніхто, крім Христа, не може відновити характер, зіпсований гріхом. Він прийшов, щоб вигнати демонів, які підкорили собі волю людини. Син Божий з'явився на нашій планеті, щоб піднести людину із пороху гріха і відновити за Своїм божественним образом зіпсутий беззаконням характер людини, надавши йому красу Своєї слави. ХНС 26.2