Христос — надія світу

Розділ 2. Вибраний народ

Єврейський народ чекав на пришестя Спасителя понад тисячу років, пов'язуючи з цією подією свої найсвітліші надії. У піснях і пророцтвах, у храмових богослужіннях і домашніх молитвах вони славили Його ім'я. І все ж, у час Його з'явлення на Землі вони не впізнали свого Месію. Улюбленець Небес здавався їм, “мов корінь з сухої землі. Не було в Ньому ні виду, ні краси, що приваблювали б до Нього”. “До Своїх прийшов, та Свої не прийняли Його”.¹ ХНС 16.1

Однак саме Бог вибрав Ізраїля. Він покликав цей народ, щоб зберігати серед людей знання Його Закону, а також символів і пророцтв, котрі вказували на прийдешнього Спасителя. Він бажав, щоб вони були джерелом спасіння для світу. Єврейський народ мав стати серед інших народів тим, ким був Авраам у країні свого тимчасового перебування, Йосиф — у Єгипті та Даниїл — при царському дворі Вавилона. ХНС 16.2

Звертаючись до Авраама, Господь сказав: “І поблагословлю Я тебе… і будеш ти благословенням… і благословляться в тобі всі племена землі”.² Те саме було сказане і через пророків. Навіть після того, як Ізраїль був спустошений війною і полоном, йому все ж належала обітниця: ХНС 16.3

“І залишок Якова буде посеред численних народів, як роса та від Господа, як той дощ на траві, і не буде надії складати на людських синів”.³ Щодо Єрусалимського храму, то Господь оголосив через Ісаю: “Мій дім буде названий домом молитви для всіх народів”.⁴ ХНС 16.4

Але ізраїльтяни більше покладали свої надії на світську велич. З того часу, як увійшли до Ханаанського краю, вони відступили від Божих Заповідей і пішли шляхом язичників. Даремно Бог посилав їм попередження через пророків. Намарно зазнавали вони покарання від гнобителів-язичників. Після кожної реформації приходило ще більше відступництво. ХНС 17.1

Якщо б Ізраїль залишився вірним Богові, Він здійснив би Свій намір, прославивши та звеличивши його. Якби вони ходили дорогами послуху, Господь зробив би їх “найвищими понад усі народи, яких Він створив на хвалу, на честь і на славу”. “І побачать усі народи землі, — сказав Мойсей, — що тебе названо іменем Господнім, — і будуть боятися тебе”. “Народи вислухають усі ці постанови та й скажуть: Тільки він мудрий та розумний народ, цей великий люд”.⁵ Але внаслідок їхньої невірності Божий намір міг здійснитися лише через нескінченні страждання й приниження. ХНС 17.2

Юдеї були підкорені Вавилоном і розсіяні по язичеських країнах. Саме страждання допомогли багатьом відновити свою вірність Божому Заповіту. Коли вони, повісивши свої арфи на вербах, плакали за спустошеним святим храмом, світло правди і пізнання Бога стало поширюватися через них на інші народи. Язичницькі жертвоприношення були спотворенням обряду, визначеного Богом; чимало щирих виконавців язичеських ритуалів завдяки юдеям збагнули значення запровадженого Богом служіння і вірою ухопилися за обітницю про Визволителя. ХНС 17.3

Багато вигнанців страждали від переслідувань. Чимало з них були позбавлені життя через те, що відмовилися порушувати суботу і знехтували язичницькими святами. Але коли ідолопоклонники повставали, щоб знищити істину, Господь приводив Своїх слуг до царів і правителів, аби вони та їхній народ могли прийняти світло. Раз по раз наймогутніші монархи були змушені визнати верховну владу Бога, Котрому поклонялися полонені євреї. ХНС 17.4

Завдяки вавилонському полону ізраїльтяни повністю відмовилися від ідолопоклонства. Протягом кількох наступних століть їм довелося багато страждати від гніту язичників, перш ніж вони зрозуміли, що їхній добробут залежить від послуху Закону Божому. Однак послух багатьох не був зумовлений любов'ю. Вони керувалися егоїстичними мотивами. Вони дивились на обрядове служіння Богові як на засіб досягнення національної величі. Вони не стали світлом для світу, а навпаки, відмежувалися від нього, аби таким чином уникнути спокуси впасти в ідолопоклонство. Навчаючи через Мойсея народ, Бог, дійсно, запровадив обмеження щодо їхнього спілкування з ідолопоклонниками, але це вчення було неправильно витлумачене. Він ставив за мету перешкодити їм запозичати язичеські звичаї. Однак вони використали ці обмеження, щоб спорудити стіну розділення поміж Ізраїлем та всіма іншими народами. Для юдеїв Єрусалим став їхнім небом, і вони страждали від ревнощів з приводу того, що Господь виявляє милосердя до язичників. ХНС 17.5

Після повернення із Вавилону чимало уваги стало приділятися релігійному вихованню. По всій країні споруджувалися синагоги, де священики і книжники роз'яснювали Закон. Засновувалися школи, у яких нарівні з мистецтвом і наукою навчали принципів праведності. Але ці засоби не виправдали свого призначення. Під час полону багато хто запозичили язичницькі погляди й звичаї, запровадивши їх у своє релігійне служіння. Таким чином у багатьох відношеннях вони уподібнилися ідолопоклонникам. ХНС 18.1

Відійшовши від Бога, євреї значною мірою випустили з уваги вчення про ритуальне служіння, яке було запроваджене Самим Христом. Кожне священнодійство символічно вказувало на Нього і було сповнене життям та духовною красою. Але євреї втратили духовне значення цих церемоній, ухопившись за мертві форми. Вони покладались на жертви та обряди, замість того, щоб дивитись на Того, на Кого вони вказували. Щоб якоюсь мірою компенсувати втрачене, священики та рабини вводили дедалі більше вигаданих ними самими вимог, але чим суворішими вони ставали, тим менше виявлялося в них Божої любові. Вони вимірювали свою святість кількістю виконаних обрядів, у той час як їхні серця були сповнені гордістю й лицемірством. ХНС 18.2

Такі скрупульозні й обтяжливі приписи взагалі зробили неможливим дотримання Закону. Ті, котрі бажали служити Богові і в той же час старалися дотримуватись рабинських приписів, опинялися під важким тягарем. Вони не мали спокою від докорів стривоженого сумління. Це й було справою сатани, котрий намагався розчарувати людей, створити в них неправильне уявлення про Бога та викликати презирство до релігії Ізраїля. Як і під час повстання на небі, сатана мав надію укріпити свої претензії щодо Божих вимог, які він оголосив несправедливими, через що їх неможливо виконати. Навіть Ізраїль, — доводив він, — не дотримував Закону. ХНС 19.1

Хоч юдеї бажали приходу Месії, вони у той же час не мали правильного уявлення про Його місію. Ці люди шукали не звільнення від гріхів, а від влади римлян. Вони вважали, що Месія прийде як переможець, який звільнить юдеїв від влади гнобителів, звеличить Ізраїль над усіма народами. Це і приготувало шлях для відкинення Спасителя. ХНС 19.2

На час народження Христа ізраїльський народ знемагав під владою іноземних правителів; його також роздирали внутрішні конфлікти. Юдеям було дозволено зберігати форму самостійного урядування, однак ніщо не могло приховати того факту, що держава перебувала під римським ярмом, або примирити їх із думкою, що їхня влада була обмеженою. Римляни привласнили собі право призначати або усувати первосвященика, і ця посада часто здобувалась за допомогою обману, хабарництва і навіть вбивства. Духовенство все більше морально занепадало, однак священики і надалі зосереджували у своїх руках велику владу, використовуючи її в егоїстичних і корисливих цілях. Народ перебував одночасно під тягарем жорстоких релігійних вимог і під гнітом римлян. Такий стан породжував всезагальне невдоволення; часто спалахували народні повстання. Жадібність і насильство, невір'я й духовна байдужість роз'їдали серце нації. ХНС 19.3

Ненависть до римлян, національна і духовна пиха спонукували юдеїв ще суворіше дотримуватися своїх форм богослужіння. Священики намагалися зберегти репутацію безгрішності шляхом скрупульозного дотримання релігійних обрядів. І народ, який перебував у темряві, і правителі, що прагнули влади, — усі бажали пришестя Того, Хто б переміг їхніх ворогів і відновив ізраїльське царство. Вони досліджували пророцтва, але не володіли духовним баченням. Через це вони не помічали тих місць із Писання, в яких йшла мова про приниження, котрим характеризувався Перший прихід Христа; вони неправильно тлумачили висловлювання пророків, в котрих говорилося про славу Його Другого пришестя. Гордість повністю засліпила їх. Вони тлумачили Писання згідно зі своїми егоїстичними бажаннями. ХНС 19.4