Христос — надія світу

Розділ 4. “Народився вам Cпаситель”

(На підставі Євангелія від Луки 2:1—20)

Прийнявши людську природу, цар слави принизив Себе. Середовище, в якому Він жив, було грубим і непривабливим. Його слава була прихованою, щоб людей не притягувала велич Його зовнішнього вигляду. Він відмовився від усякого зовнішнього блиску. Багатство, світська слава і людська велич ніколи не зможуть спасти душу від смерті. Ісус прагнув притягувати до Себе людей не земною красою. Тільки краса небесної істини повинна привертати Його послідовників. Характер Месії заздалегідь був відкритий у пророцтві; Він бажав, щоб люди прийняли Його на основі свідчення Божого Слова. ХНС 27.1

Досконалий План викуплення викликав у ангелів подив. Вони дуже цікавились тим, як народ Божий прийме Його Сина, зодягнутого в людське єство. Ангели прийшли до країни вибраного народу, якому була відкрита слава Божа і де сяяло світло пророцтва в той час, як інші народи перебували в полоні язичницьких забобонів і поклонялися фальшивим богам. Невидимі людям, вони прийшли в Єрусалим до мужів, які були призначені тлумачити Святе Письмо і виконувати служіння в домі Божому. Про скорий Прихід Христа було вже сповіщено священику Захарії, коли він служив перед жертовником. Вже народився Предтеча Йоан, місія якого була підтверджена дивовижними чудесами і пророцтвом. Звістка про народження і надзвичайну мету його місії стала відомою всюди. І все ж Єрусалим не був готовий зустрічати свого Спасителя. ХНС 27.2

З подивом небесні вісники споглядали байдужість народу, якого Бог покликав нести світові світло Його істини. Юдейський народ був збережений як свідчення про народження Христа від насіння Авраамового з роду Давида. Однак вони не підозрювали, що Його пришестя настільки близько. Щодня в храмі ранкова і вечірня жертви вказували на Божого Агнця, але навіть на цьому місці ніхто не був готовий прийняти Його. Священики і вчителі народу не здогадувалися, що найбільша подія віків незабаром має відбутися. Вони повторювали завчені молитви і на очах народу виконували обряди, але у своїй гонитві за багатством і світською славою не були готовими зустріти Месію. Така байдужість заполонила увесь ізраїльський край. Егоїстичні і поглинуті світськими інтересами серця так і не були зворушені радістю, яка схвилювала все Небо. Лише невелика група вірних прагнула побачити Невидимого; саме до них були послані небесні вісники. ХНС 28.1

Ангели супроводжували Йосифа і Марію, коли вони йшли із рідного Назарета до Давидового міста. Наказ римського імператора про перепис народів, які населяли його великі володіння, поширювався і на мешканців гористої Галілеї. Як у давнину цар Кир був обраний посісти престол всесвітньої імперії, аби звільнити полонених з народу Божого, так і кесар Август став виконавцем Божого плану, за яким матір Ісуса повинна була прийти до Віфлеєма. Вона також була із роду Давидового, а тому Потомок Давида повинен був народитися в родовому місті видатного царя Ізраїлю. “Із Вифлеєма, — записав пророк, — вийде Той, хто буде Владикою в Ізраїлі; хоч віддавна постання Його — від днів віковічних”.¹ Але в місті царственних предків Йосифа та Марії ніхто їх не прийняв і не вшанував. Стомлені, безпритульні, пройшли вони всю довгу вузьку вулицю, від брами міста і аж до її східної околиці, в марних пошуках притулку для ночівлі. Для них не відшукали місця і в переповненому готелі. Нарешті подорожні знайшли нічліг у хліві, де утримувалася худоба. Тут і народився Спаситель світу. ХНС 28.2

Люди нічого про це не знають, але Небеса радіють! Тепер Земля викликала у святих істот із світу світла особливе глибоке зацікавлення та співчуття. Увесь світ засяяв від Його присутності. Над пагорбами Віфлеєма зібралися незліченні сонми ангелів. Вони чекають повеління сповістити світові радісну новину. Якби начальники Ізраїлю виправдали виявлену до них довіру, вони також розділили б радість провіщення про народження Ісуса. Однак вони залишились осторонь. ХНС 29.1

Бог говорить: “Бо виллю Я воду на спраглу землю, а потоки вод на суходіл”. “Світло сходить у темряві для справедливих”.² Для тих, хто шукає світла правди і з радістю приймає його, засяє яскраве проміння від престолу Божого. ХНС 29.2

На полях, де колись хлопцем Давид випасав свою отару, вночі, як і раніше, стерегли свою отару пастухи. У такі тихі години вони вели розмови про обітованого Спасителя і молилися про прихід Царя на престол Давидів. “Аж [ось] Господній ангел став між ними, і слава Господня осяяла їх, і вони налякалися великим страхом. Та ангел сказав їм: Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, яка буде для всього народу: для вас сьогодні в місті Давида народився Спаситель, Який є Христос Господь”.³ ХНС 29.3

Від почутих слів в уяві пастухів постали картини слави. Визволитель Ізраїлю прийшов! Вважалося, що Його пришестя — це влада, звеличення нації, торжество. Але Ангел мав приготувати їх до того, щоб вони визнали свого Месію в бідності й приниженні: ХНС 29.4

“А ось вам ознака, — сказав він, — знайдете сповите Немовля, що лежить у яслах”.⁴ ХНС 29.5

Небесний вісник розвіяв усі їхні побоювання. Він навіть сказав, як знайти Ісуса. Зважаючи на людську немічність, ангел дав їм час, поки вони звикнуть до божественного світла. Однак радість і слава не могли бути надовго прихованими, і вся рівнина освітилася яскравим сяйвом Божого воїнства. Земля завмерла, а Небеса нахилилися, щоб слухати пісню: ХНС 29.6

“Слава Богові на висоті, а на землі — мир в людях доброї волі!”.⁵ ХНС 29.7

О, якби сьогодні людська родина могла сприйняти цю пісню! Проголошена в той час вістка та супроводжуючий її акорд лунатимуть аж до кінця часу, досягаючи усіх куточків Землі. Коли ж зійде Сонце Праведності і зцілення в променях Його, цю пісню підхопить великий натовп людей і, немов шум великих вод, лунатимуть слова: “Алілуя! Бо запанував Господь наш Бог Вседержитель”.⁶ ХНС 29.8

Як тільки Ангели відійшли і світло згасло, нічні тіні знову вкрили Віфлеємські пагорби. Та у пам'яті пастухів залишилася найяскравіша картина, бачена коли-небудь людським оком. “І коли Ангели відійшли від них на небо, пастухи сказали один одному: ‘Ходімо у Вифлеєм і погляньмо, що там сталося, про що Господь сповістив нам! Поспішаючи, вони прийшли та знайшли Марію, Йосифа й Немовля, Котре лежало в яслах’”.⁷ ХНС 30.1

А відходячи з Віфлеєма, з великою радістю розповідали всім про те, що бачили й чули. “І всі ті, що чули, дивувалися зі сказаного їм пастухами. Марія ж зберігала всі ці слова, беручи до свого серця. А пастухи повернулися, славлячи й хвалячи Бога за все, що чули та бачили, як їм було сказано”.⁸ ХНС 30.2

Небо й сьогодні знаходиться не далі від землі, ніж тоді, коли пастухи слухали пісню ангелів. Людство і в наш час залишається таким же об'єктом уваги Небес, як і тоді, коли прості люди, котрі займалися своїми буденними справами, зустрічали ангелів в полудень і розмовляли з небесними вісниками у виноградниках і на ланах. Небо буває дуже близьким до нас на наших земних дорогах. Ангели з небесних осель супроводжуватимуть тих, хто виконує Божі накази. ХНС 30.3

Віфлеємська історія — це невичерпна тема. У ній криється “глибина багатства, і премудрості, і знання Божого”.⁹ Ми захоплюємось жертвою Спасителя, Котрий проміняв небесний престол на ясла; спілкування ангелів, які поклонялися Йому, на худобу в стійлі. Його присутність — це докір людській гордині та самовпевненості. Однак усе це було тільки початком Його, гідного подиву, жертовного шляху. Для Сина Божого було б великим приниженням прийняти людське єство навіть тоді, коли ще безгрішний Адам жив у Едемі. Але Ісус прийняв його в той час, коли людський рід був ослаблений чотирма тисячами років гріховного полону. Як і кожна дитина Адама, Він відчув на Собі результат дії великого закону спадковості. Якими були ці результати, видно з історії Його земних предків. Він прийшов з такою трагічною спадковістю, щоб розділити наші печалі й спокуси і дати нам приклад безгрішного життя. ХНС 30.4

Ще в небесах сатана зненавидів Христа через Його високе становище в Царстві Божому. Він став ще більше ненавидіти Його після того, як наміри ошуканця були викриті. Люцифер ненавидів Того, Хто віддав Самого Себе, аби викупити грішний рід. І все ж Бог дозволив Своєму Синові прийти в світ, на який пред'являв свої права сатана, безпомічним Немовлям, підвладним людським немочам. Бог допустив, щоб Його Син зустрівся з усіма тими небезпеками, з якими зустрічається кожна душа; щоб Він боровся, як бореться кожна земна дитина, ризикуючи зазнати поразки і втратити вічність. ХНС 31.1

Серце кожного батька вболіває за власного сина. Він вдивляється в обличчя свого малюка, здригаючись від думки про небезпеку, з якою йому доведеться зустрітися в житті. Він прагне захистити дорогу дитину від впливу сатани, вберегти її від спокус і боротьби. Бог же віддав Свого Єдинородного Сина на ще страшнішу боротьбу і ризик, щоб життєвий шлях наших дітей був безпечним. Яка любов! Дивуйтеся, Небеса! Сповняйся подивом, Земле! ХНС 31.2